• USD 27.7
  • EUR 33.4
  • GBP 38.5
Спецпроєкти

Лик Мотороли. Як ікони стали зброєю у війні проти України

На чолі "святого" кремлівського спецназу варто Його Імператорська Величність Микола II Романов
"Надымская ікона" в Луганську, 2018-й
"Надымская ікона" в Луганську, 2018-й
Реклама на dsnews.ua

З нагоди новорічних і різдвяних свят "ДС" згадує найбільш резонансні тексти року, що минає

Українська православна церква Московського патріархату - чи не найефективніший інструмент Кремля щодо утримання України у своїй політичній, культурній та духовній орбіті, так і в просуванні ідей "русского мира" в цілому. Важливу роль в цьому відіграє значний загін дуже специфічних московських святих. Військовий термін тут вжито навмисно - ці святі такі ж бійці гібридної війни, як "павлів стрілецький" з "Мотороллами". Більше того: їх шляху періодично перетинаються.

На чолі "святого" Кремлівського спецназу варто Його Імператорська величність Микола II Романов, скромно називав себе "господарем землі Руської", але в народі вважалися "Кривавим". Його "іконами" можна милуватися практично на всіх масових заходах, що проводяться УПЦ Московського патріархату. Цей "святий" давно став своєрідним пізнавальним паролем "свій-чужий". Якщо хтось перехрестився на портрет батюшки царя і відбив уклін - "свій", московський, "канонічний"... А скривився, як від лимона - ніяк розкольник-филаретовец, уніат, а то і взагалі атеїст. Одним словом, "украинствующий".

Микола Кривавий

Російські царі здавна є покровителями
православних християн в інших державах.
Іоанн Шанхайський

Процес канонізації останнього російського імператора по часу повністю накладається на період кардинальної зміни внутрішньої і зовнішньої політики Росії. Якщо на початку 90-х років наші сусіди ще дещо як намагалися будувати демократичне суспільство (або робили вигляд, що намагаються), то з другої половини 90-х в РФ все сильніше стали звучати традиційні для Росії авторитарні і імперські нотки.

Реклама на dsnews.ua

Кремлю тут же знадобилося освячення нового курсу чимось високим, скрепным і, не побоїмося цього слова, духовним. Останній російський імператор як ніхто інший підходив у якості прапора відродження імперії. Як, втім, і для просування ідей святості кремлівської влади.

У 1996-му спеціальна Синодальна комісія винесла позитивний вердикт щодо канонізації Царствених мучеників, але на Архієрейському соборі РПЦ 1997-го рішення про "прославлення" продавити не вийшло - частина єпископів висловилися категорично проти, а абсолютна більшість зайняло вичікувальну позицію. Рішення про канонізації Миколи Кривавого Архієрейський собор РПЦ ухвалив лише в серпні 2000-го. Декількома місяцями раніше, в травні, президентом Росії став Володимир Путін.

У церковному "табелі про ранги" цар і його родина отримали досить низький чин "страстотерпців". Завчасно написані "ікони" вже активно "мироточили" і гастролювали по містах і селах колишньої Російської імперії. Ось як описує перебування такої "ікони" на Вінниччині в 2000-му прес-секретар чорносотенного Союзу православних громадян Кирило Фролов: "Скрізь, де побувала ікона... рефреном звучало: чому і хто розділив наш триєдиний російський народ? Безумовно, це було покаянням і в потуранні каїнову братоненависній справі "самостійщині"".

Але це були справи давно минулих днів. Є факти і свіжіше. Найбільш відомим і шанованим образом Миколи II серед підданих патріарха Кирила є так звана "Надымская Царствена козача Чудотворна мироточива ікона". Її освятили 17 липня 2003-го у храмі Св. Петра і Павла Свято-Троїце-Сергієвої Лаври в день 85-річчя розстрілу царської сім'ї. "Ікона" 175 на 210 см і вагою в два центнери!

