• USD 28.4
  • EUR 33.8
  • GBP 37.9
Спецпроєкти

За зразком Венесуели. Чи створить Лукашенко знову "ескадрони смерті"

Олександр Лукашенко оголосив про необхідність активізувати роботу в Білорусі "летючих загонів" з числа колишніх військових

Getty Images
Реклама на dsnews.ua

На тлі загальнонаціонального страйку в Білорусі, та й в цілому реагуючи на безперервну протестну активність, що робить Олександр Лукашенко? Правильно — закручує гайки ще тугіше.

Саме так можна розцінювати його "пропозицію", яка, по суті, є завуальованим розпорядженням посилити роботу "народних дружин".

"Нам треба не формальною зробити роботу народних дружин. Вони почали працювати, але ще в повну силу не розгорнулися. Ви бачили, як було в Киргизстані: хаос цілковитий, всі силовики розбіглися, нікому захищати країну. Хто взяв на себе відповідальність? Народні дружини. Вони підтягли міліціонерів, які порозбігалися, вони спецслужби підтягнули до себе і військових. І створили потужні народні дружини. І протягом доби погасили всі пожежі", — цитує Лукашенка "БелТА".

Країну, як він висловився, захистить він, генерали, ОМОН, армія, внутрішні війська, а дружинам доручається захист їхніх будинків.

Хто повинен увійти до складу так званих народних дружин або "летючих загонів", Лукашенко також уточнив: "колишні військовослужбовці, в тому числі які служили в Афганістані".

"Подивіться, скільки звернень цих колишніх військовослужбовців, афганців, — просторікує невизнаний лідер Білорусі. — Скільки мужиків, а жінок.., ще більше, ніж чоловіків: візьміть нас, ми будемо в дружинах, ми будемо в загонах, ми багато чого можемо! Чому не залучити нам, аж до озброєння, в ці летючі загони колишніх військовослужбовців? Вони можуть нам здорово допомогти".

Забавна взагалі подача і смислове навантаження. Абсолютно позитивна. І слушний привід є.

Реклама на dsnews.ua

Якщо оцінювати цю заяву в суто медійній площині, в плані формування конкретних образів і наративів, то розмови про народні дружини — це алюзія на групи активістів під час Майдану, які в умовах самоусунення правоохоронних органів від виконання обов'язків взяли на себе їх функції — охороняли правопорядок, патрулюючи вулиці, і т.д. і т.п.

Однак народні дружини та активісти Майдану, якого Лукашенко боїться як вогню, — дві великі різниці. Між ними насправді немає і не буде нічого спільного, оскільки це інструмент режиму, а не людей, які прагнуть цей режим схлопнувся.

Тобто "летючі загони" Лукашенко — це скоріше "тітушки" Януковича. А з огляду на ескалацію в Білорусі і масштаби протестів, вони навіть ближче до латиноамериканських "ескадронів смерті".

Такі утворення в середині минулого століття широко діяли в Аргентині, Бразилії, Парагваї, Уругваї, Гаїті, Гватемалі, Сальвадорі: "Аргентинський антикомуністичний альянс", "Ескадрон смерті", "Біла рука", "Карибський легіон", "Сальвадорська антикомуністична бригада", "Око за око" "Пурпурова троянда" і багато інших.

Вони були створені за підтримки влади і займалися тим, чим публічно можуть займатися лише закоренілі диктатори — тортурами, викраденнями, репресіями, позасудовими стратами.

Втім, латиноамериканський досвід Лукашенко успішно застосовував і в минулому. Судячи з усього, свої "ескадрони" були і в Білорусі в 1990-х, якщо вірити торішньому інтерв'ю Deutsche Welle Юрія Гаравського, колишнього бійця білоруського СЗШР (спеціального загону швидкого реагування внутрішніх військ МВС).

Гаравський стверджує, що, діючи за наказом зверху і під керівництвом підполковника Дмитра Павличенка, в 90-х разом з товаришами по службі викрав і вбив кількох фронтменів опозиції: ексголову МВС Юрія Захаренка, колишнього голову Центрвиборчкому Віктора Гончара і бізнесмена Анатолія Красовського.

Його інтерв'ю підтверджує висновки спецдоповідача Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) Христоса Пургурідеса, який в своїй опублікованій в 2004 р. доповіді писав, що всіх трьох викрали бійці СЗШР.

