"Майстерня мрії" проти системи. Як працює в Україні справжня інклюзивна освіта

Анна Іванічева не відповідає стереотипам. Це молода дівчина з дредами, яка скоріше нагадує студентку, ніж підприємицю. Усміхнена, трохи сором'язлива. Утім вона — засновниця унікального соціального бізнесу у Львові. "Майстерня мрії" — це ініціатива, яка прагне поєднати підприємництво та громадську діяльність. У "Майстерні…" продають трав'яні збори, а за виручені кошти фінансують центр для молоді з ментальними порушеннями.

Це — місце для спілкування та навчання, яке приймає більше десяти відвідувачів. Протягом дня вони займаються арттерапією, працюють над саморобками, беруть участь у майстер-класах, готують та грають в ігри. Центр дає можливість молоді з ментальною інвалідністю соціалізуватися після закінчення шкіл, коли цим людям складніше завести нові знайомства і багато з них постійно залишаються вдома. 

Будуючи "Майстерню…": з чого починався соціальний бізнес

"З ідеєю "Майстерні…" все було дуже просто — мені завжди хотілося допомагати іншим, але здавалося, що в нашій країні таких людей немає, що всі вони живуть десь далеко", — ділиться Анна. Пояснює — створити організацію її надихнув попередній досвід.

Анна навчалася на ІТ-спеціаліста, але, вже здобувши освіту, зрозуміла, що хоче займатися чимось іншим. Тому вирішила не йти працювати за спеціальністю, а пошукати те, що її справді цікавить. "Мені пощастило бути волонтером в одній організації, яка працює з людьми з ментальними порушеннями", — ділиться Анна. Волонтерство переросло в роботу, і дівчина долучилася до команди вже як працівник.

"У цей же період я познайомилася із людьми, які мали схожі погляди", — розповідає Анна. Робота допомогла дівчині залишатися у цій сфері. Вона відвідала США, де дивилася, як працює соціальний бізнес, і зрозуміла, що таких проєктів дуже бракує в Україні. Повернувшись, дівчина вирішила спробувати втілити схожу ініціативу вдома.

"Майстерня…" відрізняється від більшості бізнесів тим, що прибуток — не самоціль, а можливість будувати спільноту. Продажі забезпечують роботу організації, пояснює Анна. На відміну від інших соціальних проектів, "Майстерня…" сама фінансує оренду приміщень, а також заняття для молоді з інвалідністю.

"Майстерня мрії" дає побачити, що громадські організації можуть працювати незалежно від спонсорів, а самі заробляти на своє існування", — продовжує засновниця. Її бізнес працює як з окремими клієнтами, так і з великими організаціями, а також будує партнерство зі схожими установами. З початку карантину, щоправда, почалися труднощі, але команда не припинила роботу і перейшла в режим онлайн. 

Завдяки успішній бізнес-ідеї, ініціативі вдається утримувати центр денного перебування для молоді з ментальними порушеннями. Зараз у "Майстерні…" є дванадцять постійних відвідувачів. Це молодь із аутизмом, синдромом Дауна та іншими, більш рідкісними відхиленнями.

"Майстерня мрії" допомагає соціалізуватися. Ми створюємо простір, куди можуть прийти молоді люди, навчитися чогось нового, що їм знадобиться в життя, гарно провести час, знайти собі друзів", — ділиться Анна. Кожного дня відвідувачі допомагають команді, вчаться та будують свою маленьку спільноту. Окрім цього, група займається арттерапією і працетерапією і створює саморобні вироби, які теж можна придбати в організації.

Для багатьох відвідувачів "Майстерня…" — це унікальна можливість розширити коло спілкування, адже в місті, як і загалом в Україні, бракує ініціатив для людей з ментальними порушеннями. Часто молодь просто сидить в квартирах, бо занять за її межами майже немає. 

Робота всупереч карантину

"Майстерня мрії" була створена, тому що був великий запит від батьків, які мають дорослих дітей з ментальними порушеннями, — продовжує Анна. — Ці люди не мають де проводити час, і після закінчення школи часто залишаються ізольованими у себе вдома".

"Разом ми навчаємо наших відвідувачів різних побутових справ, даємо навички самообслуговування, — ділиться Анна. — Гуртом граємо в настільні ігри та розмовляємо, ділимося останніми новинами, інколи ходимо в кіно, їздимо на екскурсії до Львова або за його межі". Щоправда, карантин змінив плани — проєкти у центрі припинилися, спільні заняття почали відновлювати лише недавно.

Під час пандемії Анна та її команда зустрічалися лише онлайн — аби продовжувати роботу організації в новому режимі та підтримувати спільноту. Це змінило й завдання бізнесу.

"За час карантину ми запустили власний сайт, працюємо над внутрішніми процесами, оптимізовуємо все, що можна оптимізувати", — пояснює Галина, асистентка "Майстерні мрії", що лише недавно стала частиною проєкту. 

