• USD 27.3
  • EUR 30.9
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

НАТО стривожена. Навіщо білоруські солдати вторглися до Польщі

У пропагандистській парадигмі режимів Путіна та Лукашенка Польща — окупант і завжди ним була, а Москва — визволитель

Солдати польської армії на кордоні Польща — Білорусь
Солдати польської армії на кордоні Польща — Білорусь / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Варшава повідомила вчора про проникнення на територію Польщі трьох озброєних гвинтівками людей із території Білорусі. Сталося це вночі 1 листопада. Місце порушення польського кордону влада не вказала, повідомивши лише, що трійця спішно ретирувалася, коли прикордонники зажадали назвати себе.

Однак заступник міністра закордонних справ Петр Вавжик, який уже викликав "на килим" тимчасового повіреного у справах Білорусі, цілком резонно зауважив, що довгоствольну зброю у білоруському "військторгу" не можна купити, тому порушники явно були з числа військовослужбовців чи силовиків режиму Олександра Лукашенка.

Таким чином, можна засвідчити перехід режиму на новий рівень ескалації у відносинах із Польщею, кордони якої він відправив "штурмувати" нелегальних мігрантів, які прибувають до Білорусі з Іраку, Сирії, Єгипту, Туреччини.

З початку вересня польська прикордонна служба зафіксувала приблизно 10 тис. спроб незаконного перетину кордону з боку Білорусі.

Тільки сьогодні, згідно з розкладом мінського аеропорту, там мали сісти три літаки з Єгипту, п'ять — з Туреччини, два — з Дубая, по одному — із Сирії та Іраку.

Як бачимо, Мінськ, який, очевидно, діє за настійними рекомендаціями Москви, не зменшує темпів у процесі прийому мігрантів та їх переправлення до кордонів Польщі та Литви з подальшим їх незаконним перетином.

У зв'язку з чим Варшава, наприклад, була змушена направити на охорону рубежів додатково близько 10 тис. солдатів, а Німеччина їй на допомогу — сотні поліцейських, оскільки нелегали все ж таки просочуються на територію Польщі і потім прямують до східних земель ФРН, зокрема до Саксонії. З початку року, за даними федеральної поліції на кінець жовтня, потрапити до Німеччини вдалося понад 6 тис. нелегалів.

Реклама на dsnews.ua

Найгірше те, як і під час міграційної кризи 2015–2016 рр., знову-таки спровокованої російським втручанням у сирійську війну, у лавах біженців і мігрантів можуть ховатися члени екстремістських і терористичних угруповань.

Чим це загрожує, добре відомо: у пам'яті ще свіжі теракти в Парижі, Ніцці, Брюсселі, Мюнхені, Берліні, Вюрцбурзі. Ці трагічні події змусили владу піти на суворі обмежувальні заходи та повсюдне запровадження надзвичайного стану, а також сприяли зростанню панічних настроїв і водночас популярності євроскептиків та популістів на зарплаті у Кремля.

Тепер почалися і озброєні провокації. Адже за фактом те, про що заявила Варшава 3 листопада, є вторгненням військовослужбовців іноземної держави на територію країни, яка є членом ЄС і НАТО. І навіть якщо це була "ініціатива на місцях", очевидно, що вона швидше отримає заступництво, ніж покарання. І потім, до того, як режим розпочав антизахідне накачування після фальсифікації президентських виборів, про подібні інциденти не було чути. А повага до кордонів сусідів була.

Зрозуміло, що інцидент за участю трьох білоруських "їхтамнетів" стривожив Організацію Північноатлантичного договору.

В Альянсі заявили, що уважно моніторять ситуацію, а генсек НАТО Єнс Столтенберг постійно перебуває на зв'язку з Латвією, Литвою та Польщею.

Перевірка на міцність

У цьому випадку на польсько-білоруському кордоні не можна не помітити, що польські військові вчинили мудро, спочатку заговоривши з порушниками, а не відкривши вогонь.

Не тому, що польським солдатам слід боятися білоруських вояків, а тому, що потенційні прикордонні сутички можуть призвести до серйозніших бойових зіткнень. І не тільки з армією Білорусі, але, цілком можливо, і з російськими військовими, які розмістилися на території РБ.

Малоймовірно, що гіпотетичні збройні зіткнення між силами Польщі (і не забуваємо про німецьких поліцейських) та росіян і білорусів потрібні Кремлю для інтервенції в Польщу.

Щоправда, у 2008 та 2014 рр. вторгнення росіян до Грузії та України теж здавалися малоймовірними.

Польща ж для режиму Путіна, а тепер і Лукашенка чи не головний подразник серед європейських країн.

Це по-перше. По-друге, польська влада реалізує низку проєктів і дій, які завдають шкоди інтересам Москви. Це і енергонезалежність, і успішні судові газові позови, і будівництво каналу через Віслінську косу, яка з'єднає Балтійське море з Віслінською затокою, а отже, і з польським Ельблонгом. Таким чином, Росія втрачає контроль над маршрутом, який проходить через Калінінградську область, і разом з ним інструмент тиску на Польщу та її економіку.

З іншого боку, Україна і Грузія не є членами НАТО. І незважаючи на перманентну стурбованість союзників як реакції на кризи та провокації РФ, Польща все ж таки перебуває в НАТО. А вікопомна п'ята стаття зобов'язує країни-члени вступатися за союзника, що зазнав нападу. До того ж на саміті Альянсу цього року перелік причин для залучення п'ятої статті було розширено — включено кібер- та різні гібридні атаки. Та й сама Польща постійно модернізує армію й нарощує обороноздатність.

Тож про військову агресію не йдеться. Росія користується непростою ситуацією у відносинах між Варшавою та Брюсселем. І тому постає питання: з урахуванням постійних конфліктів із Польщею чи виявить ЄС солідарність, адже йдеться (гіпотетично) про напад і на сам ЄС.

Збройні провокації на кордоні Польщі — це перевірка на міцність і для неї, і для обох союзів, до яких вона входить. Москва зазвичай тримає "опонентів" у напрузі, намагаючись знайти способи їх дестабілізувати.

Водночас це і контент для внутрішнього споживача. Адже нинішній конфлікт між Мінськом і Варшавою у першому виправдовують історичною справедливістю. У пропагандистській парадигмі двох режимів Польща — окупант і завжди була ним, а Москва — визволитель.

Ось і зараз білорусам та росіянам пропонують схвалити подальшу ескалацію у відносинах із Польщею, оскільки та, мовляв, відібрала у них (Москва, щоправда, теж підписант Ризького договору) "Західну Білорусь". Цей термін — вигадка більшовиків, які таким чином у 1920-х роках намагалися дістатися до Білостока, Ломжі, Замбрува і т. д.

Зрозуміло, що про "відновлення історичної справедливості" у розумінні Москви та Мінська не йдеться. Але й самих розмов про нього та польських окупантів достатньо для посилення образу зовнішнього ворога, який змальовує режим Лукашенка. За допомогою цієї ідеологеми і, звичайно, Кремля він намагається цементувати свою владу.

    Реклама на dsnews.ua