"Покидьок" Болтон і "плівки Деркача". Як у Коломойського Трампу підсобили

Вихід книги Джона Болтона збігся з оприлюдненням нових "плівок Деркача"

Джон Болтон. Фото: Shutterstock

У вівторок в окрузі Колумбія знову піднялися високі хвилі. Цього разу - не через протести, учасників яких поліція вигнала з площі Лафаєт. Хоча є зв'язок між ними, протестами, і реальною причиною, про яку мова піде далі.

У вівторок на полицях з'явилася довгоочікувана книга колишнього радника Білого дому з питань нацбезпеки Джона Болтона, який пропрацював в адміністрації Дональда Трампа півтора року і втратив, як і багато хто до нього, посаду через низку суперечностей, що виникли між ним і президентом.

Виходу книги адміністрація Трампа всіляко намагалася перешкодити, в тому числі - через суд. Але зазнала поразки, коли федеральний суддя округу Колумбія Ройс Ламберт 20 червня постановив, що книга може побачити світ, хоча і допустив, що Болтон, відмовившись від рецензування співробітниками спецслужб, міг завдати країні "непоправної шкоди".

З іншого боку, зазначає суддя, в епоху інтернету навіть невеликий тираж міг би повністю "порушити конфіденційність".

І в цьому він правий. Бо як перші фрагменти мемуарів, що стосуються переговорів Вашингтона і Пхеньяна, опублікували минулого тижня The New York Times і The Washington Post.

Невтішні відгуки Помпео про Трампа, які, як стверджує Болтон, мали місце бути, викликали першу хвилю скандалу і створили загрозу для збереження попереднього рівня взаємин між главою американської дипломатії і главою американської держави.

З виходом книги подробиць, ясна річ, стало ще більше. Багато більше.

Епізоди з життя Трампа, Білого дому, уряду, дипломатів, що описані Болтоном, в цілому створюють образ глибоко неосвіченого і некомпетентного 45-го президента США, готового вивести країну з НАТО і який не знає, приміром, що Фінляндія - не частина Росії.

У книзі йдеться і про Ірані, і про КНДР, і про Росію, і про Німеччину, і про Альянс і, звичайно ж, про Україну.

Нехай європейці цим займаються

Україні, зокрема, присвячений 14-й розділ "Кінець ідилії", з українським перекладом якого можна ознайомитися на сайті "Радіо Лемберга".

Український розділ можна умовно розділити на п'ять частин: про Петра Порошенка, про інцидент в Керченській протоці, про контакти Трампа і Путіна, про звільнення Марі Йованович і вплив Руді Джуліані на Трампа, і про Володимира Зеленського.

Отже. Болтон описує свій візит у Київ з нагоди Дня Незалежності в 2018 р., в ході якого він подивився на військовий парад у Києві, стоячи поряд з генпрокурором Юрієм Луценком. "Яка іронія", - зазначає він, натякаючи на участь колишнього глави ГПУ до кампанії, спрямованої проти посла Йованович.

Після параду Болтон і інші гості попрямували на прийом в Маріїнський палац, де у нього була зустріч тет-а-тет з колишнім українським президентом.

Колишній радник Трампа стверджує, що Порошенко, крім призову продати більше зброї Україні, також просив допомогти йому з переобранням і введенням санкцій відносно олігарха Ігоря Коломойського. Болтон відповів відмовою.

Якщо слова ексрадника правдиві, то сам по собі епізод показує, що український політикум не може відмовити собі в прагненні одержати допомогу ззовні у рамках передвиборчої боротьби, ні в спокусі втрутитися у внутрішні справи своїх партнерів заради якихось гешефтів.

Керченський інцидент. Болтон детально описує процес прийняття (або неприйняття) рішень Білим домом після того, як росіяни захопили українські катери і буксир біля узбережжя окупованого Криму 25 листопада 2018 р.

Дані, за словами автора, що надходили від України і Росії, один одному (природно) суперечили. Не маючи повної картини, Вашингтон не поспішав з реакцією.

Точніше буде сказати, що Держдеп оперативно підготував жорстку реакцію, але Болтон зізнається, що заблокував заяву, щоб отримати більше інформації. До того ж реакція Штатів так чи інакше була б озвучена на засіданні Радбезу ООН, що скликала Москва.

До речі, тут в адміністрації виник розгардіяш з елементами непокори. Помпео і Болтон хотіли від тодішньої спецпредставниці при ООН Ніккі Хейлі однієї заяви з одним чітким меседжем, і Трамп з цим погодився. Однак за їх спиною Хейлі зіздвонилася з президентом і переконала його в тому, що її варіант заяви (більш жорсткий) краще. І Трамп знову погодився.

