• USD 41.2
  • EUR 44.8
  • GBP 53.2
Спецпроєкти

Москва-Пекін-Пхеньян. Як Путін намагається вбудувати Росію в "азійський трикутник"

Це турбує і Захід, і Південну Корею, і Японію, і Пекін, хоча останнє може здатися дивним. Втім, у стратегічній перспективі азійський розворот Росії зможе закрити цілу низку пов'язаних із нею проблем

Фото з відкритих джерел
Реклама на dsnews.ua

Нічого нового від путінського візиту до Пхеньяну не очікується. Два диктатори домовлятимуться про збройовий бартер: Путіну потрібні запаси північнокорейської зброї та боєприпасів, виготовлених за радянськими кресленнями, а Кіму — нові креслення та розробки, щоб робити зброю новішу. Безпосередні наслідки візиту нерадісні для нас: якусь підтримку від Кіма Путін, безперечно, отримає. Але не варто переоцінювати її масштаби. Навряд чи вона зможе вплинути на щось принципово.

Бартер секонд-хенду

У цьому можливості сторін досить обмежені. Масовані поставки з КНДР, які досягли, за даними МО Південної Кореї, вже п'яти мільйонів снарядів 152 мм і десятків балістичних ракет, стали можливими лише за рахунок запасів, напрацьованих за десятиліття трьома Кімами. Кіми, як і Путін, як, зрештою, й усі диктатори, були абсолютно провальними у мирному житті й могли існувати тільки на периферії сучасного світу, утримуючи її за собою силою зброї, і вбачаючи свій шанс у майбутній великій війні, до якої вони готувалися.

Втім, оцінки південнокорейського МО видаються завищеними — Сеулу в ситуації, що склалася, вигідно трохи нагнати страху. Якість виробів — така собі, погіршена тривалим зберіганням, та й запаси не нескінченні. Ну а поточні виробничі можливості кімівського ВПК значно скромніші. Путін бере що є і поки що є зовсім не від хорошого життя, а від крайньої потреби, викликаної нездатністю власними силами зробити достатню кількість боєприпасів. Путін дуже поспішає — саме тому, що знає: Росія от-от упреться в стелю можливостей розширення виробництва, санкції помалу задушують, джерела закупівель за кордоном старих запасів близькі до вичерпання. Пропозиції зброї, що знову виробляється, недостатні, і будуть у перспективі ще більш недостатні, особливо з урахуванням санкцій. Китай не прагне допомагати, намагаючись відтягнути сварку із Заходом на якомога пізніший термін. Захід при цьому ще толком і не приступав до розширення свого збройового виробництва.

Російські розробки, які хоче отримати Кім, також дуже неоднозначні. Нових розробок у жодній галузі у Росії немає – і криза інженерних ідей почалася задовго до краху СРСР. Криза ВПК настала ще наприкінці 1970-х у зв'язку з вимиранням топ-фахівців із дорадянською освітою. Починаючи з цього часу нічого принципово нового створено не було — йшла модернізація, все глибша, повоєнного технологічного доробку, створеного частково за рахунок воєнних трофеїв, частково — на основі вивчення поставок за ленд-лізом, частково — завдяки глобальній системі промислового та наукового шпигунства — це єдине, що СРСР, Росія (і КНДР, до речі, також) вміють робити досить добре. Але й ресурс модернізації будь-якої розробки теж має свою межу. Крім того, з'явилися принципово нові види зброї, яких просто не було не лише 30, а й 10 років тому.

Загалом, товар на бартер обидві сторони пропонують так собі, але їм нема куди подітися одне від одного. Натомість їм зручно співпрацювати: наявність спільного суходільного та морського кордону спрощує логістику поставок і унеможливлює перехоплення та арешт транспортних засобів, що перевозять озброєння та боєприпаси, порушуючи резолюції ООН. Щодо міжнародних реакцій за їх порушення, то ані Москва, ані Пхеньян не мають репутації, про яку варто було б турбуватися, і вже настільки обмежені санкціями, що налякати їх якимись новими важко.

Проте проблеми залишаються. Зброя не виготовляється з повітря. Ні Росія, ні КНДР, ні навіть Росія та КНДР у кооперації, не володіють усім необхідним для повного циклу виробництва умовно-сучасної зброї. Насамперед їм бракує хоча б щодо сучасної електроніки, але не лише її. Критично не вистачає сировини для вибухових речовин і сучасних матеріалів. Все це опинилося під санкціями.

