Як би війна. Чому Горбунов заговорив про примирення з ворогом
В Україні настало літо. По вулицях гуляють дівчата безсоромно коротких шортиках, пасажири в громадському транспорті клянуть міську владу за відсутність кондиціонерів в трамваях, а соцмережі рясніють фотографіями з морських узбереж і гірських вершин. Депутати безсоромно відклали в довгий ящик самі що ні на є нагальні реформи і відправилися відпочивати від своєї виснажливої роботи. А разом з ними зникли і численні приводи для газетних статей і телесюжетів. Боротьба з корупцією в країні все так само ведеться страхітливими темпами і все з такими ж страхітливо нікчемними результатами. Половина офісів в країні спорожніли і здичавілих від самотності співробітникам доводиться тинятися коридорами в пошуках хоч якоїсь живої душі. Сонце, тепло, літній ліниве настрій. В цей же час із зони проведення АТО продовжують надходити новини про вбитих і поранених. Тільки за минулу добу двоє наших бійців загинуло, четверо отримали поранення. Але в країні літо.
Насиченість липнем і довгоочікуваним теплом досягли таких меж, що вічно гострий на язик український сегмент "Фейсбуку", ліниво чухаючи п'яту, обговорює новий епізод "Ігор престолів" і про те, через куди в Україну прилетить Ryanair і прилетить взагалі. Дивно, але заяви Олексія Горбунова про те, що Україні пора б помиритися з Росією, а то чогось війна затягнулася, практично ніхто не помітив. Ніби як не до війни зараз.
Ось це шизофренічне стан, в якому у нас як війна, а як би її і немає, стає нашою національною трагедією. Ніхто не закликає цілодобово лити сльози, рвати на собі сорочку і нестямно кричати: "Путін, згинь!" Але відсутність загального розуміння, що країна дійсно перебуває в стані війни, грає з нами злий жарт. І заява Горбунова про те, що пора б вже помиритися, напевно, продиктована зовсім не любов'ю до "старшого брата", а банальну втому від тривалого конфлікту, в якому щодня страждають люди. І не тільки на фронті. Адже чим-чим, а черствості або симпатіях до Росії дорікнути актора не можна. Він свідомо повернувся в Україну, що свідомо відмовився від зйомок у російських кинопродуктах, свідомо почав їздити по шпиталях і давати концерти для українських військових. Судячи з усього, саме розмови з нашими бійцями і підштовхнули Горбунова до думки про те, що щось в цій історії не так. Звичайно, спираючись на історичний досвід можна сміливо заявити, що три роки - це і не термін для війни. Он, протистояння між Індією і Пакистаном з 1947-го триває. Але ж мова йде про наше життя, про наше майбутнє. І тут озиратися на чужий досвід особливого резону немає - занадто вже ситуація у нас дивна. Де ще за три роки на огрызке території оголошують про створення чотирьох нових "держав" (Новоросія, ЛНР, ДНР і Малоросія), причому один за одним і з тими ж особами у головних ролях? І поки в соцмережах потішаються над "Малоросією", називаючи її ідейного натхненника Захарченко то малоросликом, то недоросом, конфлікт на сході країни триває.
Цікаво, що горезвісний "українське питання" давно став індикатором ставлення значної частини українського суспільства до закордонних діячам мистецтва. Мовляв, скажи мені, чий Крим, і я скажу, хто ти. Ось нещодавно помер Олексій Баталов, так все відразу пригадали, що він говорив про Україну. Біда в тому, що українців за великим рахунком повинно хвилювати, що кажуть їхні актори, співаки та письменники, яку позицію вони займають. Дійшло до того, що "свободівці" виступили з пропозицією взагалі заборонити в Україні гастролі всіх російських артистів, незалежно від їх позиції. Вдаримо радикальними методами за повзучому ватничеству! Ось тільки проблема в тому, що позиція українських "селебрітіз" особливого обурення не викликає.
Ну, їздять наші Світлани Лободи та Потапи з Настею в Росію виступати. Ну так людям гроші заробляти треба, дітей годувати. А співають-то добре - он, в Україні стадіони збирають, а протестує проти їх виступів жалюгідна купка радикалів. Потап і зовсім вчить діток музичного розуму на одному з найбільш рейтингових каналів країни. Ваня Дорн, який заявив про сварку України і Росії, продовжує тріумфальну закохувати в себе дівчаток по обидва боки українсько-російського кордону, а воскресла гурт 5'nizza заявлена в числі учасників фестивалю, який в кінці місяця пройде в Москві. Навіть "кохана людина" нардепа Сергія Лещенка діджей Настя заявляє, що нічого поганого в її виступах у Москві немає. І взагалі, нардепи, які прийняли закон про квоти на українську музику на радіо, мудаки суцільні. Частина артистів воліє просто відмовчуватися. Мовляв, ми за все хороше і проти всього поганого. Виходить, ми вимагаємо від росіян чітко артикулювати свою позицію щодо війни з Україною, але при цьому самі скромно стоїмо осторонь і колупаем піч. Хоча повинно бути все навпаки.
Чому сталося так, що все частіше у суспільстві говорять про втому від війни і згадують про виключне українському миролюбство? Говорити і сперечатися про це можна багато. Тут і шкутильгає державна інформполітика, і успіх методів гібридної війни з боку Росії, і апатія частини українського суспільства, і безліч інших факторів. Куди важливіше питання, що робити з усім цим багатством? Адже, не приведи господи, від цієї "як би війни", в якій постійно гинуть люди, втомляться не тільки актори і журналісти, але і медики, волонтери, самі військові. І здадуться під натиском задоволених уламків колишнього режиму, насаждающим думка про те, що вся ця "гра у війну з Росією" була помилкою. Саме цю проблему влади на всіх рівнях давно пора вирішувати, як першочергову. Так і громадянському суспільству теж, якщо ми і далі хочемо гордо іменувати його цивільним.
Слова Горбунова, пройшли практично непоміченими в українському інформпросторі, напевно помітять там, за поребриком. І підхоплять на численні прапори "миротворці", щоб продовжувати розповідати про те, що пора з цим конфліктом зав'язувати, полюбите ЛДНР "чорненькими", заберіть їх в Україну і починайте вже Донбас відновлювати, а то чогось там благоденство не настає, хоч ти трісни. А там, дивись, і Віктор Федорович в країну повернеться. З пальмовою гілкою в руках.
