Зоя Литвин: "Головне завдання школи — сформувати особистість і розвинути її сильні сторони
Учитель - це той чоловік, який щодня змінює життя учнів. Щоб знайти таких вчителів-новаторів, в 2017 році стартувала національна премія Global Teacher Prize Ukraine, відома у світі як "Нобель" для вчителів.
Переможець отримає 100 000 гривень, рік безкоштовного підвищення кваліфікації, реєстрацію на світову премію і поїздку на Global Education and Skills Forum 2018 в Дубай, де оголосять ім'я кращого вчителя в світі.
Організатори отримали 632 заявки і 2500 номінацій. Топ-20 кращих вчителів-новаторів проведуть в Одесі три дні (16-18 вересня), де журі подивиться претендентів "в дії" і вибере п'ятірку кращих. Переможця оголосять 7 жовтня.
Про те, з якими труднощами стикнулися організатори премії, яка система освіти підходить Україні й чому такий високий рівень еміграції в країні, ми поговорили з Зоєю Литвин, засновницею громадської організації "Освіторія", Новопечерской школи, головою журі та організатором премії Global Teacher Prize Ukraine.
1. З якими запереченнями і труднощами вам довелося зіткнутися на перших етапах роботи над премією Global Teacher Prize Ukraine?
Зараз тема освіти в Україні настільки актуальна, настільки важлива, що ми не стикалися з якими-небудь труднощами, навпаки, нам дуже приємно, що, куди б ми не прийшли з запитом про партнерство і підтримки, нас всі зустрічають з розкритими обіймами і з задоволенням допомагають. Дуже приємно реалізовувати проект в такий синергії.
2. В одному зі своїх інтерв'ю ви сказали, що в Україні висока міграція людей з вищою освітою і низька ефективність праці. Чи вважаєте ви, що це пов'язано із застарілими методами освіти?
Думаю, що міграція людей з вищою освітою пояснюється передусім бажанням наших фахівців реалізувати себе, працювати в сучасній атмосфері і отримувати за це гідну оплату. А ось міграція людей за вищою освітою, тобто на навчання, говорить про те, що не тільки шкільну освіту потрібно реформувати, але і також вища. Тому я сподіваюся, що наступним логічним кроком, після реформи початкової школи, стане реформа старшої школи, а вже після неї - реформа вищої освіти.
Наприклад, випускники нашої Новопечерской школи насамперед орієнтовані на українські Вузи. Однак, за два роки, протягом яких ми з ними підтримуємо зв'язок, я бачу, що деякі з хлопців після першого курсу в Києві розчарувалися в актуальності знань і подалися на стипендії у Німеччині, США. Так що будемо їх чекати назад з новими знаннями.
Що стосується низької ефективності праці - це проблема багатовекторна, і освіта є її частиною. Особливо впливає на низьку ефективність праці те, що у нас на сьогоднішній день не розвинена мережа професійних училищ. Так, наприклад, у моїх знайомих є склозавод, який вони купили, модернізували і налагодили виробництво, але головна проблема полягала в тому, що не було професійних склярів для роботи на цьому заводі: училище недалеко від заводу років 10 тому перетворилося на юридичний коледж. Так що тепер знайомі запрошують цих юристів і перенавчають на склярів.
Якщо говорити про освітній системі в цілому, то перше, що потрібно змінити, - це відійти від того уявлення, що школа чи університет повинні дати дітям знання.
Найголовніша мета - сформувати особистість, розвинути сильні сторони цієї особистості і дати навички та вміння, які дозволять використовувати отримані знання для досягнення результатів і вирішення поставлених перед собою завдань.
3. Яку систему освіти ви вважаєте найбільш ефективною? Чому в Україні так важко впровадити світові тренди?
Ефективними освітніми системами є ті, які допомагають державі максимально розкрити людський потенціал і досягти стратегічних цілей цієї країни. Такими системами є канадська, фінська і ізраїльська. Також досить ефективна корейська система, але для України цей шлях "освітнього мазохізму" однозначно не підходить.
Якщо говорити про шкільну освіту, то прогресивні світові практики впроваджувати досить складно. По-перше, у нас не вистачає фахівців, навчених викладання відповідно до нової моделі, адже наші педагогічні Вузи досі готують учителів для "радянської школи" 60-річної давності. Іншими словами, всіх професіоналів доводиться вчити заново. По-друге, не всі батьки готові прийняти ці тренди, адже вони самі виросли на іншій системі навчання. Тому дуже важливо пояснювати батькам, чому той чи інший підхід буде краще.
