Ізраїль, Туреччина і Росія: навіщо вони миряться
Цей вікенд, який українці присвятили святкування Дня Конституції, ознаменувався одразу декількома важливими з точки зору зміни геополітичного балансу подіями. По-перше, Туреччина та Ізраїль зрештою зарили сокиру дипломатичної війни, що тривала без малого шість років. По-друге, намітився прогрес у відносинах між знову-таки Туреччиною і Росією. Ці пертурбації відбуваються одночасно і говорять на користь гіпотези про їх тісного зв'язку. Тобто, мова йде не про двох окремих події, а про двох взаємопов'язаних, і Ізраїль з великою часткою ймовірності виступить (якщо вже не виступає в якості посередника для Анкари і Москви.
Від флотилії до флотилії
Отже, 27 червня прем'єр-міністри Ізраїлю та Туреччини Біньямін Нетаньяху і Біналі Йилдирим в Римі оголошують про укладання угоди примирення і ставлять крапку в шестирічному кризу у відносинах, що почався з штурму ізраїльським спецназом турецького судна "Маві Мармара", що у складі "флотилії миру" перевозило гуманітарну (і не тільки, як стверджували спецслужби Ізраїлю) допомогу палестинцям. Штурм, в ході якого двоє турецьких громадян загинули і кілька десятків отримали травми, став наслідком відмови екіпажу надати судно для огляду, але вся історія виглядала як одна суцільна провокація Анкари. У результаті їй, серед іншого, довелося пожертвувати військово-технічним співробітництвом з Ізраїлем і тісної до того часу кооперацією розвідувальних служб двох країн. Мета цієї маніпуляції зводилася до наступного: президент Реджеп Тайіп Ердоган зробив ставку на зміцнення свого рейтингу в якості прогресивного мусульманського лідера - світоча ісламу не тільки Туреччини, але й для сусідніх арабських країн. І не прогадав. Через кілька років вдалося відновити відносини з Ізраїлем.
З понеділка ізраїльська блокада Гази не поширюється на турків, які вже пакують 10 тис. тонн гуманітарки. Крім того, Ізраїль, по ряду причин також зацікавлений у відновленні відносин з Туреччиною, погодився виплатити $20 млн сім'ям загиблих і постраждалим. Повністю ж блокада зніматися не буде. Ізраїль не може піти на це, коли ХАМАС, що спонсорується Іраном і Росією, набирає силу і, за даними ізраїльських силовиків, готує нові напади. До речі, про ХАМАС. Чиновники кажуть, що мови про палестинського угруповання в угоді не було, але джерела повідомляють, що Єрусалим домовився з Анкарою, що та використовує весь свій вплив і утримає лідерів від актів агресії проти нового-старого союзника Туреччини. Це дуже важливий момент, який свідчить про те, що Туреччина, яка першою з мусульманських країн визнала держава Ізраїль в 1949 році, націлюється на тривалу та плідну співпрацю з ізраїльтянами.
Знову фейк. Майже
Речник Кремля Дмитро Пєсков напередодні повідомив про лист турецького президента до його боса - Володимиру Путіну, в якому той приносить вибачення за листопадовий інцидент - збитий бомбардувальник Су-24. Нібито. На ділі так "перевели" лист у Росії, що одразу ж підхопили російські ЗМІ, і на жаль, але як завжди, українські журналісти. Західні медійники були більш обережні в подачі цієї новини. Те ж агентство Associated Press послалося конкретно на Пєскова, не забувши згадати, що спікер Ердогана Ібрагім Калин, коментуючи лист, не говорив нічого про вибачення. Принаймні в тому вигляді, в якому їх кілька місяців чекає Путін. Західні ЗМІ вчинили розумніше, т. к. насправді, турецька сторона сказала kusura bakmasınlar, або "не ображайтеся/вибачайте". Іншими словами, Ердоган приніс не вибачення, а висловив співчуття горю рідних загиблого російського льотчика: ну так вже сталося - літак залетів в повітряний простір і його збили, вибачатися, мовляв, не за що. До того ж, сам Ердоган в парламенті заявив, що, зіткнувшись з фактом порушення кордону, знову вчинив би так само. Так що білий прапор ніхто в Анкарі не піднімав. Однак, навіть такий жест можна сприймати як пробну кулю в лузу майбутнього діалогу. З обох сторін, між іншим.
І вже 28 червня з'являється підтвердження, що сторони все ж спробують поговорити. Пєсков повідомив, що вже в середу, 29 червня, вдень відбудеться телефонна розмова Ердогана з Путіним, під час, якого, як сподіваються в Кремлі, буде покладено початок нормалізації відносин. При цьому спікер президента РФ відкидає філологічні тонкощі і каже, що турецький лідер все-таки приніс вибачення. Це і той факт, що розмова відбудеться за ініціативою Москви, дають зрозуміти, що "вибачення" Ердогана було розкручено навмисно.
Причому тут Нетаньяху
Турецько-ізраїльського і турецько-російському потепління передував візит Нетаньяху (7 червня) в Москву, де він зазначав з Путіним 25-річчя дипломатичних відносин двох країн. Говорили вони Сирії, і, насамперед, ісламістської загрози. Як би не тиснули в лещатах санкцій Росію, але, слід визнати, що Москві вдається поки зберегти режим Башара Асада. Так, у серпні стане ясно, чи це так, але поки ж позиції Кремля в Сирії досить сильні. І Єрусалим, який раніше вже домовився з росіянами про обмін розвідувальною інформацією, очікувано буде хотіти досягти контрольованості Асада Кремлем. Тримати його подалі від кордонів Ізраїлю.
Загалом, ми коротко згадали, що відбувалося в цьому місяці і в ці дні, тепер треба розшифрувати і зробити прогноз.
