Переговори в ОАЕ. Хто такий Ігор Костюков, який очолює російську делегацію

На сайті державного інформаційного агентства ТАСС в біографічній довідці Костюкова (з огляду на статус ІА ТАСС можна вважати цю біографію офіційною і погодженою з самим Костюковим) говориться, що він здобув військово-морську освіту. У відкритому доступі немає ані назви навчального закладу, ані дати випуску. Однак, за деякими непідтвердженими даними, Костюков в 1978 році вступив на факультет радіозв'язку Тихоокеанського вищого воєнно-морського училища ім. С.О. Макарова у Владивостоці. Це цілком імовірно з урахуванням місця народження Костюкова – заклад такого профілю єдиний на сході Росії. Дата вступу також виглядає цілком імовірною: строкова служба в армії ніде не вказана в біографії Костюкова, тобто, схоже, вступив одразу після школи. Саме в 1978 році в Тихоокеанському вищому воєнно-морському училищі був створений факультет радіозв’язку. Немає даних, що в Тихоокеанському вищому воєнно-морському училищі на факультеті радіозв’язку профільно готували саме спеціалістів з радіорозвідки, але традиційно такі факультети були з нею пов’язані.

В біографії Ігоря Костюкова зазначається, що пізніше він закінчив у Москві Воєнно-дипломатичну академію Радянської Армії (нині – Воєнна академія Міністерства оборони РФ, в/ч 22177, сленгова назва — "Консерваторія"). Це базовий навчальний заклад ГРУ.

У відкритому доступі немає років навчання Костюкова у Воєнно-дипломатичній академії. Однак відомо, що наприкінці кожного навчального року викладачів академії відряджали до військових та флотських підрозділів для відбору кандидатів. Перевага надавалася боєздатним підрозділам та особистими справами офіцерів віком до 35 років, але з військовим званням не нижче капітана (капітан-лейтенанта, відповідно, у ВМФ). Тобто Костюков повинен був проходити з 1983 року військову службу у підрозділі (очевидно, це був флот), який мав добру репутацію, як мінімум кілька років, та отримувати підвищення у званні. Таким чином, Костюков міг потрапити до Воєнно-дипломатичної академію в період від кінця 80-х років до середини 90-х років, а закінчити її приблизно в період від середини 90-х років до початку 2000-х років. Однак, за деякими непідтвердженими даними, Костюкова ще в кінці 80-х років відібрав відомий розвідник, адмірал Лорій Кузьмін (з 1988 року очолював Воєнно-дипломатичну академію), закінчив же Костюков академію в 1994 році.

Наступним етапом в біографії Ігоря Костюкова зазначається, що "після випуску з академії був військовим дипломатом, зокрема, в 2004 році був військовим аташе посольства РФ в Греції". З цього можна зробити висновок, що Костюков у Воєнно-дипломатичній академії навчався на факультеті №2, на якому готували співробітників ГРУ, які мали здійснювати агентурно-оперативну розвідку в якості саме військових аташе. Однак, якщо Костюков закінчив академію в 1994 році, то він мав близько 10 років працювати ще до Греції.

За деякими непідтвердженими даними, Костюков у 90-х роках працював на Мальті, де на той час послом РФ була нинішня голова Ради Федерації Валентина Матвієнко, а у 1997 році Костюков був направлений до Посольства РФ в Греції, де послом також була Матвієнко. Стверджується, що саме вона сприяла просуванню Костюкова в 2000-х роках, а ще раніше звернула на Костюкова увагу Євгена Примакова (очільника Служби зовнішньої розвідки, згодом глави МЗС та прем’єр-міністра РФ). Стверджується, що Костюков володів, зокрема, арабською мовою, а Мальта була місцем контактів російських розвідників із представниками впливових арабських та близькосхідних кланів.

Греція, як член НАТО, з яким в цей період у Москви встановилися довірчі стосунки, справді, була важливою країною для російської політики на Балканах в кінці 90-х – протягом 2000-х років. Тут варто згадати спецоперацію  із маршем та захопленням аеродрому "Слатіна" в 12 км від столиці Косово Приштини 12 червня 1999 року, яке здійснив зведений російський батальйон з числа військовослужбовців російської миротворчої місії в Боснії та Герцеговині. Однак, це була лише фінальна стадія: ще до прибуття основних сил аеродром в кінці травня 1999 року взяли під спостереження, а потім і під контроль 18 спецпризначенців ГРУ на чолі з нинішнім заступником глави Міноборони Юнусом-Бек Євкуровим (отримав за цю операцію звання "Герой Росії"). Схоже, що взагалі вся операція в основному готувалася ГРУ та її співробітниками на Балканах, в першу чергу, військовим аташе посольства РФ в Югославії Євгеном Бармянцевим (отримав за цю операцію звання "Герой Росії") під керівництвом начальника ГРУ Валентина Корабельникова (отримав за цю операцію звання "Герой Росії").

В цій операції важливу роль відігравала і Греція – через порт в Салоніках здійснювалося постачання боєприпасів та продовольства російському контингенту в "Слатіні", а в липні 1999 року в Салоніки прибули 5 великих десантних кораблів ЧФ РФ з 471 військовослужбовцями, 124 одиницею авто- та бронетехніки та майже 100 тоннами вантажу, які були скеровані в "Слатіну". Безперечно в підготовці цього активну участь брали і посол РФ в Греції Михайло Бочарников (1999-2003), і військовий аташе посольства РФ, прізвища якого у відкритих джерелах немає, але це цілком міг бути Костюков.

Костюков точно працював з наступним послом РФ в Греції Андрієм Вдовіним (2003-2008), який в 1972-1977 рр працював в посольстві СРСР в Лівані, а в 1979-1984 – в Сирії. "Близькосхідна" орієнтація Вдовіна, який в 1995-1998 роках був директором Департаменту Близького Сходу та Північної Африки МЗС, а в 2001-2004 роках спецпредставник Росії з близькосхідного врегулювання, співпадає з наступною активністю Росії взагалі та ГРУ, зокрема, на цьому напрямку.

Цікаво, що в 2009-2011 роках Вдовін був послом з особливих доручень МЗС зі зв’язків з РПЦ. Православ’я на Балканах та в Греції, зокрема, дуже важлива лінія для російської дипломатії та розвідки, по цій лінії вибудовуються агентурні мережі. За деякими даними, Костюков товаришує з Патріахом Кирилом.

Також є припущення, що під час роботи в Греції Костюков підтримував близький контакт з майбутнім начальником ГУ Генштабу ЗС РФ Ігорем Сергуном, який в 1998 році працював військовим аташе посольства РФ в Албанії. Стверджується, що обидва були в контакті з військовим аташе посольства РФ в Югославії з 1992 по 2001 роки генерал-лейтенантом Євгеном Бармянцевим. Всі троє розбудовували агентурну мережу на Балканах.

Євген Бармянцев в 2003 році у віці 60-ти років вийшов у відставку, але до смерті у 2018 році мав стосунок до діяльності ГРУ. Зокрема, з серпня 2004 року до квітня 2005 року працював радником гендиректора ТОВ "Третій варіант", а з 2005 року — першим заступником гендиректора ВАТ "Авіазапчастина". Власником обидвох структур виступає бізнесмен Валерій Захаренков.

ВАТ "Авіазапчастина", утворена на базі радянського підприємства "Авіазагранпоставка", продає запчастини, агрегати, навігаційне обладнання для російської авіатехніки в країнах Азії та Африки, спеціальні метали для аерокосмічної та авіаційної промисловості в Індії та Сирії, а також займається ремонтом літаків. За деякими даними, Захаренков мав стосунок до торгівлі зброєю, а через пов’язаних людей та компанії мав стосунок до бізнесу брата Слободана Мілошевича Борислава Мілошевича. В 2016 році "Авіазапчастини" (з 2020 року перебуває під санкціями США) стали власником "російського кредиту" в 9 млн. євро, наданого в 2014 році французькому "Національному фронту" Марін Ле Пен. Очевидно, що ВАТ "Авіазапчастина" має "розвідувально-дипломатичні" корені.

