Наступники Путіна. Хто і як готується до транзиту влади в РФ (Розділ III)

"Ділова столиця" продовжує публікацію дослідження "Наступники Путіна. Хто і як готується до транзиту влади в РФ". Попередні розділи можна прочитати за посиланнями:

Розділ I. Позиціювання щодо транзиту політичних суб’єктів "без права голосу"

Розділ II. Персоналії та союзи: загальна характеристика

Розділ ІІІ. Націоналізація як драйвер транзиту влади

Війна стала інструментом перерозподілу активів і за своїми масштабами в грошовому вимірі вже перевищила націоналізацію 90-х, адже під неї потрапляють ключові і передові підприємства рф, що створює загрозу будь-якому середньому і великому підприємству, яке показує гарні результати роботи. Відрізняється і бенефіціари. Новими власниками стають 7-8 сімей, близьких до Путіна. Відрізняється і ключовий інструмент перерозподілу цих активів – новим "смотрящім" за активами стає генпрокурор Ігор Краснов, а не структури ФСБ.

III.1 Контекст

Початок війни в Україні змінив багато процесів в Росії, одним із таких став процес зміни власників підприємств. В деяких випадках він відбувається шляхом націоналізації, в інших реприватизації (повторна приватизація після повернення в державну власність раніше приватизованого об’єкта) або просто конфіскація. Але в усіх випадках ці процеси відбуваються за рішенням влади і в інтересах наближених до влади. І тільки влада вирішує, який актив буде наступним і хто буде його власником. Перерозподіл активів, що активно відбувається в російській економіці останні три роки, розглядають через призму потреб економіки військового часу. Цілком можливо, що так воно і починалося. Але в подальшому, саме "успішність" націоналізації для її бенефіціарів стала основою подовженням війни як інструменту для подальшого отримання активів.

Процеси сучасної націоналізації можна розділити на кілька етапів:

1. До початку СВО, але після накладення санкцій на Росію за анексію Криму. В 2020-2021 рр. було подано і задоволено три позови щодо повернення активів у державну власність. У сімей ексголови ФСО Євгенія Мурома і колишнього заступника керівника петербурзького ФСБ Ніколая Нєгодова було забрано порт "Бронка" в Санкт-Петербурзі (підстава — порт будувався на кошти, отримані в результаті корупційних угод, саме подібні типи обґрунтувань будуть використовуватися при націоналізації 2023-2024 рр). В 2021 р. Генпрокуратура забрала завод "Кучуксульфат" в Алтайскому краї — єдиний в РФ виробник сульфату натрію остаточно націоналізували в 2023 році.
2. 2022 р. — умовно дзеркальна реакція на нові санкції та вихід іноземного бізнесу. На початку березня 2022 року урядова комісія з законотворчої діяльності підтримала ідею націоналізації майна іноземних компаній, що вийшли з Росії. Бізнесу пропонували дати 5 днів на рішення — продовжити роботу чи продати долю. У випадку відмови суд на три місяці мав назначити тимчасову адміністрацію, після чого акції виставляються на торги, а компанія ліквідовується. На нашу думку, подібні ініціативи не мали на меті націоналізації активів як такої. Ключовим було спинити вихід та втримати підприємства і робочі місця (та не допустити паніки). За рік схема була ускладнена і переросла в право держави на викуп активів іноземної компанії по суттєво заниженим цінам для подальшого перепродажу. За рахунок різниці передбачалося наповнення бюджету. Це дозволило б також зупиняти вихід, а у його випадку — отримувати додаткові надходження.
3. 2023-2024 рр. — поширення практик націоналізації з іноземного на російський бізнес. Також відбувалося масштабування практик націоналізації та формування "правового" поля націоналізації. В 2023 році кількість позовів по націоналізації виросла майже у 5 разів у порівнянні з довоєнним часом. За підрахунками "Нової газети" та російського "Трансперенсі Інтернешнл", за два роки війни в суди надійшло 40 вимог про націоналізацію більше 180 компаній. Сумарні активи цих компаній склали близько 1,04 трлн рублів (0,6% ВВП Росії). Вартість активів, вилучених в 2024 р., склала 2,4 трлн рублів.
4. 2025 р. — зміна рамок націоналізації. Нова націоналізація підпорядкована інтересам зовнішньої торгівлі та уникнення санкцій. Основним критерієм стає забезпечення логістики, повернення виручки та ключове — збереження таємниці. Також новим нюансом стає включення до процесів структур ФСБ та Федеральної служби з технічного та експортного контролю.

