Неоголошена війна. Поляки сподіваються не вимерти за рахунок українців
Ми звикли думати про те, що агресія у нас - на сході і агресор - Росія. Тим часом держава Україна несе серйозні втрати на західному трудовому фронті. За 2009-2016 рр .. кількість працездатних українців у віці від 15 до 70 років зменшилася на 6 млн, до 28,9 млн осіб (за даними Держстату). Тим часом у Польщі воно збільшилося майже на мільйон. Притому що поляки в цей період активно виїжджали на заробітки в Західну Європу, а справи з демографією у Польщі неважливі. Тим не менш Польщі вдалося підняти кількість працездатного населення за рахунок залучення трудових мігрантів. В першу і другу, і третю чергу українців. Та фахівці стверджують, що до точки насичення польський ринок праці ще дуже далекий. Найближчим часом Польща буде тільки розширювати можливості для трудових мігрантів з України.
Куди йдуть руки
"Ми з чоловіком навчалися водінню цілий рік - в автошколі при нашому ПТУ, - розповідає мені сусідка Галя. - Довелося здавати іспит за сельхозмашинам - там викладач був суворий такий, принциповий, ніяк було повз нього не пробратися... Я взагалі-то бухгалтер за освітою. Але щоб здати на права, довелося це все вчити. І знаєте, до цих пір пам'ятаю назви плугів, пристрій комбайнів, кріплення, глибину борозни... мій Чоловік сердився - навіщо, мовляв, це! А тепер каже, йому дуже придалося..."
Чоловік Галі вже багато років працює у Польщі. Цінний працівник. Трактори, комбайни, типи плугів, кріплення, глибина борозни – загалом, весь репертуар автошколи при сільському ПТУ в сусідньому смт. Це ПТУ оканчивало більшість моїх односельців. Але ось що цікаво: коли в село "зайшла" агрофірма з назвою, намекавшим на іноземний капітал, виявилося, що на сільгоспмашини посадити нікого. Від слова взагалі. Оголошення про прийом на роботу довго-довго висіло в сільському автобусі. Пробували багато, але не затримувалися - гнали їх звідти. Кого за крадіжку дизеля і кормів, кого за профнепридатність, невмілу експлуатацію дорогих машин, а частіше - за безпробудне пияцтво. Укомплектувати механізовану колону жителями навколишніх сіл виявилося дуже важким завданням. За однією дуже простої причини: всі, хто вмів, хотів і міг працювати, давно виїхали на роботу за кордон. Переважно в Польщу.
Польща для українців - особливо західних областей - "трудова мекка". За даними Євростату, в 2015 р. країни ЄС залучили в середньому 126 тис. працівників, а Польща - 541 тис.
Переважно українців, можна додати. Причому ці цифри, швидше за все, дещо занижені - це офіційна статистика, що охоплює лише тих, хто працює легально. А при всьому тому, що польські власті з усіх сил стимулюють легалізацію трудових мігрантів, все одно в тіні залишається чимало працівників.
Ніде реальність трудової міграції в Польщу не відчувається так гостро, як в селах і невеликих містечках західного регіону. Звідси виїжджати на роботу розпочали ще на зорі незалежності. І тут підросло вже наступне покоління заробітчан. Покоління українців, для яких питання про працевлаштування навіть не стояв, - всі і так знають, куди їхати за грошима. У депресивних селах трудова міграція помітна неозброєним оком: людей небагато, і від'їзд кожного неможливо не помітити. Як неможливо не посміхнутися, коли на Різдво або на Паску, заходячи в маршрутку біля руїн сільського клубу, якась дама в хусточці за звичкою скаже "бон джорно". Або коли на церковній службі починають зачитувати заздоровні списки - "а ще молимось за Ядвігу, Вальтера, Даніелу, Казімєжа..." - і всі присутні вже знають, хто саме приїхав на побивку і звідки.
Самий популярний "туризм" в селі - сезонні сільгоспроботи в Польщі. До такої праці народ звичний - вміє і навіть місцями любить. Робота нелегка, але і вдома її доводиться робити. А тут все те ж саме, тільки ще й за гроші. Велика удача – прилаштуватися в будівельну бригаду. Водії та механізатори – ті, які здатні утриматися від спиртного від спокуси і втопити трактор в озері, – просто еліта. Їх, власне, в основному вже й слід прохолов.