За деякими даними, Костюкова в 2006 році відкликали з Греції до Москви: начальник Головного розвідувального управління Валентин Корабельников, який високо цінував Костюкова, призначив його на посаду начальника 6-го управління ГРУ (радіотехнічна розвідка).

Валентин Корабельников був начальником ГРУ з 1997 року. В 1992 році став першим заступником начальника ГРУ, в Першу Чеченську війну керував роботою ГРУ в Чечні, був поранений. Деякі джерела приписують Корабельникову одну з головних ролей у вбивстві Джохара Дудаєва. Схоже, що Корабельникова цінував Борис Єльцин, тому він зберігав свою посаду до 2009 року, можливо, в силу домовленостей з "сім’єю".

В радянські часи пріоритетом роботи ГРУ були США та Західна Європа, в 90-ті роки цей тренд зберігався за інерцією. Однак, на початку 2000-х років при ранньому Путіні між Росією та Заходом починається певне потепління. Так, в 2003 році був виведений російський контингент з Косово: начальник Генштабу Анатолій Квашнін заявив, що Росія не має реальних інтересів на Балканах, а на виведенні миротворців можна заощадити $28 млн на рік. Крім того, у ГРУ були вже два конкурента — Служби зовнішньої розвідки (СЗР, яка була сформована на базі 1-го Головного управління (розвідувального) КДБ) та ФСБ, де в 1997 році був створений Департамент аналізу, прогнозування та стратегічного планування (тепер П’ята служба ФСБ — Служба оперативної інформації та міжнародних зв'язків). Очікувалося, що обидві структури будуть в більшому фаворі у Володимира Путіна, ніж ГРУ.

Крім того, в 2001 році Міністерство оборони очолив Сергій Іванов, який в 1991-1998 роках працював в СЗР, а в 1998-1999 роках був заступником директора ФСБ (тоді структуру очолював Володимир Путін) – начальником Департаменту аналізу, прогнозування та стратегічного планування. Іванов анонсував масштабну реформу в ЗС РФ. Тоді в ЗМІ заговорили про те, що вона торкнеться і ГРУ, зокрема, що Іванов заповнить структуру вихідцями з СЗР та ФСБ. Іванов публічно назвав це "ахінеєю" і, схоже, не брехав. Принаймні, Корабельников не лише зберіг посаду, а й просунув свою людину в керівники Головного управління міжнародного військового співробітництва МО генерал-лейтенанта Анатолія Мазуркевича. Більше того, влада виказувала ГРУ очевидні знаки уваги. Так, в 2001 році Путін з Івановим відвідали штаб-квартиру ГРУ (відому, як "Акваріум") і звернув увагу на її непрезентабельність та занедбаність, а через 5 років Путін на до Дня розвідника в листопаді 2006 року вже відкривав з Івановим нову штаб-квартиру ГРУ, збудовану з "нуля" (витрачено 9,5 млрд руб) та обладнану навіть зимовим садом, вертолітними майданчиками, великим спортивним комплексом та басейном. Крім того, співробітникам ГРУ було підвищено грошове забезпечення.

"Мені добре відомі результати роботи ГРУ, чітко і практично без осічок діють ваші бойові підрозділи в ході контртерористичних операцій, у тому числі спецназ, який входить до складу ГРУ, — похвалив розвідників Путін на відкритті нової штаб-квартири в 2006 році. — Своєчасна та точна інформація, що надходить від ГРУ, неодноразово лягала в основу найважливіших державних рішень, допомагала своєчасно парирувати загрози національній безпеці". Крім того, Путін додав, що деякі держави в односторонньому порядку продавлюють свої інтереси без урахування законних інтересів інших держав. В цей час про потепління із Заходом вже не йшлося, а Путін вирішив, що такий інструмент, як ГРУ – з досвідом та агентурою – має бути ефективним доповненням до роботи СЗР та ФСБ, тим більш, що створення додаткової конкуренції в своєму оточенні завжди було притаманним Путіну. На той момент ГРУ вже відзначилося і в Другій Чеченській війні, і в ліквідації антиросійських чеченських лідерів, зокрема, на рахунок ГРУ відносять вбивство Зелімхана Яндербієва в столиці Катару Досі в 2004 році. Виконавців та організаторів цієї операції викрили та заарештували, однак Росії вдалося повернути своїх агентів на батьківщину.

В лютому 2007 році міністром оброни став Анатолій Сердюков, а в серпні 2008 року відбулася російська агресія проти Грузії. Російсько-грузинська війна виявила низку недоліків у роботу армії, і в 2008 році було ухвалено рішення розпочати нову реформу ЗС РФ, яка на першому етапі полягала в оптимізації армії. В результаті з 2008 по 2011 рік було скорочено 150 тис. офіцерів з 300 тис., в основному серед старшого офіцерського складу, але не генералітету. Але вже в лютому 2011 року було ухвалено рішення повернути в армію 70 тис. офіцерів. Реформа Сердюкова стосувалася і ГРУ. Куратором ГРУ в Мінооборони став радник Сердюкова, а зараз перший заступник директора ФСБ Сергій Корольов.

В ході реформи в 2009-2010 роках багатьох офіцерів ГРУ скоротили, в деяких НДІ припинили науково-дослідні роботи, а з Воєнно-дипломатичної академії Міноборони (перейменована у Воєнну академію Мінооборони) звільнили багатьох викладачів. В 2010 році ГРУ було перейменовано в ГУ. За деякими даними, в ГРУ було "оптимізовано" близько 1 тис співробітників. Одною з наймасштабніших новацій було розформування двох бригад спецназу ГРУ та передача ще 7 бригад в підпорядкування командуванню Сухопутних військ. В 2009 році було створено Управління спеціальних операцій, яке напряму підпорядковувалося Генштабу та Мінооборони, що стало початком створення Сил спеціальних операцій (ССО). За деякими даними, 63-річний начальник ГРУ Валентин Корабельников в квітні 2009 року подав рапорт на звільнення на знак протесту проти реформ і був звільнений, хоча менш ніж за місяць до цього в березні 2009 року йому подовжили термін перебування на службі на 2 роки, а в Генштабі запевняли, що саме Корабельников у наступні два роки керуватиме ГРУ. Після відставки Сердюкова в лавах ГРУ будуть згадувати його реформи як найбільш "темний період" історії ГРУ.

Новим начальником ГРУ став генерал-полковник Олександр Шляхтуров (1947 р.н), про якого з відкритих джерел відомо лише, що він закінчив Воєнно-дипломатичну академію, а після навчання проходив службу у валютно-фінансовому департаменті МЗС РФ (якщо ця інформація відповідає дійсності, то з цього можна зробити висновок, що закінчив академію не раніше 1991 року, дещо пізно, оскільки на цей момент йому мало бути 44 роки). В ЗМІ також писали, що на момент призначення він курував "стратегічну розвідку" (в джерелах не уточнюється, що мається на увазі, але відповідного управління в структурі ГРУ не виявлено), а також говориться, що Шляхтуров обіймав посаду першого заступника начальника ГРУ. Шляхтуров не сперечався з Сердюковим, виконував усі розпорядження щодо реформи і публічно обстоював її необхідність, зокрема, й щодо переведення спецназу ГРУ в Сухопутні війська. 

В червні 2011 року Шляхтуров очолив раду директорів ВАТ "Оборонсервіс" Міноборони (тепер АТ "Гарнізон" — займається господарським та майновими справами МО, курує діяльність низки АТ з ремонту, будівництва, торгівлі тощо), а в грудні 2011 року Шляхтуров також очолив раду директорів АТ "Московський інститут теплотехніки" (об’єднує низку підприємств, основна продукція — міжконтинентальні балістичні ракети як стратегічного, так і тактичного призначення, входить до корпорації "Роскосмос"). Тоді ж заговорили про те, що Шляхтуров скоро залишить посаду начальника ГРУ – його звільнили в запас через вік, вакантне місце посів генерал-майор Ігор Сергун.

