Від "Нового Ізраїлю" до пірамідки на цвинтарі. Як король ілюмінатів родом з Поділля досі подає містичні знаки

"Ділова столиця" вже розповідала про зворушливий пам’ятник втраченому коханню в с. Купин, що на Хмельниччині. У цій же експедиції проекту "Могили Предків", ініційованому ГО "Україна Інкогніта" та очолюваному начальником відділу культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міськради Олегом Федоровим, на старій римо-католицькій частині цього ж цвинтаря виявили цікавий надгробок. Як з’ясувалось, і сам надгробок має містичну історію, і пов'язаний він з людиною, чия буремна біографія до сьогодні хвилює науковців Європи та Америки.

Тадей Грабянка та ілюмінати

Цікавих світу історичних діячів XVIII ст., пов’язаних із Україною, можна перелічити на пальцях однієї руки. Це звична ситуація для країн, які на той час напряму не впливали на світову історію. Наприклад, з усіх історичних діячів Румунії у світі знають хіба що Влада III Цепеша, та й то через бренд "Дракула".  

Подільський же шляхтич Тадей Грабянка і на історію Європи вплинув, і як медійний персонаж відзначився — тривалий час ходили чутки, що Грабянка і є тим самим знаменитим графом Каліостро.

Знаний дослідник масонства Семюел Бесвік у своїй книзі "Обряд Сведенборґа та великі масонські лідери вісімнадцятого століття" (Нью-Йорк, Масонське видавництво, 1870 р.) писав: "У своїх тривалих подорожах він прийняв ім’я маркіза Пеллеґріні. Серед англійських сведенборґіанців був відомий, як граф Сутківський, в Авіньйоні – граф Грабянка, але загалом він був знаний як граф Каліостро (…) Ретельне дослідження його [Каліостро] особистої історії виявило той факт, що навесні 1786 року він мав нещастя чи необережність бути …втягнутим у знамениту справу "Намиста"… Графу пощастило бути лише вигнаним. Тому він поїхав до Лондона і з’явився серед сведенборгіанців під титулом графа Сутківського".

"Граф Сутківський" — псевдонім Тадея Грабянки, одна із його резиденцій була в селі Сутківці, що біля селища Ярмолинці на Хмельниччині. Втім, найчастіше Грабянка титулував себе як "граф Остап" (Comte Ostap) на честь своєї головної резиденції в селі Остапківці, що неподалік міста Городок тієї ж Хмельницької області.

Тадей Грабянка уславився як творець та очільник унікальної пара-масонської спільноти ілюмінатів Авіньйону (вона ж "Новий Ізраїль" чи "Народ Божий"), що мала величезний вплив на езотеричну та окультну думку тогочасної Європи. Грабянці вдалося поєднати сведенборґіанство, езотерику, герметизм, теургію, кабалу, спіритуалізм, алхімію, арифмомантію, "спілкування" із ангелами, католицизм тощо в єдину гармонійну систему, що не мала аналогів ні до, ні після нього.

Діяльність ілюмінатів Авіньйону підпорядковувалася ідеї так званого міленаризму, що стала головним сенсом існування їх втаємниченої спільноти. Ідея наступна: після низки катастрофічних подій лице світу зміниться і настане передбачений у "Откровенні" новий тисячолітній цикл історії людства (лат. mille — "тисяча"). Хто до цього буде готовий духовно – не лише врятується, але й посяде у оновленому світі чільні місця. Тож головною метою спільноти стало введення його адептів у пророковане в "Апокаліпсисі" тисячоліття Ісуса та створення у підсумку нового Божого царства — "Нового Ізраїлю". Грабянку ж заздалегідь проголосили його королем.