З 2025 року націоналізація все більше втрачає якісь особливості і набуває масового і знеособленого характеру. Ймовірно це пояснюється падінням доходів, дефіцитом бюджету і необхідністю знаходити джерела покриття витрат. А також інтересом зі сторони основних бенефіціарів, які отримали майже необмежений доступ до джерел поповнення своїх активів. Зі збільшенням санкційного впливу на перший план виходять також активи, вбудовані в схеми зовнішньої взаємодії: порти, логістичні вузли, склади та інші підприємства, орієнтовані на експорт (що забезпечують експорт). Ці організації фактично підпорядковуються владі для створення закритої, повністю керованої економічної системи. Також зникають об’єднавчі ознаки активів, що підпадають під націоналізацію. Якщо на початку націоналізації це були вважливі для безпеки держави підприємства, головним чином орієнтовані на ВПК, активи іноземних компаній, власників, в тому числі й з подвійним громадянством та українців, то потім до них додалися активи на окупованих територіях, активи "опальних" до влади росіян або росіян, що проживають за кордоном. З часом відбувається розмивання критеріїв націоналізації, як по галузях, так і по підставах (наприклад, націоналізація зернотрейдера "Рідні поля", де немає ні корупційних підстав, ні незаконної приватизації).

Єдине, що об’єднує всі випадки — це формальний офіційний ініціатор проведення націоналізації того чи іншого активу — Генеральна прокуратура РФ, яка звертається до суду за витребуванням спірних активів. Відрізняються тільки підстави:

• Позовна заява про порушення економічного суверенітету РФ, що начебто створює загрози безпеці країни. В основному використовується для повернення в державну власність активів російських компаній, головні офіси яких знаходяться за кордоном. Другим видом є націоналізація у випадку, коли дії чи бездіяльність власників наносять шкоду безпеці держави та національним інтересам (стосується підприємств, пов’язаних з ВПК).
• Приватизація не по законній процедурі, тобто Росія начебто й не передавала право власності. Тотальна перевірка приватизації, проведеної ще в 1990-х. Для того, щоб розширити терміни, використовувався факт правопорушення не з моменту його вчинення, а з моменту виявлення, що нівелює всі можливі строки, і будь-яка угода може бути переглянута. Також приймається рішення, що якщо приватизація пройшла з порушенням закону, то всі наступні угоди з акціями визнаються недійсними — прокуратура вважає в таких випадках, що навіть міноритарії не рахуються добросовісними набувачами не залежно від того, як вони придбали цінні папери (що є дуже небезпечним прецедентом, бо нівелює власність за умови законного придбання на біржі). Схема була розширена на угоди, які проводилися регіональними органами влади без залучення федеральних структур. Приклад — Солікамський магнієвий завод. Процедура: перевірка прокуратурою виконання норм законодавства при приватизації. Встановлення факту, що угода проведена неуповноваженим органом, який не направив документи про плановане перетворення заводу в акціонерне товариство в Держкоммайна РФ.
• Порушення антикорупційного законодавства, активи придбані на доходи від корупційної діяльності. Яскравий приклад — активи ексгубернатора Челябінської області Михайла Юревича. Одну з найкрупніших в Росії макаронних фабрик "Макфа" та інші афільовані з Юревичем активи прокуратура обернула у власність держави на підставі того, що активи мають "корупційне походження", оскільки власники займалися бізнесом, працюючи в органах влади, та порушували антикорупційне законодавство. Ця підстава може бути в подальшому використана проти будь-якого чиновника, родина якого або він сам мав бізнес.
• Інші варіанти: обернення в дохід держави майна, що належало членам екстремістського об’єднання, спонсорство ЗСУ, поставки продукції в недружні країни, відмивання коштів, несплата податків і т д.

З кожним новим процесом Генпрокуратура починає використовувати не одну підставу, а кілька, поєднуючи, наприклад, стратегічність активів з корупційними факторами чи незаконним набуттям, іноземним впливом, фінансуванням ВСУ та ін. На нашу думку, так не тільки забезпечується "гарантованість" і швидкість результату, а й дається певний сигнал власниками, що будь-яка боротьба за активи може закінчитися арештом, наприклад, за статтею "державна зрада", "екстремізм" чи іншою, що гарантує позбавлення волі. Та навіть застосування окремих процедур дає можливість націоналізувати практично більшість компаній в РФ. Реалізується ж процедура тільки за наявності позиції (волі) влади на вилучення майна.

