• USD 28.5
  • EUR 34
  • GBP 38
Спецпроєкти

Збройне ембарго для Баку і конфлікт з Ердоганом. Чому зять-дипломатія не допоможе Зеленському

Нинішньому президенту варто було б очистити свою адміністрацію від фігур, чия присутність починає шкодити національним інтересам у зовнішній політиці

Реджеп Ердоган і Володимир Зеленський
Реджеп Ердоган і Володимир Зеленський / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Володимир Зеленський після початку військової кампанії Азербайджану в Нагірному Карабаху, тобто приблизно місяць тому, за інформацією "Дзеркала тижня", розпорядився призупинити поставки Баку деталей для мобільної радіолокаційної станції П-18 "Терек".

Володимир Кравченко з посиланням на свої джерела пише, що це розпорядження було віддано віцепрем'єру, главі Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості Олегу Урському і міністру закордонних справ Дмитру Кулебі, які повинні були спустити його вниз — керівництву "Укроборонпрому" і "Укрспецекспорту".

Однак тоді поставки припинені не були. Про що Зеленський дізнався "в кінці жовтня з невеликою допомогою глави МВС Арсена Авакова". Відзначимо, одного з найвпливовіших публічних представників вірменської діаспори в Україні. Крім цього, як зазначають джерела "ДС", Арсен Борисович вважає за краще на корню рубати можливості посилення впливу іншого силового міністра — оборонного — Андрія Тарана, і не упускає можливості цей вплив обмежити (а чугуївська авіакатастрофа і "небажане" союзництво з Азербайджаном, що відновивилось, нехай і згідно з міжнародними правовими нормами, карабаську війну, такі можливості як раз дають).

Другий важливий момент — команду Зеленський віддавав в усній формі. Відсутність письмового розпорядження, схоже, дозволило "Укроборонпрому" і "Укрспецекспорту" зробити вигляд, що команди не було, і не порушувати свої контрактні зобов'язання.

Утім, це не вберегло причетних від подальшого пресингу з боку Банкової, де, як бачимо, навколо ситуації в Нагірному Карабаху йдуть якісь кулуарні ігри. Так що логічно припустити, що під питанням опинилися не тільки поставки комплектуючих для П-18, а й інші програми нашого військово-технічного співробітництва з Азербайджаном, включаючи ремонт його авіаційної та бронетехніки.

Якщо відомості "Дзеркала тижня" вірні, то Зеленський у цих іграх вирішив взяти участь. Не виключено, що рухомий страхом розлютити Кремль, який цілком успішно вкинув в інформпростір дезінформацію про постачання армії Азербайджану українськими боєприпасами і зброєю. Що, в свою чергу, викликало невдоволення представників вірменської діаспори в Україні та підвищило соціальну напруженість, аж до ймовірності проведення ними акцій протестів.

Але, мабуть, усвідомлюючи, що ведеться підкилимна гра, що загрожує погіршенням відносин Києва з Баку і Анкарою, президент і вирішив обмежитися усним розпорядженням. Яке по ідеї повинно було бути виконане, не кидаючи тінь на президента — а в разі виникнення труднощів питання пошуку стрілочника стало би суто технічним.

Реклама на dsnews.ua

Це, втім, теж не на його користь, оскільки є черговим прикладом нехтування Зе-команди процедурами і правовими нормами, ще одним зразком ручного управління.

Особливо якщо комплектуючі в порушення угод, укладених Києвом з Баку, дійсно не поставляються після суботнього "гарячого" засідання на Банковій, про яке також повідомляє видання. Ще гірше, зокрема, для відносин Києва і Анкари, те, що після рішення залишити Азербайджан без комплектуючих, Зеленський відправився на зустріч з Реджепом Тайіпом Ердоганом у Стамбул, звідки привіз і пакет вигідних угод, і перспективи зміцнення військово-політичного співробітництва між двома країнами. Принаймні, так було до цього дня.

Турецький лідер явно буде незадоволений тим, в якому світі тепер виглядає він сам під час зустрічі із Зеленським.

