Позичені діти. Як Франція рятувала свої села за рахунок вкрадених негренят

Цього літа програма "Петі Журналь" на "Канал Плюс" присвятила півгодини розбору сюжету новин на російському "Першому". На час зйомок сюжету в Парижі якраз вирували маніфестації профспілок і ультралівих проти запланованих Франсуа Олландом змін у Трудовому Кодексі. Адже не для цього французи поколіннями боролися за свою соціальну модель! Дозволь магазинів по неділях відкриватися - і що завтра буде? Почнуть працювати цілодобово, як у якихось відсталих латиноамериканських країнах?

Правда, закадровий голос в російському сюжеті про Трудовому Кодексі не згадує, а перераховує страшні цифри, які повинні підтвердити тотальне засилля мігрантів у Франції. Французька активістка на камеру розповідає, як вона боїться ходити вулицями Парижа, тому що ці "араби" і "негри" - вони ж "заклопотані"! Відразу після цього йде коментар бабусі, розповідає, як в старості її вигнали з посади секретаря сільради, а на це місце взяли двох арабів. Хоча насправді старенька француженка розповідала про те, наскільки змінилося з віком поняття комфорту: вона у своїй молодості і мріяти не могла про гарячій воді з-під крана, а її син сьогодні скаржиться на те, що через подорожчання бензину доведеться більше витрачати на дорогу до роботи. Завершував сюжет коментар Брюно ЛеМера - кандидата на праймеріз від правих. Той бадьоро відрапортував, що в країні бордель і люди виходять на вулиці, тому що Франсуа Олланд ні на що не здатний.

Французькі журналісти з "Канал Плюс" знайшли інтерв'юйованих російськими французів і перевели їм їхні ж слова. Політик тільки хмикнув, а студентка і пенсіонерка наговорили про російській журналістиці багато різного, але нецензурного.
Однак якщо б журналісти дійсно хотіли розповісти про чорношкірих у Франції, то повинні були зацікавитися справою "дітей Крозы", яке якраз гримить в країні. Відразу після війни генерал де Голль призначив свого відданого соратника Мішеля Дебре, автора конституції V-ї республіки, депутатом на острів Реюньон в Індійському океані. Там Дебре пробув 25 років, паралельно, - благо, французьке законодавство дозволяє кумуляції мандати, - залишаючись депутатом свого рідного регіону Індра, мером маленького містечка Амбуаз, а при цьому ще і прем'єр-міністром, а також неодноразово міністром у вкрай важливих міністерства - оборони, закордонних справ, фінансів. Тобто, Дебре крутився у вищих сферах і одночасно представляв як екзотичний острів в Індійському океані, так і глухі французькі села. У 50-60-ті починається спустошення французьких провінцій - селяни масово переїжджають в місто. В цей же час говорити про незалежність починають і французькі колонії. Населення там бідує, французьким політикам не вірить, а місцеві комуністи підбурюють і натякають про допомогу старшого радянського брата. Дебре подав у відставку з поста прем'єр-міністра, коли де Голль дав алжирцям незалежність. Зате сам Дебре вирішив, що колонії і вимирання села - не дві окремі проблеми, а їх рішення.

Мішель Дебре і Шарль де Голль

Дебре організує програму BUMIDOM (Bureau pour le développement des migrations dans les départements d outre-mer - Бюро з розвитку міграції для заморських департаментів). В її рамках дітей з острівної Реюньона, де на народжуваність не скаржилися, передавали в притулки сімейного типу аграрного департаменту Кроза материкової Франції. Там, на фермах, у сільських багатодітних сім'ях повинна була вирости нова зміна французьких сільськогосподарських робітників. Програма діяла з 1963-го по 1982-й. В її рамках вивезли понад 1600 дітей. Жодну політичну силу, крім місцевих комуністів, програма не обурювала. І завершилася вона суто з економічних причин: рівень життя на Реюньоне покращився, тому відсилання дітей "континент" була визнана недоцільною.