Реклама на dsnews.ua

Зрозуміло, санкції переборні, і РФ, і навіть КДНР мають у цьому величезний досвід. Кооперація посилить можливості їх подолання.

Інші пункти співпраці – туризм, постачання робочої сили з КНДР є лише доповненням до головного – до військового співробітництва. Обидва режими заточені лише на війну та на шантаж війною.

Інтереси Китаю

Попри те, союз Москва — Пхеньян без третього гравця, Пекіна, виглядає ситуативним і не має особливих перспектив. І зустріч у Пхеньяні, безперечно, проходить у тіні Китаю. Але є нюанс. Якщо інтереси Москви і Пхеньяна різні, але загалом не перетинаються, або майже не перетинаються, то Китай має протиріччя і з КНДР, і з Росією. Один із них Сі Цзіньпін спробує вирішити під час путінського візиту. Йдеться про режим використання нижньої течії річки Туманної, прикордонної між РФ та КНДР.

Туманна протікає вздовж кордону Китаю, Північної Кореї й Росії та впадає у Японське море. Китайські судна можуть пересуватися річкою лише до села Фанчуань, але не мають можливості вийти до моря. Для проходу 15-кілометрової ділянки, що залишилася, їм необхідний дозвіл від Росії і КНДР, до того ж судноплавству заважає Міст Дружби через Туманну на кордоні РФ і КНДР, зведений ще в радянські роки. Пекін давно придивляється до Туманної як до транспортної артерії для виходу кораблів у Японське море, пише Nikkei Asia. Але ні Москва, ні Пхеньян, незважаючи на наполегливі прохання, дозволу поки що не давали. Кім намагався виторгувати максимум можливого, а Росія побоювалася зростання китайського впливу. Нині ситуація змінилася. Сі та Путін після зустрічі у травні включили до спільної заяви пункт про участь Росії та Китаю у "конструктивному діалозі" з Північною Кореєю з приводу річки Туманна — можна не сумніватися, що в Сі знайшлися важелі впливу на "друга"-свавільника. Іншими словами, Кіма тепер умовлятиме не лише Сі, а й Путін, а питання про Туманну буде включено до пакету бартерної угоди Москва — Пхеньян. Міст Дружби при цьому доведеться знести, а також, фактично, поступитися Китаю переговою зоною на обох берегах. Але якісь плюшки отримають і КНДР, і Росія. Форма поступки не має значення, тому питання про формальну передачу територій напевно не стоїть і не стоятиме. Але для використання Туманної як суднового ходу її доведеться ґрунтовно поглибити в нижній течії та підтримувати русло в судноплавному стані, що потребуватиме постійних гідротехнічних робіт. Іншими словами, економічно та практично ця територія стане китайською.

Шукати глибокий символізм у цій ситуації безглуздо – звичайна господарська діяльність. Пекін поступово знаходить способи домовитися з сусідами на свою користь, формуючи навколо себе Великий Китай. Частиною якого від безвиході Путін готовий зробити і Росію.

Неминуча Ордусь

Ордусь — вигадана двома російськими китаєзнавцями, В'ячеславом Рибаковим та Ігорем Алімовим, які писали під псевдонімом Хольм ван Зайчик, країна Орда-Русь, яка включила Росію, Китай і багато чого ще. Гібрид вийшов органічний: Росія вдало вписалася в Китай, хоча версія цієї вписки від ван Зайчика виявилася надто компліментарною для Москви. Але суть питання була схоплена правильно, і відбилася в нашій реальності, в якій Росія, не зумівши утворити симбіоз із Заходом і будучи ним відкинутою через неприйнятний рівень токсичності для західної системи, зараз розвертається в бік Китаю.

На перший погляд це виглядає як нерівноцінний обмін: можливостей, які давала інтеграція із Заходом — на реалізацію безглуздих амбіцій, з опорою на ресентиментні настрої мільйонів російських невдах. Його нерідко намагаються подати як "помилку Путіна та його оточення", якої можна було уникнути — але це не так. Уникнути розвороту від Заходу, Росія, залишаючись Росією, не змогла б. Вибір був можливий лише між відмовою від наступництва минулого, культурною та психологічною, прощанням із розвитком західним шляхом і відкатом у тоталітаризм, що росте з російського традиціоналізму. Інших варіантів не було, оскільки реальна, а не на словах, вестернізація – єдиний процес, який не можна обмежити жодною резервацією, чи то "особливою економічною зоною", привілейованою частиною населення чи тільки економікою. У Кремлі зробили вибір на користь російської традиції тоталітаризму, оскільки тільки в цьому випадку Путін та його оточення, що виросло з КДБ, яке зрослося з карними злочинцями з 90-х, могло зберегти необмежену владу.