III.2 Юридичний супровід націоналізації

Хоча юридичні норми для націоналізації вироблялися шляхом перегляду вже прийнятих рішень, влада намагається надати цьому процесу правових ознак. Так, 19 травня 2025 року Конституційний Суд РФ відмовився переглядати скасування термінів давності у справах приватизації, через визначення основним моменту, коли публічно-правовому утворенню (читай прокуратурі) стало відомо про порушення прав. Це легалізує можливість прокуратури звертатися до суду за витребуванням будь-якого активу, приватизованого за весь час існування РФ та легалізує підстави ініціювання попередніх прецедентів націоналізації.

Всього за 11 днів після цього, 30 травня 2025 року, Володимир Путін підписав указ, згідно з яким невиконання держконтракту компаніями під час військового стану дозволить вводити на них зовнішнє управління та тимчасово призупиняти права акціонерів. Указ поширюється на авіабудівні та суднобудівні компанії та їх субпідрядників, які працюють у цивільній сфері, а також на підприємства ОПК. Тобто ще розширено кількість підстав для націоналізації. Це свідчить, що влада не планує найближчим часом зупиняти націоналізацію. А отже — не планує зупиняти і війну, яка забезпечує можливості для проведення цієї націоналізації.

III.3 Бенефіціари націоналізації

Новими бенефіціарами більшості великих об’єктів є наближені до путіна люди — Сергій Чємезов, брати Ротенберги, Сергій Кірієнко, Микола Патрушев та син, Андрій Костін, Ігор Сєчін. Менші підприємства або виставляються на продаж (для поповнення бюджету), або віддаються ближньому колу високопосадовців (наприклад, людям, пов’язаним з Рамзаном Кадировим). Активи на окупованих українських територіях не цікавлять великі корпорації і в більшості випадків знаходяться або в стадії інкорпорації, або на віданні місцевих окупаційних адміністрацій. На нашу думку, кількість переданих активів не є визначальною в процесі нової націоналізації. Більш важливим є розмір та структура цих активів. Наприклад кількість об’єктів, переданих структурам Міністерства сільського господарства Росії (клан Патрушевих), приблизно співставна з кількістю активів "Росхіма". Та вони і близько не співставні ні по вартості, ні по значимості для економіки. Як, наприклад, "Макфа" (один з найбільших активів, переданих під структури Патрушева). Виручка "Макфи" — близько 14 млрд, виручка "Метафракс" ("Росхім") до націоналізації — 55 млрд.

Відрізняються також механізми передачі. Частина об’єктів передається указами Путіна чи уряду. Але у більшості випадків отримання майна "Росхімом" використовувався процес продажу майна на торгах, організованих Федеральним агентством по управлінню державним майном. Першою думкою було те, що така процедура викликана спробою легалізації активів через їх експортоорієнтованість (гірничозбагачувальні підприємства, хімічні підприємства). Тобто намагання уникнути проблем з експортом, через умовно легальне придбання активів. Іншим варіантом того, що продавалися активи лише "Росхіму", є те, що об’єкти, передані "Ростєху" чи "Росатому", є в більшості випадків стратегічними, тому їх націоналізація може бути виправдана цілями національної безпеки. А придбання майна на офіційному аукціоні ускладнює його повернення попередньому власнику.

Виходячи з аналізу активів, найбільшими бенефіціарами нової націоналізації є структури "Ростеху" Сергія Чемезова та структури "Росхіму" (Ротенберги) за принципової різниці в механізмі отримання цих активів: "Ростех" — передача указами путіна чи уряду, "Росхім" — продаж. Значні активи отримав і "Росатом", але підбір цих активів схожий на завершення формування виробничих і логістичних ланцюгів. Трохи нижчий рівень як активів, так і їх кількості, у структур, пов’язаних з ВТБ, "Газпромом", Мінсєльхозом. А також у Ігоря Сечіна, хоча це може бути скориговане величиною та значимістю активів (ExconMobile та, можливо, BP — у видобутку нафти). Ще нижчий рівень — у структур, пов’язаних з Рамзаном Кадировим. Причому пов’язані з ним люди отримували активи на початку війни і фактично відсутня (помічена) така передача у 2024-2025 рр.

