Христос у кадрі. Навіщо Бейл, Фенікс та Дефо грали Ісуса

Звісно, Месію у другій половині ХХ століття вже грали в кіно такі видатні актори, як, наприклад, Макс фон Сюдов (у фільмі Джорджа Стівенса "Найвеличніша з будь-коли розказаних історій") або Енріке Ірасокі (у шедеврі "Євангеліє від Матвія", знятому П’єром Паоло Пазоліні). Але ні фон Сюдова, улюбленого актора Інгмара Бергмана, ні Ірасокі не можна було назвати "кінозіркою" і тим більше "селебріті" у сучасному розумінні цих слів — чого не скажеш про Хоакіна Фенікса чи Крістіана Бейла, акторів, яких у XXI столітті весь світ знає як Джокера і Бетмена. Водночас далеко не всі шанувальники Фенікса чи Бейла знають, що свого часу їхні кумири грали ще й Христа — у фільмах зовсім іншого призначення.

Спокуса Мартіна Скорсезе

Ще Мартін Скорсезе, один із найшанованіших режисерів світу, наприкінці вісімдесятих запросив на роль Ісуса у своєму резонансному "Останньому спокусі Христа" актора, який уже був доволі впізнаваним і відомим за іншими ролями — йдеться про Віллема Дефо. Тоді, у 1988 році, Дефо саме виповнювалося тридцять три роки, і він уже встиг добре проявити себе у таких фільмах, як "Жити і померти в Лос-Анджелесі" та "Взвод", дуже далеких від християнської тематики — а після ролі у Скорсезе Віллем став одним із найбільш затребуваних і різнопланових акторів у кіноіндустрії.

Так, Скорсезе, який на той час уже зняв свої знакові роботи "Таксист" і "Скажений бик", виховувався в католицьких традиціях і завжди вважав себе переконаним католиком — і картина 1988 року стала першим фільмом, у якому він висловив себе як віруюча людина. Однак доволі сміливим (і ризикованим) кроком для Скорсезе було те, що, на відміну від того ж Пазоліні, він узяв за основу сценарію не євангельський текст, а книгу грецького письменника Нікоса Казандзакіса — той самий роман "Остання спокуса Христа", який засудив Ватикан. Ще у 1954 році твір Казандзакіса було внесено католицькою церквою до списку заборонених книг — уперше роман потрапив до рук 19-річного Скорсезе у 1962-му, але тоді студент Нью-Йоркського університету не наважився його прочитати.

Через десять років примірник "Останньої спокуси" знову опинився у Скорсезе — тоді режисер якраз знімав "Берту на прізвисько Товарний Вагон", і книгу йому підсунули виконавці головних ролей — актори Барбара Герші та Девід Керрадайн. І цього разу Скорсезе відклав роман убік, однак усе ж узявся читати його в середині сімдесятих — під час роботи над "Таксистом" і "Нью-Йорк, Нью-Йорк". Режисер ухвалив складне для себе рішення екранізувати роман — однак у той час він переживав глибоку духовну кризу і почав мати серйозні проблеми зі здоров’ям через кокаїнову залежність.

Свого друга, який перебував у лікарні з внутрішньою кровотечею, відвідав Роберт Де Ніро — і переконав Мартіна знімати "Скаженого бика", у якому отримав головну роль боксера. Робота над фільмом повернула Скорсезе до життя — і на початку вісімдесятих він нарешті відчув у собі достатньо сил, щоб узятися за екранізацію роману Казандзакіса. Скорсезе попросив Пола Шредера написати сценарій, спираючись на роман — і хоча Шредеру не довелося вигадувати нічого принципово нового, робота зайняла понад рік. Навіть після цього Скорсезе вирішив сам переписати більшу частину діалогів — і зйомки нарешті розпочалися у 1983 році.

Тоді на головну роль Христа Скорсезе запросив молодого актора-початківця Ейдана Куїнна, сина ірландських емігрантів, суворо вихованого в католицькій вірі — робота зрушила з місця, але дуже швидко керівництво студії Paramount занепокоїлося численними листами від релігійних груп, які висловлювали протест проти екранізації засудженого церквою роману. У підсумку зйомки, які ледь встигли розпочатися, було вирішено припинити.

Розчарований Скорсезе взявся знімати "чорну" комедію "Після роботи" — і успішно завершив картину, хоча всі його думки в той період усе ще були зайняті "Останньою спокусою". Нарешті у 1986 році режисерові вдалося переконати іншу студію — цього разу Universal — знову запустити проєкт. Скорсезе зобов’язався зняти фільм за два місяці зі скромним бюджетом у 7 мільйонів доларів. Але до того часу Ейдан Куїнн уже був зайнятий на інших зйомках і не виявляв особливого бажання брати участь у "сумнівному" проєкті — саме тоді режисер звернув увагу на Дефо, зокрема на його дивакуватого героя у "Взводі", фільмі про війну у В’єтнамі. Актор прийняв пропозицію Скорсезе зіграти Ісуса без жодних роздумів — у ту ж секунду.

Зйомки "Останньої спокуси Христа" проходили в Марокко і були, як і слід було очікувати, доволі складними. Найважче довелося Дефо — звісно, передусім під час зйомок сцени розп’яття. Актор фізично міг перебувати на хресті під пекучим сонцем лише кілька хвилин — сцену довелося знімати три дні поспіль. Неочікуваною проблемою стало й те, що Віллем Дефо тоді був завзятим курцем — і охороні доводилося стежити, щоб присутнім на зйомках фотографам з американських та європейських видань не вдалося зняти Дефо в образі Христа, який потай курить у перервах між дублями.

