• USD 27.2
  • EUR 30.8
  • GBP 35.9
Спецпроєкти

Генеральне прибирання. Що показала міграційна криза на польсько-білоруському кордоні

Юридична казуїстика перестає працювати, поступаючись місцем грубій прагматиці, застарілі структури демонструють неспроможність, їхнє місце займають нові союзи. Криза на польсько-білоруському кордоні на наших очах змінює світ, прибираючи зайві сутності, як бритва Оккама

Мігранти на польсько-білоруському кордоні
Мігранти на польсько-білоруському кордоні / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Білоруські події – класичний приклад слабкого поштовху, що обрушує систему, яка вже давно готова впасти. Що, власне, відбувається зараз на польсько-білоруському кордоні? По суті, нічого особливого там не відбувається!

Дві тисячі мігрантів намагаються прорватися до Польщі, маючи надалі плани прориву до Німеччини? І що? Дві тисячі – крапля у морі, не більше, ніж привід для телекартинки. Але ця телекартинка є частиною операції з дестабілізації ЄС, що організована Путіним руками Лукашенка.

Що відбувається і чому це небезпечно

Мігранти, які звезені до Білорусії (назву "Білорусь" залишимо для майбутньої країни, звільненої від внутрішнього окупаційного режиму) з усього світу — а там уже засвітилися вихідці не лише з Іраку, Афганістану та Сирії, а й з Африки, — ніякі не біженці. Вони шукали кращого життя, а не жертви політичних переслідувань. Їх обдурили, пообіцявши легке проникнення в ЄС і далі до Німеччини, і зараз використовують як м'ясо, яке й повинно, за задумом, страждати та вмирати. Саме для того щоб вони страждали та вмирали, їх і доставили на кордон із Польщею. Мета принесення їх у жертву: дестабілізація ЄС та створення ситуації, яка за будь-якого результату розгойдуватиме Євросоюз. Виходів цієї ситуації можливо в принципі два. Перший: біженців у той чи інший спосіб пропускають із Білорусії, розміщуючи в таборі — у Польщі, Литві, можливо, навіть в Україні. Повертатися назад вони не хочуть, причому метод неповернення відпрацьований десятиліттями: всі документи знищуються, і висилати людину, яка назвалася будь-яким ім'ям, виявляється нікуди. Він зависає в невизначеності в розрахунку на те, що влада країни перебування плюне і видасть йому посвідку на проживання — який-небудь документ з фотографією і квиток в нове життя. Є кілька варіантів дій для прискорення цього процесу. Далі вже за ситуацією, але кінцева мета колишня: халявне життя на соціальній допомозі в Німеччині.

У цьому випадку Лукашенко просто завезе на кордон нових мігрантів.

Вихід другий: мігрантів не пропускають, і вони починають вимирати, бо зима в наметах сприятиме цьому. Лукашенко транслює на уесь світ і особливо на ЄС картинки їхніх страждань, розповідає про те, як маленька Білорусь, як тільки може, надає допомогу людям, які рвуться до кращого життя, і шантажує ЄС, вимагаючи зняття санкцій і грошей на зупинку потоку біженців. Про те, щоб відправити мігрантів туди, звідки вони приїхали до Білорусі як туристи, мова при цьому, зрозуміло, не йдеться. Водночас, Лукашенко продовжує завозити нових мігрантів, граючи на підвищення. Знайти і заманити необхідну кількість шукачів халяви в німецькому раю можна легко, вони ще й заплатять за це.

На перший погляд, все виглядає просто і ефективно. Але ескалація насильства на кордоні загострює обстановку. Мігрантів нацьковують на польських прикордонників і підпирають ззаду, як загороджувальним загоном, білоруськими силовиками. Інакше не можна – інакше вони розбіжаться по всій Білорусії, зірвавши операцію та створивши безліч проблем. Але мігранти – не бійці, вони не за цим їхали, і на лінію протистояння під виглядом мігрантів доводиться виводити силовиків у цивільному. І підвищувати, постійно підвищувати рівень насильства та конфлікту, що не дозволяє йому перетворитися на нудну рутину і зникнути з колонок європейських новин. Рано чи пізно, але хтось обов'язково вистрілить, а хтось вистрілить у відповідь. І тоді розпочнеться – ні, ще не війна, але вже збройний конфлікт. А там і до війни буде недалеко.