Але важко не погодитися з експертами – це не просто не межа. Це тільки квіточки. Пробъявления про вакансії в Польщі множаться як гриби після дощу. "Робота в Польщі" - сама популярна і масова вивіска в сусідньому райцентрі. Мало не на кожній автобусній зупинці, як колись обмінки, польські візи. Всіх видів і мастей – шенгенська, національна, робоча, воєводська, по карті поляк... І це не кажучи про ті можливості, які відкрили біометричні паспорти і безвиз. І не кажучи про те, що з нового року Польща ще раз лібералізує режим працевлаштування для українських заробітчан. Загалом, якщо тобі потрібні гроші - ти знаєш, де їх взяти.
"Треба їхати" — це настрій носиться в повітрі галицьких сіл і містечок, як колись носилося в повітрі єврейських квартир. Міграція набуває характеру епідемії. Навіть ті, у кого немає гострої потреби в грошах, хто міг би знайти роботу тут, все одно їдуть. Подивитися. Спробувати. Відчути на собі динамізм глобального світу.
Куди йдуть діти
Характерно, що в оголошеннях, які стали клаптевими шпалерами автобусних зупинок, ставка робиться вже не тільки і не стільки на сезонні роботи. Все частіше в оголошеннях – "перевагу сімейним парам". У Польщі відкриваються українські школи, нещодавно стартував український телеканал. Так що можна забирати дітей з собою, не кататися туди-сюди, не розриватися надвоє - просто жити, як вдома, поступово забуваючи, що ти в гостях. Польські вузи пропонують вельми лояльні програми для українських абітурієнтів. Причому варто вам один раз поцікавитися цими програмами, і ваші акаунти в соцмережах і пошта будуть поховані під проспектами, акціями, спеціальними пропозиціями і т. д. Так, Польщу цікавлять не тільки українські руки на збір їх знаменитих яблук, огірків, капусти та полуниці (які в Україну ж і продають, Польщу цікавлять українські діти і молодь, з ними вона пов'язує власне майбутнє, раз готова платити за навчання, зміст, соціальну підтримку і натуралізацію.
Поляків можна зрозуміти: гостро стоїть демографічне питання. 1,3 дитини на жінку при нормі стабільності" в 2,2 – це мало. Не кажучи вже про тих двох мільйонів, які виїхали на Захід – на роботу і просто за кращим життям. Подорожуючи автобусом польської компанії, ми кожні дві години після випуску новин прослуховували довгі-довгі списки вакансій для поляків у країнах ЄС. Процес йде: ті, хто може, виїжджають на заробітки в Німеччину, Голландію та – донедавна - у Британії. Утворився вакуум заповнюють наші співвітчизники. Ті з них, хто готовий і здатний працювати, хто досить заповзятливий і досить сміливий.
"Ледве не померла на цих трускавках (полуниці — "ДС"), — відверто розповідає сусідка в маршрутці. - Але ж більше тисячі євро за місяць..." Правда, витратити ці гроші на щось корисне або навіть просто приємне виявилося не доля: поки вона була в Польщі, син взяв кредит. Віддавати який тепер доведеться матері. "Нічого, - зітхає вона, врешті-решт. - Скоро малина. Там гірше платять, ніж на трускавках, але робота легше. А там що-то ще підвернеться..."
Історія про сина - не просто окремий випадок. Оскільки трудова міграція тут почалася на початку 1990-х, причому в перших рядах їхали якраз жінки, переважно мали дітей, яких треба було годувати, навчати-одягати, вже виросло покоління соціальних сиріт. З їх специфічними досвідом сімейного життя, поданням про розподіл ролей, ставленням до грошей і роботи. "Ровесники незалежності" - це не тільки ті, хто виріс в новій країні, але і нерідко ті, хто виріс на кшталт хоч і не в дитбудинку, але без піклування батьків. У всякому разі, у Західній Україні - це так. За великим рахунком це соціальна катастрофа, про яку ніхто особливо не поширюється, – про те, чого не можеш виправити, можна просто не говорити. Але це дійсно відчайдушна ситуація – коли їдуть ті, хто готовий гнути спину "на трускавках", а залишаються ті, хто не збирається повертати кредити.
Соціальний досвід Західної України, щодо якого прийнято мовчати, варто було б вивчати - терміново і під лупою. Тому що тепер "поїхала в Польщу" не тільки Західна Україна.
