Гейміфікація проти маніпуляцій: як проєкт Digital Jungle змінює підхід до медіаграмотності
Захистити суспільство від дезінформації в умовах повномасштабної війни — це питання базової цифрової гігієни кожного громадянина, починаючи зі шкільного віку
У межах Глобального тижня медійної та інформаційної грамотності (24-31 жовтня) у більш ніж 500 школах України для учнів 5-11 класів розпочинається інтерактивна XR-виставка Digital Jungle. Про нові виклики інформаційної війни в соціальних мережах, ефективні інструменти протидії дезінформації та те, як ігрові формати будують критичне мислення молоді, розповідає фактчекерка, засновниця проєкту "НотаЄнота" та співорганізаторка Міжнародного форуму Digital Jungle Ukraine Альона Романюк.
— На форумі було презентовано інтерактивну XR-виставку та застосунок edAR. Як саме влаштована ця технологія і як поєднання плакатів та 3D-моделей у смартфоні допомагає дітям наочно візуалізувати й зрозуміти складні механіки дезінформації?
— Виставка складається з 20 постерів, які оживають через смартфон або планшет у застосунку edAR. За кожним постером відкриваються 3D-моделі, простори 360 градусів, відео, аудіоісторії, інтерактивні завдання і ситуації вибору. Спеціальна техніка не потрібна, достатньо телефона й інтернету. Це принципово для школи, бо знімає питання обладнання. Кожен експонат має супровід українською й англійською, виставка безкоштовна та інклюзивна. Учні можуть стати провідниками виставки: представляти експонати, модерувати обговорення. Досвід формату: за понад три роки роботи edAR і "НотаЄнота" в школах відбулося понад 1000 виставок, які відвідали понад 100 тисяч людей в Україні та за кордоном.
Доповнена реальність якісно доповнює роботу з темами дезінформації і медіаграмотності. Механіки дезінформації невидимі, їх не можна показати фотографією. Алгоритм, ботоферма, ланцюг поширення вкиду є процесами, і саме процес добре показувати в тривимірному просторі, де його можна обійти, зупинити, роздивитися зсередини.
— Динаміка споживання контенту молоддю зараз вимірюється секундами. Як навчити підлітка зупинятися й перевіряти факти в середовищі, де стрічка новин у соцмережах гортається беззупинно?
— Наше завдання полягає не в тому, щоб підліток перевіряв усе підряд. Це неможливо і не потрібно. Нам важливо допомогти дітям навчитися впізнавати момент, коли слід зупинитися. Наприклад, коли є сильні емоції: гнів або миттєве бажання поширити, є сигналом поставити одне питання. Ми не навчаємо дітей ловити фейки, ми хочемо, щоб діти навчилися розуміти власний стан і зупинятися, перш ніж ухвалити рішення. Окремо є правило першоджерела замість повного фактчекінгу: звідки це, хто це опублікував першим. Якщо відповіді немає, далі можна не йти. Ще один прийом — відкладене судження замість тотального сумніву. Інформація може бути правдою, може не бути, але доки вона не перевірена, ми її не лайкаємо і не поширюємо. Якщо повернутися до ігор, то завдання йдуть в умовах обмеженого часу, тобто ми тренуємо навичку в тому самому режимі, у якому підліток живе в стрічці.
— З огляду на ваш досвід спілкування з молоддю, кому й чому підлітки сьогодні насправді довіряють в інформаційному просторі та як будувати з ними діалог про фейки без зверхності й моралізаторства?
— Довіра в підлітків персоналізована. Вони довіряють не інституціям і не брендам медіа, а конкретним людям, яких бачать регулярно і чия позиція виглядає послідовною. Спершу, це звісно друзі і хороші знайомі, а далі — вже залежить від того, що популярне і що підкріплює попередні погляди дітей. Щодо діалогу, то треба уникати позиції "ви нічого не розумієте" або "я зараз розкажу, як все працює". Підліток, якого присоромили за TikTok, закривається, і далі можна не говорити. Також важливо визнавати власну вразливість. Дорослі теж ведуться, і фактчекери з журналістами теж помиляються. Важливо вміти виправляти свої помилки. Йти від досвіду підлітків: питання "коли тебе востаннє обдурили в інтернеті" працює, питання "що таке дезінформація" не працює. І дуже важливо давати суб'єктність. Наприклад, на виставці учні можуть бути провідниками або активними дослідниками "цифрових джунглів", тобто пояснювати іншим або обговорювати конкретні кейси. Коли підліток пояснює, він вчиться значно більше, ніж коли слухає. Тобто, з підлітками замість формату "ми знаємо краще" краще застосовувати підхід "подивімося на це разом, бо нас обох намагаються обдурити".
— Чому медіаграмотність сьогодні — це не просто вміння розпізнати фейковий скриншот, а глибинний інструмент захисту власної ідентичності та критичного мислення від ворожих впливів?
— Сьогодні ворог атакує нас фейками й викривленими фактами, але вони не є настільки небезпечними, як робота з переконаннями і уявленнями людини про себе. Тому зараз важливо працювати на трьох рівнях: рівні факту — перевірити, чи подія відбувалася (тут класичний фактчекінг працює); рівні рамки — коли усі факти правдиві, а висновок хибний, бо дібрані лише потрібні деталі (тут спростовувати нема чого, тому потрібне розуміння прийому); рівні ідентичності — інформаційні кампанії працюють на те, щоб людина засумнівалася в собі, у своїй спільноті, у сенсі власних дій. Для підлітків це насамперед питання "хто я і з ким я", і саме туди ціляться найтонші операції. Ідентичність у підлітковому віці тільки формується, тому вплив на неї дешевший і результативніший. Саме тому виставка говорить і про перевірку джерел, і про те, як не загубити себе в алгоритмах. Слід памʼятати, що ворожі операції рідко мають на меті змусити повірити в конкретний фейк, переважно вони спрямовані на те, щоб ми сумнівалися у всьому і перестали вірити собі.