Хто ж насправді зробив домашку. Як освіта шукає спосіб протистояти ШІ

Вечір сучасного студента чи школяра, який виконує домашні завдання, сьогодні виглядає не так, як 10 чи 15 років тому. Він відкриває ШІ-чатбота, вставляє формулювання домашнього завдання й за короткий час отримує готові відповіді, текст письмової роботи чи розв’язані задачі. Іще декілька хвилин потрібні на те, аби підправити стиль, переставити речення, додати трохи емоцій та прибрати явні сліди машинного тексту, і роботу можна вважати завершеною. Ця практика ставить сучасну освіту перед необхідністю шукати нові способи перевірки знань і переконуватися, що виконане домашнє завдання дійсно свідчить про знання школярів чи студентів.

Ще недавно списування мало природні обмеження. Для нього потрібно було джерело – підручник, чужа робота чи онлайн-сервіс із інформацією, що стосується завдання. Штучний інтелект прибрав майже всі перепони. Він доступний цілодобово, працює швидко та уміє практично все – написати есе, розв’язати задачу чи пояснити тему.

Для освіти виникла концептуальна проблема, яка полягає навіть не в тому, що учні отримали новий спосіб списувати. Проблема насправді полягає у тому, що тепер письмова робота чи розв’язана задача (написаний код) більше не обов’язково свідчать про те, що їхній автор справді думав, читав і вчився. Перевіряючи ці роботи, викладач не може визначити, чи стоїть за ними реальна робота учня. Спроби виявити "сліди" ШІ за допомогою ШІ-детекторів є здебільшого марними: ці інструменти дають дуже багато хибних спрацювань, а сам факт використання чатбота практично неможливо довести.

Тож освіта змушена змінювати не лише правила користування ШІ, а й саму логіку оцінювання. Якщо домашнє завдання може виконати машина, доводиться перевіряти те, чого машина за учня зробити не може: як він міркує, пояснює, відповідає на запитання і захищає власний результат. Це виклик такого масштабу, з яким освітня система стикається вперше і поки не знає, як на нього реагувати.

Наскільки серйозна проблема – ШІ в освіті

За останні два-три роки використання ШІ школярами й студентами лише зростало. Наприклад, серед американських підлітків частка тих, хто застосовує ChatGPT для шкільних завдань, подвоїлася буквально за рік. Серед студентів коледжів використання ШІ вже стало масовою практикою. Австралійські дослідження показують іще масштабніше поширення ШІ в університетах: понад 80% опитаних студентів уже використовували генеративний ШІ для навчальних завдань. 

Але поняття "використання ШІ у навчанні" може означати принципово різні сценарії: в одному випадку студент просить чатбота пояснити складну тему, допомогти розібратися з помилкою чи запропонувати ідеї; в іншому – він доручає ШІ-інструменту виконати завдання замість себе, а потім здає результат як власну роботу.

То ж не дивно, що у світі шукають не лише факти взаємодій із ШІ, але й їхні сценарії. І часто вони виявляються саме такими, які межують із шахрайством. До прикладу, у британських університетах кількість підтверджених випадків академічної недоброчесності, пов’язаної із ШІ, зросла в кілька разів за рік: із приблизно 1,6 випадку на тисячу студентів до понад 5 із тисячі. І це лише підтверджені випадки: переважна більшість "причесаних" ШІ-текстів лишається непоміченою в принципі. 

Чому просто ловити сліди ШІ - не працює

Перша реакція освіти на появу генеративного ШІ була майже інстинктивною: створити програми-детектори, що визначають, чи був текст написаний людиною чи чатботом. Проблема в тому, що на практиці такі інструменти працюють значно гірше, ніж хотілося б, – і головне, нерівномірно.

Дослідження Стенфордського університету наглядно показало проблему ШІ-детекторів. Автори експерименту перевірили, що популярні детектори ШІ визначили як Ші-тексти понад 60% есе іспиту TOEFL, написаних студентами, для яких англійська не є рідною мовою. Для текстів американських школярів, які були носіями англійської, результати були майже безпомилковими. Система, покликана боротися з академічною недоброчесністю, таким чином ризикує карати саме тих, хто пише англійською як нерідною мовою. Адже детектори часто сприймають передбачуваність такого тексту як наслідок його створення за допомогою ШІ. Передбачуваність (perplexity) – це ознака, яка оцінює, наскільки легко мовній моделі передбачити наступне слово в тексті. Чим передбачуваніші слова, конструкції та структура речень в письмовому тексті, тим вищою є ймовірність того, що текст система позначить як згенерований ШІ. Проте для людини, яка пише нерідною мовою, така передбачуваність є цілком природною. Вона використовує простішу лексику, повторює знайомі мовні конструкції, будує речення за вивченими шаблонами й намагається уникати складних або незвичних формулювань. Тому такий навіть написаний людиною текст статистично стає схожим на той, який детектор очікує побачити від мовної моделі. Та й загалом текст, написаний чіткими конструкціями без емоційних вкраплень виглядає для ШІ-детекторів як ознака штучності. 

