Від боротьби анархістів до свята шашлику. Куди зник Першотравень

Першотравень - саме незрозуміле державне свято в Україні. Втім, зайвий вихідний, та ще на початку травня - це чудово, адже шашличок на природі - кращі ліки від затяжної зимової депресії. А хто не встиг посадити картоплю та інші не менш корисні сільгоспкультури, - вперед на дачі або до батьків у село.

Як не крути, "Першотравня" - свято воістину всенародне. Ось тільки на елементарне запитання: "А в честь чого, власне, гулянка?", відповість не кожен. Навіть комуністи лише невиразно промимрять про якусь міжнародну солідарність і, вигукнувши "Мир, травень, праця!", спробують скоріше ретируватися. Та що там говорити: в часи СРСР, коли "Першотравня" входило в головну тріаду радянських "святців", у відповідь на це питання теж звучало декілька заяложених гасел.

Так у чому ж справжня суть Першого травня і навіщо, власне, знадобилося це свято?

У стародавні часи діалектичного матеріалізму кожен школяр твердо знав, що день 1 травня - день Міжнародної солідарності трудящих відзначається в пам'ять про розстріляну поліцією демонстрації чиказьких робітників. Правда, проте що та історична чиказька демонстрація була організована анархістами, в СРСР намагалися не згадувати. У радянській громадській свідомості анархісти могли асоціюватися виключно з п'яницями та бандитами, а не з борцями за інтереси робітників.

Тоді, в далекому 1886 році, причини протестувати у американських робітників були досить вагомі: при середньорічній зарплаті робітників у $300 середня вартість життя становила $720. І це при робочому дні в 11-15 годин (дані Бюро трудової статистики США, 1880).

Чиказькі події 1-4 березня 1886-го опустимо. Нагадаємо тільки, що все завершилося досить великою кров'ю. Поштовхом до кровопролиття став вибух бомби, кинутої в бік поліцейських. У газеті "Чикаго трибюн" за 5 травня того ж року зазначено: "Поліцейські просто збожеволіли від вибуху і стали небезпечні, як буває небезпечний будь-який натовп, засліплений страхом. Вони стріляли, не роблячи різниці між мирними громадянами і нігілістами-вбивцями", - при цьому: "...дуже велика кількість поліцейських була поранена револьверами один одного...".

Тоді один поліцейський загинув на місці, ще п'ятеро незабаром померли від ран. Поранення отримали близько 60 копів. Також були вбиті семеро анархістів, безліч робітників були поранені. Кількість останніх невідома - учасники сутички приховували свою участь в ній. Чотирьох активістів пізніше стратили за вироком суду.

Першими відзначати 1 травня вирішили саме американці. У грудні 1888-го Сент-Луїський з'їзд Американської федерації праці вирішив призначити 1 травня 1890-го днем загальнонаціонального виступу за права робітників. Але офіційній радянській пропаганді віддавати пальму першості "америкосів" явно не хотілося, так що радянська пропаганда згадувала Паризький конгрес Другого Інтернаціоналу, власне й вирішила святкувати 1 травня як день міжнародної солідарності трудящих. Але і тут була недомолвка. Конгрес запропонував відзначати Першотравень демонстраціями із соціальними та економічними вимогами, про що в СРСР намагалися зайвий раз не згадувати. Пропагандисти говорили виключно про абстрактну "міжнародну солідарність".

Саме в боротьбі за соціальні права і була головна суть Першотравня. Масові першотравневі демонстрації робітників були присвячені не тільки і не стільки конкретним, миттєвим вимогам до роботодавців та влади (але й не без того). Це була своєрідна демонстрація сили. Схоже військовим маневрам, коли армія не тільки відточує бойову майстерність, але і показує потенційному противнику свій арсенал і можливості. Це розуміли всі. Робітники і капіталісти, і можновладці. Адже якщо просто так, в честь "солідарності", на вулиці виходять сотні тисяч, то варто задатися питанням, скільки ж вийде, якщо "припече"? Тому, чим більше профспілкам вдавалося вивести людей на вулиці 1 травня, тим простіше вдавалося знаходити "спільну мову" з власниками підприємств під час трудових спорів і конфліктів.

У СРСР свято Першотравня, при повному збереженні атрибутів і навіть деяких гасел, набуло діаметрально протилежну суть. Якщо спочатку вийти на демонстрацію 1 травня означало показати владі і наймачам свою готовність будь-якої миті стати на захист своїх прав, то в країні Рад це перетворилося в демонстрацію своєї лояльності до режиму і влади. Складно уявити собі демонстрацію чиказьких робітників з плакатами "Народ і Рокфеллери єдині!"

Радянський робітник не ризикував тим, що вийшов на першотравневу демонстрацію, а тим, що відмовився це зробити. Навіть у досить ліберальні і вегетаріанські "застійні" роки за невихід можна було поплатитися премією або прогресивкою. А при Йосипі Віссаріоновичу, за ігнорування солідарності могли і в табірний пил перетворити.

Приблизно тоді ж у просторіччя першотравнева демонстрація була перейменована в "парад", що більш відображало її суть. Так само, як солдати на парадах показують командуванню своє вміння чітко виконувати накази, так і народ 1-го показував свою готовність виконувати вказівки партії-уряду.

