Пакт Путіна-Меркель. Як Москва і Берлін знову поділили світ
Переговори президента Росії Володимира Путіна і федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель, що пройшли 11 січня в Москві, завершилися спільною прес-конференцією, на якій було озвучено багато цікавого. Втім, велике число важливих тем було очікувано, оскільки переговори носили всеосяжний характер. Говорили про добудову СП-2, про обстановку на Близькому Сході і в Лівії, про Україну і Мінських угодах.
Прес-конференція виявила майже повний збіг точок зору двох лідерів, так що коли говорив Путін, кивала Меркель, а коли говорила Меркель - зазначив Путін, чому часом їх можна було сплутати. Вже більше вісімдесяти років світ не бачив такого зворушливого згоди Берліна і Москви по всіх основних питань.
Ці одноденні переговори стали підсумком великої роботи по виробленню системи взаємних поступок і розмежування зон впливу. Погана новина: Німеччина не проти здати Україну в зону впливу Росії. Цікава новина: події, що передували початку Другої світової війни, сьогодні повторюються в Європі з дивовижною точністю. Хороших новин поки, на жаль, немає.
Першим про майбутній візит Меркель до Москви повідомив 6 січня Кремль, вказавши, що в ході переговорів планується обговорити "ескалацію напруженості на Близькому Сході в результаті авіаудару США з аеропорту Багдада". Слідом візит підтвердив і Берлін, уточнивши, втім, що вбивство Касема Сулеймані, так само як і зростання напруженості між Іраном і США, не були "причиною і приводом до візиту", який готувався ще з кінця минулого року. За німецької версії темою обговорення повинен був стати широкий спектр тем, від Сирії до України, хоча Іран також міг бути включений до порядку денного переговорів. Після цього Пєсков підтвердив, що смерть Сулеймані дійсно не була причиною приїзду Меркель до Москви.
В ході підсумкової прес-конференції були зроблені заяви за кількома ключовими темами.
Перше. "Північний потік-2" повинен бути добудований. Путін заявив, що Росія зможе обійтися своїми силами, без залучення іноземних партнерів, хоча це і відсуне дату пуску - орієнтовно до кінця поточного року або до першого кварталу 2021 р. Меркель підтакнула Путіна, заявивши, що СП-2 можна завершити, "незважаючи на ці санкції", що Німеччина не вважає допустимими екстериторіальні санкції США, а СП-2 - це "економічний проект", не має політичної складової.
У понеділок, 13 січня, позицію Меркель підтримав і голова австрійського Мзс Александер Шалленберг. "Ми відкидаємо екстериторіальне дію санкцій. Це неприйнятно", - заявив він в інтерв'ю Die Press.
Друга. Володимир Путін заявив, що в Лівії перебуває "багато всяких найманців", в тому числі і тих, хто раніше був у сирійському Ідлібі, і що в їх числі можуть бути російські громадяни, але якщо там вони навіть і є, то "не представляють інтересів російської держави і грошей від держави не отримують". Іншими словами, Путін відхрестився від ПВК "Вагнер" в Сирії та Лівії - мовляв, чи є вони там чи ні - в будь-якому випадку це їх бізнес, і на державному рівні Росія до цього непричетна.
Ця заява пролунала на тлі офіційного звернення визнаного ООН Уряду національної згоди Лівії (ПНР) на чолі з Фаизом аль-Сарраджем, запросив у Анкари військову підтримку з повітря, з землі і з моря" у боротьбі проти не визнаної ООН Лівійської національної армії (ЛНА), очолюваної російським ставлеником, фельдмаршалом Халіфою Хафтаром. Звернення було зроблено в грудні, і Анкара відповіла згодою, почавши перекидання в Тріполі спеціального призначення, військової техніки та інструкторів, про що повідомив телеканал Al-Arabiya. При цьому президент Туреччини Реджеп Ердоган заявив, що найманці ПВК "Вагнер" воюють у Лівії на стороні ЛНА.
У свою чергу, цьому передувало підписання двох документів між Анкарою і Тріполі: угоди про зміцнення оборонного співробітництва між Туреччиною і Лівією, що зробило можливим звернення до Туреччини за військовою допомогою, та меморандуму про взаєморозуміння щодо демаркації морських зон між двома країнами. Але в морську зону між Туреччиною і Лівією потрапляють економічні зони Греції, Єгипту та Кіпру. Таким чином, турецько-лівійське угоду про демаркацію означало заявку Анкари на контроль всього середземноморського транзиту нафтопродуктів у Європу, як власне лівійських, так і транспортуються кіпрсько-єгипетсько-лівано-ізраїльському газопроводу EastMed, запланованого до введення в 2025-2026 роках
Далі події розвивалися так. 2 грудня Трамп попередив Ердогана про наслідки військового втручання в Лівії, заявивши, що воно ускладнить ситуацію в цій країні. На наступний день лівійський парламент засідає в Тобруці і підтримує ЛНА, картинно проголосував за скасування угоди про введення турецьких військ, закликав припинити відносини з Туреччиною і закрити її посольства, щоб протистояти втручанню в справи Лівії, а керівник парламентського комітету з оборони зажадав, щоб Сарраджа звинуватили у державній зраді. Через день Ердоган в ефірі телеканалу CNN Turk заявив, що турецькі війська почали висування до Лівії. І, нарешті, 13 січня, вже після прес-конференції Путіна і Меркель, до Москви для переговорів прибутку Саррадж і Хафтар.