Паралельно навколо цієї практики вже формується окремий ринок. Одні сервіси пропонують написати академічний текст за студента, інші – "олюднити" згенерований ШІ-чатботом матеріал, змінити його стиль і структуру або зробити так, щоб його було складніше виявити за допомогою ШІ-детекторів. Іншими словами, популярність ШІ в освіті призвела до виникнення цілої інфраструктури, яка не лише допомагає виконувати роботу за допомогою ШІ, а й дозволяє приховати сам факт його використання.

Не ловити на списуванні, а розмовляти

Усі ці проблеми потребують складніших рішень, аніж просто пошук інструментів детекції "слідів" ШІ. Одна з найпоширеніших відповідей на цей глухий кут – усний захист письмової роботи: учень пише текст удома, а потім пояснює його вчителю або комісії хід думок та отримані результати. Ідея приваблива тим, що обходить проблему детекції: вчителю не треба вгадувати, хто писав текст. Викладачу достатньо поставити кілька запитань й буде видно, чи розуміє учень чи студент написане. 

Ця ідея насправді не нова і активно використовується університетами при захисті ступенів бакалаврського чи магістерського. Тепер цей механізм намагаються перенести на звичайні шкільні завдання.

Найбільш активною у запровадженні таких методів стала Данія. З нового навчального року всі письмові роботи, які данські старшокласники виконують удома, захищатимуть усно. Саме про це нещодавно оголосило Міністерство освіти, прямо назвавши причину: у старших класах виникла проблема зі списуванням за допомогою ШІ, і розбиратися з нею треба вже зараз.

Нова вимога стосується насамперед SSO – великої письмової роботи, яку щороку виконують близько 9 тисяч данських старшокласників як частину випускної програми. Здати текст тепер – лише половина справи. До письмової роботи додається обов’язковий усний захист: учень захищає роботу перед учителем і демонструє, що розуміє її зміст. Точний формат захисту та інші процедурні моменти ще узгоджуються.

Паралельно школи зобов’язали встановити моніторинг екранів під час письмових іспитів і фаєрволи, що обмежують доступ до інтернету під час іспитів. Міністерство рекомендує також повертати більше письмових завдань у клас – під наглядом, а не додому.

Важливо, що Данія не забороняє ШІ в освіті загалом. Ще торік кілька шкіл намагалися навпаки – дозволяти учням користуватися генеративним ШІ під час підготовки до усного іспиту з англійської, а потім вимагали усної презентації результату. Проте фінальні роботи й усний захист, на думку освітянських чиновників Данії, повинні нівелювати той негативний вплив ШІ на результат навчання.

Або просто заборонити

Втім, не всі освітні системи намагаються домовитися з ШІ. Деякі повертаються до найпростішого рішення – обмежити його використання. Наприклад, на днях стало відомо, що у Нью-Йорку з нового навчального року запроваджують мораторій на використання генеративного ШІ. Важливо: ця заборона діятиме лише для молодших школярів — учнів від дошкільного віку до восьмого класу. В цьому випадку йдеться не стільки про списування. Міська шкільна система аргументує це обмеження необхідністю зберегти час для читання, письма, розв’язання складних завдань і живого спілкування з учителями та однокласниками.

Разом із ШІ Нью-Йорк намагається скоротити й загальний екранний час у школі. Для учнів молодших класів рекомендовано обмеження до 30 хвилин на день, для учнів 6–8 класів – до 45 хвилин. Тобто дискусія повертається у бік обговорення того, скільки технологій взагалі має бути в навчанні дитини, яке, по суті, є продовженням дискусій про доступність для дітей інших онлайн-сервісів, зокрема, соцмереж. 

Питання, яке залишається головним

За всіма цими спробами приборкати освітній ШІ ховається інше питання, яке може бути важливішим за саму ідею виявлення списування. Його суть коротко можна сформулювати так: "які навички освіта намагається перевіряти, коли машина може написати грамотний текст чи дати відповідь на тест?" Довгий час письмовий текст був зручним і майже універсальним способом перевірки мислення: якщо учень міг чітко викласти думку на папері, вважалося, що він її й справді має. ШІ розірвав цей зв’язок – тепер грамотний текст сам собою нічого не гарантує ні знань, ні здатності учня мислити. 

Все більше освітніх систем намагаються робити ставку на розуміння, вміння усно пояснити власну думку та здатностей відповідати на уточнювальні запитання. Поки що нейромережі не можуть підмінити за учня в реальному часі перед живою людиною. 

Водночас освіта зараз намагається відповісти на більш важливе питання: не лише що перевіряти, а чого взагалі вчити у світі, де майже будь-яку відповідь можна отримати за кілька запитів до ШІ. Якщо інформація, написання тексту, переклад чи навіть розв'язання складного завдання дедалі менше потребують зусиль людини, то цінність освіти дедалі більше зміщується від запам'ятовування відповідей до вміння ставити правильні запитання, оцінювати отримане, мислити критично й самостійно ухвалювати рішення. Саме цей перехід – від навчання "знати відповіді" до навчання "розуміти, що з ними робити", – може стати головним викликом для освіти найближчих років.