Танці на кістках. Чому на "Євробаченні" не вшанували пам'ять убитих в Авдіївці
Коли журналіст Юрій Бутусов запропонував під час проведення фіналу пісенного конкурсу "Євробачення" вшанувати пам'ять загиблих в Авдіївці хвилиною мовчання, український Facebook тут же підхопив цю ініціативу.
Сторінками в соцмережах поширювався заклик: "Це не можна залишити без уваги. Хай уся Європа сьогодні дізнається про цю трагедію, якої Путін вирішив затьмарити європейське свято. Нехай всі дізнаються і задумаються, що сьогодні Україна не тільки столиця європейської поп-музики, але і єдина в Європі лінія фронту, єдине місце, де за європейські цінності б'ються і вмирають". Пізні до ініціативи Бутусова приєдналися обурені голоси: "Ну як так можна! Четверо мирних жителів загинули, двоє дітей залишилися сиротами, а "злочинна влада" співає і танцює". Теоретично все вірно. Співати і танцювати в момент національної трагедії — блюзнірство. Європа повинна дізнатися. Але... І тут, увага, питання: "А вона хоче знати? Ви впевнені?"
Давайте проведемо невеликий сеанс поведінкового аналізу. Змоделюємо ситуацію, виходячи з попередніх вчинків "анализанта". Ось уявіть себе на місці єврочиновників конкурсу. Пісенне свято, шоу, спонсори, виконавці запалюють народ, десятки, ні сотні мільйонів людей по всьому світу припали до екранів телевізорів і чекають видовищ. А тут якась Україна, загиблі жителі Авдіївки, діти-сироти... Якщо ви зацікавлені в тому, щоб шоу тривало, подумайте, а воно вам треба, ця хвилина мовчання? Час — гроші. Немає пісень — немає грошей. Ви — пісенний бюрократ, нагадую — тільки згнітивши серце викреслили із списків конкурсантів представника країни-агресора. Ні, не тому, що ви проти окупації. Боже збав! Просто конкурсантка від Російської Федерації порушила порядок перетину кордону суверенної української держави. Вона, бачте, заспівала в окупованому Криму пару пісеньок. Ну з ким не буває? А ці дивні українці почали "принципиальничать". Навколо конкурсу спалахнули скандали і демарші. Півсвіту взялися переконувати українські власті в тому, що мистецтво має бути вище політики. Хтось навіть заявляв, що не поїде на конкурс, якщо на нього не буде допущена російська учасниця. Ледве-ледве вдалося залагодити. А тут знову. Якісь жертви і сльози за загиблими... Та ви знущаєтесь! У нас фінал!
Ми зараз не наклеп зводимо, підозрюючи чиновників від "Євробачення". Припустити, що вони не будуть в захваті від пропозиції української сторони "затьмарити фінал конкурсу хвилиною мовчання", не складно. Тому є передумови. Давайте згадаємо інтерв'ю гендиректора Європейського мовного союзу Інгрід Дельтенре швейцарському таблоїду Blick, в якому вона пригрозила Україні винятком із "Євробачення".
Наводилася цитата чиновниці, в якій йшлося про плани проведення конкурсу "зарезервованому" спеціально для такого випадку Берліні. "Я глибоко шкодую, що "Євробачення" використовують для політичних ігор. Конкурс повинен радувати мільйони людей і об'єднувати їх, а не налаштовувати один проти одного". Пізніше представники Європейської мовної спілки спростували цю заяву, назвавши сказане приватною думкою.
Або ще приклад. Вже під час проведення конкурсу, 11 травня, українські правозахисні організації змушені були перенести місце проведення пам'ятної акції, присвяченій третій річниці арешту кримчанина Олега Сенцова з Майдану Незалежності подалі від фанзони. Кримські татари також не змогли розгорнути в аеропорту плакат з іменами кримських ув'язнених. Їх попередили про те, що будь-яка спроба "використовувати "Євробачення" в політичних цілях" обернеться для України штрафами і санкціями. Крим, війна, політв'язні, загиблі — це, на думку пісенних чиновників, політика. Ось так-то. Те, що на фіналі "Євробачення" ані слова не було сказано про загиблих, ініціатива керівників пісенного конкурсу, а не України — приймаючої сторони.
Подію в Авдіївці — це в першу чергу справа українців. Це ми повинні були проявити солідарність з нашими співгромадянами. Президент Петро Порошенко відмовився від відвідування фіналу "Євробачення". "Євробачення" — дуже важлива для України подія. Ми планували разом з Мариною бути присутнім на фіналі конкурсу і запросили наших воїнів і людей з інвалідністю вболівати за Україну разом. Однак з-за обстрілу Авдіївки і загибелі мирних жителів я прийняв рішення скасувати перебування на фіналі "Євробачення", — пояснив він.
Скільки українців було його приклад? Скільки, замість того щоб дивитися фінал вийшли на площі своїх міст із запаленими свічками в пам'ять про загиблих? Скільки людей відмовилися хоча б від хвилини розваг, для того щоб акцентувати увагу світу на те, що російські військові та найманці з російської зброї стріляють по житлових кварталах українських міст?
Коли ми говоримо, що світ вважає те, що відбувається на Донбасі і в Криму "не своєю війною", ми забуваємо, що солідарність повинна починатися з нас. Європейці бажають співати, веселитися, плескати в долоні, торгувати з Росією і бачити у себе російських туристів. Але ми повинні бути послідовні у своїй позиції. Тільки тоді нас і наші аргументи будуть чути.
Безумовно, обстріл житлових кварталів Авдіївки прямо в той момент, коли в столиці держави проходить фінал "Євробачення", — це демонстрація. Росія провокує і знищує, користуючись своєю безкарністю. Але демонстрація української згуртованості — це наша з вами завдання. Саме ми повинні не давати забути світу про ту військової реальності, в якій живе Україна і яку досі не можуть або не хочуть усвідомити європейці.