Зять-дипломатія

Невеликий шанс хоч якось погасити наслідки непродуманих рішень у Банкової гіпотетично є. І як, не дивно, надає його відставка зятя Ердогана Берата Албайрака з поста міністра фінансів Туреччини, про яку стало відомо сьогодні.

Пояснимо, чому.

Не можна не звернути увагу на те, що Албайрак, що має чудові стосунки з тестем і навіть названий тіньовим прем'єром, звільнився "за станом здоров'я" на наступний день після того, як були розвіяні останні сумніви щодо перемоги в американських виборчих перегонах Джо Байдена.

Якщо поглянути на біографію Албайрака, а також на останні роки історії відносин адміністрації Трампа з Ердоганом, цей зв'язок стає очевидним.

Кар'єрний злет Албайрака почався в 2004 р., коли він одружився з дочкою Ердогана Єсре. Вже в 2007 р. він очолив одну з найбільших корпорацій Туреччини Calik Holding. А в 2015 р. президентський зять потрапив у парламент і отримав призначення міністра енергетики.

Ще більше його відносини з президентом зміцнилися після невдалої спроби (або її вдалого інсценування) перевороту в Туреччині в 2016 р. Албайрак тоді не відходив від президента і після очолив репресивну кампанію проти як реальних, так і уявних прихильників проповідника Фетхуллах Ґюлена, якого Анкара назначила організатором перевороту.

Також він зміг добитися отримання контролю над провідними ЗМІ в країні. У цьому йому допомагав зять турецького магната Айдин Догана — Мехмет Алі Ялчиндаг, що став в 2012 р. бізнес-партнером Трампа в Туреччині, коли в Стамбулі в присутності Дональда Трампа і його дочки Іванки були відкриті дві Trump Towers.

За право використовувати ім'я Трампа турки в перші роки платили йому $5-10 млн, а після вже $0,1-1 млн щорічно.

Разом з Ялчиндагом, фігурально висловлюючись, що тримали Трампа за руку під час підрахунку голосів у 2016 р. у готелі New York Hilton Midtown, і зятем Трампа Джаредом Кушнером, Албайрак, як писала в листопаді минулого року The New York Times, сформував свою тристоронню контактну групу, що лобіювала на найвищому рівні інтереси Туреччини в Штатах.

Крім них лобіювали інтереси Туреччини також і перший радник Трампа по нацбезеці Майкл Флінн, який "погорів" на контактах з росіянами, і вірний адвокат президента Руді Джуліані, а також фандрайзер Трампа Брайан Баллард (збирав кошти для нього).

Останньому, за даними NYT, турецький уряд за два роки лобізму його інтересів виплатив $4,6 млн.

Кушнер навіть зміг влаштувати зустріч Албайрака з Трампом у середині квітня 2019 р.

Позитивно ставляться до непотизму Ердоган і Трамп, по суті, вели справи через цей тріумвірат зятів.

І саме успішна зять-дипломатія пояснює відмову Трампа, усупереч поширеній думці Конгресу і союзників по НАТО, ввести санкції щодо Туреччини за те, що та взяла на озброєння російські ЗРК С-400, а також раптове рішення президента США вивести війська з Сирії, в результаті чого Вашингтон у черговий раз кинув своїх союзників-курдів напризволяще Анкари; а до купи і відмова адміністрації санкціонувати турецький держбанк Halkbank, який за даними мін'юсту США, брав участь у схемах з купівлі іранських нафти і газу за золото в обхід американських санкцій.

Справа банку вів федеральний прокурор Манхеттена Джеффрі Берман. Прокуратура Південного округу відома своєю незалежністю від мін'юсту, чим пишається, і що в принаймні дратує генпрокурорів. І Берман виправдовував репутацію, наполегливо продовжуючи розслідувати махінації Halkbank, хоча на нього чинився тиск зверху.

15 жовтня 2019 р. мін'юст США, який вже очолював Вільям Барр, раптово здався під тиском Бермана і дав добро на висунення звинувачень проти фінустанови і ряду високпоставленних турецьких чиновників.