Прославилася вона насамперед тим, що замовив її виготовлення якийсь Сергій Кришталь, називає себе отаманом "Надимського козацького округу" і "козацьким полковником", виклопотав у патріарха Алексія II "найвище благословення" супроводжувати образ з Хресними ходами по всій Росії і за кордоном. Для "отамана" і його "козаків" ходіння з "іконою" перетворилося у вигідний гешефт - працювати не треба, всюди шанують і щедрі пожертви ллються рікою в кишені. Тільки за станом на 2014-й Кришталь з козаками і "іконою" накрестоходили (за їх словами) 450 тис км. Щоправда, до самого Надима, невеликого містечка на Ямалі, "надымская ікона" так жодного разу і не дісталася.

Були задоволені і куратори: правильна ідеологія на принципах самоокупності просувається в маси, а в "проблемні точки" під прикриттям "цареносцев" завжди можна доставити потрібних людей.

У найгарячіші дні Революції Гідності "надымскую ікону" навіть привозили в Київ. Якась Маргарита Зайдлер (Марія Кемпфер) писала: "З 31 січня по 3 лютого [2014 р.] з благословення намісника Києво - Печерської Лаври митрополита Павла, в Успенському Соборі перебувала ...для поклоніння чудотворна ікона святого Царя - мученика Миколи II. За цей час безліч православних віруючих приклалась до чудотворної ікони, підніс свої молитви до святого Царя... З благословення Владики Павла один лаврський священик... 3 лютого служив молебень про умиротворення ворогуючих і припинення смути перед іконою св мученика Миколи II в храмі преподобного Антонія в Ближніх Печерах. Після цього ми вирушили на автомобільний Хресний Хід з чудотворним образом ("ікону" прикріпили на даху автомобіля - авт.) навколо бунтівного центру міста, на що також отримали благословення владики Павла. Брали участь у ньому і два представника ГО "Народний Собор України".

А далі розкривається головна суть "гастролей" портрета російського царя: "...Особливо допомагає святий Цар-мученик відображати ворожу інтервенцію в гарячих точках. Чудотворна ікона побувала на лінії фронту під час Грузино-Абхазької війни і в Косові. Де пройшла ікона, ворог не зміг ступити!"

В цей же час в тій же Печерській лаврі виставлялися і привезені російським "православним олігархом" Костянтином Малофєєвим так звані "Дари Волхвів". Як вважають мистецтвознавці та історики, ці "дари" - пізня візантійська підробка.

Згаданий Малофєєв в лютому-квітні 2014-го був головним спонсором масового приїзду російських "козаків" в Крим. Та й події на Донбасі не обійшлися без його уваги. За повідомленнями російських ЗМІ Ігор Стрільців (Гиркин) виконував належала Малофееву компанії "Маршалл Капітал" функцію "безпечника", а перший "прем'єр-міністр ДНР" Олександр Бородай протягом довгого часу працював представником малофеевского інвестиційного фонду.

Стрільців, до речі, теж встиг засвітився під час перебування т. н. "Дари Волхвів" у Києві.

З контрольованій Московським патріархатом Печерської Лаври Стрільців перебрався до Криму, де взяв активну участь в анексії півострова, а пізніше організував напад на Слов'янськ, з якого, власне, і почалася війна на Донбасі. Зі Стрілецькою в Крим, а потім на Донбас перебралися шанувальники "святого" Миколи Кривавого Марія Кемпфер і голова правління вищезгаданого руху "Народний собор" Ігор Друзь.

Це були не останні гастролі "Надымской ікони" в Україні. У 2018-му її привезли до Луганська - з благословення митрополита Луганського і Алчевського Митрофана там відбувся Хресний хід пам'яті Святих Царствених страстотерпців".