Що стосується Трампа, то, згідно книги, він спочатку взагалі не хотів якось реагувати. Замість цього запитав: "А що європейці роблять з цього приводу?". І після повторював, що цим повинні займатися європейці.

Відсутність чіткої картини події, судячи з книги, ймовірно зумовило припущення Трампа, що інцидент був провокацією України з прицілом на майбутні президентські вибори і зіграв на руку Порошенку.

Такі тези, нагадаємо, тоді просували багато - і опоненти експрезидента, і росіяни, і їх міньйони в Україні.

У Берліні (зокрема, радник канцлера Ангели Меркель із закордонних справ Ян Хеккер) також допускали спочатку, що інцидент і несподівана для ЄС і США ідея ввести воєнний стан підуть на користь Порошенку, який, як висловився Хеккер у розмові з Болтоном, "не був нещасливий" через події.

У всякому разы, Брюссель і Вашингтон встали на сторону Києва. Нехай і не відразу, і не дуже переконливо.

Трамп при цьому дуже легко погодився з думкою Болтона про те, що заплановану зустріч з Путіним краще скасувати, оскільки стурбований насамперед тим, як це піднесуть ЗМІ (нікого не нагадує?).

Але зустрічі з господарем Кремля на саміті G-20 в Бразилії він все ж дуже хотів. Вона і відбулася, просто непублічно - "на ногах". При цьому, крім президентів, у ній брали участь лише Меланія Трамп і перекладач Путіна. Перекладача Трампа не було.

Москва про зустріч офіційно не поширювалася. А Трамп на наступний день зізнався Болтону, що, мовляв, сказав Путіну: поки інцидент не буде вирішений, офіційної зустрічі не буде.

Виходячи з того, про що пише ексрадник, Трамп дійсно прагнув нормалізувати хоч якось відносини з Путіним, але цьому заважала українсько-російська війна.

Болтон, наприклад, стверджує, що під час переговорів Трампа і Меркель той натякав, що було б непогано (щоб уникнути третьої світової), якщо б президент України був більш проросійським.

Йованович і Джуліані - це ще одна болюча і довгограюча складова сучасних американо-українських відносин.

За словами Болтона, Трамп дійсно вимагав звільнення Марі Йованович, що Держдепартамент і особисто Помпео деякий час ігнорували. Не виключено, що завдяки помічника держсекретаря з питань Європи і Євразії Джорджа Кента, який, як пише автор, захищав Йованович.

На одне з останніх таких прохань держсекретар нібито сказав, що він вже і так скоротив термін перебування Марі Йованович у Києві. Трамп, почувши це, заспокоївся. Але ненадовго.

Зі слів Болтона, чи не кожен емоційний сплеск президента з приводу посла відбувався після його спілкування зі своїм адвокатом Руді Джуліані, який постійно говорив про те, що Йованович працює на демократів, наговорює на президента, але конкретних доказів не приводив.

Ексрадник прямо пише, що Джуліані накручував Трампа. А Помпео, за його словами, допускав, що посол, ймовірно, "взялася за деяких клієнтів Джуліані". Звідси і прагнення особистого адвоката Трампа.

Зеленський. Болтон пише, що "ніхто з нас нічого не знав" про здібності Зеленського бути президентом, і всіх турбували чутки про його дуже близький зв'язок з Коломойським.

Трамп, до речі, взагалі не збирався їхати на інавгурацію Зеленського, ще до розмови з українським колегою сказавши чиновникам, що відрядить до Києва Майка Пенса.

Тому Вашингтон, згідно книги, дуже здивувала жвавість Берліна і Парижа, які вирішили "втрутитися в справи України" і організувати зустріч і з Порошенком, і з Зеленським. Утім, позицію Німеччини і Франції можна трактувати наступним чином: промацування грунту на предмет можливого консенсусу в українсько-російському конфлікті.

Про Йованович, між іншим, також не забували. З приходом коміка на Банкову Джуліані продовжив обробляти американського президента і запевняв його в тому, що Марі Йованович під час розмови з новим президентом України нібито просила прикрити деякі розслідування прокурорів.

Мова, звісно, про Burisma Holdings Злочевського та можливий тиск Джо Байдена на Порошенка.

"Плівки Деркача"

Паралельно з виходом книги, в якій Болтон зображує Джуліані як людину, яка мала найбільший вплив на президента США, очевидноі, використовуючи його для захисту своїх "клієнтів"; на сцені знову з'являється депутат Андрій Деркач з новою порцією записів розмов людей з голосами, схожими на голоси Байдена і Порошенка.

Компанію нардепу на пресконференції склав і колишній прокурор Костянтин Кулик, якого ЗМІ пов'язують з Коломойським.