Солідарність же можна було висловлювати тільки закордонним пролетарям. Наприклад, британським шахтарям, третируваними пані Тетчер. Усередині ж країни страйки, як і будь-яка боротьба робітників за свої соціальні і економічні права, були заборонені відразу після приходу більшовиків до влади. Вже 9 травня 1918-го комуністи жорстко вказали робітникам, де їх місце. В цей день в Колпіно (місто-супутник Петербурга) червоногвардійці відкрили вогонь по натовпу жінок і дітей, які обурювалися перебоями з поставками хліба. На підтримку своїх рідних тут же вийшли робітники Іжорського заводу. Цих теж розігнали прицільним кулеметним вогнем. Похорони жертв перетворилися в політичну маніфестацію, а на братську могилу загиблих поклали вінки з написами: "Жертвам свавілля - захисникам голодних", "Жертвам голодним - загиблим від ситої влади".

На наступний день після похорону Петрорада випустила звернення "До відома всіх", в якому провину за подію перевели на правих есерів і меншовиків, які і спровокували заворушення. В кінці "Звернення" йшли прямі погрози: "Радянська влада всякі марші і виступи буде розглядати, як пряму допомогу зовнішньому ворогу і буде нещадно придушувати їх".

Надалі найменші спроби боротьби робітників за власні соціальні права припинялися навіть більш жорстоко, ніж колись в Чикаго. Досить згадати Новочеркаський розстріл 1962-го. І це притому що робітники навіть не зазіхали на "устої" (люди йшли під червоними прапорами і портретами Леніна в руках), а лише висловили своє невдоволення урізанням розцінок з одночасним підвищенням цін на основні продукти харчування. Тоді загинули 26 осіб, 89 було поранено, 7 засуджені до розстрілу. До речі, на відміну від Чикаго, та демонстрація була абсолютно мирною.

Утім, комуністам так і не вдалося привласнити улюблене свято робітників. При збереженні зовнішньої лояльності та "ідеологічно правильних" гасел, в суспільній свідомості Першотравень перетворився в різновид весняного карнавалу. Учасникам дійства стало глибоко чхати на тих, хто піднімався над ними на трибунах - будь то фанерно-самопальних в затрапезному райцентрі або на самій головній -- гранітно-надмогильній. Люди раділи весні, можливості поспілкуватися, яскравим фарбам і повітряним кулькам. Як школи самби в Ріо, підприємства та установи влаштовували навіть негласні змагання: чия колона красивіша, яскравіша і оригінальніша. При цьому "ідеологічна" складова була на самому останньому місці.

Радянські комуністи були не єдиною силою, яка бажає контролювати Першотравень. Німецькі нацисти свого часу теж забажали присвоїти робоче свято. Прийшовши до влади Гітлер, за прикладом більшовиків, тут же позбавив пролетаріат права на страйк (а значить, і на боротьбу за соціальні права). Але сам Першотравень не чіпав - надто популярним він був у німецькому середовищі. Нацисти, як і радянські комуністи, теж вирішили вихолостити його суть. День боротьби за соціальні права робітників був перетворений у пустопорожній ерзац під назвою "Свято праці". Як і в СРСР, у цей день пролетаріату милостиво дозволялося пити пиво, слухати промови вождів і висловлювати свою відданість єдиній правлячій партії. Відзначався гітлерівський Першотравень з не меншим офіціозом і помпою, ніж в Союзі. Випускаються до цього свята фашистські медальки і значки, що до болю нагадують аналогічну радянську продукцію. Навіть серп і молот на них присутні, правда, по сусідству зі свастикою.

Вже у Незалежній Україні на свято "поклали око" панове з СДПУ(о). Нічого дивного і протиприродного в тому, що соціал-демократи відзначають 1 травня, немає. За винятком того, що "об'єднані" соціал-демократи, крім назви до соціал-демократії ніякого відношення не мали, а були партією великого капіталу, афілійованого з державними чиновниками.

Після 1991-го Першотравень, хоч і залишився "червоним днем календаря", але втратив колишні офіціоз і розмах. Для більшості українців він перетворився з дня солідарності в "день картоплі і шашлику" - самі робітники не поспішають боротися за свої права. Періодично під прапорами різних профспілок в урядовому кварталі з'являються якісь незрозумілі люди, але назвати це боротьбою за права працівників складно. У більшості випадків ця масовка збирається виключно для вибивання пільг і преференцій для господарів підприємств, для перенаправлення бюджетних потоків або в суто політичних цілях. Тут варто згадати славні шахтарські страйки, організовані в свій час за наказом власників шахт. Шахтарів тоді звозили в столицю і ті стукали касками під Радою і Кабміном. У підсумку власники шахт отримували мільярди, а самі шахтарі - шиш.

Так що в Україні, де організована боротьба за економічні і соціальні права найманих працівників відсутня як явище, державне свято, що присвячене цій самій неіснуючій боротьбі, виглядає дещо абсурдно. Краще вже офіційно оголосити 1 травня, скажімо, Днем Весни. І нехай народ у цей зайвий вихідний спокійно займається сільхозроботами або вживає міцні напої на природі.

Текст опубліковано на "ДС" 1 травня 2018 року