Реклама на dsnews.ua

Безсилля ЄС. Безсилля ООН

Поступитися шантажу Лукашенка ні Польща, ні ЄС не можуть – це створить доріжку, якою мінський Тараканище ходитиме вже постійно. Не поступатись — значить, балансувати на межі війни. Але політична суб'єктність Євросоюзу ослабла настільки, що бюрократи з Брюсселя та головних, "євроутворюючих" столиць у принципі вже готові поступитися, а ще краще – зняти з себе відповідальність, вмивши руки. Не готові поступатися лише країни Східної Європи, Польща та Литва, що добре розуміють ціну такої поступки. Литва, до речі, налаштована навіть рішучіше, ніж Польща, через що на Польщу прийшовся основний тиск. Мінськ відчайдушно шукає слабку ланку у ЄС.

Але, за всієї схильності Лукашенка до авантюр, він ніколи не наважився б на таку операцію не отримавши на її початку прямого схвалення Путіна. Крім того, росіяни надають йому підтримку у вербуванні та доставці мігрантів, чим формально займається білоруська державна турфірма. Звичайно, Росія свою причетність заперечує, але всерйоз ставитися до її запевнень після десятиліть постійної брехні вже неможливо. Росіян, як відомо, і на Донбасі немає, та й Петров із Бошировим їздили подивитися "Солсберецький собор" і лише за цим.

Оскільки причетність Росії вже не потребує доказів (цим жахливо обурюються російські пропагандисти, але погану репутацію легко не проп'єш), то не потребують особливих обґрунтувань і додаткові санкції проти Росії. Зокрема, "Аерофлот" можуть прирівняти до "Белавіа", тобто поставити на прикол. У відповідь Росія загрожує закрити для польотів свій повітряний простір, включаючи простір над Арктикою. Закриття викличе великі проблеми для багатьох авіакомпаній, а з Арктикою все особливо цікаво. Справа в тому, що російські претензії на Арктику і на її повітряний простір, зокрема, не визнані в повному обсязі ніким у світі. Це питання залишається неврегульованим уже майже століття, але й досі мало кого хвилювало практично. І ось невирішена та відкладена проблема нагадала про себе. Проте "Аерофлот" ще не санкціонували, а Росія контрсанкцій ще не ввела.

Загалом Москва зараз намагається дистанціюватися від Лукашенка, списавши кризу на нього. Москві, природно, ніхто не вірить, але Лукашенко, відчуваючи, що його можуть зробити крайнім і просто списати, вже пригрозив перекрити газопровід "Ямал-Європа", через що трохи здивувалися вже в Москві.

Крім введення п'ятого пакету санкцій ЄС для Білорусії, сьогодні в РБ ООН пройде засідання щодо міграційної кризи – що, безперечно, стало перемогою євробюрократів, які перекинули гарячу тему з ЄС до Ради Безпеки. У Раді Безпеки вона й помре, через російське право вето. Іншими словами, фіктивність ООН як регулятора, давно всім зрозуміла, яка проявиться ще раз, нагадавши про себе.

Слабкість Євросоюзу теж стає все очевиднішою. ЄС, що безмірно розрісся, занадто різнорідний, а його члени занадто стурбовані своїми інтересами і мають занадто мало спільного. Вже зрозуміло, що п'ятий пакет санкцій проти Білорусії буде не ефективнішим, ніж попередні чотири. Остання за часом пропозиція: організувати розвезення біженців по домівкам через аеропорт Гродно "за деякою фінансовою допомогою ЄС", Лукашенка, наскільки можна судити, не вразила. Йому зараз уже нікуди подітися, він підвищуватиме ставки, йдучи до кінця. Росія, у свою чергу, демонструє схильність трохи здати назад, але "батька" не настільки їй керуємий. Загалом нинішня білорусько-російська зв'язка нагадує союз Росії з Сербією перед Першою світовою, в яку Росію з відомими наслідками також втягнули ігри в панслов'янство.

Нові розклади

Однак, на відміну від 1914 р., коли війна вже дуже назріла, сьогодні в Європі воювати ніхто не готовий.

Проте не всі готові й поступитися мінському шантажисту. Так, НАТО після деякої паузи визнало, що "Білорусь несе відповідальність за кризу і використання мігрантів режимом Лукашенка як гібридної тактики є нелюдським, незаконним і неприйнятним". Президент Анджей Дуда і генсек НАТО Єнс Столтенберг обговорили ситуацію, Польща попросила допомогу в рамках П'ятої статті Статуту Альянсу, що логічно, враховуючи наявність агресії, хоча б і гібридної, але цілком здатної будь-якої миті перейти вже у пряму, військову.

Голови МЗС Польщі та Туреччини у телефонній розмові домовилися співпрацювати, протидіючи режиму Лукашенка у залученні до Білорусі нових мігрантів із Близького Сходу.

