• USD 27.2
  • EUR 30.8
  • GBP 35.9
Спецпроєкти

Штучні історії. Що заважає бізнесу наймати на роботу людей з інвалідністю

Сьогодні в Україні близько 12 тисяч людей із синдромом Дауна, проте тих, хто працює, - максимум кілька десятків.

Реклама на dsnews.ua

Суспільство та бізнеси рухаються до соціального підприємництва, основним пріоритетом якого є соціальний вплив. За результатами дослідження Deloitte Global Human Capital Trends 2019, рівень соціального впливу, що включає питання різноманіття, інклюзивності, боротьби з нерівністю, стає основним критерієм для щорічної оцінки ефективності компанії. 

Владислав Мельничук, молодший менеджер Human Capital Advisory Services Deloitte Ukraine, зазначає, що працевлаштування людей з інвалідністю є важливим фактором підтримки як внутрішнього, так і зовнішнього бренду компанії. Згідно з даними останніх досліджень, компанії з розвиненою культурою різноманіття та інклюзивності мають більше шансів перевершити фінансові результати своїх конкурентів.

Зокрема, організації з інклюзивною культурою у два рази частіше досягають або перевищують свої фінансові цілі та у 6 разів з більшою імовірністю демонструють гнучкість та інноваційність. Інклюзивне середовище обумовлює 49% здатності команди вирішувати проблеми. 71% опитаних Deloitte Global Millennial Survey 2020 відмічають, що різноманітне та інклюзивне робоче середовище є одним із ключових факторів їхньої лояльності до роботодавця. Працівники компаній, що надають рівні можливості для працевлаштування, у 3,8 разів частіше зазначають, що пишаються компанією, у якій працюють. 

Для українського бізнесу ці плюси від працевлаштування людей з інвалідністю досі є неочевидними. За даними Укрстату, 72% працездатних осіб з інвалідністю в Україні не працюють. "Внаслідок пандемії частка працівників з інвалідністю, впевнених у своїй роботі та стабільному доході, взагалі знизилася з 72% до 40%", – уточнює Владислав Мельничук.

Його слова підтверджує Роман Пилипенко, державний експерт групи з питань реабілітації Директорату соціального захисту прав осіб з інвалідністю Міністерства соціальної політики України. Причиною низького рівня працевлаштування людей з інвалідністю експерт вважає недосконалість та застарілість українського законодавства.

"На жаль, на рівні директив або постанов Кабінету Міністрів врегулювати системно і комплексно питання щодо будь-яких аспектів працевлаштування неможливо. Ситуацію можна вирішити внесенням змін до деяких законів, тому що ця тематика стосується не лише основ законодавства щодо осіб з інвалідністю, а й системи соцстрахування, реабілітації тощо", — розповів він.

Законопроєкт № 5344, який передбачає потрібні зміни, поданий на розгляд Верховної Ради ще у квітні 2021 року.  

Реклама на dsnews.ua

"Це масштабний, комплексний системний законопроєкт, автором якого є уряд. Під час його підготовки були залучені фахівці. Він враховує європейський досвід з урахуванням нашого українського менталітету та правової бази, що дуже важливо. Складність полягає в тому, що на цей законопроєкт з’явилося багато інших альтернативних від народних депутатів, котрі запропонували інші норми, які є дискусійними, в деяких моментах — такими, що заслуговують на увагу, а в деяких — просто неприпустимими", – зазначає Роман Пилипенко.

Поки в Україні немає потрібного законодавства працевлаштування людей з інвалідністю – це штучні історії, каже Іванна Віхтинська, проєктний менеджер ВБО "Даун Синдром". "Не з тої точки зору, що вони не природні, вони просто поштучні, їх можна перелічити на пальцях. Цей процес вимагає дуже великих інвестицій та людських ресурсів тих, хто допомагає це роботи. Навколо ринку праці людей з інвалідністю утворюється ринок праці тих, хто допомагає їм працювати", — зазначила вона.