Схоже, що добровільний перехід Шляхтурова на роботу в "Оборонсервіс", де він змінив на посаді голови ради директорів самого Сердюкова, виглядає рокіровкою, яку ініціював сам міністр, але подальші події навколо "Оборонсервісу" виглядають дещо дивними. У жовтні 2012 року в ЗМІ з'явилася інформація про те, що співробітників "Оборонсервісу" підозрюють у махінаціях під час реалізації непрофільних військових активів — попередні збитки державі від продажу лише восьми об'єктів нерухомості становили понад 3 млрд руб. За даними слідства, махінації санкціонував сам Сердюков, якого зрештою звинуватили за статтею "службова недбалість". Вже в листопаді 2012 року Путін звільнив Сердюкова с посади глави Мінооборони, а його місце посів Сергій Шойгу. Весь цей корупційний скандал закінчився для Сердюкова відносно легко – в 2014 році слідство проти Сердюкова було припинено, оскільки він потрапляв під амністію, справу закрили. Сердюков почав працювати топ-менеджером в структурах "Ростеха" Сергія Чемезова.

Висувалися різні версії щодо причин виникнення "справи Сердюкова". Йшлося про помсту його тестя — екс-прем’єра та колишнього першого віце-прем’єра в "другому уряді" Путіна Віктора Зубкова (у "справі Сердюкова" головною фігуранткою була його коханка — глава департаменту майнових відносин Міноборони Євгенія Васильєва, в 2012 році донька Зубкова Юлія подала на розлучення з Сердюковим). Ще однією версією була інтрига його попередника в кріслі глави Мінооборони, а на той момент глави АП Сергія Іванова, в чому не останню роль нібито зіграв Шляхтуров, який виконав в "Оборонсервісі" роль "агента Іванова" Навіть була конспірологічна версія, що це "помста ГРУ" Сердюкову за "розгром". В свої книзі "Вся кремлівська рать" Михайло Зигарь пише, що відставку Сердюкова організували Сергій Іванов та Сергій Чемезов. І якщо в роль Іванова в цьому можна повірити, то щодо участі Чемезова в цій комбінації є великі сумніви – вся логіка подальших подій з працевлаштуванням Сердюкова в структурах Чемезова на топ-посади суперечить цій версії. 

Справді, скандал з "Оборонсервісом" абсолютно не зачепив голову ради директорів Шляхтурова (з іншого боку, до скандальних оборудок, які здійснювалися до його приходу, він і не мав стосунку). В травні 2013 року вся рада директорів була переобрана, але Шляхтуров був одним з двох директорів, хто зберіг своє місце та посаду голови – він і зараз очолює раду директорів вже АО "Гарнізон", тобто цілком влаштовує і Шойгу. До речі, Шляхтуров зберігав до 2020 року і посаду голови ради директорів АТ "Московський інститут теплотехніки" (туди він був делегований Сердюковим, у якого виник конфлікт з керівництвом АТ). Але дуже сумнівно, що Шляхтуров брав участь в інтризі проти Сердюкова. Шляхтуров виглядає людиною, яка виконує накази керівника незалежно від його прізвища і не пішов би проти Сердюкова поки той очолював МО і людиною якого прийшов в "Оборонсервіс".

Швидше за все, Сердюков став жертвою сукупності обставин та факторів – його реформа негативно сприймалася в армії, у якої на той момент з’явився кадровий голод, його критикували за провали з постачанням озброєння, на все це наклалася корупція і, справді, не виключено, що й особисті мотиви Зубкова.

Щодо ГРУ, то найважливішим наслідком діяльності Шляхтурова на чолі структури, стало те, що, коли він звільнив старих заступників, то відкрив шлях нагору новому, молодшому поколінню керівників. Зокрема, саме при Шляхтурові в 2009 році першим заступником став генерал-майор Ігор Сергун, який коли очолив ГРУ, "підтягнув" своїх наступників Ігоря Коробова та Ігоря Костюкова, а також ще низку зараз ключових в ГРУ людей. Крім того, звільнення Сердюкова та призначення Шойгу відкрило нову сторінку у взаємовідносинах між ГРУ, Генштабом та Мінооборони.

Як вже говорилося, за деякими непідтвердженими даними, Костюков в цей період трансформацій ГРУ був начальником 6-го управління ГРУ (радіотехнічна розвідка, в 2003 році, в період зростання ролі ГРУ, до цього управління передали засоби та сили радіорозвідки Федерального агентства урядового зв’язку та інформації) і саме Костюков керував створенням нового управління – "12-біс", що займається хакерськими атаками та зламами, інформаційними війнами, пропагандою, контрпропагандою, збиранням компрометуючих даних, втручанням у виборчі кампанії та іншими "інтелектуальним" диверсіями.

Як вже йшлося вище, новий начальник ГРУ Ігор Сергун міг бути знайомим з Костюковим по роботі на Балканах. Деякі моменти в біографії Сергуна, які курсують в інформпросторі, виглядають суперечливими та непідтвердженими. Так, у Вікіпедії зазначається, що Сергун з 1984 по 1992 рік був начальником особливого відділу 2-го управління ГРУ (при цьому у відкритих джерелах не згадується наявності "особливого відділу" в структурі даного управління, яке займалося Далеким Сходом). Крім того, у 1984 році Сергуну було лише 27 років. Там же вказано, що Сергун з 1992 по 1998 рік був заступником начальника 2-го управління ГРУ (країни Північної та Південної Америки, Велика Британія), а в 1998 році працював військовим аташе в Албанії у званні полковника, що виглядає пониженням у порівнянні з його попередньою посадою. Однак сам факт його роботи в Албанії може вважатися достовірним. Так чи інакше, але очевидно, що через вже згадуваних Бармянцева та Корабельникова він потрапив в центральний апарат ГРУ, а першим заступником став при Шляхтурові та за рік до відставки Сердюкова очолив ГРУ, а, отже, швидше за все, був висуванцем останнього.

Однак, Сергун налагодив дуже тісну співпрацю і з новим міністром оборони Сергієм Шойгу, для якого армія, а, тим більше ГРУ, були незнайомими структурами. Судячи з усього, Сергун отримав від нового міністра широкі повноваження на реорганізацію ГРУ. Редактор сайту Agentura.ru та експерт в галузі російських спецслужб Андрій Солдатов пізніше відзначав, що "за попередника Сергія Шойгу, Анатолія Сердюкова, відбулися масштабні скорочення в ГРУ. Навіть була ідея про те, щоб перепідпорядкувати ГРУ міністру, а не Генштабу. Їх досить серйозно принизили. Саме тоді вони втратили відому літеру "р", і замість ГРУ стали просто ГУ – Головним управлінням Генерального штабу. Тоді вивели з їхнього підпорядкування бригади спецназу, неприємний був для них період життя. Потім приходить на посаду міністра Сергій Шойгу, який вирішив, що треба навпаки повернути ГРУ усі повноваження та розширити цю структуру".

Справді, при Шойгу відбулося своєрідне "відродження" ГРУ і, виявилося воно у важливому аспекті – у поверненні бригад спецназу (спеціальної розвідки), що були передані при Сердюкові в Сухопутні війська, знову під командування ГРУ, а також створенні Сил спеціальних операцій (ССО), які також підпорядковані ГРУ.

Нагадаємо, що при Сердюкові в 2009 році було створено Управління спеціальних операцій на базі в/ч 92154 ("Сенеж"), яка до цього підпорядковувалася центральному апарату ГРУ. А створене Управління спеціальних операцій підпорядковувалося напряму начальнику Генштабу. На початку 2012 року з ініціативи начальника Генштабу Миколи Макарова Управління спеціальних операцій було розгорнуто до Командування сил спеціальних операцій з наступними планами збільшення ССО до дев'яти бригад та паралельним нарощуванням бригад спецпризначення окружного підпорядкування. В усіх цих планах місця ГРУ не було.

