Тіло в ополонці. Як з Різдва і Хрещення весь дух вийшов
"Кожен рік ми з друзями 31 січня в лазню", - казав герой традиційного новорічного фільму, який сьогодні в Україні під забороною. Втім, у нас є своя непорушна традиція: 19 січня, на Водохреща, з розмахом плюхатися в ополонку і виставляти на загальний огляд в соцмережах пашать хрещенської радістю тілеса. В цьому році вже відзначилися нардеп Володимир Балога, столичний мер Віталій Кличко разом із заступниками та головний український гравець в доміно Ілля Ківа. Втім, список політичних купальників напевно буде розширюватися. Не відстають від політиків і місцеві чиновники, і діячі мистецтва, і пересічні громадяни, раз у році вирішили продемонструвати міцність духу і стрибнути в ополонку. Показати, так би мовити, безстрашність.
"ДС" вже писала, що по суті всі ці водохресні купання давно перетворилися на такий собі "конкурс мокрих маєчок", змагання в молодецького завзяття. А для політиків - ще і заграванням з електоратом. Чого он стоїть Путін у валянках, на 65-му році життя вирішив стрибнути у крижану воду. Чого не зробиш заради улюблених співгромадян, коли через два місяці - вибори.
Напередодні Хрещення в пресі на всі лади сурмлять, що занурення в холодну воду для непідготовленої людини може обернутися цілим букетом "подарунків", з яких застуда - найбезпечніший квіточку. Але бажання покрасуватися в трусах на тлі закутаних по вуха глядачів куди сильніше здорового глузду. Адже, по суті, ніякого сакрального сенсу це дійство не несе - занурення в ополонку здавна було народною забавою, має до Хрещення як до релігійного свята вельми опосередковане відношення.
Власне, останнім часом і Різдво, і Хрещення, незважаючи на релігійне підґрунтя цих свят, від релігії максимально дистанціюється. Різдвяні свята завдяки зусиллям маркетологів давно перетворилися на свято ялинок і подарунків. І жодного Христа. Каруселі, льодові скульптури, чани з глінтвейном - без цих атрибутів уявити собі сьогодні Різдво неможливо. А ось без Христа, головного винуватця торжества, - запросто. Навіть колядувати сьогодні ходять фактично без колядок: пробормочут пару куплетів, в яких пора на стіл перед святами накривати, і давай вимагати грошей. Що вже говорити про відвідування церкви. Як сумно жартують на Західній Україні, "як до церкви не прийду - все Христос Воскрес та Христос Воскрес", адже пересічний громадянин ходить до церкви раз на рік, на Великдень. Так, Україна держава світська. Але тоді навіщо нам відзначати Різдво, у якому самого Різдва і не залишилося-то толком?
Як не залишилося й таємниці у водохресній святій воді - її зараз чи не відрами набирають з автоцистерн з освяченою водою. Та й хто з тих, хто викладає сэлфи в ополонці, до цього сходив у церкву? Он, навіть американське посольство відзначилося: "Щороку 19 січня в Східній Європі люди переборюють свій страх перед крижаною водою заради багатовікової традиції. В Україні так святкує Хрещення. Сьогодні з ранку співробітники Посольства США зібрали всю свою відвагу, рушники та купальні костюми і пірнали в Дніпро". Так сказати, щоб бути ближче до цього дивного народу. І тут знову ж таки акцент зроблений на тому, щоб перемогти страх перед крижаною водою. Навіщо? І яке відношення це має до Хрещення?
Український Рамадан, як називають місяць "від Романа до Йордана", більше всього схожа на нескінченний гастротур. Величезні черги в магазинах, гори їжі, нескінченні застілля і пачки ферментів для поліпшення травлення - ось як виглядають новорічні та різдвяні свята в країні. День народження, який самого іменинника воліють не згадувати.