• USD 40.3
  • EUR 43.8
  • GBP 51.4
Спецпроєкти

Демонтаж чи збереження? Яка доля чекає на Арку дружби народів у Києві

Міністерство культури та інформаційної політики видало наказ про те, що Арка Свободи українського народу (колишня Арка дружби народів) у Києві не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Це означає, що монумент відтепер може бути демонтований. Однак КМДА не збирається цього робити

Getty Images
Реклама на dsnews.ua

"Арка належить до символіки російської імперської політики та підлягає цілковитому демонтажу. Втілений у монументі міф про "возз’єднання" двох "братніх" народів не відповідає історичним реаліям. А в умовах широкомасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну цей міф активно використовується для обґрунтування "законності" путінських територіальних претензій", — заявив у Мінкульті.

У міністерстві також додали, що монумент є частиною інформаційно-пропагандистської кампанії Кремля, аби сформувати в українців викривлені уявлення про нібито "історичну бездержавність" Українського народу як "уламка" "розділеного російського народу", а також "штучність" України як держави".

Втім, у Київській міськраді вважають, що подібні ідеї не на часі, адже потребують виділення великих коштів, які можна було б направити на фронт чи підтримку життєдіяльності міста. Тому можновладці вирішили натомість створити нову концепцію простору навколо Арки.

Що не так з Аркою?

Арку дружби народів встановили в 1982 році на території Хрещатого парку у Печерському районі столиці з нагоди 60-ї річниці утворення СРСР та 65-ї річниці Жовтневого перевороту 1917 року. Арка зв'язувала дві композиції: скульптури робітників ‒ росіянина та українця, що тримали стрічку з орденом "Дружби народів", а також стелу з багатофігурною групою, що символізує Переяславську раду 1654 року, під час якої гетьман Богдан Хмельницький уклав союзну угоду з Московським царством.

У квітні 2022 року фігури росіянина та українця з орденом "Дружби народів" демонтували. Однак фахівці Українського інституту національної пам’яті провели дослідження й опублікували висновок, за яким монумент досі символізує імперську політику Росії і підлягає демонтажу.

Підставою для експертизи УІНП став закон "Про засудження та заборону пропаганди імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії", який парламент ухвалив у березні 2023 року.

Реклама на dsnews.ua

За висновками Інституту, втілений у монументі міф про "возз’єднання" двох "братніх" народів не відповідає історичним реаліям, оскільки фактично Переяславська угода 1654 року була військово-політичним союзом, укладеним гетьманом Богданом Хмельницьким з московським царем Алєксєєм Міхайловічєм. У радянські часи цей міф, як і ідеологема про Київську Русь ‒ "колиску братніх народів", використовувався для підтвердження "віковічного прагнення українського народу возз’єднатися з російським", що знайшло своє втілення також у створенні СРСР та як пропагандистська складова політики творення "нової історичної спільноти ‒ радянського народу", затаврувавши державницькі устремління українського народу як "буржуазно-націоналістичні" та, згодом, з огляду на зовнішньополітичну кон’юнктуру – як "фашистські". 

Таким чином радянська пропаганда намагалася знівелювати пам'ять про українські державницькі традиції — часів Національно-визвольної війни 1648-1657 років та Української революції 1917‒1921 років.

В Українському інституті національної пам'яті зазначили, що попри перейменування Київською міською радою в арку "Свободи українського народу", монумент репрезентує винятково радянські ідеологеми та конотації, відтак становить загрозу національній безпеці України. Інститут рекомендував демонтувати Арку і саме цією рекомендацією й керувався Мінкульт, коли позбавляв її статусу пам’ятки.

"Зважаючи на те, що російські пропагандисти та загалом путінський режим використовує наратив про "один народ" як виправдання повномасштабної війни проти України, що за заперечення цього наративу на тимчасово окупованих територіях українців в буквальному сенсі ув’язнюють, катують та вбивають, висновок про загрозу нормалізації таких наративів національній безпеці видається абсолютно справедливим. Виходить, що в смисловому сенсі з цією аркою все не так. Вона від А до Я є монументальним вираженням брехні, імперської й тоталітарної радянської ідеологеми та свого роду міткою та стейтментом тоталітарного панування Москви — "це наш простір, це наш підлеглий "братський народ", який присягнув у вірності Москві в 1654 році", — додав також голова Інституту нацпам'яті Антон Дробович.

Він зауважив, що українська спільнота не раз уже сигналізувала про те, що подібна нормалізація і терпіння такої "дружби народів" у публічному просторі — нездорова річ і, на його думку, усі спроби переосмислення арки, які відбувалися з 2017 року, коли з арки спробували зробити веселку, додавши відповідних кольорів і назвавши її "Аркою Різноманіття", виявились провальними. Ця найперша спроба, на думку очільника УІНП, мала шанси на успіх, однак її реалізації завадив "Правий сектор", котрий обурився поширенню ЛГБТК+ ідеї в Україні.

"Якщо уважно дослідити спроби втручання у наратив Арки дружби народів, то стає ясно, що жодна із них не задумувалась як постійна, не була системною, заздалегідь глибоко не комунікувалась і відтак не досягла своєї мети. Ані окремі разові інтервенції без зміни чи "нейтралізації" ключових смислових блоків монументальної пропаганди (монументів росіянину і українцю та Переяславській раді), ані демонтаж одного з цих елементів, ані формальне перейменування монумент не переозначили", — підсумував Антон Дробович, додавши, що навіть кияни не почали називати арку "тріщиною дружби" (після додавання у 2018-му тріщини на арку, яка мала символізувати тріщину у відносинах з Росією) чи аркою "Свободи українського народу".