В Анкарі цього маневру не зрозуміли, адже зяті вже про все начебто домовилися. І, як повідомляється в іншому матеріалі NYT, у червні 2020 р. Трамп звільнив Бермана.

Справа закрита? Ні. Якраз тому, що Трамп, напевно, залишає Овальний кабінет, а своєчасна публікація NYT дуже схожа на передмову до "Туркигейту", в рамках якого демократи можуть взятися за зв'язки Трампа з Ердоганом і його рішення, що мають ознаки порушення законодавства.

Розуміючи і приймаючи такий сценарій, Ердоган звільняє зятя, щоб, коли (або якщо) "Туркигейт" розгориться, прямого зв'язку його з чинним членом уряду Туреччини не було. Іншими словами, Анкара мінімізує фінансові та політичні ризики і збитки від дипломатичного скандалу.

Втрачений шанс

Повертаючись же до історії з комплектуючими для ЗС Азербайджану і сюжету з усним президентським "ембарго", відзначимо, що ця потенційна "війна" нової адміністрації США з Трампом і Анкарою могла б у теорії дати можливість Зеленському якось "пропетляти". Тобто заручитися підтримкою Вашингтона на випадок, якщо неприємний інцидент почне перетікати в затяжне похолодання відносин між Києвом і Анкарою.

Ось тільки будь-яких конкретних дій у рамках "Туркигейта" від нової адміністрації чекати поки не варто. По-перше, Трамп ще не віддав владу. По-друге, Байден поки не сформував уряд.

На це піде багато місяців, включаючи період після інавгурації. До того ж пріоритетним завданням Байден собі поставив боротьбу з пандемією. Так що розгрібати авгієві стайні попередника він почне або не відразу, або паралельно з іншими завданнями, але неспішно.

За цей час економічне і політичне співробітництво Києва з Анкарою може опинитися під загрозою, з Азербайджаном — сильно ускладнитися, а контакти Зеленського з Ердоганом і Алієвим — безнадійно зіпсуватися. Як мінімум їх ставлення до віроломного "стратегічного партнера" не залишиться тим самим. Зокрема, про азербайджанський пільговий кредит на $300 млн, що анонсований ще в квітні, можна, принаймні, забути. Як і про додаткові прибутки українського ВПК у разі розширення (зауважимо, легального і яке не йде врозріз з жодними міжнародними нормами) поставок для оборонних потреб Азербайджану. Не кажучи вже про те, що ці дві теми цілком органічно можна було б поєднати.

І ще. Ймовірний "Туркигейт" не означає, що Зеленський взагалі може розраховувати на "патронат" Вашингтона або хоча б на те, що через скандал Ердогану буде не до розбірок з ним.

Потрібно спершу дати відповідь на запитання: чи захоче Байден втручатися в можливий конфлікт між Зеленським і Ердоганом, враховуючи і спортивне полювання (переважно — інформаційне) на так званих "соросят", і відкат у проведенні реформ, і неоднозначні заклики окремих "слуг" викликати Байдена на допит у ДБР?

Історією із забороною на поставки для Баку Зеленський дискредитував себе в очах союзників, який виставив себе слабким і лідером, який боїться відповідальності, і ненадійним союзником.

Так, Сполучені Штати, безумовно, продовжать надавати підтримку Україні, тому що це на даний момент відповідає національним інтересам США.

Те ж і з Туреччиною, утім. Анкара, керуючись прагматичними міркуваннями, збереже співпрацю з Україною в сфері ВПК, але розширення цієї співпраці може втратити темп.

Щоб виправити ситуацію, Зеленському варто було б очистити свою адміністрацію від фігур, чия присутність починає шкодити національним інтересам у зовнішній політиці. Але чисток не буде, оскільки нинішній президент дуже дорожить лояльними до себе людьми, вважаючи за краще їх професіоналам. А це дає підстави вважати, що майбутнє взаємин з Азербайджаном, Вашингтоном і Анкарою губиться в тумані.

    Реклама на dsnews.ua