Морква для Путіна. Які висновки можна зробити із зустрічі Волкера і Суркова
У сербському Белграді в минулу суботу пройшла зустріч, друга за рахунком, спецпредставника Держдепартаменту США Курта Волкера і радника президента РФ Владислава Суркова, якого ще називають "смотрящим" по Донбасу. Переговори оповиті таємницею, і навіть місцеві ЗМІ не змогли розжитися з джерел інформацією про її ході крім очевидних підстав: на порядку денному ситуація на Донбасі, миротворча місія ООН, Мінські угоди.
З іншого боку, хід бесіди, може, і залишається невідомим, але сам Волкер напередодні не мовчав - розкрив її суть, зміст, вектори. У тому числі і в інтерв'ю "Газета.ги", опублікованому 6 жовтня. Інтерв'ю не викликало подиву, адже Волкер з самого початку дав зрозуміти, що кружляти в танці з Кремлем не збирається. Тому будь-які натяки на проблеми з "нехорошою" Україною, в тому числі з виконанням "Мінська", або припинялися, або переводилися на те, що саме Росія є головним подразником конфлікту на Донбасі. Якщо описати тональність інтерв'ю однією фразою, то це: "Росія занадто далеко зайшла з військовою присутністю в Україні". Крапка.
Чому ж Белград? Ну, по-перше, Волкер навідріз відмовився їхати до Москви. Це був сигнал: гра буде вестися за правилами Вашингтона. Але й не таким чином, щоб горда вставала з колін ділок ніс. В Європу Суркову з-за санкцій доступ заборонений, а тому Сербія виглядає як пропозиція Москві зберегти обличчя. Белград визнає територіальну цілісність України, але й санкції проти РФ не вводить. Тому-то Сербію так люблять російські лідери і "потрібні" експерти, кожен захід в європейській країні перетворюють в піар-акцію. Там сильні прокремлівські настрої, і балканська держава частенько затягує у вир "російського світу". Плюс пансербизм росіянам, в тому числі Суркову, річ знайома і зрозуміла. Велика Сербія, Велика Русь. Знайди 10 відмінностей, як говориться. Але при цьому Сербія вже тісно інтегрована в європейську політику та половина населення прагне в ЄС. Ось Белград і став золотою серединою.
Це перший компроміс з боку США. Другий надала вже Україна, хоча це і призвело до шквалу критики і димової шашці у Верховній Раді. Мова про двох законах, прийнятих минулого тижня. Перший визнав Росію країною-окупантом і агресором, що закриває двері на Донбас "блакитним каскам" з РФ. Кремль очікувано це обурило, і він назвав закон "неприйнятним". Але до батога додано був і пряник - формальне продовження на рік закону про особливий статус в ОРДЛО.
Хоча кнутов було все ж більше. Наприклад, летальна зброю, надання якого інтенсивно обговорюється у Вашингтоні і яке нервує російську сторону. Волкер, принаймні публічно, на тлі зустрічі не поширювався про ймовірність поставок, але зберіг цю тему в якості важеля тиску. Зокрема, підкреслив, що війна йде на території України, а кожна країна, згідно 51 статті Статуту ООН, має право захищатися. "Ми готові обговорювати все, що готовий обговорювати пан Сурков, в цьому сенс зустрічі", - багатозначно додав колишній цэрэушник. А від обридлого тези РФ про те, що Штати говорять про росіян на Донбасі, проте доказів так і не надали, Волкер просто відмахнувся. Мовляв, даних вище даху в публічному доступі, включаючи супутникові знімки, допити "заблукали" українськими спецслужбами, соцмережі і т. п. Вашингтону, за його словами, немає потреби щось доводити.
І якщо вже зайшла мова про ООН. Ще один кнут: знехтувана ініціатива Москви щодо миротворців на лінії розмежування і захист спостерігачів ОБСЄ замість всій території ОРДЛО і українсько-російського кордону. "Обговорювався проект резолюції Організації Об'єднаних Націй, запропонований Росією. Було знайдено загальне розуміння ряду позицій. Більшість розбіжностей, які виникли, були визнані непереборними", - додав спецпредставник Держдепартаменту. Тобто ідеї Кремля однозначне "ні". Ситуація була патовою, якщо б до 72-ї сесії Генасамблеї президент США Дональд Трамп не анонсував конкретні плани з реформування ООН. У Росії резонно бояться, що реформи позбавлять їх можливості ветувати наліво і направо. Виходить, що ініціативу Кремля по миротворцях вже поховали, а інші формати цілком життєздатні.
У сукупності закони по Донбасу, летальна зброю, "блакитні каски" -схоже на те, що метафорично Кремлю одягли шори і манять морквиною на вудочці. Ігри скінчилися. І надії росіян на Трампа вже давно неактуальні. У РФ - так, одна людина з групою наближених може підпорядкувати собі все. У Штатах, навпаки, державна система, що стоїть на міцних інститутах, якщо так можна висловитися, пропустила республіканця-популіста через політичну м'ясорубку. Отриманий на виході президент може залишатися при своїй думці і поглядах (їх ніхто у нього не забере), може продовжувати "чудити", але нашіптувати і реалізовувати контрверсийные для Штатів плани теж вже нікому. Тому з боку нинішнього Білого дому менше сюрпризів, більше тактики, раціоналізму, принциповості.
Переговори і загальна позиція Курта Волкера показали, в діалозі з Москвою у главу кута ставиться Україна. Так, є КНДР, є Іран, є Сирія. З усіма ними так чи інакше РФ пов'язана. Але санкції будуть скасовуватися, коли Путін почне працювати на реальний світ на сході України. Вашингтон, зі слів Волкера, готовий до поліпшення відносин. Грубо кажучи, в деякій мірі "пробачити" політику Кремля щодо цих трьох режимів. На перших порах.
І спікер Кремля Дмитро Пєсков, коментуючи зустріч напередодні Волкера і Суркова, був частково правий, коли сказав, що мета переговорів - "звірити годинники" між двома державами. Виходячи з поточної зовнішньополітичної моделі США, Вашингтон постійно дає зрозуміти Москві, що годинник насправді цокає не на користь Білокам'яної. Путін не молодіє, економіка РФ не одужує через санкцій, геополітичні інтрижки не дають очікуваного результату. Та й ресурсні бази 240-річної демократії і країни, що втратила навіть видимість демократії, непорівнянні.
Тому суботня розмова Волкера і Суркова за закритими дверима в Белграді проходила далеко не під егідою 65-річчя президента РФ. Оглядаючись назад у минуле і звертаючись до символізму історичних дат, куди красномовніше виглядає досягнута в Дамбартон-Оксе 7 жовтня 1944 р. домовленість між США, Великобританією, СРСР і Китаєм замінити Лігу Націй Організацією Об'єднаних Націй. Як сигнал до масштабних змін в міжнародній політичній картині в той час, як Росія готується до президентських виборів.