Деркач та Кулик торкнулися дві теми: виключення зі справ Байденів і підконтрольність української влади колишньому віцепрезиденту США і корупційним діям Демпартії в Україні.

Вони, приміром, стверджують, що насправді директору НАБУ Артему Ситнику представники Burisma намагалися дати не $6 млн хабара, а цілих 50 млн і натякають, що решта суми пішла на те, щоб батько і син Байдени більш не були фігурантами відкритих справ.

Джо Байден, за їхніми словами, був вкрай зацікавлений в енергоринку України і нібито навіть впровадив своїх людей в різні профільні відомства та компанії. Наприклад, захищав голову НАК "Нафтогаз України" Андрія Коболєва.

Свої інтереси, відповідно до "плівок Деркача", "Байден" нібито проштовхував безпосередньо в бесідах з п'ятим президентом України, фактично диктуючи, що і як Порошенко повинен діяти.

Але основний меседж - це все ж таки те, наскільки видатні представники Демократичної партії США міцно загрузли в Україні, де, мовляв, заробляють величезні гроші.

Меседж це, повторимося, поширив Деркач, який тісно спілкувався з Джуліані - давав адвокату Трампа (як і Олександр Дубінський) "інтерв'ю" в ході торішнього турне в Київ, Відень і Будапешт по збору даних про корупцію Байдена".

І, цілком ймовірно, що дата для оприлюднення нових записів вибрана не випадково, а під вихід книги Болтона, до якої зараз стільки уваги, в тому числі завдяки активному опору Дональда Трампа.

І де, нагадаємо, Джуліані виглядає, м'яко кажучи, не дуже.

Наступили собі на хобот

Книга Джона Болтона викликала двояке враження.

З одного боку, він розкрив безлад, який панує в Білому домі.

Ну, як розкрив. Про імпульсивні рішення президента і його прогалини в знаннях, бунти одних чиновників та інших, які погоджуються, було відомо і раніше.

Швидше Болтон додав до літопису президентства Трампа безліч яскравих подробиць - про життя адміністрації, про те, хто як реагує, що говорить, як поводиться в цілому і т. п.

З іншого боку, книга - неприємний удар по американському істеблішменту, тобто по "робочим конячкам" (тим же дипломатам), які мимоволі беруть участь у президентських авантюрах, але продовжують робити свою роботу максимально ефективно.

І тут ексрадник з нацбезпеки, що втратив довіру президента, ривком знімає всі покриви, виставивши колишніх колег голими перед телекамерами. Без купюр, так сказати.

Сам Трамп не стримує емоцій і відкрито ображає Болтона. Причому дуже грубо, називаючи його у Twitter "закінченим виродком" і "покидьком", якому "місце у в'язниці".

Але зіткнеться президент з серйозними, відчутними наслідками? Чи переплюне, посилить книга його колишнього радника вже наявна криза, в якій перебувають сьогодні Штати і виборча кампанія особисто Трампа?

Удар по репутації, безумовно, буде. Правда, на ділі Болтон, якщо говорити загалом, нічого нового не розповів. Трамп свій імідж серед партнерів сформував самостійно.

Плюс ядерний електорат якщо і почне відвертатися від нинішнього президента, то тому, що через коронакризу позбавляється засобів до існування. А у всі ці ляпи і провали кумира вже давно навчився не вірити.

Письменник і оглядач Time Девід Френч резонно зауважив, що "слони" самі собі удружили, коли заради місця в адміністрації, як би вони не були критичні щодо рішень Трампа, підживлювали його егоцентризм лестощами, а репутацію - захистом президента в консервативних ЗМІ.

Республіканська партія, на думку Френча, потрапила в залежність від Трампа. І яку б природу не мали скандальні і небезпечні для країни дії президента, вона поки що нічого не може зробити. "Чим міцніше Трамп стискає в кулаці Республіканську партію, тим дорожче їй обходиться рішення виступити проти", - пише він, нагадуючи про Болтона і Джеймса Меттіса, які вирішили піти проти президента і відразу позбулися його прихильності.

У загальному і цілому, якщо хтось програв більше за інших, а в першу чергу більше самого Трампа через потенційну медійну постановку (плівки під книгу), так це дипломатичний корпус США, власне Україна і окремі українські політики, включаючи в рівній мірі і Порошенка, і Зеленського.

У перспективі може постраждати і сам Болтон, оскільки судовий процес не завершено. І судді ще доведеться з'ясовувати, порушив ексрадник угоду про нерозголошення.

Якщо порушив, то він позбудеться коштів, виручених від продажу книги. Разом з тим йому може загрожувати кримінальна відповідальність. Не кажучи вже про те, що на майбутній політичній кар'єрі можна поставити хрест.