Любовний квадрат на каруселі. Чим Вуді Аллен заманює на "Колесо чудес"
Вуді Аллен зняв новий фільм. Називається "Колесо чудес" (англ. Wonder Wheel) і виходить в український прокат якраз до Дня закоханих, на 14-е лютого.
Аллен плідний і постійний у своїй пристрасті знімати, знімати і знімати. У нього вже 49 фільмів в списку, але він не зупиняється. У 82-річного режисера є одна особливість: для кожного нового проекту йому необхідно змінювати локації. Раніше він знімав виключно в Нью-Йорку. Потім розширив географію Венецією і Парижем, був також лондонський період, який увінчався сенсаційної інтерпретацією "Злочину і покарання" Достоєвського під назвою "Матч-пойнт". Сталися також "Вікі Крістіна Барселона" і "Римські пригоди".
Однак, схоже, сучасна туристична закордон перестала надихати невтомного майстра трагікомедії. Останні роки Аллен разом з містами змінює тимчасові обставини. Так, дія "Магії місячного світла" (2014) відбувається на Лазурному Березі, але в 1928 році, а "Світського життя" (2016) - у 1930-х в Лос-Анджелесі і Нью-Йорку. "Колесо чудес" - про 1950-х на Південному Брукліні, точніше, на знаменитому Коні-Айленді - історичному парку атракціонів на березі Атлантичного океану, де кожне літо відпочиває весь Нью-Йорк.
Власне, чоловік головної героїні, офіціантки Джіні (Кейт Вінслет), є власником каруселі. Однак бідолаха-карусельник Хампті (Джеймс Белуші) не любимо своєю дружиною, і є за що: хоча він вже і зав'язав з алкоголем, характер у нього краще не став - самодур в чистому вигляді. Белуші, до речі, блискуче перевтілюється в грубуватого, але по-своєму комічного мужика. Також не склалися стосунки у Джіні з аутичним сином-палієм від першого шлюбу (Джек Гір). На довершення до всього, Джіні колись мріяла стати актрисою, але і з цим не склалося.
Аллен - ще з часів "Пурпурової троянди Каїра" (1985) і "Еліс" (1990), знятих з участю його музи і дружини Міа Ферроу - вміє показувати безпросвітну монотонність буднів жіночого життя незалежно від соціального статусу персонажів. Як правило, подібні героїні рвуться на волю практично несвідомо, і дуже часто таким шляхом повстання стає захоплення на стороні, іноді дуже і дуже ексцентричне. Те саме ми спостерігаємо і тут: в один прекрасний сонячний день доведена до краю відчаю Джіні абсолютно випадково зустрічає на пляжі засмаглого рятувальника Міккі у виконанні самого Джастіна Тімберлейка.
Тут важливо підкреслити, що Міккі теж, за великим рахунком, невдаха: спасіння потопаючих він займається не від хорошого життя, насправді він - не дуже талановитий драматург. Мало того - і оповідь ведеться від його особи. Ось тут-то Аллен і нагадує про себе як майстра інтелектуальної комедії, віртуоза небанальних драматургічних прийомів: Міккі не просто коментує події, він ще й має своєрідну манеру мови, наповнену штампами на кшталт "відсвіти дощу грали на її прекрасному обличчі". Схожий прийом Аллен вже застосовував в інтелектуальному романі "Ірраціональний людина" (2015), де свої ремарки з будь-якого приводу відпускав професор філософії (Хоакін Фенікс). В "Колесі чудес", втім, введення незграбного оповідача спрацьовує зовсім інакше - додає всьому дійству одночасно і іронічність, і несамовиті інтонації - адже банальності при вмілому використанні безпомилково викликають сильні реакції у будь-якої аудиторії.
Але Аллен не був би собою, якби дозволив банальностям оволодіти ще й сюжетом, звівши всю історію до стандартного адюльтеру. У самий несподіваний момент до Хампті з далеких мандрів повертається його дочка - красуня Кароліна (Джуно Темпл). Коли-то вона, охоплена молодіжним бунтарством і романтичними поривами, втекла з дому з гангстером. Сувора реальність швидко все поставило на місце: Кароліна видала колишнього нареченого поліції. Це теж один з улюблених мотивів Аллена - згадаймо драму "Жасмин" (2013), де героїня Кейт Бланшетт надходить аналогічним чином. І, звичайно, з неминучістю грецького року, Кароліна теж знайомиться з Міккі. Отже, небезпека з усіх боків: лютий любовний навіть не трикутник, а квадрат, плюс гангстери. І привабливу сяйво вогнів коні-айлендских атракціонів, що пробиваються в квартиру Хампті та Джіні - як символ і привид близької, манливого, а насправді - недосяжного щастя.
У фільмі багато смішного, не менше - мелодраматичного, і дуже, навіть занадто багато впізнаваного. Аллен за десятиліття кар'єри настільки відпрацював певні режисерські та сценарні прийоми, що іноді створюється враження, ніби він складає нові фільми практично на дотик, маючи під рукою такий постійний конструктор власного стилю. А що? У нього є аудиторія, яка пробачить усе, тому що вона і приходить у зал за цими самоповторами. Але навіть якщо форма фільму вже не вражає оригінальністю, як підстрахування завжди є блискучі актори, з якими Аллен працювати вміє і які у нього в фільмах дуже часто відкриваються з несподіваного боку. "Колесо чудес" тут не виняток.
Так, це типово алленовский фільм. Так, він передбачуваний. Але його героям співчуваєш, а акторським складом милуєшся. Не так вже й мало.
