Не Індіаною Джонсом єдиним. Про найвидатніші ролі Гаррісона Форда
Окрім легендарного Хана Соло актор зіграв ряд не менш харизматичних, але недооцінених героїв
Сорок п'ять років тому, у червні 1981-го року, на екрани вийшла картина "У пошуках втраченого ковчега" — перший із кінохітів франшизи про пригоди Індіани Джонса. Виконавець головної ролі Гаррісон Форд остаточно став суперзіркою того самого Голлівуду, який постачає видовища – у той же час актор грав ще й у "Зоряних війнах". Більшість населення планети знає Форда як Індіану Джонса чи Хана Соло в легендарних франшизах, однак ми вирішили згадати нехай і менш іменитих, але ще більш вражаючих кіноперсонажів, зіграних одним із найбільш недооцінених акторів сучасності.
Гаррісону Форду насправді дуже довго не щастило у кінобізнесі. Відвідувати уроки акторської майстерності він почав у коледжі – просто для того, щоб упоратися зі своєю сором'язливістю. У середині шістдесятих Гаррісон почав зніматися в крихітних епізодичних ролях. У нього була ямочка на підборідді, погляд сором'язливого молодика і з нього можна було "виліпити" кінозірку. Але всі на майданчику — від прибиральника до режисера — бачили у Форді лише статиста.
Молодому чоловіку доводилося виживати різними способами. Він, до речі, був чудовим столяром. Таким хорошим, що менеджмент одного з найуспішніших колективів Америки того часу, групи The Doors, запросив Гаррісона робочим сцени під час виступу Джима Моррісона на найпрестижнішому лос-анджелеському майданчику того часу Hollywood Bowl. Це було 1968-го року і Форду якийсь час вдавалося утримувати свою молоду сім'ю, заробляючи столярним ремеслом.
У середині сімдесятих Гаррісону дивом вдалося потрапити в картину до Френсіса Форда Копполи – молодого режисера, який щойно відзняв перші дві частини "Хрещеного батька", найкращі зразки "Нового Голлівуду". Коппола тоді працював над картиною під назвою "Розмова" — Гаррісону дісталася невелика роль на вигляд звичайного, але такого, що справляв цілком демонічне враження, молодого чоловіка на ім'я Мартін Стетт. На жаль, навіть тоді більшість критиків, як і публіка, не звернули на Форда жодної уваги – всі обговорювали вражаючу роботу виконавця головної ролі Джина Гекмена.
Потім був той самий Хан Соло в "Зоряних війнах", Індіана Джонс, а в 1982-му на екрани вийшов "Той, що біжить по лезу" — картина, знята Рідлі Скоттом, що згодом стала по-справжньому "культовою". Форд зіграв у ній головного героя Ріка Декарда – стримано, і з тією "лінню", яка пізніше стала його фірмовим знаком. Але ці ролі — ще далеко не все.
"Несамовитий" (1988)
Отже, детективна драма Романа Поланскі, роль професора Річарда Вокера. Крім "Того, хто біжить по лезу" (про касові пригоди Індіани Джонса забудемо) — це найкраща акторська робота Форда у вісімдесятих.
За сюжетом герой Форда, американський хірург Річард Вокер, прилітає до Парижа разом з дружиною Сондрою (Бетті Баклі). З одного боку, це робоча поїздка, але насамперед – романтичний та ностальгічний вояж, бо одного разу пара провела тут чудовий час у молодості.
Все починається чудово, якщо не зважати не те, що таксист, який везе Річарда і Сондру з аеропорту, виявляється людиною досить безладною. Дорогою доводиться міняти колесо, але ніхто, звичайно ж, не вважає таку дрібницю недобрим знаком. Пара заселяється в готель, настрій у обох прекрасний, вони роблять те саме, що й звичайнісінькі люди, – роздягаються, замовляють сніданок, герой Форда голиться, потім приймає душ. Крізь кабінку душа йому видно, як дружина говорить телефоном, потім щось намагається сказати йому – але містер Вокер нічого не чує через шум води.