Однак, вже в листопаді 2012 було звільнено главу Мінооборони Сердюкова, а разом з ним і його креатуру Макарова. Міністром оборони став Сергій Шойгу, який відразу запропонував кандидатуру Валерія Герасимова на посаду начальника Генштабу. Нагадаємо, що начальник ГРУ за посадою є заступником начальника Генштабу і Ігор Сергун свою посаду зберіг, а також, схоже, переконав нове керівництво в необхідності посилення "силової" компоненти ГРУ. 6 березня 2013 року Герасимов оголосив про початок створення ССО, начальник яких за посадою є заступником начальника ГРУ. Крім того, в підпорядкування ГРУ повернулися бригади спецназу. Якщо бригади спецпризначення ГРУ – це "еліта" спеціальної військової розвідки, то ССО – це "еліта" серед спецпризначенців ГРУ. 

Перший начальник ССО – Олег Мартьянов, який з очолював ще Управління спеціальних операцій при Сердюкові, недовго зберігав свою посаду. В 2014 році його змінив Олексій Дюмін – виходець з ФСО, так званий "ад’ютант" Путіна, екс-тульський губернатор, а тепер радник президента. Після Дюміна і дотепер ССО очолюють люди, так чи інакше пов’язані безпосередньо з Путіним, зокрема, й нинішній керівник ССО та заступник Костюкова Валерій Флюстиков. За деякими даними, Флюстиков в дуже добрих стосунках з Костюковим, що відкриває для останнього ще один канал доступу до Путіна та підвищує вагу і ГРУ, і ЗС РФ, і Міноборони. І ця тенденція склалася ще при Ігорі Сергуні.

Відзначимо, що ГРУ та ССО дуже добре себе зарекомендували в очах Путіна при анексії Криму (навіть, День ССО – 27 лютого, встановлений указом президента РФ в 2015 році, натякає на події в Криму, саме 27 лютого 2014 року підрозділи ССО зайняли Верховну Раду та Радмін АРК) та в Сирії. Підрозділи ГРУ активно діяли і у війні на Донбасі, чому свідченням є полонені в травні 2015 року в районі Щастя Луганської області сержант Олександр Олександров та капітан Євген Єрофєєв з 3-ї окремої бригади спецназу ГРУ. Але загалом "ДНР" та "ЛНР" стали "вотчиною" ФСБ, а ГРУ виконувало допоміжну роль, що очевидно збільшувало конфліктність у відносинах двох структур.

Слід відзначити, що Сергун в 2011-2015 роках змінив майже всіх заступників. За деякими непідтвердженими даними, наприкінці січня 2012 року Костюков стає заступником Сергуна. У відкритих джерелах підтверджень не знайдено, але, за даними ЗМІ, на момент смерті Ігоря Сергуна у січні 2016 року у нього було мінімум чотири заступника, і хоч прізвища Ігоря Костюкова серед них журналісти не називали, це не виключає, що він обіймав таку посаду. За непідтвердженими даними, на 2012 рік Костюков вже був нагороджений орденом Мужності, медаллю "За відвагу", орденом Олександра Невського, орденом "За військові заслуги", орденом "За заслуги перед Батьківщиною" IV ступеня, медаллю ордена "За заслуги перед Батьківщиною" II ступеня. Всі ці нагороди згадуються в офіційній біографії, але без дат отримання. Якщо вони справді отримані до 2012 року, то це свідчить про серйозні заслуги Костюкова вже на ранньому етапі служби.

Загалом прізвище Ігоря Костюкова потрапляє в публічний простір лише після смерті Ігоря Сергуна (січень 2016 року) – в грудні 2016 року США запровадили санкції за "підрив демократії в США" проти низки керівників ГРУ, зокрема, проти начальника ГРУ Ігоря Коробова та одного з його перших заступників — Ігоря Костюкова. Тоді ж РБК зазначив, що будь-яка інформація про Костюкова відсутня. Короткі біографічні відомості про Костюкова почали з’являтися в публічному просторі лише в момент призначення начальником ГРУ в грудні 2018 року. Зокрема, в ЗМІ зазначалося, що Костюков, як "один з керівників російської військової розвідки, брав безпосередню участь у керівництві військовою операцією в Сирії. За мужність і героїзм, виявлені у виконанні військового обов'язку, віце-адміралу присвоєно звання Героя Росії". Пізніше стало відомо, що звання Героя Росії Костюков отримав 2017 році, як і Ігор Коробов. 

Якою була роль Костюкова у військовій операції в Сирії достеменно не відомо, але є твердження, що з середини літа 2015 року фахівці ГРУ разом із співробітниками Головного оперативного управління Генштабу займалися розробкою військово-повітряної операції Росії в Сирії, а основну роль цьому процесі грав Ігор Костюков. "Віце-адмірал був одним із "батьків" унікальної логістичної операції в Сирії, коли західні розвідки, незважаючи на свою агентурну мережу та супутникове стеження, не змогли зауважити перекидання російської техніки та військового контингенту на територію бази Хмеймім", — писали російські ЗМІ в 2018 році.

4 січня 2016 року офіційно було повідомлено, що начальник ГРУ Ігор Сергун раптово помер. Пізніше офіційні джерела додали, що Сергун помер 3 січня в підмосковному санаторії через хворобу серця. Але вже 7 січня 2016 року американська аналітична компанія Stratfor повідомила, що насправді Сергун помер 1 січня 2016 року в столиці Лівану Бейруті. Ізраїльські ЗМІ повідомляли, що Сергун був поранений в Лівані, а потім перевезений в спецлікарню ФСБ під Москвою, де й помер. 22 січня 2016 року газета The Financial Times з посиланням на джерела повідомила, що за кілька днів до своєї смерті Сергун за дорученням президент РФ Володимира Путіна відвідав в Дамаску сирійського лідера Башара Асада та передав йому рекомендацію піти у відставку, на що той відповів відмовою. Офіційні особи в Росії усе заперечували.

Історія отримала продовження в грудні 2018 році, коли була оприлюднена інформація з допиту в ФБР в січні 2017 року екс-радника з нацбезпеки президента Дональда Трампа Майкла Флінна, який проходив у справі про російське втручання в американські вибори в 2016 році. Флінн, який добре знав Сергуна та зустрічався з ним в червні 2013 року в Москві, будучи директором розвідуправління Мінооборони США , також розповів, що Сергун помер у Лівані. Флінн та Сергун підтримували зв'язок до смерті останнього, Флінн навіть телефонував послу Росії в США Сергію Кисляку та висловлював співчуття. В Росії заяви Флінна про смерть Сергуна в Лівані знову категорично заперечили. За непідтвердженими даними, Сергуна у поїздці в Сирію та Ліван супроводжував Ігор Костюков, який володів арабською мовою.

Так чи інакше, але Сергуна цінували і в Мінооборони і, схоже, сам Путін — в травні 2016 року Сергуну посмертно надали звання "Героя Росії", а його донька Ольга Сергун в липні 2016 року була призначена заступником Керуючого справами президента РФ.

За даними ЗМІ, після смерті Сергуна в ГРУ побоювалися, що на його місце призначать "варяга" з ФСО (небезпідставні побоювання, адже на той момент "ад’ютанти" Путіна заходили на різні посади в різних структурах, зокрема й в ССО) або з СЗР. Серед структур, звідки могли би бути "варяги", не називалося ФСБ, що було би в ГРУ сприйнято зовсім негативно з урахуванням протистояння з ФСБ.

Мінооборони та Генштаб дуже швидко представили кандидатуру з оточення Сергуна – вже в лютому 2016 року начальником ГРУ був призначений перший заступник начальника ГРУ генерал-лейтенант Ігор Коробов, про якого на той момент нічого не було відомо, хоча тоді джерела ЗМІ відзначали, що це "серйозна людина" і найімовірніший кандидат в наступники Сергуна. Після призначення в ЗМІ писали, що Коробов як перший заступник начальника ГРУ курував стратегічну розвідку та усі закордонні резидентури, міг в першій половині 80-х вчитися у Воєнно-дипломатичній академії разом з Сергуном.