Кореспондент ІА "Новоросія", так пише про подію: "Пам'ять про Государя, про Царської сім'ї - дуже важлива частина російської ідентичності. Показово, що ненависть до Царственим Страстотерпцам проявляють люди, чия російська ідентичність заміщена який-небудь інший, наприклад, української, (...) - розповів парафіянин храму святих мучеників Гурія, Самона та Авіва Олексій Селіванов. Останні роки показали, що виходили хресні ходи в Царські дні, найчастіше виявлялися вірними [Росії] до кінця. Кияни, харків'яни, одесити, що виходили у своїх містах з іконами Государя, першими приєдналися до ополченню Донбасу".

У ситуації з навмисними і показушними голосіннями за розстріляним царем-батюшкою насправді ніякої жалості за убієнними немає. В Росії і без Миколи II вистачає "помазаників", померлих не своєю смертю. Досить згадати Петра III, угробленного за наказом власної дружини, або Павла I, убитого з відома сина. Або Олександра II, приконченного "народовольцями". Але їх чомусь не згадують.

Серафим Саровський - найулюбленіший святий кривавого царя

Активна медійна "розкрутка" преподобного Серафима Саровського почалася одночасно з підготовкою до канонізації Миколи II. У свій час автор поцікавився у одного знайомого священика, ніж цей Саровський таким особливим знаменитий? Той хмикнув: "Та нічим власне...". На наступне запитання: "чому?", - священик тільки знизав плечима: "Модний..."

Дійсно, нічим особливим Серафим Саровський не прославився. Був ченцем, став відлюдником і вів праведне життя. Всі інші чудеса, пов'язані з його ім'ям, нічим не підтверджені, а найбільш знакові, як і переказ, що до Серафиму Саровському таємно приїжджав-де радитися сам імператор Олександр I, - давно спростовані. Це був дуже праведний і щиро віруюча людина, але не більше. В кращому випадку йому світила роль маловідомого місцевого святого.

У РПЦ дуже не люблять згадувати про те, як Серафим Саровський був канонізований. Відомо, що дружина Миколи II імператриця Олександра Федорівна захоплювалася містикою і оточувала себе всякими схимники, відлюдниками, юродивими, віщунами та іншими шарлатанами. Одна історія з Григорієм Распутіним чого вартий! Мало хто знає, що у "старця" був попередник - якийсь французький проповідник Нізье Філіп. У Франції навколо Нізье утворилася ціла секта, вважає його втіленням самого Ісуса Христа. Вплив цього пройдисвіта на імператорську сім'ю було величезним. У липні 1902-го імператор записує в щоденнику "Мр. Philippe говорив і повчав нас. Що за дивні години!". Але після того, як агенти МВС представили звіт про підозрілу діяльність шарлатана, цар був змушений вислати Нізье назад у Францію.

Прощаючись з царицею Нізье сказав, що довгоочікуваного спадкоємця їй допоможе народити померлий 70 років тому відлюдник Серафим Саровський. Царська сім'я тут же зажадала від обер-прокурора Святійшого синоду Костянтина Побєдоносцева негайно канонізувати Саровського. Спеціальна комісія розкрила могилу Серафима - замість нетлінних мощей там лежали звичайні кістки. Незважаючи на те, що всі члени Священного Синоду не схвалювали канонізації, відкрито виступити проти імператора ніхто так і не наважився.

У липні 1903 року при величезному скупченні народу відбулися "Саровские торжества". Головна служба у зв'язку з відкриттям мощей преподобного відбувалася в Сарові 19 липня, в день народження Серафима, в присутності імператора, його дружини та інших членів імператорської прізвища. В лояльній цареві пресі ця канонізація була подана як яскравий приклад єднання влади з народом. Мовляв, народ почитав Святого Старця, а цар-батюшка зробив все, щоб, щоб офіційно визнати Серафима Саровського святим.

Через рік святий дійсно подарував цареві спадкоємця - хворого на гемофілію Олексія.

У нинішній Росії культ Серафима Саровського популяризується з тієї ж причини, що й до революції. Якщо "святий" Микола Кривавий - це сакралізація кремлівської влади і відродження Імперії, той Серафим Саровський - сакралізація єдності російської влади і народу. В умовах України це ще й сакралізація саме російської влади. Плюс постійне нагадування: святість може виходити виключно з Росії.

