Що задумали окупанти на Бахмутської трасі (КАРТА)
Більше того - всі надії на те, що Путін втратить інтерес до України і перестане поставляти своїм посіпакам на Донбасі підкріплення у вигляді живої сили, боєприпасів і бронетехніки поки не виправдовуються. Навіть навпаки. Особливо це помітно по району, який носить назву траса "Бахмутка". Туди вже в третій раз за поточний рік надходять далеко не мирні ешелони з Росії.Але спочатку трохи екскурсу в історію. Як відомо, траса "Бахмутка" - це неофіційне місцева назва траси Т 1303 Лисичанськ - Луганськ, яка є найбільшою транспортною артерією частині Луганської області, обмеженою річками Сіверський Донець і Луганчанка.Маючи стратегічне значення для повідомлення Луганщини з "континентальної Україною", ця траса з самого початку позиційної фази війни (з вересня 2014-го року) привертає увагу терористів "ЛНР", тому що несе для них потенційну загрозу. Адже за допомогою неї можна як оперативно доставляти підкріплення Збройним силам України, так і здійснити стрімкий ривок на Луганськ.
Власне, за станом на вересень 2014-го року ця траса перебувала під безпосереднім контролем української армії (на ній була мережа українських блок-постів), або під її вогневим контролем. Проте вже 7 жовтня терористи почали її масово обстрілювати, після чого розпочалися тривалі кровопролитні бої з втратами з обох сторін. В результаті за підтримки російських окупаційних військ (переважно "козаків" Козицына), бойовики до кінця 2014-го року зуміли вибити українські війська з 32-го блок-посту, відтіснивши їх за річку Сіверський Донець, а на початку 2015 року - і з 31-го.
І лише після того, як лінія розмежування сформувалася в її нинішніх кордонах ("Мінськ-2"), наступ терористів припинилося, і війна перейшла у фазу артилерійського "пінг-понгу".Активна фаза протистояння тут почалася 26 січня 2017-го року, коли під час обстрілу терористів під Новотошковкой загинув один український солдат. Після цього Збройні сили України почали відповідати на обстріл більш активно, додатково здійснюючи вилазки штурмовими групами на територію ворога там, де це можливо.Апогеєм загострення ситуації в цьому районі була битва за Жолобок на початку червня 2017-го року, яка завершилася тим, що ВСУ захопили нові позиції і досі їх успішно утримують.
А трохи пізніше, в кінці червня цього року, бійці 93-ї бригади взагалі взяли в полон живого контрактника армії Російської федерації Віктора Агєєва.Під час так званого "хлібного перемир'я" відбувалися постійні спроби бойовиків відбити втрачені позиції, однак всі вони були марні. Очевидно, розуміючи всю безперспективність цієї затії, командування окупантів прийняв рішення про поступове нарощування сил на цій ділянці фронту.
Так, в район блок-посту №32 (район селища Сміливе) днями було перекинуто приблизно 5 армійських вантажівок з живою силою, а в район Донецького - не менше танкового взводу (5 танків). Судячи з усього, бойовики готуються грубою силою вибивати бійців ВСУ із зайнятих позицій.Але з чим пов'язана така впертість терористів в їх спробах повернути втрачені позиції? На перший погляд, їх цікавить багатостраждальне село Жолобок.
Однак, це лише на перший погляд.Ми вже писали на початку червня, що наше повзуче наступ на Жолобок було швидше відволікаючим маневром, ніж самоціллю - він і так прострілювався ВСУ. А захоплювати його не було ніякого практичного сенсу.
Головною метою наступу на Жолобок було відвернути увагу основних сил терористів, давши можливість іншим частинам ВСУ захопити позиції в районі колишнього блокпоста №31 і, що найголовніше, вибити терористів з кількох стратегічно важливих висот, головною з яких є висота 195.3.
Ця висота знаходиться трохи осторонь від Жолобка, але дає можливість тримати під вогневим контролем не тільки Слов'яносербськ, але й стратегічно важливу ділянку Бахмутської траси, на якому розміщена розвилка на Сентяновку (екс-Фрунзе) і, відповідно, на Голубовку (екс-Кіровськ) і Кадиевку (екс-Стаханов).Тобто, провівши дану багатоходову комбінацію, ВСУ, по суті, відрізали швидкісне сполучення Голубовки, Кадіївки і Сентяновки від Луганська.
Враховуючи те, що вся "ЛНР" безпосередньо залежить від поставок буквально все з Росії, така блокада цілого міні-регіону, якщо її розвинути, може мати серйозні наслідки.Адже таким чином українська армія фактично створила собі плацдарм для можливого наступу на південь аж до Алчевська.
А якщо врахувати, що із заходу у нас не менш хороший плацдарм на Светлодарской дузі, то положення бойовиків стає незавидним - адже, по суті, величезний шматок "ЛНР" виявився мало того, що майже відрізаним від "столиці", так ще й під загрозою оточення. Найбільш густонаселений шматок "ЛНР", варто відзначити.
Звичайно, такий стан речей не може влаштовувати ні бойовиків, ні їх кураторів з Кремля, тому можна не сумніватися, що з поновленням активної фази протистояння (офіційно це має відбутися з 1 вересня - коли закінчиться так зване "хлібне перемир'я") рашисты відновлять спроби вибити ВСУ як з-під Жолобка, так і з висоти 195.3 і сусідніх з нею.
Ситуація для нас ускладнюється тим, що як 24 ОМБр, так і 93-я ОМБр, які тримали цю ділянку фронту протягом останнього часу і знали там буквально кожен камінь, буквально нещодавно були виведені із зони проведення АТО в місця базування (Яворів та Черкаське відповідно) "для відновлення боєздатності".
І тим, хто зайняв місця, скоро доведеться дуже туго.Тим не менш, у них є цілий місяць, щоб освоїтися і підготуватися до штурму терористів "ЛНР". Хочеться вірити, що вони скористаються цим часом сповна.