Як вже говорилося, в публічний простір прізвище Ігоря Костюкова потрапляє в грудні 2016 року коли США запровадили санкції (це було зроблено Бараком Обамою, хоча на виборах в листопаді вже переміг Дональд Трамп) проти Ігоря Коробова, двох його перших заступників Ігоря Костюкова та Володимира Алексєєва, заступника Сергія Гізунова (екс-начальник 85-го Головного центру спеціальних служб ГРУ, в/ч 26165, початкова спеціалізація криптографія, а потім цифрові диверсії), а також проти двох російських хакерів, двох приватних цифрових компаній та громадської організації, які були пов’язані з ГРУ та ФСБ. 

В січні 2018 році відбувся несподіваний візит до Вашингтону директора СЗР Сергія Наришкіна, який зустрівся з директором ЦРУ Майком Помпео для обговорення питань спільної боротьби з тероризмом, як повідомив останній в інтерв’ю BBC. Однак газета Washington Post з посиланням на власні джерела повідомила, що разом з Наришкіним приїжджали директор ФСБ Олександр Бортніков та "підсанкційний" начальник ГРУ Ігор Коробов, але цю інформацію офіційно ніхто не підтвердив. Є всі підстави вважати, що мова велася не стільки про боротьбу проти тероризму, скільки про те, що російські спецслужби, в першу чергу, ГРУ та ФСБ сильно "наслідили" в 2016 році і команда Трампа вже не може заперечувати російське втручання в американські вибори і буде змушена діяти. Більше того, Помпео розповів BBC, що Росія спробує втрутитися у проміжні вибори до Конгресу, які мали тоді відбутися у листопаді 2018 року. За його словами, ЦРУ не помітила зменшення російських спроб вплинути на результат виборів у США та країнах Європи. Вже в березні 2018 року США видали оновлений та розширений санкційний список "за втручання в американські вибори 2016 року", де знову таки були присутні всі керівники ГРУ, що й в санкційному списку 2016 року .

Загалом 2018 рік став для ГРУ багатим на міжнародні скандали. У березні 2018 року у Великій Британії було отруєно колишнього офіцера ГРУ Сергія Скрипаля та його дочку Юлію. У вересні 2018 року британці назвали імена підозрюваних в отруєнні – Руслана Боширова та Олександра Петрова, а в жовтні 2018 року стало відомо, що під цими іменами приховувалися співробітники ГРУ – полковник, Герой Росії Анатолій Чепіга та Олександр Мішкін, який проходив підготовку як військовий лікар для ВМФ у Військово-медичній академії. До речі, в 2021 році Чехія оголосила їх в розшук через підозру щодо організації вибухів в 2014 році на складах боєприпасів, які призначалися для України.

В липні 2018 року cпецпрокурор США Роберт Мюллер звинуватив 12 громадян Росії, яких влада США вважала офіцерами ГРУ, у зламі в березні 2016 року комп'ютерів співробітників штабу Гілларі Клінтон – суперниці Дональда Трампа. У жовтні 2018 року влада Нідерландів оприлюднила імена росіян, які були вислані з країни за підозрою у спробі здійснити кібератаку на сервери Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) і які були пов’язані з ГРУ. У листопаді 2018 розслідувачі з The Insider і Bellingcat стверджували, що ідентифікували ще одного з організаторів спроби державного перевороту в Чорногорії в жовтні 2016 року – співробітника ГРУ Володимира Мойсеєва. Другим організатором був військовий аташе посольства РФ в Польщі та співробітник ГРУ Едуард Шимшаков.

На листопад 2018 року начальник ГРУ Ігор Коробов через онкологічну хворобу вже був у важкому стані, а його обов’язки виконував перший заступник Ігор Костюков. В російських ЗМІ писали, що вище перелічені провали ГРУ призвели до того, що Коробова "на килим" викликав сам Путін, а в жовтні в Мінооборони начебто була секретна нарада, де відбувався жорсткий "розбір польотів". Утім, видається, що ці чутки, як мінімум дуже перебільшені, що й підтверджувало відверто знущальне інтерв’ю редактору телеканалу RT Маргариті Симоньян 13 вересня 2018 року двох людей, які назвалися Олександром Петровим (Мішкін) та Русланом Бошировим (Чепіга). Вони повідомили, що працюють у фітнес-індустрії, відкинули свою причетність до отруєння Скрипалів, а візит до Солсбері пояснили бажанням оглянути місцеві пам'ятки.

Досить задоволеним виглядав і Путін на помпезному святкуванні 100 років ГРУ, яке відбулося в Театрі російської армії 2 листопада 2018 року до Дня розвідника, який в Росії святкується 5 листопада. Путін відзначив, що "конфліктний потенціал у світі, на жаль, зростає. У хід йдуть провокації та відверта брехня. Робляться спроби зламати стратегічний паритет. Розхитується система міжнародного права" та додав, що "як верховний головнокомандувач, безумовно, знаю ваші без жодного перебільшення унікальні можливості, у тому числі щодо проведення спеціальних операцій, високо ціную ту інформацію, ті аналітичні матеріали та доповіді, які готуються для керівництва країни". Крім того, Путін сказав, що "немає більшої ганьби, ніж зрадити Батьківщині, зрадити товаришів". Але найголовніше, що Путін на початку привітання отримав бурхливі оплески, коли зауважив: "Вітаю вас із наступаючим професійним святом – Днем військового розвідника та 100-річчям легендарного ГРУ, нині – Головного управління Генерального штабу Збройних Сил Росії. Незрозуміло, куди зникло слово "розвідувальне" — "Головне розвідувальне управління" – треба було б відновити". До речі, за спиною Путіна, який виступав на сцені, фоном було зображення земної кулі, на якій був напис — Головне розвідувальне управління. 

Тож Путін дав ГРУ чіткі послання – по-перше, йому подобається, що по світу лунає легендарна абревіатура ГРУ (на Заході справді переважно використовують саме цю абревіатуру і ЗМІ, і офіційні джерела, але офіційно в назву так поки і не повернули слово "розвідувальне") і Путін пишається тим, що ГРУ на Заході бояться, по-друге, Росія, як мінімум в стані "холодної війни", тож на "брехню та провокації" слід відповідати належним чином, і по-третє, спецоперації, особливо, з покарання зрадників – це предмет гордості, і не страшно, якщо виконавці "засвітилися", можливо, це й на краще, щоб більше боялися.

Ще в 2017 році британський спеціаліст по російським спецслужбам Марк Галеотті відзначав, що сучасну діяльність російських спецслужб, які живуть у "людожерській системі" взаємної конкуренції не можна порівнювати із західними спецслужбами, в першу чергу, тому що західні спецслужби діють, як в мирний час, а російські – вже ведуть "свою війну", де усі засобі добрі. За словами Галеотті, в російських спецслужбах "вважають, що краще скористатися можливістю, ніж уникнути помилки. Західні служби, що функціонують у режимі мирного часу, правильно прагнуть уникати ризику, чудово розуміючи, наскільки небезпечними з політичної чи іншої точки зору можуть бути необдумані дії. Їхні російські колеги набагато ризикованіші, адже для кар'єри офіцера набагато небезпечніше уславитися неготовим скористатися шансом, ніж викликати міжнародне засудження".

На святкуванні 100-річчя ГРУ поруч із Путіним сидять Сергій Шойгу і вже саме Ігор Костюков. 21 листопада 2018 року Ігор Коробов помер, а 10 грудня 2018 року заступником начальника Генштабу – начальником ГРУ був призначений Ігор Костюков. За непідтвердженою версією цьому призначенню сприяла голова Ради Федерації Валентина Матвієнко, з якою у Костюкова нібито теплі стосунки з 90-х років.

