Джонні Депп повертається до Голлівуду. Чи зможе Скрудж відродити його кар'єру

Взагалі цього року шанувальники Деппа очікували побачити його в зовсім іншому фільмі — а саме в кримінальному трилері "Денний п'яниця", зйомки якого почалися ще навесні 2025-го. У цій картині сивий і несподівано блакитноокий Джонні грає якогось містера Келлі, загадкового завсідника бару на борту шикарної яхти — він втягнутий у непросту і погану історію, провиною чому є фатальна жінка у виконанні Пенелопи Крус. Але цю картину ми побачимо лише у березні наступного року — до масового глядача Депп повернеться не "денним п'яницею", а персонажем із класичного твору Чарльза Діккенса, казкової "Різдвяної пісні у прозі".

У екранізації Тая Уеста Депп грає головного негативного персонажа — скнару і мізантропа на ім'я Ебенізер Скрудж (оригінальна назва картини — "Ebenezer"). Скрудж займається лихварською справою, має власну контору в Лондоні — разом зі своїм клерком Бобом Кретчитом (Руперт Грін, виконавець ролі Рона Візлі у фільмах про Гаррі Поттера) він видає кредити і займається обліком векселів.

Персонаж Деппа дожив до поважного віку, але він болісно самотній, хоча й зовсім не потребує ні любові, ні дружби — через власну черствість. Ебенізер чужа всяка романтика, сентиментальність і взагалі все те, що може його відвернути від заробляння грошей. Навіть такого свята, як Різдво для Скруджа не існує — все це прикра "дурниця", через яку він змушений дати вихідний тому самому клерку Кретчиту, що змушений мерзнути в грудні в неопалюваній конторі (Ебенізер не бажає витрачатися на дороге вугілля).

І ось напередодні Різдва до Ебенізеру є духи, які мають намір подати йому урок — першим героя Деппа відвідає привид його колишнього компаньйона, покійного Джейкоба Марлі (привид грає легенда британського театру та кінематографу, 87-річний Єн Маккеллен). Режисер Тай Уест (46 років) зізнається, що в процесі роботи над своїм фільмом він надихався не лише безпосередньо повістю Діккенса, вперше опублікованою в 1843 році, а ще й телефільмом 1984-го року "Різдвяна історія", екранізацією Клайва Доннера з маститим. Уест із величезним задоволенням дивився цей фільм у дитинстві — хоч примара Марлі вселяла в хлопчика невимовний жах.

Той самий фільм Доннера був добротною екранізацією і Джордж Скотт, актор старої школи, блискуче зіграв Скруджа — зробивши це так, як вважалося тоді гравцем літературної класики, і в театрі, і на знімальному майданчику. Але Джонні Депп — зовсім не Джордж Скотт, за плечем Деппа безліч ексцентричних кіноперсонажів, які він грав так, як йому підказувала виключно власна інтуїція. Саме вона (а також природний акторський талант, помножений на особисту харизму) допомогла Деппу явити світові цілу галерею кіногероїв, які зробили його однією з найулюбленіших і найвідоміших кінозірок в історії індустрії — і, судячи з усього, деповський Скрудж, незважаючи на всі свої огидні якості, буде ще одним подібним кіногероєм.

Так, герої Деппа часто були не просто кумедними і незвичайними — їхня ексцентрика іноді виявлялася невиправдано ризикованою, про що часто говорили продюсери, особливо в дев'яності та нульові роки. Але те, що могло обернутися справжньою катастрофою у виконанні іншого актора, Джонні перетворювалося на тріумф — як у творчому, так і в комерційному сенсі. А почалася ця історія понад тридцять років — тоді, коли Депп уперше знявся у Тіма Бертона.

Союз Деппа та Бертона

Так, вперше глядач побачив того самого Деппа-ексцентрика далекого 1990-го, коли на екрани вийшла чарівна фентезійна драма Бертона під назвою "Едвард Руки-ножиці". Режисер на той час вже зробив собі ім'я — знявши готичну комедію "Бітлджус" та супергеройського "Бетмена" з Джеком Ніколсоном та Майклом Кітоном. У тридцятирічного Бертона, повного амбіцій і впевненості в собі, було головне — власне бачення і режисерський почерк, який миттєво впізнав, але зустрівши Деппа, Бертон обзавівся ще й актором-талісманом, справжнім творчим союзником. Джонні наприкінці вісімдесятих уже був зіркою серіалу "Джамп-стріт, 21" і був дуже популярний серед підліткової аудиторії — але йому болісно хотілося чогось, що становило б набагато більшу художню цінність.