Товариство діяло наприкінці XVIІI століття у французькому Авіньйоні. Однак станом на 1800 рік припинило діяльність. Зокрема — через вкрай негативне ставлення Наполеона до подібних спільнот. Тож у 1802 році Грабянка залишає Францію та повертається на Поділля, де намагається хоч якось владнати справи зі своїми маєтками – за час "королювання" з’явилось чимало боргів. Але вже у 1805 році Грабянка опиняється у Петербурзі. В "Північній Пальмірі" він майже одразу долучив до своєї спільноти чимало поважних аристократів. Але, на його біду, цар Олександр І потрапив під вплив "конспірологів" та адептів "теорії змови".

Винахідником і ідеологом цієї теорії є французький єзуїт Огюстен де Барруель (1741-1820). Сучасні конспірологи – лише його жалюгідні епігони.

У праці "Спогади, що ілюструють історію якобінства" (1798 р.), Барруель стверджував, що Французька революція сталася через змову, яку задумала коаліція філософів, масонів та ілюмінатів.

Про товариство Грабянки там сказано наступне: "Ці нові… адепти називали себе Ілюмінатами. Незважаючи на атеїзм і матеріалізм свого пана [Грабянки], вони, наслідуючи його приклад, постійно говорили про Бога і духів […] Їхня штаб-квартира була в Авіньйоні". І там ж: "Ілюмінати Швеції, Авіньйону та Ліону об’єдналися до найтаємнішої та найжахливішої ложі й утворюють найлютіший трибунал для королів; […] готували отрути чи гострили кинджал".

Ця праця набула шаленої популярності — її переклали багатьма мовами, а закладені у цьому "дослідженні" ідеї і досі популярні серед шанувальників "теорії змови". Зокрема про "проіскі" масонів та ілюмінатів любить патякати ідеолог російського фашизму Алєксандр Дуґін.

До творення "теорії змови" долучився і шотландський вчений Джон Робісон (1739-1805) — саме він придумав сирену повітряної тривоги, яку українці тепер чують ледь не щодня. У 1797 році Робісон видав працю "Докази таємної змови проти всіх релігій та урядів Європи", у якій теж звинуватив масонів та ілюмінатів в усіх гріхах.

Після публікації у Росії творінь Барруеля та Робінсона арешт Грабянки став лише питанням часу. І от, 25 січня 1807 року за розпорядженням Олександра І створюється Комітет збереження загальної безпеки, якому доручався розгляд злочинів, "клонящихся к нарушению общего спокойствия" та для протидії французькому шпигунству, а також для боротьби із масонськими таємними товариствами. За два тижні після цього, 6 лютого 1807 року, Грабянку заарештували та за особистим розпорядженням царя запроторили до Петропавлівської фортеці. Суд так і не відбувся: 6 жовтня того ж року Тадей Грабянка помер від запалення легень. Існує версія, що його банально отруїли, бо смерть бранця була найкращим варіантом для ініціаторів арешту.

Вибрики долі та історії

За іронією долі після смерті Грабянки цар Олександр Павлович сам опинився під значним впливом ідей та ідеології, які приніс до Росії шляхтич з Поділля. Передовсім — міленаристичної візії, сповідуваної "Новим Ізраїлем", а найбільше — тези про об’єднання людства у всесвітнє братство після великих потрясінь (потрясіння того часу – війна з Наполеоном). До того ж, цар відверто приміряв на себе пророцтво Грабянки, що "світло має поширюватися з Півночі" — це пророцтво Грабянка здійснив ще в Авіньйоні. Втім, говорив він виключно про себе.

Тут важливо згадати створений за ініціативи Олександра І знаменитий "Священний Союз" європейських монархів.

Олександр І хотів увійти до історії як головний миротворець Європи. Сам акт про створення "Священного союзу" був швидше низкою благих побажань на кшталт "за все хороше проти усього поганого". Міністр закордонних справ Австрійської імперії Клеменс фон Меттерніх, один із головних організаторів Віденського конгресу (1815), за підсумками якого і підписали акт про створення "Священного союзу", в своїх мемуарах дав таку оцінку цьому документу: "Цей Союз був виразом містичних прагнень імператора Олександра (виділення авторське — "ДС")".