"Я вирішила долучитись [до "Майстерні…"] з дуже простої причини — бо розуміла, що ця тема — актуальна в нашому суспільстві. На мій погляд, держава недостатньо робить для соціалізації молоді з ментальною інвалідністю, і прекрасно, що є такі недержавні організації, які займаються цим питанням", — розповіла вона.

І Галина, і відвідувачі відчули значний вплив карантину на роботу центру. "Майстерня…" — це в першу чергу бізнес, хоча й соціальний, тому неможливість продати чай може припинити фінансування самого центру. Закриття крамниці підштовхнуло команду більше зосередитися на онлайн-роботі.

Окрім цього, як і будь-якому іншому бізнесу, "Майстерні…" доводиться давати раду із багатьма бюрократичними питаннями. Наприклад, до виготовлення трав'яних чаїв організація залучає професійних травників, які безпосередньо заготовляють сировину, сушать її, допомагають змішати в правильних пропорціях збори. Після цього потрібно виробити усі необхідні документи для сертифікації, які можуть просити більші клієнти. За словами Галини, це "дуже довгий бюрократичний процес". Вона додає: "Коли ми закінчимо, тоді, сподіваюся, зможемо працювати з великими та стабільними покупцями, і це нам теж дасть стимул для розвитку".

Після відновлення повноцінної роботи команда хоче збільшити кількість відвідувачів, а також можливість їх приймати — зокрема, створити більше умов, аби всі, хто приходить у "Майстерню…", почувалися комфортніше, розвивалися і мали цікаве заняття. Також планують поїхати наприкінці літа в Карпати на відпочинок — для відвідувачів це буде перша велика самостійна вилазка далеко за Львовом. Інша ціль — розширити кількість "Майстерень…" в місті та за його межами.

Про що мріє "Майстерня мрії"

Мережа "Майстерень…" — це амбіційна мета організації. Наразі вона лише одна у Львові, але команда мріє відкрити нові центри, які б приймали більше відвідувачів та служили для молоді з ментальними порушеннями. Містяни не завжди мають змогу дістатися до "Майстерні…", або й не знають про її існування. "В ідеалі ми б хотіли мати мережу таких майстерень, куди б люди приходили і добре почувалися в класному і дружньому колективі зовсім поруч," — пояснює Галина.

Розширення роботи "Майстерні…" мало б допомогти схожим соціальним бізнесам розвиватися в Україні, а також подолати чимало упереджень стосовно людей з ментальними порушеннями. "Майстерню…" можуть відвідувати усі, бо мета ініціативи — створити майданчик для спілкування там, де його раніше не було. 

"Майстерня…" порушує проблему інклюзивної освіти в Україні, яка в нашому суспільстві — доволі нове явище. Воно передбачає створення умов для людей з особливими освітніми потребами, аби вони могли безперешкодно відвідувати школи та реалізувати себе разом з іншими учнями. А також має на меті покласти край розділенню, де школярів з інвалідністю відмежовують від решти. Інклюзивна освіта включає створення інфраструктури — центрів та інших організацій, які б допомагали випускникам після завершення навчання, а також подоланню табу та упереджень. 

Загалом, в Україні близько 165,000 дітей, які мають особливі освітні потреби, і лише 6% шкіл, де є інклюзивні класи. Як результат, більшість молоді з ментальними порушеннями не має змоги соціалізуватися та навчатися разом з іншими. Для цього в країні бракує фахівців, умов у школах та фінансування. 

Інша велика проблема — це стигматизація таких дітей. Їхні однокласники зазвичай далекі від упереджень, але більшість стереотипів і ворожого ставлення йде від дорослих — батьки часто проти інклюзивної освіти, бо думають, що це погіршить якість класів або зашкодить решті школярів. 

Кількість інклюзивних класів зростає, і найбільше їх — у Києві та інших великих містах. Попри це, можливостей недостатньо, особливо в містечках чи селах. Там бракує не лише класів, але й організацій, куди можна прийти після школи. Натомість такі центри, як "Майстерня..", можуть стати містком між людьми з інвалідністю та спільнотою.

"Найбільшим викликом напевно є те, що це в першу чергу — робота з людьми, — ділиться Анна. — Дуже важливо вміти знайти до кожного ключик, достукатися і знати спільну мову". Її досвід соціального підприємства — не з легких, адже, як і кожний бізнес, він не дає гарантій на успіх. Попри це, Анну така робота надихає. "Найбільше радості приносить, коли ти бачиш, що наші відвідувачі роблять якісь маленькі перемоги, — говорить дівчина. — Хтось навчився зав'язувати шнурівки, хтось допомагає вдома з приготуванням їжі, а хтось навчився тримати ножиці і щось вирізати".

На думку Галини, дорослішання та розвиток відвідувачів — найбільша винагорода для соціального бізнесу. "Мені подобається відчувати, що я є частиною певних змін у суспільстві, змін у ставленні до людей з ментальними порушеннями, — підсумовує вона. — І найбільше радує бачити, як наші відвідувачі стають відкритішими для світу".