Чи на часі демонтаж?

Архітектура направлена лише на створення нового та збереження вже створеного, а не на руйнування, тож серед архітекторів ідея демонтажу арки популярною не є, каже архітектор Микола Спірідонов. "Це є не що інше як симбіоз популізму. Не те, що не на часі боротьба з залишками монументального будівництва радянської архітектури, але витрачати кошти, і, я впевнений, йдеться про мільйони гривень, дуже недоречно наразі", — вважає фахівець.

На його думку, навіть якби у бюджеті міста були на це цільові кошти, їх слід було би перенаправити на нагальніші для країни речі або провести опитування у "Дії" чи "Києві Цифровому" щодо думки громадян про демонтаж. 

"Тішитися, що кошти витрачені на демонтаж Арки, коли в твій дім прилетіло, — така собі ідея. Скажімо так: демонтаж — то є перемога, тільки невідомо над чим і невідомо навіщо", — вважає Микола Спірідонов.

Архітектор відзначає тенденцію підіймання теми минулого України, якою часто виправдовують різноманітні знесення, тоді як, на думку фахівця, ними насправді просто прикривають "дерибан" коштів: "Окремо хочу зазначити, що саме зараз ця Арка несе дуже символічне значення, та нагадує нам, що як би хто не братався в майбутньому через років 50-70, політична машина підминає під себе пропагандою цілі нації".

Водночас Антон Дробович нагадує, що з 2022 року українці не побачили жодної виразної ініціативи громадського обговорення щодо долі арки, жодної якісної статті-обґрунтування нових переозначень у загальнонаціональних ЗМІ, жодної широкої експертної дискусії, жодної петиції чи колективного звернення до міста. Голову УІНП обурило, що варто було Інституту порушити питання арки і у своєму висновку чітко заявити, що у такому вигляді як зараз монументу в Києві не місце і він має бути демонтований — "відкрилась скринька обуреної Пандори".

"Це при тому, що співробітники Інституту не прийшли з болгарками під монумент його пиляти і навіть не дали припис київській владі це робити, а лише опублікували висновок незалежних експертів щодо монумента. Де-факто ми внесли у публічний дискурс це питання і очікуємо на діалог, осмислення та конкретну дію", — зазначив Антон Дробович.

Що чекає на Арку?

У столиці не демонтуватимуть арку "Свободи українського народу", а простір біля неї отримає нову концепцію, заявили у Київській міськраді. Попри вирок Інституту нацпам’яті і Мінкульта про те, що арці не вдасться надати нових сенсів, у КМДА впевнені, що її сенс вже переосмислено.

"Після фахового вивчення та консультацій із громадськістю робоча група КМДА з вивчення питань щодо усунення пам’ятних об’єктів, пов’язаних з історією і культурою Росії та СРСР, з публічного простору міста Києва 19 січня цього року прийняла рішення про збереження арки "Свободи українського народу", — йдеться в офіційній заяві міської влади.

Там нагадали, що Київ нині знаходиться на фінальній стадії декомунізації та дерусифікації обʼєктів. Але фахівці Інституту нацпам’яті, Національної академії наук та інші експерти рекомендували демонтувати або перенести 95 пам’ятників і понад 200 пам’ятних знаків та елементів оздоблення, що потребує значних коштів. Тож витрата великих сум з міського бюджету на демонтаж арки "Свободи українського народу" не є сьогодні найнагальнішим питанням.

"Адже під час воєнного стану місто насамперед спрямовує фінанси на допомогу Збройним Силам України, безперебійне функціонування бюджетної сфери та вирішення життєво важливих потреб столичних мешканців", — зазначили у міськраді.

Водночас КМДА не повідомила жодних деталей щодо нової концепції простору навколо арки і не відповіла на закид Інституту нацпам’яті про те, що спроба надати арці нових сенсів перейменуванням і демонтажем фігур робітників не спрацювала. Також там не пояснили, скільки вартуватиме місту створення нового простору навколо арки, чи дійсно він вийде дешевшим за демонтаж, і не зорієнтували щодо термінів його створення.

Чи задовільнить оновлений простір експертів Інституту, які твердо вирішили, що жодні додаткові сенси не перекреслять ідею арки, закладену у 1982 році, покаже час. "В умовах коли росіяни кожного дня масово вбивають українських військових та цивільних під мантри роспропаганди про "адін народ","ми же дружно жилі в СССР", наявність в Києві цієї арки в такому вигляді свідчить не про успіхи переозначення, а про факт соціальної шизофренії", — вважає голова УІНП Антон Дробович. Тож важко уявити, що нова концепція зможе змінити його думку.

Але поки впевнено можна говорити, що рішення КМДА все ж більш популярне за вердикт і рекомендацію Інституту нацпам’яті і Мінкульту, адже українське суспільство, кияни і, зокрема, архітектори зустріли ідею демонтажу досить неприязно. Як через великі кошти, які потрібно на це виділяти у важкі для країни часи, так і через бажання зберегти візитівку Києва і українську історію, частиною якої все ж таки вже стала арка.

    Реклама на dsnews.ua