Rolling Stones знову на коні. Чому Джаггер і Річардс переживають другу молодість

Наймолодшому учаснику "Стоунз", яким є гітарист Вуд, — 78, Джаггеру і Річардсу, авторському тандему гурту, — по 82 роки, а сам колектив існує вже понад шістдесят років, із 1962-го. Ще трохи фактів і цифр: перша довгограюча платівка "Стоунз" з’явилася на полицях британських магазинів навесні 1964 року, а свій останній на сьогодні альбом, диск "Hackney Diamonds", гурт випустив три роки тому, восени 2023-го.

Той реліз був більш ніж довгоочікуваним і навіть сенсаційним — річ у тім, що "роллінги" не випускали альбомів із новим авторським матеріалом надто довго, майже 20 років, із часів платівки "A Bigger Bang" 2005 року (платівка каверів старовинного блюзу "Blue and Lonesome", яка потішила шанувальників у 2016-му, — окрема розмова). І ось, лише три роки потому — кілька миттєвостей у Всесвіті "Стоунз" — гурт випускає черговий диск "Foreign Tongues": 12 нових пісень, написаних Джаггером і Річардсом — композиторами того ж калібру, що й їхні друзі-суперники у міфічних шістдесятих, Леннон і Маккартні. Крім того, на альбомі будуть два кавери — але про них пізніше.

Що ж відбувається? Здавалося б, гурт мав би припинити існування якщо не в середині вісімдесятих (коли Мік і Кіт вщент посварилися, оголосили одне одному війну і почали записувати сольні альбоми), то вже точно на початку цього десятиліття — після смерті у віці 80 років незмінного барабанника гурту, всіма улюбленого Чарлі Воттса.

Смерть Чарлі Воттса і Ендрю Вотт

Чарлі був не просто чудовим музикантом — його унікальний стиль гри був основою фірмового звучання "Стоунз". Про це неодноразово говорив і сам Кіт Річардс, який взаємодії своєї ритм-гітари та барабанів Воттса відводив не меншу роль, ніж перекличці тієї ж гітари із шестиструнним інструментом Ронні Вуда. Чарлі Воттс помер у серпні 2021 року — на той момент "Стоунз" уже запланували черговий американський тур.

Гурт не став скасовувати концерти й узяв на заміну барабанника Стіва Джордана — це була остання воля Чарлі. Так, саме Чарлі Воттс рекомендував Стіва Джордана, але у гурту й без того не було іншого вибору — у будь-якому разі музиканти зупинилися б на кандидатурі цього чудового темношкірого барабанника. Річ у тім, що Кіт Річардс грав саме з Джорданом у всіх своїх сольних проєктах і турах, починаючи із середини вісімдесятих. Джордан зовсім не копіює манеру Воттса, але багато в чому її наслідує, і лише його гра дозволяє Річардсу почуватися так само вільно й упевнено, як у зв’язці з Чарлі.

Гурт відіграв, стиснувши зуби, той осінній тур — але не поставив крапку у своїй багаторічній історії, чого насправді очікували багато песимістів (або реалістів). Натомість трійця "Стоунз", що залишилася, подружилася з молодим саундпродюсером Ендрю Воттом, якому ледве виповнилося тридцять, — саме його "роллінгам" рекомендував Пол Маккартні.

На момент знайомства з Маккартні (сер Пол якось просто запросив Вотта до себе додому) і "роллінгами" Ендрю уже встиг спродюсувати альбом Оззі Осборна "Ordinary Man" і почати працювати з Іггі Попом. Пішли чутки про молодого саундпродюсера, сповненого ентузіазму та енергії, але при цьому позбавленого звички плазувати перед рок-іконами. Вотт робив потужний звук — яскравий і модний, можливо, надто "компресований" на смак меломанів старшого покоління, але у будь-якому разі такий, що привертав до себе увагу. Але що ще важливіше — як більшість видатних саундпродюсерів, Вотт умів не просто знаходити спільну мову з клієнтом: у нього чудово виходило змушувати артистів працювати швидко й продуктивно, якими б іменитими вони не були.

Саме цього гостро потребували "Роллінг Стоунз". Починаючи з чудового альбому "Voodoo Lounge" 1994 року, завдяки матеріалу (і звучанню) якого гурт успішно пережив епоху "гранжу", "альтернативи" і "брит-попу", "Стоунз" працювали з продюсером Доном Возом — і настав момент, коли вони стали надто передбачуваними одне для одного. Те саме свого часу сталося із союзом "Стоунз" і Джиммі Міллера — людини, з якою гурт записав наприкінці шістдесятих і на початку сімдесятих безпрограшну серію своїх класичних платівок, починаючи з альбому "Beggars Banquet" і закінчуючи диском "Goats Head Soup".