Депп і Бертон розуміли одне одного з півслова — як виявилося, режисер зовсім не дарма віддав перевагу саме Деппу таким безумовним уже тоді зіркам, як Том Круз, Гарі Олдман та Том Хенкс. Джонні відчував себе таким самим бунтарем — і в якомусь сенсі чужинцем — у кіноіндустрії, як і Бертон, для них не існувало правил і разом вони насолоджувалися тим ступенем творчої свободи, яку багато консерваторів на той час вважали мало не хуліганством.

У Деппа перед очима був текст, написаний молодою сценаристкою Керолайн Томпсон — але йому ще треба було придумати, як саме слід зображати цього самого Едварда з гігантськими ножицями замість рук, одного з найдивніших і найдивовижніших персонажів в історії кінематографа. Джонні постарався, щоб Едвард був не тільки химерним, але й безмірно зворушливим — у пошуках натхнення і точки опори, він тижнями переглядав класичні німі фільми Чарлі Чапліна двадцятих і тридцятих років, ухопившись за ідею викликати симпатію у глядача однією тільки мімікою чи пластикою.

Пошуки Деппа і Бертона, відповідального за візуальне втілення Едварда (до речі, Деппу щоразу доводилося накладати грим протягом двох годин вранці) увінчалися абсолютним успіхом. Персонаж Джонні, добра істота, яку його творець так і не встиг закінчити, виявляється серед людей, маючи величезне серце і ті самі руки-ножиці — за допомогою яких він ледве може їсти або одягати штани. Зате Едді перетворює кущі на дизайнерські шедеври, а потім і зовсім виявляється кимось на кшталт маестро щодо жіночих стрижок — Депп і Бертон створили образ однаково трагічний, комічний, самотній і ексцентричний. Найближчим його кіношним родичем і справді був чаплинівський Бродяга — але в кіно дев'яностих у Едварда не було аналогів.

Звичайно ж, Депп і Бертон продовжили співпрацю — і наступна їхня спільна робота, блискучий байопік "Ед Вуд" (1994 рік), виявився однією з недооцінених публікою картин у фільмографії обох. Хто такий цей самий Ед Вуд, без перебільшення геніально зіграний Деппом? Ні багато, ні мало — людина, яка пригадала славу "найгіршим режисером в історії кіно".

Ед Вуд фанатично любив кіно і сам процес кіновиробництва, писав вкрай дивні сценарії, (які, м'яко кажучи, не завжди виявлялися шедеврами з суто технічної чи літературної точки зору) а ще мав таємну пристрасть (особливо таємну від своїх подружок) до носіння жіночого одягу. Ед Вуд був втіленням ексцентрики у реальному житті — і ця роль у стильному чорно-білому байопіку Тіма Бертона ідеально пасувала Джонні Деппу.

Глядач застає іскрометного Вуда за роботою над двома його найголовнішими опусами в п'ятдесятих роках — йдеться про картину "Глен або Гленда", присвячену актуальній для героя Деппа темі трансвестизму, а також про низькобюджетний фікшн-хорор "План 9 з відкритого космосу". Добру половину сцен з "Еда Вуда" рішуче неможливо дивитися без сміху — чи не захоплюючись роботою Деппа та Бертона.

Звичайно, Джонні Депп і Тім Бертон ще не раз працювали разом і в дев'яностих, і в двадцять першому столітті ("Сонна лощина", "Чарлі та шоколадна фабрика", "Суїні Тодд", "Аліса в країні чудес" і ще один вкрай недооцінений комедійний шедевр, вампірські "похмурі" Деппа зробив зовсім не черговий персонаж із фантазій Бертона, а диснеєвський Джек Горобець, він же капітан Джек Спарроу.

Деппа в образі Горобця з "Піратів карибського моря" знало все населення планети, при цьому Горобець був не менш ексцентричним, ніж будь-який з бертонівських героїв (як відомо, Джонні надихався образом рок-пірата Кіта Річардса), а ще — самотній. Джек Спарроу і справді був найпопулярнішим кіногероєм нульових, що проник у всі галузі масової культури, але згодом кожна нова частина франшизи ставала все бляклішою і фанати "Піратів" дивилися черговий новий фільм вже "для галочки". Ебенізер Скрудж у виконанні Деппа за всієї своєї буркотливості обіцяє бути персонажем не лише ексцентричним, а й харизматичним — зовсім скоро стане ясно, чи поверне він акторові ту масову популярність, якою він міг похвалитися двадцять років тому.