Річард виходить із душу і виявляє, що він один у номері. Не будучи панікером, він лягає подрімати і прокидається, щоб виявити, що Сондри все ще немає. Тут герой Форда починає турбуватися — спочатку розпитує службовців готелю, потім місцевих парижан неподалік. Один із них розповідає, що бачив, як жінку заштовхували в автомобіль…
Звичайно ж, містер Вокер звертається до поліції, потім – до посольства. Але все даремно, тож він вирушає на пошуки коханої дружини в ледь знайомому місті один. На жаль, у містера Вокера немає геройських властивостей Індіани Джонса — він звичайнісінька людина, розгублена і налякана. Але тим цікавіше спостерігати за Річардом. Він справді, виявляється, несамовитим — і готовим рішуче на все. Ну а щодо Поланскі, то він зняв картину, яка виявилася анітрохи не гіршою за його ж шедевральний "Китайський квартал" середини сімдесятих.
"Щодо Генрі" (1991)
А в цьому випадку ми маємо справу з, можливо, найбільш незвичайною роллю Форда, адже більшу частину цієї картини Майка Ніколса його герой, по суті, намагається почати жити заново. У прямому значенні – жодних високих матерій.
Починається все з того, що успішний адвокат із Нью-Йорка Генрі Тернер (Форд) повертається додому після вечірки. Виявляється, що в нього немає цигарок – не встигнувши роздягнутися, він йде до крамниці неподалік свого будинку. Йому не щастить — на той момент у магазинчику знаходилися озброєні грабіжники. Генрі теж отримує кулю як свідок – в голову.
Тернер дивом виживає, але тепер він справжнє дитя, якому доводиться вчитися ходити, говорити і робити безліч речей, які раніше здавалися елементарними.
"Сабріна" (1995)
Цей рімейк, знятий Сідні Поллаком, іноді просто до смішного прискіпливо слідує за оригіналом — з поправкою на епоху, звісно. Оригіналом була "Сабріна" 1954-го Біллі Уайлдера, в якій сяяли Одрі Хепберн, Хамфрі Богарт та Вільям Холден.
Дівчина на ім'я Сабріна, яка начебто нічого з себе не представляє, росла в маєтку казкових багатіїв, будучи при цьому просто дочкою шофера. Сабріна (у п'ятдесятих її чудово грала Хепберн) таємно закохана в одного з братів Леррабі, неробу і ловеласа Девіда, проте той зовсім не звертає на неї уваги. Сабріна їде до Парижа, на кулінарні курси, і за рік повертається звідти чарівною, елегантною та витонченою леді. Тепер Девід від неї божеволіє, але Сабріна знаходить справжнє щастя в особі старшого брата, розважливого та абсолютно неромантичного Лайнуса.
Колись Лайнуса грав великий Богарт, справжня легенда золотого віку Голлівуду, а тепер у цій ролі знявся Гаррісон Форд. Ще ніколи актор не докладав стільки зусиль, аби якнайдалі відійти від образа Індіани Джонса.
"Голлівудські поліцейські" (2003)
Здавалося б, у сюжеті нічого особливого. Але фільми в жанрі buddy cop (про двох напарників-поліцейських, занадто різних, щоб працювати разом) у двадцять першому столітті стали знімати все менше і рідше, і, схоже, часи бойовиків на зразок "Смертельна зброя" залишилися позаду.
Так ось, недооцінені "Голлівудські поліцейські" — наймиліший зразок жанру "бадді коп", і Форд, що старіє і вічно посміхається, тут якраз на своєму місці. Сюжет – річ другорядна. Але подивіться, як його герой Джо Гевілан (який терпіти не може реп) повертається пізно увечері додому. Він знімає піджак, кладе кобуру на стіл, включає улюблений соул-хіт із шістдесятих Tracks of My Tears, пританцьовує та наливає собі скляночку віскі.