Україна в Берліні. Тріумф "Школи №3"

Українські документалісти знайшли універсальний мову, з якими можуть звертатися до світу

Серед трьох найвпливовіших у всьому світі кінофестивалів класу А - Канни, Венеція, Берлін - в України більш-менш сприятливі обставини пов'язані з останнім. Тут наші фільми регулярно, практично кожен рік, показують у різних програмах і іноді дають їм призи. Так, наприклад, у 1990 р. Спеціальний приз журі "Срібний ведмідь" відійшов "Астенічного синдрому" Кіри Муратової; в 2000-му в конкурсі "Панорама" короткометражка Тараса Томенка "Тир" відзначена нагородою Нью-Йоркській кіноакадемії, а в 2002-му в короткометражному конкурсі "Срібного ведмедя" отримав пластиліновий мультфільм Степана Коваля "Йшов трамвай №9".

Не менше, ніж будь-які конкурси, в Берліні важливий фестивальний кіноринок, на який з'їжджаються інвестори, продюсери і кінопрокатники зі всього світу. Тут полягають багатомільйонні контракти, тут з'являються перспективи в окремих режисерів-початківців і у цілих національних кінематографій.

Останні півтора десятка років на Європейському кіноринку працює Український стенд - буквально "Український киноуголок" (Ukrainian Film Corner), але в цьому році він отримав необхідну солідність і навіть певний розмах. По-перше, вітчизняні меценати виділили достатньо грошей, і тому стенд вийшов вшестеро більше, ніж раніше - тепер це вже був не "куточок", а повноцінна кімната переговорів з моніторами, кріслами, столиками. По-друге, подбали про концепції: напевно, вперше у нас був свій гасло - "Ukraine is Your Destination" (Україна - ваше напрямок) супроводжував всі українські акції, всі банери та плакати. По-третє, розстаралися щодо рекламної і поліграфічної продукції: на моніторах крутилися дві відеонарізки з фрагментами з нових проектів, як випущених, так і плановані; надрукували в достатній кількості солідний англомовний каталог нових фільмів та рекламні брошури про привабливість України як місця зйомок і ведення кінобізнесу; підготували безліч значків, стікерів та листівок на підтримку Олега Сенцова. Звичайно, до завоювання Європи нам ще дуже далеко, але правильні кроки зроблені хоча б тут.
Що стосується власне кіно, то в цілому на Берлінале-67 було показано сім повнометражних робіт, пов'язаних з Україною. На Європейському кіноринку пройшли покази кінобіографії "Мустафа", присвяченій лідера кримсько-татарського народу Мустафи Джемілєва (режисер - Ахмед Саріхаліл), комедії "Слуга народу 2" (Олексій Кирющенко), а також "5 терапії" (Аліса Павловська) і "Миру вашому дому" (Володимир Лерт).

Помітною подією перших днів стала прем'єра документальної стрічки, присвяченої Олегу Сенцову. "Процес: держава Росія проти Олега Сенцова" (Естонія, Польща, Чехія, автор - опозиційний російський режисер Аскольда Куров) був показаний у позаконкурсній програмі Berlinale Special. Куров збирав і знімав матеріали по суду над Сенцовым з 2014 р. Підсумком його зусиль з'явилася публіцистично-хронікальну стрічка тривалістю 75 хвилин. Її зміст складають зйомки в самому суді, коментарі політологів і юристів, сюжети новин, зйомки акцій протесту. В першу чергу прем'єра "Процесу..." стала не стільки кінематографічним, скільки громадським, політичним подію. На одному з найбільших фестивалів знову говорили про нашому несправедливо засудженого земляка, знову проходили акції на його захист. Відгукнулася і англомовна преса: у рецензії на фільм журналісти зверталися до Трампу з досить дошкульними радами спочатку подивитися фільм Курова, а потім вже вирішувати, чи варто "перезавантажити" відносини з Путіним.

Що ж стосується участі України у власне фестивальних конкурсах, то в цьому році наша країна була представлена українсько-німецьким документальним фільмом "Школа №3" у програмі "Покоління 14+", присвяченій кінематографу про молоді. Ця програма проводиться вже 40 років, має свій власний призовий фонд і своє журі, складене з молодих кінематографістів.

"Школа №3" - це спільний проект українського драматурга і сценариста Наталки Ворожбит і режисерів Георгія Жено (Німеччина) і Єлизавети Сміт (Україна). Прем'єра пройшла в берлінському культурному центрі Haus der Kulturen der Welt - звичайному місці проведення конкурсу "Покоління".

П'єса Ворожбит "Миколаївка" написана на основі монологів тринадцяти старшокласників школи №3 містечка Миколаївка Слов'янського району Донецької області. Влітку 2014-го в це місто прийшла війна. Були вбиті і поранені, постраждала і сама школа. Пізніше будівля відбудували, однак душевні і емоційні рани залишилися. Спектакль за "Миколаївці" (причому герої зіграли самих себе) вже бачили глядачі у Києві та Берліні. Фільм був завершений перед початком фестивалю.

Найважливіше в "Школі №3" те, що війна в ній не є головною темою. Для героїв і героїнь важливіше інше: своє місце в світі, спроби самоусвідомлення в нелегкому процесі дорослішання, кохання та смерть. Теми, в загальному, вічні, незалежно від того чи іншого повороту історії. Жено і Сміт надходять дуже просто: дають героєві або героїні в руки певний предмет, пов'язаний з сильним емоційним досвідом або глибоким переживанням і підліток розповідає про цей досвід.

Хтось втратив улюбленого або близької людини. Хтось розбився на мотоциклі, але залишився в живих і став більше цінувати стосунки з рідними. Хтось безнадійно закоханий в хлопця з уперто прокремлівської позицією. Хтось, щоб угамувати біль, показує мініатюру в стилі театру тіней. Хтось співає попсові куплети про кохання під мелодію з мобільного. Все це - затинаючись, заговариваясь і переминаючись, але гранично щиро. Автори фільму вміло призводять матеріал в кінематографічну форму, вибудовують сповіді в точній ритмі, організують все це безліч голосів, осіб і рухів в єдину, дуже зворушливу повість про ціле покоління, якого торкнулися історичні зміни. Послання фільму вийшло воістину універсальним і зрозумілим будь-якому глядачеві незалежно від країни проживання.

Результатом стало нагородження "Школи №3" вищим призом "Покоління 14+" - Гран-прі і премією 7500 євро. Перемога, давно не случавшаяся з нашими фільмами і так необхідна нашому кіно.
А ще цей факт свідчить про те, що українські режисери - поки що документалісти - нарешті-то знайшли універсальний мову, з якими можуть звертатися до світу. І це, мабуть, найважливіший для нас підсумок Берлінале-67.