Расторгуєв, Михалков, Лещенко. Хто наступний за Кобзоном?
І хоча головний голос СРСР" (як його охрестили російські ЗМІ відразу ж після смерті) був вже далеко не молодий і дотягнув до 80-ти років виключно завдяки досягненням сучасної західної медицини (тобто смерть Кобзона була природною і очікуваної) Росія виявилася до неї абсолютно не готова.
Тепер Кремлю потрібен новий Кобзон, причому потрібний обов'язково і терміново. Хтось же повинен надихати на безглузду й нещадну боротьбу Донбаських "ополченців" і заблукали псковських десантників, а осчастливленному окупацією російськомовному населенню вселяти, що матінка-Росія їх ніколи не кине. Кобзон на роль головного співака окупації підходив як ніхто інший. Зросійщений инородец, не заплямував себе ніякими дессидентскими замашками в часи СРСР і виявив не меншу лояльність до путінської Росії, за що і дослужився до Державної думи, Кобзон був монолітний і суворий, втілюючи в собі солідність і велич Російської імперії.
Хто ж у сьогоднішній Росії здатний взяти на себе цю нелегку ношу? Першим на думку спадає ще один дожив до наших днів мастодонт радянської естради Лев Лещенко. Здавалося б, він головний кандидат. І прізвище українська присутній і вірність Путіну не менша, ніж у Кобзона (і лист в підтримку окупації Криму підписав, довіреною особою Путіна на виборах 2018-го назвався), і солідність радянської естради є і красивий баритон, і навіть смішного кобзоновского перуки немає... Але на роль нового Кобзона Лещенко не годиться категорично. Вся справа в тому, що у Льва Валеріановича абсолютно іронічний і лекомысленный погляд, так і в своїй співочій кар'єрі надто вже часто співав легковажні пісні в дуетах з легковажними панянками.
Візьмемо, приміром, еталонний радянський естрадний гімн часів розквіту застою "І знову триває бій" 1975 року. Начебто і все пристойності дотримані, і Лещенко як належить серйозна, а от очі якось підозріло блищать з-за чого важко звільнитися від відчуття несерйозності всього, що відбувається. Можливо саме тому пафосна пісня переспівували вже після краху СРСР дуже багатьма, від Єгора Лєтова до Сергія Шнурова в якості такого собі стьобу над дурною радянською дійсністю.
Ще один кандидат в нові Кобзони - Микола Расторгуєв, співак страшно популярної колись і, як кажуть, улюбленої групи Птина "Любе". Цей молодший Кобзона і Лещенко буде і розквіт його кар'єри припав на дев'яності і нульові, але великодержавного російського патріотизму, як і ідеалізації радянського минулого йому не займати, як і вірнопідданого ставлення до Путіна. Расторгуєв, до речі, теж побував депутатом Державної думи. Проблема в тому, що Расторгуєв тяжко хворий і вже майже 10 років живе з пересадженою ниркою, і дуже малоймовірно, що надовго переживе Кобзона.
Можна було б пошукати нових Кобзонів серед діячів так званого російського року, де вистачає свихнувшихся на Путіна і великодержавии персонажів, на зразок Костянтина Кинчеве, Вадима Самойлова або Володимира Шахріна, проте в минулому кожного з них нелояльність до Радянського союзу, що категорично неприпустимо. І скільки б вони зараз не хвалили Путіна, довіри до них від системи бути не може в принципі.
Окремо в ряду російських рокерів варто Юлія Чичеріна, яка була не надто успішна в свої кращі роки в кінці дев'яностих-початку нульових, але повернула в останні роки популярність в Росії не стільки музика, скільки відкритою підтримкою "ДНР" з "ЛНР", піснями про війну на Донбасі, виступами під акомпанемент оркестру донецької філармонії і навіть отриманням паспорта і прописки в однієї з "молодих республік". Однак Кобзона не вийде і з неї, по-перше, вона жінка, а підривати патріархальні підвалини імперії - це явна либерастия і шкідництво, а по-друге Чичеріна більше схожа на наркоманку в зав'язці, ніж на Батьківщину-матір.
Залишаються не зовсім музичні кандидати в нові кобзони, начебто Микити Михалкова або Захара Прілепіна. Але аристократичні замашки Михалкова донбаські люмпени явно не оцінять, та і голос у нього писклявий, а Прилепін не так давно втік з Донецька, кинувши свій "батальйон", який вже роззброїли, так і він не співак, а письменник, а все ті ж люмпени навіть ідеологічно правильних книжок не читають в принципі.
У загальному і цілому, гідних кандидатів у наступники Кобзона у Кремля не залишилося. Але на безрыбьи, як відомо, згодиться і рак. Кращим на сьогоднішній день російським аналогом Кобзону виявляється нібито репер Тіматі. Він, як і Кобзон, зросійщений нацмен, він усією душею відданий Путіну та російському імперіалізму, більш того, як зразковий мажор він плоть від плоті нинішньої путінської системи. Ну а що стосується татуювання по всьому тілу та інших молодіжних фішок, то Тіматі вже 35 самий час переключатися з танців і клубів на патетическую громадянську лірику, що, власне, репер і почав робити. Так що якщо в найближчому часі Тіматі буде співати "Мій найкращий друг - це президент Путін" дуетом з Захарченко непотрібно дивуватися.
