Від Сяну до Дону. Як Параджанов і Кавалерідзе в диктанті Україну об'єднували
У п'ятницю, 9 листопада, в Україні відзначають День української писемності та мови. Вже у 18-й раз цього дня в країні під диктовку радіодиктора школярі, студенти, чиновники і звичайні українці пишуть диктант національної єдності. Започаткувало ініціативу Українське радіо. Диктант складається приблизно із 150 слів, кілька років поспіль його готує і читає доцент Київського університету ім. Б.Грінченка Олександр Авраменко. Після завершення диктанту всі охочі можуть надіслати свою роботу в редакцію радіо - учасники, що написали роботу без помилок, отримають символічні призи і, за твердженням дикторів радіо, повагу оточуючих.
Щоправда, як свідчить досвід попередніх років, написати навіть невеликий диктант без помилок вдається дуже небагатьом - із 30 тисяч листів, які минулого року надійшли на адресу Українського радіо, лише у 123 не було помилок. Втім, організатори кажуть, що нічого страшного у помилках немає - головне, аби люди хотіли вшанувати мову. "Радіодиктант - не просто засіб перевірити власну грамотність, а насамперед масштабний національний флешмоб", - повідомляє UA: Українське радіо. От тільки із тексту самого диктанту, та й підготувань до нього на думку спадає не флешмоб, а урочистості з нагоди Жовтневої революції, які ще не так давно проводили за кілька днів до Дня писемності.
"В Університеті Шевченка панує піднесена святкова атмосфера", - каже диктор з Києва, "Наші найкращі діточки беруть сьогодні участь у святі", - змінює київського кореспондента журналіст з Краматорська. Діти, звичайно, всі у вишиванках - аналог колишнього радянського "білий верх, чорний низ". У Чернігові спеціально до Дня писемності кореспондент питає у перехожих, що таке "верейка" і скільки відмінків вони можуть пригадати. "Ми пишемо диктант, щоб дуже красиво продемонструвати знання української мови", - каже ведуча у студії.
Однак з року в рік диктант швидше свідчить про те, що українці вперто не хочуть йти вперед - їх куди більше цікавить своє героїчне минуле. Як в інтернет-мемі: "Я українець і я не хочу нічого робити - я хочу пишатися". Попри те, що у вступних сюжетах до диктанту кореспонденти всіляко підкреслювали той факт, що акцією все частіше цікавиться молодь, українською стає модно говорити у молодіжному середовищі, сам текст вкотре віддавав "совком". Почавшись із літака "Мрія" він стрімко скотився до Параджанова, Яблонської і Кавалерідзе. Мовляв, українцем за походженням ти можеш і не бути, але працювати на її благо це не заважає (текст диктанту у кінці матеріалу). Дивно було б применшувати здобутки Параджанова та Кавалерідзе, однак не менш дивно говорити у 2018-му про здійснення мрій, ілюструючи їх досягненнями людей, що вмерли кілька десятиліть тому. Зрештою, у наших підручниках досі дітям розповідають про відеомагнітофони, які навіть не всі батьки цих школярів пам'ятають.
Рік за роком із диктанту струменіть архаїчність - садок вишневий, велика минулість. Вчені друкують на 3D-принтерах органи, Маск запускає ракети на Марс, розумні холодильники самі закуповують продукти, а молодим українцям пропонують пишатися Кавалерідзе, який, до речі, не тільки пам'ятники робив, але й був знаним кінорежисером і драматургом. Недарма голова Держкіно Пилип Іллєнко після завершення диктанту відзначив: "З того часу, як я в школі вчився, зміст диктантів не дуже змінився".
Текст радіодиктанту національної єдності (записаний нашим кореспондентом за диктором, можливі помилки))
"Крила України"
Що спадає на думку, коли чуємо слово "мрія"? Щось піднесене - небо, крила, політ. Недарма саме "Мрією" назвали найбільший у світі літак, сконструйований, до речі, у Києві. Щоб злетів цей велетенський і, на перший погляд, непідйомний залізний птах у синю височінь, свій досвід і талант у нього вклали люди різних національностей. Власне, сила наша в тому, що нас багато і ми різні. А здійснених разом, здавалося б, нездійсненних мрій нам не бракує.
Скажімо, Сергій Параджанов, вірменин за походженням, захопив увесь світ фільмом "Тіні забутих предків", зібравши десятки нагород на численних міжнародних кінофестивалях. Народжена в російському Смоленську Тетяна Яблонська полонила наші душі українськими мотивами, від споглядання яких неначебто очищаєшся й стаєш добрішим. А як не згадати нащадка давнього грузинського роду Івана Кавалерідзе, якого знають у світі як талановитого українського скульптора, що перетворював мармур на живі фігури?
Упродовж сторіч земля від Сяну й до самого Дону кожного обдаровує творчими крилами. Головне - усім нам робити свою справу з любов'ю, відчувати політ, і тоді обов'язково мрія здійсниться!