Перший зцілений українець розповів, як він заразився коронавірусом

Чернівчанин захворів після своєї поїздки з дружиною в Італію. 21 лютого подружжя полетіли з румунською Сучави в Бергамо. Звідти поїхали в Комо і Мілан, передає "ДС", з посиланням на BBC News Україна.

"Те, що насувається біда, ми зрозуміли десь через два дні. Тоді, 23 лютого, в одному містечку (точно не пам'ятаю назву) захворіло 16 осіб. Люди почали панікувати. Всі ЗМІ підхопили цей матеріал і почали поширювати", - розповідає Олександр.

Чоловік розповів, що найбільше його вразив аеропорт в Сучаві: "Після прильоту нас чекав вже попереджений персонал. Вони знали, що з небезпечної зони прилітають. І, тим не менш, там не все було готове. Люди просто заходять у цей термінал. Не знаю, хто там був - така площа, розміром близько 200 м2. І ми, всі пасажири літака, - а це понад 100 чоловік - десь 20 хвилин один біля одного чекали, поки підготують прилади для вимірювання температури та бланки для заповнення. Потім, коли мене запитували, де я міг заразитися, перша думка була - аеропорт. Тому що там, дійсно, було небезпечно".

Подружжю перевірили температуру, все було в межах норми. Далі вони сіли в своє авто, припарковане біля аеропорту, і вирушили до кордону. Там ще раз двічі перевірили температуру, знову - норма.

Олександр з дружиною вирішили кілька днів побути вдома, щоб не йти на роботу.

"І, в принципі, це рішення залишитися вдома було вірне. Бо вже 28 лютого у мене почала підніматися температура. Спочатку відчув слабкість. Поміряв температуру - 37,1. В обід - 37,4. Слабкість залишалася. Я подумав, що це акліматизація. Під вечір ситуація погіршилася - температура піднялася до 37,9. Спробував випити парацетамол. Вже прийшло розуміння, що якась небезпека є", - розповів чоловік.

29 лютого, коли температура піднялася, Олександр зателефонував сімейного лікаря, попередив, що перебував в Італії.

"Що далі робити? Дзвонимо по телефону "103". Через півгодини вже була машина швидкої. Все - в захисному одязі. Мене госпіталізували. Помістили в інфекційне відділення. Взяли мазки на аналізи", - додав він.

3-го березня чоловік дізнався, що у нього коронавірус. А ще той день запам'ятався Олександру переживаннями за дружину, яку лікарі залишили вдома. Медики відмовилися, оскільки у жінки не було симптомів захворювання, однак пообіцяли взяти аналіз. Коли приїхали - під будинком, де залишилася дружина, вже протестували сусіди. Із-за протестів жінку госпіталізували без симптомів.

"Якщо 29 лютого, коли мене госпіталізували, то у мене була температура і першіння в горлі, то коли у мене вже був результат мого тесту - 3 березня - у мене вже тоді була пневмонія. І мій стан погіршився", - говорить Олександр і додає, що спав у дуже холодному боксі.

Але, визнає чоловік, поступово умови її перебування в лікарні покращилися: "Треба було кричати, треба було говорити, треба було постійно пресувати - і ці питання поступово вирішувалися. Люди з розумінням підходили, за що я дуже вдячний. Але, насправді, з самого початку там нічого не було готово для прийому".

Але харчування було більш-менш: "Скажімо так, гастрономічне задоволення ви там не отримаєте, але не будете голодні. Один раз на день мені мої рідні приносили їжу домашню. Одним словом, з харчуванням було нормально".

"В цілому, в інфекційному відділенні я провів повних 20 днів. З них два тижні дійсно в стані хвороби. Тобто медикаментозне лікування повноцінне: системи, уколи, антибіотики. А останній тиждень, коли організм почав боротися, тоді ставало легше. Тоді вже просто чекав виписку", - поділився Олександр.

"70% усіх медикаментів ми купували за власні кошти. Ситуація покращилася десь за тиждень мого перебування. Поступово забезпечувала ліками клініка. До кінця ми просто купували якісь дрібниці... Знаєте, я безмежно вдячний лікарям і всьому медперсоналу. За їх працю і турботу. За те, що вони робили кожен день. Ми вже з ними здружилися. І коли мене виписували, я бачив сльози радості на їхніх очах. Бо, незважаючи на все, вони гідно виконували свою роботу. Я вдячний, що вони поставили мене на ноги", - каже чоловік.

Олександр зізнається, що найбільше мріяв про душі, можливості помитися в лікарні не було: "Це дійсно та психологічна і фізіологічна проблема. Я просив і максимум, що мені могли організувати, - це відро гарячої води і тазик. Трошки можна помитися, але все одно ви не помиє так, як треба. І я розумів, що цю проблему не вирішити по-іншому в таких умовах".

"Я не розумію, де і при яких обставинах я міг заразитися. У мене є просто здогадки".

Олександр переглядав відео протесту, який сусіди влаштували під його будинком, коли зрозуміли, де він живе, тепер він знову зустрічає цих людей: "Зараз, коли мене виписали і я потрапив додому... Чесно скажу, я зустрів лише одну сусідку (коли чоловік приїхав з лікарні, - Ред.), яка щиро вибачилася. Хоча на відео я її навіть не бачив. Мені було приємно. І не переді мною треба вибачатися. Все-таки основний удар отримала дружина. Дуже неприємно було спостерігати, як її виводять... Просто як якогось злодія. Просто неприємно. Так, щоб хтось до нас зайшов, - такого не було. Можливо, люди побоюються. Думають, що ми можемо наражати їх на небезпеку... Хто нас підтримує - це родичі і друзі... Бути першим - завжди страшно. Але я радий, що все вже позаду".

Як писала "ДС", 16 березня повторний тест на коронавірус першого госпіталізованого в Україні пацієнта в Чернівцях дав негативний результат, його готують до виписки.