Матрона Московська - російська "Ванга"

Сьогодні Свята блаженна Матрона Московська - одна з найбільш відомих і шанованих у РПЦ православних святих. Сліпа від народження, а потім ще й паралізована Матрона Дмитрівна Никонова народилася в 1881-му в селі Себино Тульської області. Більшу частину життя прожила в Москві, тулячись у квартирах знайомих, і померла в 1952-м. В 1999-му була канонізована РПЦ як местночтимая свята Московської, а потім Тульської єпархії. У 2004-му Матрона зарахована до лику загальноцерковних святих РПЦ.

Про життя і "чудеса", що творяться Матроною, головним чином відомо з "Сказання про житіє блаженної стариці Матрони", складеного Зінаїдою Жданової, в будинку якої Матрона прожила, за різними даними, від 5 до 8 років. Твір, м'яко кажучи, дуже спірне. Тим не менш, відкоригований варіант книжки ліг в основу офіційного житія цієї святої.

Якщо судити про житіє святої по згаданому "Сказанні", то Матрона виступає скоріше в ролі сільської чаклунки або жриці вуду, де християнство тісно переплетено з язичницькими традиціями та віруваннями. Ось, наприклад, історія: "Одну хвору привезли, була зіпсута. Матрона їй рукою по голові водить, іншою рукою хрестить, а сама читає. Хвору вирвало в таз - ворог вийшов, ящірка з ріжками, і кружляє по тазу. Мати плеснула в таз окропу - ящірка здохла, вона її в туалет спустила. А Матрона потім сказала: "Треба було її посадити в баночку і закрити кришкою - відьма б і сама прийшла". Цікавий факт: за життя Матрона ніколи не вдягала очіпок. Навіть на молитву. У цьому ключі ікони з старіцей в білій хусточці виглядають досить забавно!

Сьогодні культ поклоніння мощам Матрони перетворився для РПЦ як в дуже прибутковий бізнес, так і у важливий ідеологічний важіль. Мова про легендарну зустрічі Матрони Московської і Сталіна.

Зустріч зі Сталіним нібито сталася в Сокільниках, в літній прибудові при церкві Тихона Задонського, коли німецькі війська вже стояли під Москвою. Розповідають, що в цей момент в церковному дворику близько двох десятків стражденних очікували зустрічі з блаженною. Раптом прийшли люди у формі і попросили всіх розійтися, після чого тут проявився сам товариш Сталін зі своїм незмінним секретарем Олександром Поскребышевым. Обидва вони зайшли до майбутньої святий, але через хвилину Поскребишев повернувся у двір, а Сталін залишився наодинці з блаженною. За однією з найпоширеніших версій Матрона сказала батькові народів: "Червоний півень переможе. Перемога буде за тобою. Ти один з начальства не покинеш Москви".

Є й інша версія. "До Матронушке в кімнату в Староконюшенному провулку на Арбаті приїжджав восени 1941 сам Сталін. Йому розповіли, що живе в Москві блаженна прозорливица стариця Матрона, яка своїми молитвами місто тримає, ворогові в нього ввійти не дає. Ось Сталін і пішов просити ради, не здати йому, як Кутузову, Москви. За легендою, Матронушка благословила його зібратися з духом і силами... Вона маленьким своїм пухким постукала кулачком вождя всіх часів і народів по лобі і сказала: Москву не здавай, думай-думай, а як прийде Олександр Невський, так і поведе за собою... Все наше воїнство небесне тобі допомагає. Червоний півень чорного заклюет. Допоможуть тобі розсіяти хмари сатанинські".

Хоча офіційно РПЦ і заперечує історію зустрічі Матрони Московської зі Сталіним, неофіційно ця байка і далі масово поширюється серед пастви. Тут не тільки сакралізація кремлівської влади, але важлива для Кремля тема "діди воювали" - культ Перемоги сьогодні чи не найголовніша скріпа російської ідеології. Та й саме ім'я Матрона Московська вказує, в якому напрямку потрібно бити поклони.