Соціальну мобільність природним чином підштовхнули економічна криза та війна, яка до того ж змінила традиційні для Центральної і Східної України трудові маршрути, переорієнтувавши їх із Сходу на Захід і з тимчасового перебування на пошук ПМП. Їдуть, звичайно, і в Італію про вже протоптаним стежкам, і в Грецію (останнім часом - дуже мало), і в Чехії, і в Португалію. Але фаворитом залишається Польща. Багато в чому саме тому, що Польща дуже старається бути для нас привабливою. І вимітає з нашого ринку не просто робочі руки, вона вимітає саме ті руки, які хочуть і можуть працювати.
І в прагненні залишити ці руки – і гроші, які вони в них вклали, – у себе в країні поляків теж зрозуміти можна.
Куди йдуть гроші
Що робити, щоб люди залишалися? Або навіть, страшно сказати, поверталися? Не буду радити, тому що не тільки і не стільки в грошах, виявляється, щастя. Що можна запропонувати людям, які не змогли – або з якихось причин не захотіли заробити грошей вдома? Причому справа навіть не в сумах, які вони отримують, а в тому рівень життя, який вони можуть отримати в нагороду за свою працю.
На що і як витрачаються гроші, зароблені потом і кров'ю заробітчан, - окрема розмова. Зазвичай гроші розходяться на поточні потреби – одягти-взути, вилікувати-вивчити. Великі вкладення – "стіни". У будівництво хати/квартири або у Великий Ремонт. Моя сусідка провела сезон "на огірках", після чого її скромна хатина (кімната і кухня), в якій вона живе з чоловіком і трьома дітьми, приросла прибудовою з шлакоблоку. Тільки стіни. Залишки грошей пішли на те, щоб зібрати дітей до школи. Відразу після 1 вересня мама з татом поїхали знову на сезон - "сбирать" яблука. Можливо, вони привезуть достатньо, щоб прибудову ще до морозів довести до розуму.
Власне, вдома в наших краях тільки так і будуються – з заробітків. Будують, звичайно, з розмахом і без особливого розрахунку. В результаті уздовж доріг нашого району, області та регіону повно пам'яток нездійснених надій у вигляді недобудованих хат - великих, просторих і покинутих "коробок", в кращому випадку, підведених під дах. У деяких у віконних отворах видно буйна зелень. У деяких прямо всередині стін проростають дерева. То чи не розрахували, то не дожили, то просто плюнули і вирішили не повертатися.
Я повторю, ці "вкладення у стіни" - кращий випадок витрат заробітчанських грошей. Часто гроші просто розходяться на те та се. Не завжди шкідливий, тому що нерідко гроші вкладають "в розташування" - начальника Жеку або МРЕВ, директора школи чи класного керівника, так і власної дитини, для якого мама/тато - це "той, хто надсилає гроші". Грошима конопатять діри, які завжди виникають там, де не живеш, а лише іноді коротко наїжджаєш.
Так що полякам, які відкривають школи і переманюють українців "навіки оселитися" по-людськи (але не по-державному, звичайно), треба сказати спасибі - це хоча б послаблює проблему соціального сирітства і дає можливість відмовитися від звички відкуповуватися від проблеми замість того, щоб її вирішувати.
Для держави ж нашого від'їзд людей на заробітки – чиста втрата. Так, звичайно, якісь гроші повертаються на батьківщину. Будують хати, роблять ремонти, годують-одягають, смітять грошима – значить, так-сяк вкачивают копієчку і в українську економіку. Але це дрібниці порівняно з масштабами процесу.
Головного українські заробітчани не роблять. Вони не вкладають зароблені гроші в українські банки. Вони не вкладають гроші в бізнес на батьківщині. Найбільше - пригнати з Європи старий комбайн/трактор, подарований або викуплений за малу гроші у господаря, для обробки власної землі і продаж послуг сусідам. Або відкрити на ринку ларьок "європейських товарів" – їх тепер можна зустріти в кожному містечку Західної України. Тут продають все, що передають прямо в сумках "звідти": іспанський хамон, італійський песто, грецькі оливки, німецькі сосиски, польську гербату (чай. — "ДС"), чеське пиво - вся географія "українській Європи". Але це, загалом, і весь бізнес. Бізнес-клімат в Україні - особливо у сільській її частині - особлива тема і вже, звичайно, для якогось іншого автора. Я ж можу сказати тільки одне: заробітчани, звичайно, вносять внесок в українську економіку, витрачаючи тут гроші з мінімальної, на жаль, користю для себе. Але це абсолютно безперспективна напрям в стратегічному плані, тому що ці гроші просто йдуть в пісок, вони не мають ніякої творчої сили. Тому що їх не вкладають їх просто витрачають.