Справа в тому, що наразі зі Стамбула, Дамаска та Дубая до Мінська вирушає не менше 40 рейсів на тиждень. Блокування "Белавіа" саме по собі нічого не дасть — у мережі вже з'явилися повідомлення про приватні рейси, що організовані з Дубая до Мінська польськими туристичними компаніями. І хоча повідомлення посилаються на російські джерела, у існуванні польських проксі такого роду і польських кримінальних структур, що зайняті нелегальним транспортуванням мігрантів у контакті з мінською владою, немає нічого неможливого. Схоже, що закривати потрібно будь-яке авіасполучення з Мінськом – або щонайменше прагнути цього. Закриття всіх вильотів зі Стамбула до Мінська стало б важливим кроком у цьому напрямку.

Ірак, до речі, теж висловив готовність забрати своїх мігрантів з Білорусії, зв'язуючись із ними через своє посольство в Росії (з Білорусією він не має дипвідносин). Заступник міністра у справах міграції та мігрантів Іраку Карім ан-Нурі навіть попросив інші країни "як знак доброї волі для ЄС" не дозволяти іракцям діставатися в Білорусію. Таке розуміння ситуації ан-Нурі виявив після обіцянки Брюсселя запровадити санкції проти Іраку. Словом, із підвезенням біженців у Лукашенка виникнуть труднощі, які не можна подолати без прямої допомоги Росії. Москва ж явно віддала б перевагу відступу, але, наскільки можна судити за непрямими ознаками, Лукашенко трохи вийшов з-під її контролю.

Схоже, розмова пішла не так, як планували у Кремлі.
Схоже, розмова пішла не так, як планували у Кремлі.

Ще важливішим є те, що на хвилі кризи стали формуватися нові працездатні альянси. Найпотужніший з них – союз Туреччини та Польщі, що намітився, в якому органічно виглядала б і Україна, хоча б як країна, що здатна забезпечити територіальний транзит між двома союзниками. Це було б дуже перспективно для нас з усіх точок зору і певною мірою стало б кроком до НАТО, хоч і з чорного ходу.

Важко сказати, як буде і чи на постійній основі формуватиметься такий союз, оскільки Анкара веде свою багаторівневу гру з Росією. Але в рамках прагнення обох країн, Польщі та Туреччини, до підвищення своєї значущості і на регіональному, і на міжрегіональному рівні такий союз, що укладений поверх рамок НАТО, виглядає цілком ймовірним.

Загалом криза далека від завершення. І у Москви, і у Мінська залишилися широкі можливості для енергетичного шантажу Європи, і на Україні це також позначиться. Нам потрібно терміново уникати постачання дизпалива та електроенергії з Білорусії. Власне, те, що всі поставки з Білорусії та Росії потрібно послідовно виводити в нуль, було зрозуміло вже давно – і ось назріла, і відкладена проблема нагадує про себе ще раз.

Біда тут у тому, що швидко замістити білоруський та російський експорт неможливо. Але невеликий тимчасовий проміжок у нас ще є і його потрібно використовувати. Заміщення будь-яких поставок, що б там не було, з Росії, Білорусії, ОРДЛО та невизнаної ПМР – яка, по суті, те саме ОРДЛО, хоч і працює з-під митниці Молдови, має стати окремою державною програмою. Інакше пропустивши час, що залишився, Україна рано чи пізно нарветься на катастрофічні проблеми.

Сьогодні Білорусь не хоче конфліктувати із Україною. Але Лукашенко загнав себе в такий вузький коридор, що може виявитися заручником ним створеної ситуації. Від такого сусіда краще триматися якнайдалі, мінімізуючи стосунки з ним.

Загнаний у кут Лукашенко об'єктивно зацікавлений і у млявій локальній війні, яка б зміцнила його при владі за рахунок перманентного військового стану, і загальмувала б процес поглинання Білорусії Росією. Мінськ у цій ситуації може піти і на загострення, свідомо спровокувавши збройний конфлікт та локальну війну, і втягнувши потім у неї Росію у традиційному для тієї амплуа "миротворця". Це може серед іншого відвернути увагу ЄС і США від українсько-російської проблематики, чим негайно скористається Москва. Тож до ескалації конфлікту з Росією, не лише на Донбасі, але, можливо, і на кордоні з окупованим Кримом, у Керченській протоці, на Одещині, де є фактор ПМР, нам треба бути готовими. Бажано не лише морально, хоч і морально, звичайно, теж.

Нарешті, наше прагнення в ЄС має бути піддане прагматичному перегляду. Євросоюз змінюється і, якщо називати речі своїми іменами, розкладається. До моменту, коли Україна дошкандибає до нього, він може змінитися настільки, що вступ до нього збереже здебільшого символічний і лише меншою мірою економічний зміст. І нам потрібно вже зараз готуватися до такого розвитку подій, роблячи ставку на регіональну інтеграцію та двосторонні партнерства. Насамперед із країнами Центрально-Східної Європи.

    Реклама на dsnews.ua