Ще до свого призначення начальником ГРУ Ігор Костюков виходить з тіні в публічну площу. Так, у квітні 2018 року Костюков виступив на VII Московській конференції з міжнародної безпеки: особливо наголошував, що США прагне отримати преференції в економічній галузі, використовуючи силові методи і Вашингтон провокує загострення ситуації в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Слід відзначити, що в цей період президентства Дональда Трампа справді відбувалося загострення у стосунках США з Китаєм та КНДР. "Білий дім формує в АТР підконтрольні йому військово-політичні союзи з Японією, Республікою Корея та Австралією для геополітичного стримування Росії та Китаю як центрів сили, здатних поставити під сумнів американське домінування в регіоні", — зазначав Костюков, наголошуючи на збільшенні військової присутності США в АТР. Також Костюков зазначив щодо США: "Посилення політичного тиску та демонстрація бойової могутності вже неодноразово доводили свою безперспективність і призводили лише до виникнення збройних конфліктів. Практичні результати застосування Вашингтоном принципу "мир через силу" ми маємо можливість спостерігати в гарячих точках на Близькому Сході та в Північній Африці".

Таким чином, очевидно, що Костюков своєю доповіддю, по-перше, підтримував та обґрунтовував вже триваючий тренд на все більше зближення Росії та Китаю, а, по-друге, створював видимість незацікавленості Росії в підтримці Трампа на виборах в 2016 році. І головне його доповідь цілком вписувалася в установки Путіна про "спроби зламу стратегічного паритету в світі". Цікаво, що доповідь Костюкова цілком стосувалася АТР і жодним чином не зачіпала проблематику стосунків Росії із колективним Заходом в Європі, зокрема, навколо України. Справді, в цей момент стосунки Росії з ключовими країнами ЄС, в першу чергу, з Німеччиною, хоч і були напруженими, але були ще далекими від стану "холодної війни".

Ще в 2016 році Марк Галеотті відзначав, що російські спецслужби і, зокрема, ГРУ відчувають настрої Путіна і намагаються їм підігрувати, що дуже часто призводить до того, що вище керівництво Росії отримує спотворену інформацію. За словами Галеотті, дуже тонко відчував, що від нього хочуть почути у Кремлі колишній голова ГРУ Ігор Сергун, і "саме це вміння дуже допомогло всій структурі ГРУ відновити свій авторитет та зміцнити позиції після затяжного періоду опали". Немає жодних підстав думати, що наступники Сергуна, зокрема, і Ігор Костюков, змінили підхід.

Вже в якості начальника ГРУ Костюкова ще двічі включили в різні санкційні списки. 21 січня 2019 року ЄС запровадив санкції проти Костюкова як відповідального за зберігання, перевезення та застосування отруйної речовини "Новичок" 4 березня 2018 року в Солсбері. В жовтні 2020 року ЄС та Велика Британія запровадили санкції за хакерську атаку в квітні 2015 року на сервери Бундестагу та злам пошт низки німецьких політиків (включно з канцлером Ангелою Меркель) щодо Ігоря Костюкова, Дмитра Бадіна (в травні 2020 року МЗС Німеччини називало його співробітником ГРУ) та 85-го Головного центру спеціальних служб ГРУ. Зі свого боку Путін відзначив заслуги Костюкова в 2019 році новим званням адмірала.

7 січня 2020 року Путін зробив неоголошений візит до Сиріі (до цього він вже відвідував Сирію в 2017 році). Через рік в січні 2021 року про цей візит телеканал "Росія 1" зняв документальний фільм "Без права на помилку. Різдвяний візит в Дамаск", в якому про організацію поїздки з гордістю розповідав Ігор Костюков, а також міністр оборони Сергій Шойгу та начальник Генштабу Валерій Герасимов. Костюков розповів в інтерв’ю телеканалу "Росія 1", що найскладніше "так" в його житті було пов'язане з цим візитом президента Росії Володимира Путіна, в ході якого він мав гарантувати безпеку російського лідера. "У нас не було права на помилку, не те що на помилку, а на найменший збій", — уточнив Костюков. Начальник ГРУ зазначив, що було багато "неясних моментів". При цьому відповідальність також несли багато інших структур — Федеральна служба охорони (ФСО), російські та сирійські партнери та колеги. "Це все консолідувалося в одному місці, — сказав він. Проте коло людей, які брали участь в операції, було вузьким і всі поставилися до завдання максимально відповідально".

Примітним в появі Костюкова у фільмі є сам факт появи – адже чи не вперше діючий начальник ГРУ вийшов у ЗМІ, а крім того, дав зрозуміти, наскільки ГРУ є важливим в функціонуванні держави та її очільника. Слід відзначити, що у фільмі був зроблений акцент на тому, що сам візит був дуже складною та тонкою операцією ГРУ, проведеною в зв’язці з керівництвом Мінооборони та Генштабу, що підводило глядача до думки, що російська армія та її спецслужба сильні, як ніколи.

Сам фільм ще цікавий тим, що він наче підсумовував російську військову операцію в Сирії та акцентував на її завершеності та успішності. Як сказав у фільмі Шойгу, Путіна до рішення про поїздку підвели доповіді різних служб, насамперед Генштабу, який повідомив про завершення основного силового етапу операції у Сирії та початку етапу відновлення мирного життя в країні. "І, звичайно, це робота і військових, і відновлення економіки та життя – воно вимагало взагалі такого підбиття підсумків та постановки завдань на наступний етап", – наголосив Шойгу. На думку Шойгу, візит Путіна показав жителям Сирії та світу перехід країни до нового етапу. А росіянам показали, що Росія прийшла в Сирію і все налагодила.

Вихід такого підсумкового фільму про Сирії з огляду на подальші події можна вважати невипадковим і зловісним. Російський опозиційний політичний оглядач Михайло Зигарь вважає, що приблизно в січні 2021 року, коли Маргарита Симоньян раптово приїхала до Донецька на форум "Російський Донбас" і патетично звернулася: "Росія-матінко, забери Донбас додому", Путіним вже було ухвалено рішення про вторгнення в Україну.

В серпні 2021 року Костюков написав статтю для журналу "Военная мысль" під назвою "Стан та перспективи Північноатлантичного союзу", де сформулював небезпеки, які несе НАТО для Росії. Він відзначив, що, по-перше, НАТО, де провідну роль грає США, "означило перспективи членства Грузії та України", по-друге, НАТО зайняв "деструктивну позицію щодо конфлікту на південному сході України. Дипломатичне, економічне та військове сприяння Києву з боку провідних держав НАТО провокує українську владу на продовження бойових дій на Донбасі", а, по-третє, можливе "створення великого наступального угруповання НАТО під виглядом навчань або у рамках підготовки операції кризового врегулювання у прикордонній з РФ державі". Фактично це все звучить, як обґрунтування необхідності превентивної "спеціальної військової операції" в Україні. Костюков є послідовним противником зближення з США та НАТО, але виступає за альянс Росії та Китаю. 

Безперечно, Ігор Костюков та його заступник і керівник ССО Валерій Флюстіков був одним з провідних розробників плану вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року. Оскільки, схоже, що вторгнення планувалося, як "бліц-криг", то основну роль в цьому повинні були відігравати саме ССО та інші підрозділи спецпризначення, які мали нейтралізувати "центри ухвалення рішень", але важливим питанням залишається, хто відповідав за підготовку політичного "ґрунту" в Україні.

Один з провідних журналістів-розслідувачів проекту Bellingcat Хрісто Грозєв в липні 2022 року розповідав, спираючись на власні джерела, що вторгнення в Україну готували 120 офіцерів П'ятої служби ФСБ — Служби оперативної інформації та міжнародних зв'язків, а також 40 співробітників ГРУ. За словами Грозєва, кожен офіцер ФСБ, який був залучений до планування війни, вів від 5 до 10 завербованих агентів, і загалом П'ята служба ФСБ на своєму обліку мала понад 1000 агентів. П'ята служба ФСБ звітувала Путіну про політичну нестабільність та протестні настрої в Україні, а також про готовність більшості прийняти нову владу з Москви.