Тобто під впливом містичних прагнень російського царя, на які засадниче вплинув Грабянка, створюється "Союз", що визначав всю політику в Європі з 1815 по 1853 рік. І ще яскравий штрих. Особистою пророчицею царя була така собі Тереза Буше — адепт високої посвяти спільноти ілюмінатів Авіньйону і кума того ж таки Тадея Грабянки.

Прокляття Грабянки

Декілька поколінь нащадків Тадея Грабянки вважали, що його захоплення окультизмом стало прокляттям і причиною різних негараздів та невдач, які постійно переслідували рід. Так, його донька Анна Грабянка-Раціборовська, яку він ще у 6-тирічному віці посвятив в адепти таємної спільноти ілюмінатів, померла у віці усього 24 роки. І смерть ця оповита містикою. У січні 1795 року, невдовзі після заручин із Людвіком Раціборовським, юна жінка сідає писати заповіт. Досить трагічний та щемливий: "Помираю з довірою до Божого милосердя. Він мій батько і суддя водночас, Його милосердя таке велике, як справедливість; Я твердо вірю, що відчую це лише в потойбічних сферах справжнє, безперервне і святе щастя. Я не зазнала цього на землі – Але я не скаржуся… Я прощаюся з цим світом без жалю… Покрий мою могилу приливами, прикрась її миртом і трояндами — вони мені подобалися завжди…"

Передчасна смерть Анни може мати цілком логічне пояснення. Дитиною вона три роки прожила у одного із найближчих поплічників Грабянки — абата Брюморе, який активно практикував алхімію та мав лабораторію просто у своєму будинку. Основним ж інгредієнтом для "Великої Роботи" традиційно є ртуть, а хронічне отруєння ртуттю – річ вкрай неприємна. Сам Брюморе, до речі, теж помер не старим – у віці 48 років.

Під "прокляття Грабянки" підпадає і сумна доля онуків містика Людвіка та Фелікса, які померли бездітними.

Загадка Купинського цвинтаря і містичні збіги

Така розлога історія про Грабянку викладена тут не просто так. Все розпочалося із прохання секретаря Городоцької міськради Олени Гріх до автора цього тексту підготувати довідку про видатних історичних персонажів, пов’язаних із Городоччиною.

До "Короля Нового Ізраїлю" руки дійшли лише 6 жовтня позаминулого року — саме у 215-ту річницю від дня, коли російські тюремники замордували Грабянку в казематах сумнозвісної Петропавлівської фортеці.

Робота над коротенькою цидулкою, яка планувалася не більше сторінки обсягом, так захопила, що на це було витрачено понад рік — цього року світ побачить книга "Тадей Грабянка – король ілюмінатів". Для цього довелося обробити сотні джерел. Про Грабянку та очолюваних ним ілюмінатів Авіньйону за останні півтора століття вийшли розлогі дослідження у багатьох країнах світу, а от в Україні, звідки Грабянка родом, маємо лише близько півтора десятка згадок в аматорських краєзнавчих публікаціях та коротеньку статтю у "Вікіпедії".

Збіг фактичного початку роботи над книжкою про Грабянку із датою його смерті виявився не першою містичною випадковістю. Коли роботу було практично завершено і залишилося лише впорядкувати ілюстрації, сталася ще одна дивовижна подія, яка змусила згадати сумнозвісне "прокляття Грабянки".