До того ж у XXI столітті "роллінги" помітно "розлінилися" — або почали демонструвати дивну нерішучість щодо подальших дій зі своїми численними демозаписами. Дон Воз, вочевидь, уже не був у змозі дати гурту доброго поштовху — у будь-якому сенсі. Той факт, що альбом "A Bigger Bang" понад два десятки років залишався єдиною повноцінною студійною роботою гурту у XXI столітті, є цьому доказом. А те, що "Стоунз" лише за кілька днів у грудні 2015-го записали платівку кореневого блюзу (з чого гурт починав у лондонських клубах на зорі шістдесятих), було радше щасливим випадком.

Хоча Мік Джаггер і Кіт Річардс, під колективним псевдонімом "The Glimmer Twins" ("Мерехтливі близнюки"), також чудово можуть упоратися з продюсуванням власних записів (доказом цього є шедевр 1978 року, сміливий і натхненний панк-роковий експеримент "Some Girls"), — найчастіше їм необхідна людина ззовні, яка користується довірою обох, або навіть хтось на кшталт "рефері", якщо справа доходить до запеклих суперечок.

Такі різні Мік і Кіт

Так, із роками у Міка і Кіта сформувалося власне розуміння й бачення того, ким мають бути "Роллінг Стоунз". Хоча обидва цінують блюз, регі та кантрі, Річардс ніколи не був у захваті від загравань із модними тенденціями й танцювальними ритмами, тоді як Джаггер завжди намагався тримати ніс за вітром.

Якщо "Мерехтливим близнюкам" не вдавалося досягти компромісу, ставалася катастрофа — і майбутнє "Роллінг Стоунз", найвеличнішого рок-н-рольного гурту світу, знову опинялося на волосині. Але, як показав досвід роботи над диском "Hackney Diamonds" взимку 2022–2023 років, Ендрю Вотт і справді чудово справляється з обов’язками саундпродюсера, вибудовуючи бажане звучання і змушуючи гурт працювати, — а також небезуспішно виступає у ролі "судді" у творчих зіткненнях лідерів "Стоунз", таких різних і таких необхідних одне одному Міка Джаггера та Кіта Річардса.

Минулого літа Джаггер, Річардс, Вуд (нагадаємо, Ронні грає у гурті з 1975 року), а також басист гурту з тридцятирічним стажем Дерріл Джонс (який на початку дев’яностих змінив Білла Ваймена) і згаданий барабанник Стів Джордан знову взялися до роботи під керівництвом Вотта — цього разу в лондонській студії "Metropolis". До майбутньої платівки "Foreign Tongues" увійдуть пісні, записані на цих сесіях, — а також кілька треків, створених під час роботи над "Hackney Diamonds", включно з ще одним спільним номером "Стоунз" і Пола Маккартні (на попередньому альбомі увагу приковувала пісня "Bite My Head Off", для якої сер Пол записав чудову партію бас-гітари з "фаззовим" ефектом). Але особливо приємно для справжнього шанувальника "Стоунз" буде знову почути барабанний дріб Чарлі Воттса — так, на новій платівці, звісно ж, знайшлося місце для пісні "Hit Me in the Head", записаної ще за життя Чарлі, яку музиканти описують як "дуже швидку і панківську".

Роберт Сміт, Емі Вайнгауз і Чак Беррі на альбомі "Стоунз"

Однак головною несподіванкою стала участь у записі нового диска лідера "The Cure" Роберта Сміта — людини, яка, здавалося б, перебуває з "Стоунз" у зовсім різних музичних світах. Джаггер цілком випадково зіткнувся зі Смітом у холі лондонської студії, упізнав його за копицею волосся і характерним макіяжем із великою кількістю губної помади — і тут же запросив записати партії бек-вокалу для кількох пісень, хоча вони не були знайомі й ніколи раніше не зустрічалися.

Це ще не всі сюрпризи, які готує "Foreign Tongues" (до несподіванок також можна віднести навмисне потворну обкладинку, підготовлену відомим художником Натаніелем Мері Квінном). Як зізнався днями Ронні Вуд, до платівки також увійде вельми неочікуваний кавер — "Стоунз" записали власну версію хіта покійної Емі Вайнгауз "You Know I’m No Good", який уперше вийшов двадцять років тому на альбомі-бестселері Емі "Back to Black".

Крім того, альбом завершуватиметься ще одним кавером — на старовинну пісню піонера рок-н-ролу Чака Беррі під назвою "Beautiful Delilah". Цей номер гурт виконував на концертах ще у першій половині шістдесятих — та й дебютний сингл "Стоунз", пісня "Come On", теж спочатку була написана й виконана Беррі. Коло замикається? Що ж, хоча "Стоунз" так і не оголосили про концерти на підтримку нового альбому, за чутками, матеріалу, записаного з Ендрю Воттом, вистачить ще не на один реліз.