"Українофоб" в Європарламенті. Чим корисний для України нестабільний поляк Ващиковський

Вітольд Ващиковський, колишній в 2015-2018 рр. главою польського Мзс, запам'ятався українцям різкими заявами з історичних питань, а в кінці своєї каденції з'явився у Львові як в рідному місті - де демонстративно відмовився відвідати "Тюрму на Лонцького", оскільки в тамтешній експозиції йдеться, зокрема, про "польську окупацію Львова" в міжвоєнний період. Навіть у Польщі з'явилися коментарі, що "Ващиковський втілився в роль делегата Варшави у Львівському воєводстві, щоб подивитися, як там справи з проблемами поляків".

"Ломитися на Майдан"

Парадокс Ващиковського - це вічна дилема "проукраїнською" частини правлячої в Польщі партії "Право і справедливість". З одного боку, партія не втомлюється підкреслювати, що Варшава підтримує Київ, бореться з кремлівської агресією - просто в партії сильний антиросійський електорат. Але, з іншого боку, у міру зростання антиукраїнських настроїв вона голосніше критикує українців за історичну політику і "неправильних" національних героїв.

У майданний період, коли Піс була в опозиції, її представники критикували владу за нерішучість у підтримці Києва.

"Ми повинні ломитися на Майдан, тому що в цьому полягає польський національний інтерес, підтримувати вільну, демократичну Україну, - говорив в 2014 р. Ващиковський, тоді депутат опозиції, бо якщо Україна не вистоїть під ударом Росії, це стане початком потужного відродження Російської імперії, яка потім нападе на нас. До нас тоді прийдуть не військові, а ті, хто купить частки у великих підприємствах".

Коли Ващиковський став міністром закордонних справ, з його уст рази посилилася критика української історичної політики. Саме він кидав у суспільну дискусію заяви про те, що в Польщі "не в'їдуть громадяни України з антипольськими поглядами", натякаючи, швидше за все, на Володимира В'ятровича. Кульмінацією цих заяв стала відмова у в'їзді до Польщі для Святослава Шеремети, секретаря Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни і політичних репресій - це стало приводом для натяків на існування "чорних списків Ващиковського" для українців, тоді вже більше року користувалися безвизом.

Покірний виконавець шукає себе в політиці

Зрозумівши, що занадто загрався у вимогах історичної справедливості від Києва (хоча складалося враження, що відверті приниження українців йому по душі), Ващиковський восени 2017 р. пише велику статтю в газеті Rzeczpospolita - це консервативне видання, але його читачам суперечила популістська риторика правлячої партії.

Ващиковський повертає свій старий спосіб українофіла для консервативної еліти і стає зовсім іншим міністром, ніж масовий електорат знає його з телевізора.

"Для безпеки нашого континенту необхідна європейська, політично і економічно стабільна Україна, - написав він. - Партнерство з Україною залишається ключовим завданням зовнішньої політики нашої країни. [...] Міжнародне співтовариство зобов'язане протистояти озброєному порушення міжнародного порядку, незалежно від вартості та витрат такої позиції".

Ващиковський демонстрував непохитну підтримку Києва, в історичному контексті обмежившись фразою: "Нас як сусідів об'єднують глибокі і багатогранні відносини, багату багатовікову спадщину", додавши, що важкі питання, пов'язані з УПА, також є.

Під час своєї міністерської кар'єри Ващиковський показав себе покірним виконавцем велінь верхівки правлячої партії. Коли в 2018 р. навколо Польщі розгорівся скандал, пов'язаний із законом про інститут національної пам'яті (що викликав обурення США, Ізраїлю та України за однобічний підхід до минулого і кримінальне переслідування інакомислення), Ващиковський до останнього захищав цей документ. Хоча серед помітних прихильників партії "Право і справедливість" знайшлися ті, хто не побоявся закон розкритикувати: "Вони ненавидять народ України більше, ніж люблять Польщу, - говорив підтримує партію влади політолог Єжи Таргальский. - Все це закінчиться маршем на Луб'янку по трупу Польщі". Більшість скандальних норм закону зрештою скасували, їх же спільно розкритикували, звинувативши в підступи "зовнішнього ворога"

Відправлений у січні 2018 р. у відставку Ващиковський з'являвся в провладних ЗМІ, поки навесні 2019-го не засвітився в списку Піс в Європарламент. Він шукав свою нішу в питаннях зовнішньої політики - і не виключено, що шукає її досі. Фатально закінчилася кар'єра глави польського Мзс, хочеться сподіватися, навчила його, що з радикалізмом навіть серед популістів не зробиш кар'єри у зовнішньополітичному відомстві.

Що Ващиковський зробить з Україною в Європарламенті?

Делегація Європарламенту з питань асоціації Україна-ЄС, як можна прочитати на її веб-сайті, не володіє такими повноваженнями, як польський МЗС: "Це форум членів Європейського парламенту і Верховної Ради України для зустрічі та обміну думками", - читаємо цитату з ст. 467 договору про асоціацію України і ЄС.

Тобто, по суті, це дискусійний майданчик для "балакучих голів".

Попередню делегацію, по суті, робили такі відважні й старанні ентузіасти України, як Ребекка Хармс ("Зелені", Німеччина) або Міхал Боні (християнські демократи - хадеки, Польща), але в нинішній каденції їх немає, та й ефективність цих політиків полягала в тому, що вони працювали в багатьох сферах поза цієї делегації. У самій делегації, на що в українських ЗМІ не звернули уваги, другу каденцію поспіль засідає Андреа Бочкор - закарпатська угорка, яка обирається за списками націоналістичного "Фидеса", як мінімум неблагосклонная до Києва.

Дилема Ващиковського між Україною сучасності і Україною історичної залишилася і після обрання в Європарламент. Хоча, як показує досвід, чим далі Ващиковський від партійного центру у Варшаві, тим менше він схильний до розмірковувань про Бандеру і УПА. Та й сьогоднішню українську владу в цьому відношенні не надто і укоришь.

Більше уявної тіні Степана Андрійовича на заяви Ващиковського буде впливати конфлікт Брюсселя з Варшавою - він в найближчі місяці тільки посилиться. Чим більше ЄС критикує Варшаву в питаннях порушення західних демократичних стандартів, тим більше Варшава схильна дорікати Захід (до Польщі повернулося протиставлення себе Заходу) в лицемірстві. Благодатним ґрунтом тут є українська тематика: Брюссель завжди можна докорити за недостатність підтримки України та колабораціонізм з Кремлем, що Піс вже не один раз і робила.

Тому у Києва є шанс - розігруючи польську внутрішньополітичну карту, відносини Польщі та ЄС, зробити з кон'юнктурної і поки що шукає нішу Ващиковського партнера. Більш того, шанс можна розширити далі - у Києва, з яким останнім часом світові лідери спілкуються не рідше, ніж з Варшавою, є шанс стати адвокатом Польщі в ЄС. Таку тактику вже випробували країни Балтії: коли ЄС обговорювала порушення Варшавою принципів верховенства права, Вільнюс, Рига і Таллінн давали зрозуміти - все це так, але Польща в європейській сім'ї важливіше, ніж Польща сама по собі.

Значення Варшави на європейському рівні вже сьогодні серйозно зменшилася. У новій каденції домінація договороспроможні з Росією західноєвропейців посилилася. У Києва є шанс сприяти підвищенню значення Східної Європи в ЄС. Ващиковський в якості голови з парламентських зв'язків з Україною - хороший привід спробувати.

Ігор ІСАЄВ - головний редактор порталу українців Польщі PROstir.pl