Чотири роки тому у ВБО "Даун Синдром" стартував проєкт підтриманого працевлаштування та створено Молодіжний напрямок. Запит був і залишається великим, адже програм для молоді з інвалідністю після закінчення школи (18+) у громадах рактично немає. В той же час, у Нідерландах, Австрії та Німеччині практично всі дорослі з синдромом Дауна зайняті.

 Сьогодні в Україні близько 12 тисяч людей із синдромом Дауна, проте тих, хто працює, максимум кілька десятків.

 Саме тому ВБО вирішила розвивати підтримане працевлаштування для молодих людей із синдромом Дауна в Києві. Підтримане працевлаштування – це отримання людиною з інвалідністю оплачуваної роботи на відкритому ринку праці в інтеграційному робочому середовищі та з постійною підтримкою спеціально навченого соціального педагога/працівника. 

Із семи молодих людей, яких ВБО "Даун Синдром" брав у проєкт з працевлаштування, працюють нині п’ятеро – у магазинах національної мережі супермаркетів. "Ще двоє знайшли себе в іншій професійній реалізації – вони художники, у них виставки в галереях. Це також робота", – пояснює Іванна Віхтинська.

Творча реалізація людей з інтелектуальною інвалідністю – ще один з напрямків, який має намір розвивати благодійна організація. За сприяння Українського культурного фонду ВБО реалізує кампанію "Музика – важлива, музика – можлива", спрямовану на інформування суспільства про можливості та здібності дітей із синдромом Дауна. Окрім того, організація влаштувала експериментальний музичний онлайн-гурток для таких дітей та їхніх братів і сестер.  

"Не йдеться про те, щоб люди з інвалідністю працювали повний день та всі 5 днів на тиждень, але можливість мати робоче місце та вийти з чотирьох стін, реалізуватися у тому, що подобається і відчувати, що ти приносиш користь суспільству, дуже важлива для цих людей", – пояснює Олена Большаніна, президентка ВБО "Даун Синдром".

Вона також зауважила, що серед основних перепон, які гальмують поширення працевлаштування людей з інвалідністю, – недостатність підтримки/супроводу молодої людини на робочому місці, упередження серед роботодавців, недостатній рівень підготовки молодих людей.

 "У нас практично відсутні стимули від держави, щоб справді залучати людей з інвалідністю в робочий процес, – додає бізнесмен Андрій Василенко, директор ДП "Зееландія", засновник соціальних підприємств "Голландська пекарня "Bakery 21.3", "Café 21.3" та "Перспектива 21.3".

"Тобто у мене є стимул залучити трудову книжку, зрозуміло чому. Але немає стимулу для того, щоб ця людина дійсно працювала. Чому? Тому що насправді залучення людини з особливостями різними – це одразу навантаження на звичайних співробітників, які працюють поряд", — уточнив він. 

Василенко пояснює, що функція навчити цих людей взаємоспівпраці, комунікації та взаємоповазі лягає на роботодавця. "Фактично я даю додаткове навантаження на своїх підлеглих, вони виконують роль асистентів і повинні якусь компенсацію за це отримати. Як бізнес ми компенсуємо це, але мені здається, що це мала б бути функція держави. Якби був державний бюджет для доплат такому співробітнику, то мотивація вже була б, і роботодавці більш відкрито ставилися до цього", – зазначає бізнесмен.

В ідеалі ця функція повинна лягати на соціального педагога (job coach), а держава повинна фінансувати послугу соціального супроводу при працевлаштуванні та на робочому місці.

"Підтримка – це перше, що потрібно, щоб будь-яка практика чи працевлаштування були вдалі. Безперечний плюс у тому, що наші менеджери ростуть, коли стають наставниками для дітей з синдромом Дауна чи інтелектуальними особливостями, але щоб підготувати до дуже простої роботи людину з інвалідністю інколи потрібні місяці. Хоча в чомусь це теж плюс, бо у сучасному ритмі життя робота з такими людьми допомагає сповільнюватись та впорядкуватися, бо щоб взяти таких людей на практику потрібно систематизувати навіть дуже прості речі", — погоджується Тетяна Образцова, керівник сектору людських ресурсів та касових операцій "Ашан Рів Гош".

    Реклама на dsnews.ua