За словами Грозєва, у ГРУ була своя, але менша, ніж в ФСБ, мережа агентури в Україні – від 100 до 300 агентів. Наприклад, СБУ стверджує, що серед "топових" контактів ГРУ був екс-нардеп Андрій Деркач, який мав агентурний зв'язок через свого помічника Ігоря Колесникова з самим Костюковим та його першим заступником Володимиром Алексєєвим. Загалом, про масштаби роботи російських спецслужб в Україні до 24 лютого 2022 року можна судити з того, що при звільненні в липні 2022 року з посади керівника СБУ Івана Баканова, Президент України Володимир Зеленський зазначив, що зареєстровано 651 кримінальне провадження за статтями про держзраду та колабораціонізм лише серед працівників "силових" органів України. 

Однак, за словами Грозєва, ГРУ не грало провідну роль в Україні, хоча й конкурувало з ФСБ. І, схоже, саме остання структура врешті-решт була закріплена Путіним, як головна по "українському напрямку". Утім, як стверджує Грозєв, після провалу "бліц-кригу" Путін став менше довіряти ФСБ, тому роль служби в Україні обмежили, а, оскільки у ГРУ таких провалів не було, тому їх роль навпаки підвищили. "Спостерігається ситуація, дзеркальна війні 2014 року, коли ФСБ виграло у ГРУ довіру Путіна після початку вторгнення на Донбас", — додає Грозєв. Редактор сайту Agentura.ru та експерт в галузі російських спецслужб Андрій Солдатов також ще в травні 2022 року стверджував, що Путін відсторонив ФСБ від ролі основного розвідувальної структури у війні в Україні та передав ці повноваження ГРУ.

До речі, Хрісто Грозєв також ще відзначав, що дуже постраждав імідж СЗР та її директора Сергія Наришкіна, які неправильно спрогнозували міжнародну реакцію на вторгнення РФ в Україну, що призвело до недооцінки масштабів ймовірної ізоляції. "Є індикація, що довіра до Наришкіна втрачена", — вважає Грозєв.

Можна ставити під сумнів всі ці дані, але сама логіка війни проти України, де головну роль відіграє ЗС РФ та Генштаб, підказує, що головні розвідувальні повноваження здійснює саме ГРУ. За словами експерта в галузі російських спецслужб Андрія Солдатова, тепер російською розвідкою в Україні керує перший заступник Костюкова Володимир Алексєєв, який раніше очолював 14-те управління ГРУ, яке відповідало за спеціальну розвідку, розробку програм її бойової підготовки та контролю їх виконання, розробку нової техніки та озброєння.

Відкритим залишається питання про зв'язок між ПВК "Вагнер" та ГРУ, а також роль останнього під час "бунту Пригожина" в червні 2023 року. Є підстави вважати, що ПВК "Вагнер" у своїй діяльності в Сирії повинно була тісно взаємодіяти з ГРУ, а в Африці повинно було спиратися на підтримку резидентур ГРУ. Слід зазначити, що військовий керівник ПВК "Вагнер" Дмитро Уткін був вихідцем зі спецназу ГРУ – до 2013 року командир 700-го окремого загону спецпризначення 2-ї окремої бригади спецпризначення ГРУ. Уткін звільнився в запас у званні підполковника і з середини 2013 року керував в Сирії ПВК "Слов’янський корпус", яку Євген Пригожин зробив основою для ПВК "Вагнер", яка у подальшому брала участь в анексії Криму та війні на Донбасі (є свідчення, що тут вони діяли під контролем ГРУ, зокрема Уткін отримував вказівки від офіцера ГРУ Іваннікова), а з осені 2015 року ПВК "Вагнер" знову в Сирії. Є свідчення того, що бійці ПВК "Вагнер" в 2014 році проходили підготовку на базі ГРУ в Краснодарському краї в Молькіно. Також є свідчення, що ГРУ та Пригожин співпрацювали в інформаційних спецопераціях, підтвердженням чого можуть бути санкції США 2018 року, які були накладені і на керівництво ГРУ, і на Пригожина за втручання у вибори в США в 2016 році.

Центр "Досьє" Михайла Ходорковського після "бунту Пригожина" опублікував своє розслідування про зв’язки Пригожина в Міноборони, зокрема, з ГРУ. Зокрема, центр "Досьє" стверджував, що має в своєму розпорядженні виписки за грудень 2020 – листопад 2022 років з особистого календаря зустрічей Пригожина. Згідно цим записам найбільша кількість контактів була з Ігорем Костюковим (8), за ним йшов перший заступник начальника Генштабу Сергій Рудськой (7) та глава "Росгвардії" Віктор Золотов (6).

Крім того, розслідувачі стверджували, що у Сирії Пригожин зблизився з першим заступником начальника ГРУ Володимиром Алексєєвим. В свою чергу, Ігор Гіркін (Стрєлков) в 2023 році стверджував, що створенням ПВК "Вагнер" займався саме Алексєєв. Однак, інші російські опозиційні ЗМІ говорять, що Алексєєв та Пригожин в якийсь момент стали конкурентами. Слід зазначити, що ПВК "Вагнер" не було виключно приватним проектом Пригожина, йому було дозволено і доручено Кремлем зайнятися формуванням такої структури, але дуже швидко Пригожин монополізував і замкнув на собі ПВК "Вагнер", що, в принципі, не турбувало Путіна, але, схоже, дуже дратувало Мінооборони.

Тому, за даними спільного розслідування The Insider и Spiegel, з серпня 2021 року ГРУ і безпосередньо Алексєєв розгорнули діяльність з набору власної, звичайно, неофіційної ПВК "Редут". Вів набір добровольців Анатолій Каразій (за деякими даними, родич Алексєєва і колишній очільник розвідки в ПВК "Вагнер"). Каразій почав вербовку для ПВК "Редут" і в лавах ПВК "Вагнер" через що між Алексєєвим та Пригожиним виник гострий конфлікт, який Міноборони вирішило на користь Алексєєва. За даними видань, на першому етапі вторгнення в Україну було широко задіяно саме ПВК "Редут", а ПВК "Вагнер" були відсунуті на другий план. Однак, коли "бліц-криг" не вдався, а за перший місяць війни підрозділи ПВК "Редут" зазнали дуже суттєвих втрат, то, за даними розслідувачів, Мінооборони і, зокрема, Алексєєв були змушені (або таку вказівку їм дали згори) звернутися по допомогу до Пригожина.

Інше журналістське розслідування російських опозиційних проектів "Схеми" та "Система" підтверджує, що ПВК "Редут" створювалося ГРУ під контролем Алексєєва і що "редутівці" діяли у вересні 2022 року на Харківщині. Крім того, розслідувачі стверджують, що "Редут" — це лише бренд та система найму, які об’єднують близько 20 різних добровольчих збройних формувань, зокрема, загони "Вовки", "Листань", "Скіф" тощо. Стверджується, що до кінця 2022 року за системою "Редут" комплектувалося неонацистське угруповання "Русич". За даними розслідування, частина формувань умовної групи "Редут" цілком фінансувалася Міноборони, а частина мала і власних спонсорів, але так чи інакше вони афільовані з МО та ГРУ.

Зокрема, в лютому 2023 року в Маріуполі пройшов з'їзд "Союзу Добровольців Донбасу" (СДД), на якому оголосили про створення "Російського добровольчого корпусу". СДД – очолює відомий учасник "русской весны", "прем’єр-міністр ДНР" (травень-серпень 2014) Олександр Бородай, якого пов’язують з "православним мільярдером" Костянтином Малофеєвим. Крім Бородая та Малофеєва на з’їзді СДД в Маріуполі був і перший заступник начальника ГРУ Володимир Алексєєв, про що свідчить спільне фото. Крім того, журналісти наводять фрагмент з виписки наказу командира "Російського добровольчого корпусу" Олексія Кондратьєва (сенатор від Тамбовської області в 2015-2020 рр, з 1998 по 2010 роки служив в спецназі ГРУ, зокрема заступником командира 16-ї окремої бригади спецпризначення ГРУ, з якою пов’язують низку добровольчих формувань з-під "парасольки" "Редут") з печаткою Мінооборони.