Одночасно з процесом націоналізації йдуть інші процеси зміни власності. Вони відбуваються в різні способи і за різних процедур (передачі за рішенням президента, викуп у іноземців і т д). Єдине, що їх об’єднує — те, що активізувала ці процеси так звана "СВО", а також те, що в результаті зміни власника, активи переходять до груп тих самих 5-7 осіб, близьких до Путіна.

III.4 Перерозподіл державного майна

Так, за результатами нової націоналізації фактично відсутні майнові об’єкти передані структурам Михайла Ковальчука. Однак це не значить, що вони не отримували майна. Процес відбувається відмінним від націоналізації шляхом (не витребуються з приватної власності, а перерозподіляються з інших державних відомств і структур). В 2024 році Ковальчук у відкритому листі Путіну представив список з 7 наукових організацій, які він хотів би бачити в складі національного дослідного центру "Курчатовський інститут", президентом якого є. Маючи в структурі інституту 30 профільних НДІ, Ковальчук просить ще 7 для "замыкания технологических цепочек, созданных в НИЦ". Це Інститут ядерних досліджень РАН, Федеральний науковий центр харчових систем ім. Горбатова (найбільший російський науковий галузевий інститут харчової промисловості — відомий розробник рішень для підприємств харчопрому), Інститут океанології ім. Ширшова РАН (з базою в Геленджику), кримський НДІ виноградарства і виноробства "Магарач" РАН, Північнокавказький федеральний науковий центр садоводства, виноградарства і виноробства (розпорядник найкрупнішого в Росії генофонду сортів винограду — 4921 зразок сортів), Федеральний ростовський аграрний національний центр (центр селекції), Інститут проблем технологій мікроелектроніки і особливо чистих матеріалів РАН. Частина структур відноситься до складу Російської академії наук, частина — до Міносвіти.

Почавши з приєднання більш-менш профільних НДІ в 2023-му (коли "Курчатовський інститут" поповнився сімома інститутами), в 2024 році Михайло Ковальчук почав приєднання і непрофільних, замикаючи на собі не тільки дослідницьку інфраструктуру, а й майнові комплекси цієї інфраструктури. Можна припустити, що запущений в 2023 році проєкт, згідно з яким Національний дослідницький центр "Курчатовський інститут" перейшов під науково-методичне керівництво Російської академії наук, буде продовжений шляхом приєднання всіх цікавих Ковальчуку дослідних установ і формування під його керівництвом нової структури.

III.5 Висновки

1. Націоналізація 2022-2025 рр. в грошовому еквіваленті є масштабнішою за процеси, які відбувалися в 1990-х, адже змінюються власники переважно успішних підприємств, що є або унікальними, або лідерами в своїй галузі.
2. На відміну від процесів, що відбувалися в 90-ті, де власниками ставала досить значна кількість осіб (наприклад, директори чи регіональні лідери), а іноді й колективи підприємств, в даному випадку націоналізація відбувається в інтересах 7-8 сімей, близьких до Путіна. Інші можуть щось отримати тільки у випадку, якщо актив нецікавий фаворитам або передається як подяка за якісь дії.
3. Сучасні форми націоналізації є загрозою для всього середнього і великого бізнесу, не тільки російського, а й іноземного, адже процес супроводжується створенням відповідної нормативно-правової бази та судовими прецедентами, що закріплюють практику націоналізації. І ця практика може використовуватися кожного разу у випадку інтересу до активу.
4. Зміна процесів відбувається зі зміною "смотрящего" — процеси нової націоналізації забезпечує Генпрокуратура, а не традиційно ФСБ. Саме генпрокурор Ігор Краснов став "рукою націоналізації", а прокуратура — інструментом для ініціювання і супроводу процесів націоналізації. Це посилило його позиції і присутність не тільки в економічних процесах, а й міжнародних активностях.

 В наступній публікації читайте Розділ IV "Цифровий концтабір: "Російська Федерація" імені Кірієнка-Ковальчука-ФСБ"

Автори дослідження: Вадим Денисенко, Володимир Нагірний, Андрій Стародуб, Ольга Іванюк, Микола Поліщук