Останні 20 років програму ВUMIDOM супроводжують скандали і суди. Справа в тому, що у французьку глибинку не відправляли сиріт, а дітей просто з "неблагополучних" сімей. В лютому 2014-го французький парламент визнав "моральну відповідальність французької держави" перед цими дітьми і запропонував їм щорічні квитки на літак, щоб вони могли літати на рідний острів і зустрічатися з сім'ями. Між тим Федерація присутніх дітей заморських департаментів і регіонів (FEDD) відмовляється від фінансових відшкодувань і державних виплат, поки держава не визнала расистський характер відчуження дітей від їх родин. Бо в "депресивні села" посилали тільки чорненьких дітей, а білошкірих ніхто не чіпав.

Надзвичайно активний в медіа Репрезентативний рада асоціації чорних Франції (CRAN) був першим з громадських організацій, які підтримали "позичених дітей" в їх боротьбі за визнання. У властивій їм агресивній манері в 2002-му CRAN звернувся у французькі суди, вимагаючи виплатити викраденим дітям багатомільйонні компенсації. Всі суди відхилили скарги CRAN, посилаючись на закінчення терміну давності. Але резонанс у пресі сприяв визнанню трагедії державою.

Президент CRAN, Луї-Жорж Тен (Louis-Georges Tin) заявляє, що в 2017-му CRAN готує новий позов до влади Франції, на цей раз із звинуваченнями в "злочин проти людства" (обвинувачення у таких справах терміну давності не має). "Ми бачимо спроби позбавити острів своєї особливості, асимілювати корінні популяції, розчинити їх в "французькому котлі", бажання вбити майбутнє народу Реюньон. Це історія з расовими, якщо не расистським підтекстом!" - обурюється Тен.

Але більшість викрадених дітей співпрацюють з Федерацією присутніх дітей, а не з CRAN, звинувачуючи рада чорних бажання попіаритися на їх трагедії. FEDD воліє вести заставу з владою і заявляє, що почекає з зверненням до суду в очікуванні конкретних пропозицій від французької держави.

У 2016-му була створена нова державна комісія. Її голова, соціолог Філіп Віталь, повинен оприлюднити докладний рапорт по справі на початку 2018-го. Але звинувачення держави в расизмі змушують його звертатись до пресі вже зараз. Віталь стверджує: "Ніяких расистських або навіть расових задніх думок у держави не було. Відбирали бідних. А переважна більшість бідняків на Реюньоне - чорні. Держава хотіла кращого життя для дітей з бідних заморських сімей і кращого майбутнього для континентального села".

Французька преса кшталт газети "Ле Монд" розшукує "дітей Крозы". Так, 60-річна Жеси Моэну скаржиться на жорстоких прийомних батьків. Правда, ті різниці між своїми і чужими дітьми не робили - навіть у туалет ходили в певні години і за дозволом, а за кожен проступок отримували лінійкою по пальцях. Вона з 18 років жила в державному гуртожитку, все життя пропрацювала на некваліфікованих роботах. Одного шкода: поки заробила грошей на квиток додому - мати вже померла.

Жеси Моэну

Марі-Терез Гаспе - повна протилежність Жеси Моен. У неї - любляча прийомна сім'я, освіта, хороша робота. "Тільки одна у мене проблема: ніяк не можу сім'ю створити, ні з ким довше декількох місяців зустрічатися не виходить. Мій психоаналітик каже, що це все дитяча травма. Я знайшла свою біологічну сім'ю, але дитячих спогадів у мене до 11-ти років немає. Перший спогад: я в літаку, мій маленький братик плаче ридма, і ми летимо у Францію", - говорить Марі-Терез.

Марі-Терез Гаспе

Французький міністр у справах заморських територій Жорж По-Ланжеван зазначає: "Кожен вивезений з Реюньона дитина має отримати доступ до своєї історії, всіма наявними документами про свою сім'ю. Зараз ми багато працюємо з архівами. Вивчаємо також питання про матеріальну допомогу тим громадянам, у яких немає можливості дістатися до рідного острова, щоб знайти свої родини. Активно працюємо з Міністерством освіти, щоб історія дітей Крозы потрапила в шкільні підручники. Важко визнавати, що держава помилявся, але даний держава повинна вміти визнавати свої помилки і захищати своїх громадян. Ми зробимо все, щоб повернути дітям Крозы пам'ять".