Мюнхен проти рашизма. Навіщо дорікати Порошенко в проблемах з КНДР
Мюнхенська конференція з питань міжнародної безпеки вже деякий час грає роль "зовнішньополітичного Давосу", а справжню впливовість цей захід почало набирати після об'єднання Німеччини. Разом з тим слід пам'ятати, що спочатку це була конференція з суто військових питань і фінансувалася Християнсько-соціальним союзом (ХСС), який замінює в Баварії християнських демократів (ХДС) — партії, якою зараз керує канцлер Ангела Меркель.
Засновник мюнхенського проекту — видавець Евальд-Генріх фон Кляйст-Шменцин (1922-2013) — був сином Евальда фон Кляйст-Шменцина, лицаря-госпітальєра і емісара адмірала Канаріса в країнах Заходу, який здійснював зв'язок між Лондоном і "армійської опозицією". Зокрема, фон Кляйст-Шменцин намагався переконати Чемберлена не погоджуватися на Мюнхенську змову.
Цей аристократичний клан брав участь в цілій серії змов проти фюрера — в січні 1944 р. і сам Евальд-Генріх, юний лейтенант вермахту, повинен був підірвати Гітлера разом з собою, але справа не вигоріла. Пізніше молодший фон Кляйст-Шменцин виявився єдиним вижив з числа змовників 20 липня (змова Штауффенберга) того ж року. Причому сам рід Клейстов відбувається з тієї частини Померанії, яка сьогодні входить до складу Польщі.
Тому символізм європейського та атлантичного єдності в історії Мюнхенській конференції присутній давно і міцно, а в рамках символічного сюжету цей щорічно підтверджується союз повинен не допустити нового Мюнхенського змови, що згоди з переділом європейських кордонів. З 1998 р. захід потрапляє на баланс німецького уряду і формально стає позапартійним, доступним для вираження та інших поглядів, ніж жорсткі проатлантичні, а в 1999 р. фон Кляйст-Шменцина на посаді глави неприбуткової організації, що проводить конференцію, змінив Хорст Менчік, ключовий радник із зовнішньополітичних і оборонних питань ледь пішов з посади канцлера і екс-патрона Меркель Гельмута Коля. Іншими словами, щорічне захід став частиною офіційної зовнішньої політики Німеччини.
Нинішній головуючий Вольфганг Ішингер теж дуже далекий від Putinversteher-ів, яких запалене українську свідомість набагато вишукувати серед німців. Це кадровий дипломат, колишній багаторічний посол Німеччини в США і Великобританії, неодноразово висловлюється на користь надання Україні летального зброї.
За іронією долі, саме цей клуб атлантистів десять років тому став сценою для "мюнхенської промови" Володимира Путіна, яку можна вважати початком імперської ирреденты. Адже саме в ній він висловив "образу" Росії на західний світ, який нібито не надав їй гідного місця за столом (тут явно доречна російська приказка "Пусти свиню за стіл — вона й ноги на стіл"), яка шокувала Захід, який врятував цю криміналізованою країну від голоду в 90-е. У нинішньому ж році 53-я конференція, на щастя, повернулася до витоків і була практично позбавлена від подібної екзотики зі світу країн-ізгоїв.
Примітно, що представник путінського режиму Лавров відверто чекав, з яким меседжем виступить віце-президент США Майкл Пенс, і, тільки почувши меседж про повну спадкоємності з минулою адміністрацією в самому головному, українському питанні, вибухнув трелью про необхідність "постзападного світового порядку". Очевидно, що державі постправды, в яке перетворилася РФ, логічніше виступати з подібними сентенціями в Пхеньяні або Хараре, ніж в Мюнхені, де, власне, і зібрався весь західний світовий порядок.
Сам по собі путінізм, якщо судити по проектуванню порядку денного конференції, тепер усвідомлений як системна, глобальна проблема (дуже вчасно нагодилися новини про кібератаки Росії проти Франції, підтвердження участі російських спецслужб в спробі перевороту в Чорногорії і розвиток алгоритму протистояння цієї злочинної діяльності Москви в самій Німеччині). Звідси і посилення солідарність західних країн на східному фронті.
Так, віце-президент Сполучених Штатів Майкл Пенс заявив, що США будуть робити все необхідне для відповідальності Росії за виконання мінських домовленостей, зокрема деескалації ситуації на Донбасі. Це черговий ляпас Кремлю, що чекав від Вашингтона черговий "перезавантаження" і розкриття привітних обіймів, а також розгону НАТО — адже Москва стільки зробила для перемоги Дональда Трампа на президентських виборах. Але, незважаючи на здорові вимоги США до партнерів по альянсу збалансувати витрати на колективну безпеку, раніше озвучені главою Пентагону Джеймсом Меттісом, віце-президент підкреслив, що в ситуації, коли Росія перекроїла міжнародні кордони, США разом зі своїми ключовими партнерами зроблять все, щоб прийняти інші критичні заходи для підтримки НАТО.
У свою чергу, генеральний секретар організації Йенс Столтенберг нагадав, що Північноатлантичний альянс зупинив практичне співробітництво з Росією, а також підтримує санкції до повного виконання Росією мінських домовленостей. За словами верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки Федерики Могерини, Євросоюз підтримує Україну за багатьма напрямками і для нього важливо повне виконання Мінських угод. Санкції за незаконну анексію Криму і конфлікт на сході України тісно ув'язані з повним виконанням Мінських угод, і ця позиція залишається незмінною. Що стосується включення США в "нормандський формат", то тут продовжується лінія Обами — Америка бере участь, не вступаючи, залишаючи цей формальний спосіб спілкування з Кремлем європейським партнерам.