Йдеться про той самий надгробок, який експедиція "Могили предків" виявила на цвинтарі Купина. Під зеленувато-сірим шаром обростання ховався не традиційний подільський вапняк, а білосніжний каррарський мармур — надзвичайно цінний і рідкісний матеріал. Однак жодної епітафії на надгробку виявити не вдалось. Натомість з’ясувалося, що пам’ятник складався із кількох ярусів, однак уціліла лише позбавлена будь-якого декору тумба-постамент. Верхня частина, на якій мала би бути епітафія та, швидше за все, ще й якийсь барельєф, а то й скульптурна композиція, безслідно зникла. Є підозра, що тут не обійшлося без експедиції Музею архітектури ім. А. В. Щусєва — "щусєвці" непогано помародерили у цих краях на початку 1950-х років, вивізши до Москви чимало різьблених елементів із давніх пам’яток.

Вціліла лише символічна урна у вигляді чотиригранної перевернутої пірамідки. Хтось вставив цю деталь у квадратний паз, що служив для з’єднання постаменту із зниклою частиною. На одній із граней пірамідки проглядався нерозбірливий через обростання напис, та дата — 1843. При детальному розгляданні світлин несподівано з’ясувалося, що пірамідку прикрашають геральдичні лицарські шоломи у коронах. А от які герби вони увінчували – незрозуміло, бо щити ховалися у товщі постаменту.

Довелось терміново повертатись до Купина. Коли чашу-пірамідку дістали із пазу і відмили, то виявили, що один з гербів належить родині Грабянок, а другий —баронам фон Гейсмар.

Пара гербів була увінчана великою спільною графською короною. Окремо розташовані менші — графська корона над гербом "Лещиц" і баронська над гербом Гейсмарів. Грабянки — хоч і не мали офіційного графського титулу — вперто називали себе графами.

Скорботний напис сповіщав: "Померлій дитині / дня 31 липня 1844 р. / батьки".

Як з’ясувалося, невтішними батьками були Каєтан — онук Тадея Грабянки по лінії його сина Антонія, та Марія фон Гейсмар – донька знаменитого генерала від кавалерії Фрідріха фон Гейсмара. В генеалогічних джерелах вказується п’ять нащадків Каєтана та Марії. Двоє дожили до сивини. А от щодо трьох інших інформації немає. Тож встановити, про яку дитину йдеться, наразі не поталанило.

І треба ж було, щоб це з’ясувалось якраз у той час, коли до книжки про Грабянку вже вносилися останні штрихи та підбиралися ілюстрації.

Здавалося, що тут можна було би поставити крапку. Однак "привіти" від Короля Нового Ізраїлю не закінчилися —коли берешся досліджувати життя великого містика слід бути готовим до різних містичних збігів.

Коли готувалася ця публікація, до автора в соцмережах звернувся пан Мирослав Побережний, який поцікавився, чи не потрібна додаткова інформація про Грабянку.

Пан Побережний виявився завідувачем відділу Львівського історичного музею, у запасниках якого зберігається практично невідомий широкому загалу портрет короля ілюмінатів. Цей портрет у 1894 році подарував колишньому музею Любомирських у Львові Міхал Ролле — син Юзефа Ролле, автора першої книжки, присвяченої Грабянці.

З тексту монографії Ролле "Tadeusz Leszczyc Grabianka, starosta liwski i Teresa z Stadnickich, jego małżonka" (Львів, 1875 р.) добре видно, що історик чимало спілкувався із нащадками "короля ілюмінатів". Вочевидь, на знак подяки за увічнення пам’яті пана Тадея вони й подарували Ролле портрет знаменитого пращура, який до того, найімовірніше, прикрашав будинок Грабянок у вже згаданому Купині.

Чому в Купині, а не у головній резиденції в Остапківцях? Як повідомив пан Побережний, на портреті виявлено сліди кіптяви та спікання фарби. У праці ж Ролле згадано, що в купинському будинку сталася пожежа, у якій згоріла бібліотека, зокрема й архів листування Грабянки із справжнім графом Каліостро.

Кількість дивовижних випадковостей, пов’язаних із роботою над дослідженням про Грабянку, шокує. Мабуть, душі пана Тадея дійсно дуже захотілося, аби про нього згадали і на батьківщині.