Однак, звісно ж, курящий Дефо не став головною проблемою проєкту — головним подразником був, власне, текст Казандзакіса, а відповідно й сам сценарій фільму. Вступними титрами стало передмовлення письменника до свого роману, у якому він розмірковує про "подвійну сутність Христа" — "людини, що страждає, і надлюдини у своїй близькості до Бога" — після чого, ще більшим шрифтом, ішло нагадування про те, що фільм знято не за євангельськими текстами, а на основі вигаданих літературних уявлень про вічний духовний конфлікт.

Саме цьому конфлікту — між духом і тілом — і була присвячена картина, і Христос у "Останній спокусі" постає не лише Сином Божим, а й людиною, що сумнівається, зі своїми страхами. Чимало сцен і справді могли обурити віруючу людину, яка визнає лише Євангеліє і вважає єрессю будь-які інші описи земного життя Христа — але обуренням справа не обмежилася. У дні прем’єри фільму проходили пікети біля будівлі кіностудії, протестувальники також збиралися біля кінотеатрів — крім того, погрози отримував особисто Скорсезе, а в жовтні 1988 року було підпалено кінозал у Парижі.

Сама картина, попри все, стала однією з найсильніших у фільмографії Скорсезе. Парадоксально, але так само, як фільм міг відштовхнути суворого прихильника канонів, "Остання спокуса Христа" могла захопити вченням Ісуса й людину, яка до перегляду залишалася абсолютно байдужою не лише до християнства, а й до будь-яких інших релігій. Режисура Скорсезе була на висоті, Віллем Дефо грав чудово (до слова, критики свого часу накинулися на Гарві Кейтеля, який втілив Іуду), а Пітер Гебріел записав спеціально для фільму відмінну музику, що являла собою суміш глибинної етніки та сучасної ембієнтної "електроніки".

Грішний Дефо і праведний Бейл

Щоправда, після зйомок у Скорсезе Дефо (ймовірно, свідомо) пустився берега — на початку дев’яностих він уже знімався у Девіда Лінча, а трохи згодом перекидався в ліжку з Мадонною в еротичному трилері "Тіло як доказ". Актор, який колись зіграв Ісуса, у XXI столітті знімається в найрізноманітніших фільмах — від "Джона Віка" і "Людини-павука" до байопіку про Вінсента Ван Гога (у ролі великого художника, не визнаного за життя, Дефо був не менш блискучим, ніж в образі Христа).

Вочевидь, зважаючи на те, як непросто було сприйнято фільм Скорсезе, актор Крістіан Бейл вирішив не ризикувати. Через десять років після Дефо Бейл, який на той момент уже встиг прославитися ролями в "Імперії сонця", "Маленьких жінках" і "Бархатній золотій жилі", також погодився на роль Ісуса — у телефільмі "Марія, мати Ісуса". Роль і справді була зіграна принципово без жодного ризику — Христос у виконанні Бейла виглядав так, ніби зійшов із яскравої релігійної листівки. Якщо такою була задача, поставлена акторові режисером Кевіном Коннором, то Бейл упорався з нею на всі сто відсотків (уже через шість років він грав Брюса Вейна і Бетмена у фільмі "Бетмен: Початок" Крістофера Нолана).

Юен Макгрегор і Хоакін Фенікс

Часи змінюються, і коли у 2015 році на екрани вийшов фільм "Останні дні в пустелі", знятий колумбійським режисером Родріго Гарсією за власним сценарієм, реакція християнської спільноти була значно спокійнішою, ніж наприкінці вісімдесятих, у дні показів "Останньої спокуси Христа". Сценарій Гарсії був майже таким самим вільним і значною мірою вигаданим переказом життя Христа, як і сценарій Шредера за романом Казандзакіса — щоправда, за основу свого фільму режисер узяв описаний у Біблії сорокаденний піст Ісуса в пустелі.

Христа в картині Гарсії грав Юен Макгрегор — на той час уже знаменитість завдяки численним ролям, зокрема у фільмі "На голці" Денні Бойла та в успішному перезапуску франшизи "Зоряні війни". Ісуса Макгрегора спокушав демон, якого також грав сам Юен — і спостерігати за цим було цікаво, хоча сам образ Ісуса був настільки далеким від канонічного, що інколи глядач просто забував, що має справу з тим самим Христом, який невдовзі зійде на хрест і помре за гріхи людства.

У тому ж році, що й "Останні дні в пустелі", на екрани вийшов блокбастер "Зоряні війни: Пробудження сили" — Макгрегор знову грав свого Обі-Вана Кенобі. Ще через три роки, у 2018-му, в прокат вийшла "Марія Магдалина" Гарта Девіса — Ісуса грав Хоакін Фенікс, один із найшанованіших акторів сучасності. Фенікс блискуче впорався з роллю — його Христос мав незвично важкий погляд, але, як і герой Віллема Дефо, був тією ж мірою сповнений сумнівів і страхів. На жаль, ця робота Фенікса пройшла майже непоміченою — порівняно з його ж Джокером, який з’явився перед глядачем у 2019 році в однойменному кінохіті.