Втім, незалежно від того, чи правильні його висновки і чи цілком відвертий Гаравський, свідоцтв того, що "летючі загони" Лукашенка вже діяли в Білорусі, вистачає і без них. І очевидно, що в кризовий час він знову вирішив вдатися до перевіреного механізму усунення невгодних.

У 90-х опозиціонери зникали — це факт. Хто за цим стояв — офіційні структури, які діяли неофіційно, або якісь найманці — напевно невідомо.

Прелюдія перед зачисткою

Якщо такі "ескадрони смерті" знову вийдуть на вулиці, то нинішні опозиціонери теж можуть почати кудись пропадати. З простими демонстрантами ОМОН не панькався, але з лідерами протестів, мабуть, Лукашенко так само поводитися побоюється.

Такі формування — дуже зручний інструмент. Вони офіційно нікому не підзвітні. З них нічого не запитаєш, бо в більшості своїй і знати не будеш, з кого питати. Команди вони будуть отримувати таємно, як і оплату.

Характерно, що синхронно з оголошенням про "летючі загони" Лукашенко також провів ряд кадрових змін в, як він висловився, "особливо небезпечних" регіонах — Мінській, Гродненській і Брестській областях.

Так, новим керівником столичної міліції став начальник управління внутрішніх справ Вітебського облвиконкому Михайло Гриб.

Особливо "відзначився" під час протестів голова МВС Юрій Караваєв, що знаходиться під санкціями ЄС, він вирушив у Гродненську область "помічником" Лукашенка, а на посаді міністра його змінив ще один фігурант санкційного списку Іван Кубрак, який займав пост голови ГУВС Мінміськвиконкому.

Колишній заступник голови МВС Олександр Барсуков теж став "помічником" — вже в Мінській області, а ексголова КДБ Валерій Вакульчик — в Брестській.

Їх повноваження в якості помічників, за словами Лукашенка, "будуть значно ширше".

Дуже схоже, що це формулювання означає карт-бланш на жорстке придушення протестів. Причому в контексті теми з "летючими загонами", будучи "помічниками", тобто займаючи посаду з незрозумілим функціоналом, під їх керівництво і можуть віддати ці самі "народні дружини".

Плюс, прагнучи викорінити будь-яку непокору на місцевому рівні, Лукашенко зміцнює вертикаль і горизонталь влади перевіреними кадрами і суцільно силовиками.

Тут, до речі, напрошується ще одна паралель з Латинською Америкою, а точніше з Венесуелою, де Ніколас Мадуро опорою свого режиму зробив військових і силовиків, віддаючи їм останні крихти зі скарбниці, поки прості венесуельці буквально рилися по смітниках.

Потрібно також брати до уваги і раптове закриття кордонів Білорусі з Польщею, Литвою та Україною нібито під приводом стримування поширення коронавіруса. Того самого, який сам Лукашенко довгий час висміював і пропонував лікувати "тракторно-горілчаною терапією".

Однак кадрові зміни і згадка "народних дружин" говорять на користь версії, згідно з якою Лукашенко просто закупорює країну.

Навіщо? Відповідь на поверхні: ймовірно, як і в 90-і, режим готується до зачистки лідерів опозиції, оскільки енергія і масштаби протестів — це чіткий сигнал про закінчення правління автократа. Не зараз, так через рік-два.

Питання для Лукашенко стоїть руба: або його, або він. На Захід дорога закрита з серпня. Практично всі мости спалені. Залишився лише той, який пов'язує Мінськ з Москвою.

Тому нічого більш не залишається, як максимально закручувати гайки, щоб утриматися при владі стільки, скільки буде потрібно для її передачі своєму спадкоємцеві.

І це досить непросте питання для Лукашенка. Як і для Путіна, до слова. Тому як потрібно ще знайти гідного кандидата, який володіє достатнім авторитетом і жорсткістю, щоб продовжити його справу.

Син його, Микола, ще молодий. Звичайно, Кім Чен Ин теж був молодий, коли отримав кермо влади. Але він одразу розставив крапки над "i", коли дуже жорстко взявся усувати всіх, хто міг становити загрозу, включаючи родичів.

Микола навряд чи зможе стати білоруським Ином, і його цілком може чекати доля сина Хафеза аль-Асада. Другий варіант передбачає де-факто втрату країни і остаточний перехід під контроль Кремля. Або ж Лукашенко підбере іншого, більш надійного наступника.

    Реклама на dsnews.ua