При цьому важливо розуміти, що всі тренди варто адаптувати. Деякі суперечать нашим цінностям, а деякі не підходять до нашого менталітету. Успішним кейсом впровадження світових трендів в освіту є Естонія. На останньому тестуванні PISA країна вийшла в ТОП-10 країн світу з успішним утворенням завдяки впровадженню та адаптації кращого світового досвіду. Більшість інновацій естонці брали у фінів, але істотно їх допрацьовували. Для України досвід Естонії особливо актуальне: адже це країна, яка, маючи таке ж радянське минуле, зробила швидкий і якісний ривок в освіті.
4. Чи є, на ваш погляд, предмети, якими потрібно доповнити шкільну програму? Або, навпаки, список дисциплін потрібно скорочувати?
Я не прихильниця розширення шкільної програми, адже українські школярі вивчають в середньому на п'ять-шість предметів більше, ніж, наприклад, їх однолітки з європейських країн. Що я вважаю за необхідне зробити, так це інтегрувати деякі дисципліни. Наприклад, у багатьох успішних країнах курс фізики, хімії і біології вивчають в одній дисципліні - "Science". І учні розуміють, що біологія є похідна від хімії, а хімія - похідна від фізики, і що все в світі пов'язано. Наші школярі часто сприймає ці предмети як три різні дисципліни, не пов'язані в одну систему.
Якщо продовжувати говорити про курс "Science", я б доповнила його більш актуальними і сучасними напрямками, такими як генетика і нанотехнології. Також можна інтегрувати історію з літературою, або ж літературу з вивченням мов. Все це легко і цікаво для дітей дозволяє зробити метод проектів.
Але якщо все ж говорити про дисциплінах, які варто додати, я б однозначно додала філософію як систему сприйняття світу і пізнання себе, і базові курси з управління власними фінансами.
5. Впровадження сучасних креативних способів навчання в школах - це добре, але в університети приймають все одно за оцінками ЗНО. Як ви боретеся з цим переконанням?
Якщо говорити про досвід Новопечерской школи, то для нас головний критерій прийому в школу - це цінності сім'ї цієї дитини. Якщо ми бачимо, що для сім'ї основна мета - це "напхати" дитини книжковими знаннями і підготувати до ЗНО, ми просто не приймаємо таку сім'ю, оскільки знаємо, що їм у нас не сподобається. Але, щоб не позбавляти наших учнів можливості навчатися у ВУЗах, ми допомагаємо їм визначитися з вищою освітою до 10-го класу, а весь 11-й клас ми допомагаємо дитині готуватися до вступу в обраний ВУЗ. Як правило, цього часу достатньо.
6. Як ви вважаєте, чи може людина без педагогічної освіти стати вчителем? Чи є в списку номінантів такі вчителі?
З мого досвіду, з людей без педагогічної освіти виходять чудові вчителі. Головне - любов до дітей і бажання працювати з ними. Хоча, давайте будемо чесні, часом таким викладачам потрібно трохи допомогти на старті з ефективними методиками та техніками роботи з учнями. В більшості своїй відсутність педагогічної освіти навіть може бути плюсом, оскільки у таких дітей немає професійної деформації. Але все ж краще, коли відповідне освіта є.
Одна з причин того, що "випускники - зірочки" не йдуть у педагогічні Вузи, криється в низькому престиж професії вчителя. Я сподіваюся, що Global Teacher Prize Ukraine покращить цю ситуацію.
Номінанти без педагогічної освіти у нас є, але в ТОП-20 вони не потрапили. Не по причині відсутності освіти, а просто тому, що дуже багато інших чудових кандидатів.
7. Поділіться історією вчителя-номінанта, яка викликала у вас захоплення?
Ми отримали величезну кількість анкет з неймовірними історіями вчителів, тому виділити когось одного досить складно. Після того як ми обробили понад 630 анкет, мені захотілося зробити ТОП-100 вчителів-фіналістів замість ТОП-5.
Наприклад, надихнула історія вчительки із Запоріжжя, яка викладає математику учням молодшої школи і, щоб зацікавити їх, щоб роз'яснити кожне явище, вона сама малює сюжетний мультик. Або історія бібліотекаря з Каховки, яка, незважаючи на те, що вона не вчитель, закриває всю літературну програму на своїй посаді, запрошує письменників до учнів у класи, проводить літературні клуби, організовує квести для дітей.