"Святий" каратель

"Святий" Євген Родіонов є солдатом РПЦ та Росії в самому прямому сенсі слова. Якщо відкинути мішуру, то "житіє" цього "святого" досить традиційно для багатьох російських хлопців, в ім'я імперських амбіцій Кремля стали "вантажем 200".

Народився Євген в дрімучої глибинці. Закінчив 9 класів школи, працював, був призваний на строкову службу. Через півроку після присяги був направлений на Кавказ, де незабаром потрапив у полон до чеченськими бойовиками. Командування тут же оголосив його дезертиром - пошуками майбутнього "святого" займалася виключно його мати.

Потім їй хтось розповів історію, що чеченці запропонували її синові відректися від віри і зняти з себе хрестик. Він нібито відмовився, за що і був обезголовлений. Мати впізнала її саме з цього хрестику. При чому вона так і не знає точно, вимагали від сина перейти в іслам.

Про Євгена Родіонова, швидше за все, забули б. Але тут Кремлю терміново знадобилося хоч якось освятити брудну колоніальну війну.

Одним з головних ініціаторів "прославлення" нещасного Євгена став голова комітету "За моральне відродження Батьківщини", настоятель храму святителя Миколи в Пыжах протоієрей Олександр Шаргунов. Автором ідеї, швидше за все, став його син - відомий російський пропагандист і депутат Держдуми Сергій Шаргунов. Цей персонаж разом з письменником Захаром Прилепиным є шеф-редактором полуфашистского інтернет-видання "Вільна преса".

В Україні священики Московського патріархату активно пропагують "святого" російського солдата у своїх храмах. Якщо вірити російській Вікіпедії, то:

"На Україні у священика Вадима Шкляренко з Дніпропетровська мироточил образ Євгенія Родіонова. "Міро світлого кольору, з легким запахом хвої".

23 серпня 2008-го у Харкові освячено новозбудований храм на честь ікони Божої Матері "Стягнення загиблих" і в пам'ять подвигу віри воїна-мученніка Євгенія Родіонова і іже з ним убієнних [російських] воїнів. Також образ Євгенія в повний зріст розписаний в храмі святого мученика Іоанна Воїна, який розташований на території Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут".

Вельми цікаво, красується ця "ікона" у харківському храмі і сьогодні. А якщо красується, то як ставляться до такого прославлення солдата ворожої армії курсанти-танкісти, як, втім, і керівництво Військового інституту танкових військ.
Крім того, як неодноразово повідомляли ЗМІ, дитячі книжечки-розмальовки про подвиги "святих" російських солдатів активно продаються і в "іконних крамницях" Почаївської лаври.

Почитаємо "святий" Євген і серед терористів ОРДЛО. У січні цього року російські прикордонники привезли в "ЛНР" колекцію "ікон" Євгенія Родіонова. Під час церемонії передачі були присутні священики Луганської єпархії Української православної церкви Московського патріархату, які відзначили це "святе" діло урочистим молебнем. Пізніше ці "ікони" передали в усі підрозділи т. н. "Служби прикордонної охорони МДБ ЛНР", щоб вони допомагали бойовикам в їх "святому" справі війни проти України.

Можна припустити, що найближчим часом прихильники Московського патріархату отримають нових "святих". Наприклад, вбивцю і багатоженця Арсенія Павлова "Мотороллу" - його "ікона" вже написана, але ще не мироточить.

Швидше за все "святим" стане і Олександр Захарченко. В останнього "ікони" поки немає, але вже є перше "диво". Як повідомили контрольовані посібниками окупантів ЗМІ, "у момент вибуху, який забрав життя керівника ДНР Олександра Захарченко, на Савур-Могилі тріснуло скло ікони Божої Матері, привезену з Росії".

Текст опублікований 22 вересня 2018-го

    Реклама на dsnews.ua