Перше, на чому слід зупинитися - це курдське питання. Туреччина прагне нівелювати створення автономії або навіть окремого курдської держави, росіяни ж цілеспрямовано розігрують цю карту. Ердоган, нагадаємо, не просто так прибрав з поста глави уряду Ахмета Давутоглу, який все частіше перечив йому і фактично заважав остаточної монополізації влади. Тому в травні його змінив вірний Біналі Йилдирим. 8 червня стало відомо, що президент Туреччини підписав законопроект про скасування депутатського імунітету, що передує внесенню змін до Конституції. Головна мета - прибрати з парламенту курдську опозиційну Демократичну партію народів, яку влада регулярно звинувачують у зв'язках з визнаною в Туреччині терористичної Робочої партії Курдистану (РПК). Позбавлення курдів голосу в законодавчому органі дозволяє інтенсифікувати боротьбу з курдськими збройними формуваннями на Південно-Сході.
Однак, як відомо, РПК підживлюється Москвою, а значить швидко запрасувати місцевість не вийде (якщо вийде взагалі), тому Анкарі необхідно вийти на контакт з Кремлем і переконати росіян забути про курдів. Тут, до речі, туркам допоможе Іран, якому курдська автономія іракського зразка на своєму північному заході абсолютно не потрібна. І, треба ж, 13 червня Іранська революційна гвардія повідомляє про знищення п'ятьох сепаратистів із забороненої Партії вільного життя Курдистану, тісно пов'язаної з РПК. Загалом, Анкара і Тегеран може розраховувати на позитивне для них рішення Росії щодо курдів. Залишаються сирійські курди, які проживають на півночі країни біля кордону з Туреччиною. Формально вони, як і іракські, підтримуються Штатами, проте раніше були помічені у співпраці з Росією і, за деякими даними, також контактували з Туреччиною. Остання вміло грала на існуючих розходженнях між курдськими громадами, що розмістилися переважно на території чотирьох країн - Туреччини, Сирії, Ірану та Іраку. Співпрацюючи ж з Іраном і РФ у цьому напрямку, Анкара цілком може розраховувати на те, що курдська проблема буде вирішена.
Правда у січні міністр юстиції Ізраїлю Айлет Шакед виступила за створення незалежного Курдистану, однак у світлі вырисовывающегося союзу Єрусалим може "забути" про таких тезах. В обмін на це, як вже згадувалося вище, Ізраїль отримає приструненный ХАМАС з урізаним або відсутнім збройовим пайком. Палестинці ж з високою часткою ймовірності підуть на це в передчутті збільшення допомоги з Туреччини і фінансування з боку Москви та Ірану.
Що ще важливо зауважити саме щодо Ізраїлю, так це тему фінансової підживлення з Вашингтона. Як відомо, США прагнуть зробити Ізраїль більш самостійним, підштовхуючи до висновку більш тісних партнерських відносин з сусідами. Це дозволить заощадити на військовій допомозі йому і отримати набагато більш сильного союзника на Близькому Сході. Нетаньяху ж і Ко у свою чергу, такий оборот не влаштовує. Причому, якщо восени минулого року йшлося про суму в $50 мільярдів доларів на найближчі десять років, то зараз говорять про більш скромною. Так, The Jerusalem Post писала, що в уряді Ізраїлю бажають підписати Меморандум про взаєморозуміння до закінчення каденції Барака Обами. Його вважають більш прогресивним лідером - це раз. Два - він іде, а тому може не боятися особистих репутаційних втрат. Три - Ізраїль не хоче, щоб його наступник, яким може стати Трамп, виставив це щедрий подарунок, чи не милостиню. Тому Тель-Авів готовий отримати менше, але зараз.
Контакти ж з Туреччиною і Росією можна розцінювати як своєрідний шантаж. Але також зовнішньополітичний вектор Ізраїлю може бути ознакою того, що він почав, скажімо так, "крутитися", як того хотіли в США. Це не говорить про зраду і втрати Сполученими Штатами важливого партнера, адже фінансові потоки з Вашингтона не припиняться. Дозоване спонсорство США забезпечить лояльність Ізраїлю в необхідному обсязі і відкриє шлях до деяких даних про плани і наміри Москви.
Не останнє місце в цій всій історії займає і газове питання. Ізраїль і Туреччина почали зближуватися саме завдяки йому, адже Анкара після сварки з Москвою змушена була шукати нові джерела блакитного палива. Безумовно, вигідно це і Ізраїлю. Особливо, враховуючи, що Вищий суд справедливості Ізраїлю (БАГАЦ) у березні заблокував угоду з розробки американської та місцевим компаніями великих родовищ "Левифиан" і "Тамар".
На ці родовища, м'ясоїдно облизуючись, поглядає багато держав. І серед них Туреччина, яка може запропонувати свої транзитні послуги. Не виключено, що Нетаньяху, вкрай незадоволений рішенням БАГАЦ, переформатує угоду про розробку і залучить до процесу росіян. Взяти участь у цьому проекті зможуть і Єгипет, і Греція. З греками проблем взагалі не виникне, оскільки вони вже кілька разів артикулювали свою готовність відродити "Південний потік". Можливо "Південний потік" або "Турецький" не воскресять в первісному вигляді, але альтернатива виглядає не те щоб мертвонародженою: з Ізраїлю при матеріальній підтримці Росії газ піде через Туреччину, Кіпр і Грецію в Європу. Цей канал Москва, природно, і використовує для свого газу. А що спостерігається в Європі поступовий дрейф у бік скасування антиросійських санкцій забезпечить зговірливість Брюсселя, точніше - Берліна. Ізраїль і Туреччина в свою чергу - це ключ до планів Кремля. Поки це гіпотеза. Чи знайде вона підтвердження, покаже подальший розвиток подій.