Так, і ще деталь: у п'ятницю, 10 січня, в німецьких ЗМІ промайнула інформація про затримання в аеропорту Мюнхена власника ПВК "Вагнер" Володимира Пригожина, який прибув туди рейсом "Аерофлоту" з Петербурга. Промайнула - і була спростована, в тому сенсі, що Пригожин прилітав, але ніхто його не затримував. Ймовірно, німецькі прикордонники просто переконалися, що перед ними саме Пригожин, оскільки той з жовтня минулого року, за одними даними, загинув в авіакатастрофі в Конго, а за іншими - був живий. Отже, Пригожин живий і при цьому цілком в'їзний до Німеччини, незважаючи на присутність в американських санкционных списках.
З усього перерахованого в сумі складна газова угода. Москва і Берлін в обхід, а точніше - поверх санкцій США, все-таки намагаються запустити СП-2. Одночасно Путін йде з Лівії, акуратно прикриваючи за собою двері - тобто намагаючись примирити Сарраджа з Хафтаром і забираючи звідти своїх найманців. Правда, в той час як Саррадж проявляє готовність до перемир'я, Хафтар поки що впирається, і переговори 13 січня провалилися. Хафтар і Саррадж навіть не зустрілися особисто, а спілкувалися тільки через посередників в особі глав МЗС РФ і Туреччини Сергія Лаврова і Мевлюта Чавушоглу. Але з урахуванням залежності Хавтара від Росії, його, ймовірно, вдасться мотивувати до укладення перемир'я або замінити на більш говірку фігуру. Загалом, це вже технічні деталі.
А коли буде укладено перемир'я і підстави для турецької військової присутності в Лівії зникнуть, турецько-лівійський меморандум про демаркації морських зон не те, щоб зовсім розчиниться у повітрі, але придбає трохи інший, більш гнучкий і менш категоричний сенс. А це вже буде чистим виграшем Меркель, зацікавленої в мінімальному впливі Туреччини на реалізацію проекту EastMed.
Отже, підтримка СП-2 з боку Німеччини була разменена на видалення Туреччини з Лівії і від впливу на EastMed. По суті, Меркель взялася вирішити труднощі з Вашингтоном, Путін - з Анкарою, а в цілому - в наявності розділ сфер впливу до обопільної берлінсько-московської вигоді. У планах - прес-конференція з Лівії в Берліні поки з відкритою датою, де Путін отримає лаври миротворця, а Меркель сподівається з його допомогою якщо не вирішити, то хоча б пом'якшити проблему біженців, яких необхідно затримати в Туреччині, не допустивши до ЄС. Як Путін домовитися про це з Ердоганом - подивимося, але, ймовірно, і на цей випадок є якісь заготовки у нього є.
Нарешті, найважливіше для нас - місце України в цьому торзі. Меркель побіжно згадала про збитий українському літаку і 176 загиблих, але не висловила співчуття Україні і навіть не згадала про те, що літак був українським. Результати зустрічі в нормандському форматі в Парижі вона оцінила як "частково успішні", заявивши, що на наступному саміті необхідно домогтися "подальшого прогресу у відповідності з Мінськими домовленостями". У свою чергу, Путін заявив, що особливий статус Донбасу має бути закріплена в українській Конституції, що Москва і Берлін солідарні в тому, що Мінські угоди залишаються безальтернативною основою для врегулювання конфлікту на сході України, і що цей конфлікт носить внутрішньоукраїнський характер.
Загальний підсумок виглядає для нас вкрай невтішне. Очевидно, що Берлін (а з ним і союзний Париж) поділили з Москвою сфери впливу, розмінявши Україну на газ, з цілком собі мюнхенському, зразка 1938 р., сценарієм. Звичайно, при наявності сильного лідера Україна могла б, граючи на протиріччях ЄС і США, вибудувати якусь лінію оборони в цій гранично важкою для нас ситуації. Але зовнішньополітичні потенції, які з рідкісною послідовністю демонструє нинішнє керівництво, не залишають надій на такий розвиток подій.
З другорядних деталей можна відзначити дистанціювання Путіна від ПВК "Вагнер". У тактичному плані це можна тлумачити як готовність вивести пригожинских головорізів з Лівії, оскільки Путін вже отримав в обмін все що бажав: підтримку СП-2 і здачу України. Але, дуже ймовірно, що мова йде і про концептуальну зміну підходу до ПВК "Вагнер" - про перетворення його в транснаціональну структуру, яка не має явних зв'язків з Росією і базується в одній або кількох африканських країнах з прокремлівськими проксі-режимами.
Безсумнівно, що і Сталін з Молотовим, і Гітлер з Ріббентропом із захопленням зустріли б таке тісне зближення Москви і Берліна, визнавши його надзвичайно перспективним. Можна навіть уявити, як вони схвально кивали б з того світу задорному Путіну і кирпатою Меркель.