У цьому плані Росія – збільшена копія КНДР, вищим пріоритетом якої, що надає сенс її існуванню – і довічним злидням більшості населення – стала необмежена влада вузької групи осіб, що склалася навколо сімейства Кімів. Ця схожість і зближує обидва режими. І водночас викликає сумніви у Китаю.

Китай бачить у КНДР буферну зону, оскільки бази США в Південній Кореї розташовані лише за 400 кілометрів від його території. За збереження КНДР Китаю доводиться відігравати роль спонсора та міжнародного захисника її режиму незважаючи на всі витівки Кіма та повне небажання розвивати мирну економіку, залишаючись тягарем для Китаю. КНДР-2, розміром із Росію, Китаю не потрібна. У нього на Росію інші плани: щільне включення до системи свого управління та використання у ролі сировинного придатку. Що, своєю чергою, вимагає обмеження російських амбіцій, привчання росіян до підлеглої ролі Москви та знання ними основ уже китайської мови та культури. Усі процеси запущені та йдуть успішно. Війна в Україні за всіх її витрат закріплює Росію в орбіті Китаю, ізолюючи від розвинених країн Заходу. Санкції створюють слушний привід для обмеження підтримки путінської воєнної авантюри Пекіном. Незручності, яких зазнає Захід, підвищують ціну майбутнього китайського втручання для закриття російського питання. Ціною має стати здавання Росії у сферу економічних інтересів Китаю – по суті, в Ордусь.

Кремль ще сподівається зберегти залишки самостійності хоча б на рівні КНДР, а Китай вичікує, доки Росія звариться у казані із закритою кришкою. І вона поступово вариться: так, один із найважливіших кроків у бік Китаю був зроблений буквально днями, коли базовою валютою, на основі якої розраховується курс рубля, став неконвертований юань, курс якого розраховується в політбюро ЦК КПК.

При цьому Політбюро ЦК КПК, яке є колективною владою в Китаї, — це не Кремль і не вузьке кимівське коло. Путін і Кім готові розплатитися за свою владу злиднями та безправ'ям усіх своїх підданих на необмежену кількість поколінь уперед. Китайське керівництво, за всіх його несимпатичних боків, до цього таки не готове. Зібране з циніків, що рвуться до особистої влади, воно, в сумі і в збірці, проте, проявляє себе як колективний індоктринований прагматик, що шукає особливий, за завітами Мао, Леніна і Маркса, шлях для всього Китаю. А зовсім не можливість купити ще один палац та ще одну яхту особисто для себе – чи, принаймні, не лише її, та не на Заході.

Ця особливість створює для Заходу можливість, яку там, напевно, вже бачать. Не домагаючись капітуляції Росії, що загрожує величезними витратами та ризиком обміну ядерними ударами, втомити її настільки, щоб перетворити на територію розрухи та втрати управління Москвою. Цю територію Китай, за бажання, може перетравлювати шматками, інвестуючи і підтримуючи порядок у зоні своїх економічних інтересів. По суті, це дзеркальна ситуація Тяньцзіньського трактату півторасторічної давнини, в якій: Росія, що згасає, позбавлена майбутнього, і незрівнянно більше розвинений Китай, хоча б і зайшовши в кризу в "пошуках третього шляху", міняються місцями.

Такий реванш влаштував би Пекін, але він би влаштував і Захід. Новий простір для економічного зростання дозволив би Китаю вийти з догматично-економічної кризи, яка закріпила при владі неомаоїстське угруповання Сі, розгорнувши країну від боязкої демократизації до мілітаризації. Економічний бум, викликаний освоєнням "китайського фронтира", подарує Китаю ще один шанс розвернутися на західний шлях розвитку, поступово демонтуючи всевладдя КПК, маоїстські догми та втручання держави у всі сфери життя. На відміну від Росії, Китай у цьому плані не безнадійний і цілком здатний до реформування.

Суперництво між США та КНР при цьому не зникне, але відбуватиметься в рамках одного світоустрою, а не екзистенційної боротьби двох принципово несумісних світів. Таке суперництво схильніше до економічних методів боротьби — і, як наслідок, компромісів. Цьому сприятиме і зникнення ролі значущого гравця Росії – ядерної держави, схильної вирішувати свої проблеми з допомогою воєнної агресії.

    Реклама на dsnews.ua