Як кажуть, чим би дитя не тішилося. Навіть Могерини сказала, що фокусується не на форматах, а більше на результаті, якого, як відомо, немає. Більше того, якраз у день конференції Путін ініціював нове загострення, підписавши указ про визнання документів, виданих на окупованій території (правда, ЛНР і ДНР в документі не згадуються).
Необхідно звернути увагу і на позицію німецького канцлера Ангели Меркель — вона зробила наголос на тому, що мінські домовленості залишаються основою для взаємодії з питання врегулювання російсько-українського конфлікту на Донбасі і поки основні положення далекі від втілення. Таким чином, РФ зіткнулася з тим, що і в Європі їй не вдається досягти оптимістичного результату — мінський нашийник нікуди не дінеться. Питання, звичайно, наскільки він міцний. Адже режим в Кремлі розраховує, по-перше, на те, що в поточному році в Європі впадуть уряду, що протистоять російському кримінальному мілітаризму, а по-друге, на неусвідомлено деструктивну діяльність Дональда Трампа у Вашингтоні (остання, почасти мимовільна прес-конференція президента США показала, що є ще порох в порохівницях).
Зрозуміло, багатоголосся нинішньої американської зовнішньої політики представляє собою проблему. Колишній начальник апарату держсекретаря Джон Файнер у свіжій статті для Politico переконливо доводить, що не існує ніякої "альтернативної доктрини", просто у Дональда Трампа відсутня зовнішня політика як така. В якійсь мірі з ним згоден і роздратований антииранскими заявами Білого дому лідер проіранського терористичного угруповання "Хезболла" шейх Гасан Насралла.
Згідно АР, Насралла заявив: "Ми зустріли з великим оптимізмом той факт, що Білий дім очолив ідіот, який пишається своєю дурістю". І додатково пояснив, що "Хезболла" сьогодні (додамо — з чималою допомогою Росії) на порядок потужніша, ніж у 80-е. І хоча шейх, мабуть, зайве образний, криза старої, Мальто-Мадридської системи міжнародних відносин є очевидним.
Звідси випливає, зокрема, що українська порядок денний все ж далеко не єдина. У нерозумінні цього факту вітчизняні публіцисти дорікнули Петра Порошенка, який проігнорував глобальний вимір у своєму виступі. Однак, незважаючи на часткову справедливість такої інвективи (Україна мало робить у сфері економічного розвитку і блідо позиціонує себе у глобальному інформаційному потоці), слід сказати, що такі країни, як Ізраїль, Вірменія або Азербайджан, теж дотримуються практиці ставити свої проблеми вперед.
Зрештою, ми мало чим можемо допомогти Китаю чи Південної Кореї, які по-різному бачать витікаючу з Пхеньяну загрозу (притому що вбивство Кім Чон Нама показує, що, відчувши слабину, Кім Чен Ин бере приклад з Володимира Путіна). Ми хіба що мовчки здатні висловити схвалення Туреччини, закономірно вважає, що НАТО робить дуже мало для виконання своїх зобов'язань по відношенню до країни-члена, що знаходиться на передньому краї протистояння ордам хаосу, выплескивающимся із зруйнованої Сирії і Іраку. Для нас не надто актуально — як раптово актуально для Франції — те, що Росія не виконує договір про ліквідацію ракет середньої і малої дальності, оскільки Путін давно покинув всю систему міжнародного права цілком.
Тим не менше не можна не розділяти тривогу міністра оборони Великобританії Майкла Фэллона, що стосується здатності НАТО оперативно реагувати на російські кібератаки. Взагалі, досить цікаво, наскільки альянс в принципі здатний діяти, скажімо, якщо майбутньому його члену — Чорногорії — знову доведеться зіткнутися із загрозою російського нападу. Цілком можливо, що і на Балканах, і на Балтиці Кремль скоро перевірить його реальні можливості. Так що хочеться вірити, що Меркель і Пенс обговорювали реальні питання, а не перестановку фікусів в брюссельських офісах.
Яскраво виступив і президент Польщі Анджей Дуда, який закликав посилити міжнародний тиск на РФ, адже без цього безглуздо припускати, що вона припинить свої масові військові злочини.
На думку сенатора Маккейна, погіршення ситуації на Донбасі пов'язано з тим, що Росія зараз відчуває адміністрацію президента США Дональда Трампа і, поки Трамп проводить черговий мітинг своїх прихильників при повному паралічі Національної ради безпеки США, замазувати тріщини їде в Мюнхен віце-президент Пенс. У зв'язку з чим, до речі, можна припустити, що найближчим часом саме апарат віце-президента посилить свій вплив на формування американської зовнішньої політики (зрештою вплив неоконсерватора Білла Кристола в ролі глави апарату віце-президента Дена Куейла було переважною).
Маккейн, між іншим, виступив з надзвичайно тривожною (тобто реалістичної) промовою, в якій, жодного разу не згадавши Трампа, вщент розніс його уявлення про міжнародної безпеки і попередив, що цей рік є вирішальним з точки зору шансів західного світу на виживання. Важко з ним не погодитися. А в загальному і цілому Мюнхен пройшов для України досить вдало.
Інша річ, що в наступному році туди треба приїжджати з результатом, який можна по-справжньому помацати. І, схоже, головною глобальною загрозою є тепер саме мікроклімат в Овальному офісі. При цьому раптом прав саме Білл Гейтс, який попередив планету про загрозу біологічного тероризму, і не мають м'якого і красивого рішення міжнародні проблеми створені в лабораторіях божевільних вчених? Іноді, дивлячись на Володимира Путіна та Дональда Трампа, в це можна повірити.