В дослідженні Українського інституту майбутнього "Короткий курс щодо російських ПВК" вказується, що подібні підрозділи Мінооборони формуються з "бойового армійського резерву країни" (БАРК), служба в якому регулюється законом "Про військовий обов'язок та військову службу", і активний набір до загонів БАРК розпочався саме з 2021 року, тобто, за рік до масованого вторгнення, як і вказувалося іншими розслідувачами.

Розслідування російського опозиційного сайту "Медуза" також підтверджує зв'язок "Редута" з ГРУ, але також зазначається, що переформування з'єднань найманців після втрат під Києвом курирував заступник міністра оборони Юнус-Бек Євкуров і багато хто з них перейшов на контракт з Міноборони без "прокладки" у вигляді ПВК.

Саме Володимир Алексєєв та заступник глави Міноборони Юнус-Бек Євкуров (до речі, також пов’язаний в минулому зі спецназом ГРУ) потрапили в "заручники" до Пригожина 24 червня 2023 року в Ростові-на-Дону в штабі Південного військового округу і "вагнерівці" виклали відео розмови Пригожина з ними. Обидва виглядають дещо розгубленими і на відео не помітно, що Алексєєв близько знайомий з Пригожиним. Алексєєв намагається іронічно жартувати, і на вимогу Пригожина видати Шойгу та Герасимова Алексєєв зі сміхом каже: "Забирайте!". За кілька годин до цього Алексєєв записав відеозвернення до Пригожина, де нагадав, що виконував бойові завдання з ПВК "Вагнер" з початку її створення, але назвав їх теперішні дії "спробою держперевороту", "ударом в спину президенту" та закликав "схаменутися". Схоже відео записав генерал Сергій Суровікін в тому ж самому місці.

Після "бунту Пригожина" в російських телеграм-каналах з’явилася інформація, що очікується відставка Алексєєва і вже звільнений начальника 15-го Управління ГРУ генерал-майор Дмитро Пронягін, який особисто відповідав за організацію постачання ПВК "Вагнер" озброєнням та технікою через 78-й розвідцентр. Підтверджень цьому немає і дана інформація більше схожа на "вкид".

У будь-якому разі лояльність ГРУ до Міноборони та персонально Шойгу, а також до Генштабу та Герасимова, які чимало зробили для збільшення ролі ГРУ, була визначальним фактором в позиції ГРУ щодо конфлікту Пригожина з МО.

Схоже, що "бунт Пригожина" не вплинув ані на позиції ГРУ, ані на кар’єру Костюкова та, мабуть, і на кар’єру Алексєєва, хоча після "бунту Пригожина" його не було помітно в публічному просторі. Зрештою, Алексєєв і не був надто публічною персоною, а своєю відомістю завдячує журналістам-розслідувачам.

Натомість другий учасник "зустрічі" з Пригожиним в Ростові-на-Дону Євкуров разом з одним з екс-командирів ПВК "Вагнер" Андрієм Трошевим (за деякими даними, керував табором "вагнерівців" на базі ГРУ в Молькіно Краснодарського краю, не підтримав "бунт Пригожина" та перейшов до ПВК "Редут") 28 вересня 2023 року мав зустріч з Путіним в Кремлі, де було обговорено задачі щодо створення добровольчих підрозділів в межах Мінооборони. Експерти вважали, що мова йде про включення ПВК "Вагнер" у склад Мінооборони, однак поки що в інформпросторі з’являлася лише неофіційна інформація, що частина бійців ПВК "Вагнер" приєднується до ПВК "Редут", а дехто до "Росгвардії".

Також можна відзначити спроби імовірно колишніх соратників Пригожина з ПВК "Вагнер" спекулювати на бренді і поширювати інформацію про відродження "Вагнера" під проводом сина Євгена Пригожина Павла Пригожина. Не виключено, що за цими чутками стоять більш потужні політичні гравці, які хотіли би отримати не лише бренд ПВК "Вагнер", а і його спадок у вигляді контролю над закордонними операціями. Можна було б припустити, що це глава "Росгвардії" Віктор Золотов, але він навряд чи зважиться на власну інтригу і для нього завжди ключовим буде акцепт Путіна на будь-які дії такого масштабу. Це може бути і "православний мільярдер" Малофеєв, але його ваги недостатньо, щоб одноосібно вирішити таке питання на свою користь, а брати Ковальчуки, з якими він пов'язаний і які свого часу просували Пригожина, схоже, вважають зараз за краще дистанціюватися від цієї теми.

У будь-якому разі, виглядає так, що на даний момент в Кремлі ухвалено рішення сам "бунтівний" бренд не відроджувати, нових "пригожиних" не створювати, а кадри ПВК "Вагнер" розділити між різними силовими структурами. Але це стосується бойових дій в Україні. Що стосується закордонних "проектів" ПВК "Вагнер", то тут очевидно, вирішено замкнути процеси на Мінооборони та ГРУ. Євкуров в серпні-вересні 2023 року відвідав низку країн Африки (Лівію, Буркіна-Фасо, Малі, ЦАР) та Сирію — країни, де ПВК "Вагнер" була або могла би бути задіяна. В цих поїздках його супроводжував генерал-майор, за деякими даними, заступник начальника ГРУ Андрій Авер’янов.

Виникає питання, чому не Алексєєв? Немає достатніх підстав вважати, що Алексєєв відсторонений взагалі, скоріше за все, він і надалі керує діями ГРУ в Україні, що являє собою дуже великий та відповідальний напрямок роботи. Алексєєв був і, скоріше за все, залишається ключовою фігурою ГРУ безпосередньо в Україні, тоді як закордонні "проекти" ПВК "Вагнер" виділені в окремий напрямок, яким спільно опікуються Євкуров та Авер’янов, а сам начальник ГРУ Костюков виконує "стратегічну" роль керівника і в його компетенції всі глобальні питання.

Справді прізвище Костюкова менше звучить в контексті безпосередньо бойових дій в Україні, хоча Костюков, наприклад з посиланням на дані ГРУ коментує питання включеності США та Заходу у війну Росії з Україноюале загалом Костюков більше концентрується на глобальних загрозах Росії.

Так, в серпні 2023 року на XI Московської конференції з міжнародної безпеки Костюков у своїй доповіді розповів про надзвичайну активізацію стратегічної авіації США поблизу кордонів Росії та Китаю, а також про плани США до 2028 року розвернути в АТР, зокрема, на території Японії, дві бригади з гіперзвуковими та крилатими ракетами великої дальності. Костюков додав, що особливого значення США надають спільному з Японією та Республікою Корея будівництву регіонального сегменту глобальної системи протиракетної оборони. В листопаді 2023 року Путін на зустрічі із заступником голови Центральної військової ради КНР Чжан Юся в Москві фактично повторив тези Костюкова та наголосив, що "Північноатлантичний альянс, як це не дивно, порушує, на мою думку, свої власні доктринальні документи робить спроби вийти за географічні рамки своєї діяльності. Все більше і більше Сполучені Штати втягують усі країни альянсу у створення напруженої ситуації в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, намагаються створювати там нові військово-політичні альянси, включаючи країни регіону, і перш за все керуючись, звичайно, своїми власними, скажу прямо, корисливими інтересами".

Схоже, що Костюков на даному етапі однозначно виграє змагання з іншими спецслужбами за провідну роль в формуванні бачення Путіна військово-політичної ситуації в світі і стає його головним радником з цих питань.

Офіційна інформація про сім’ю у відкритих джерелах відсутня. Більшість нижче викладеної інформації взята з відкритих неофіційних джерел, в основному ЗМІ, які спеціалізуються на розслідуваннях з використанням OSINT-аналітики, тож достовірність інформації під питанням.

Дружина Костюкова Тетяна Євгенівна, народилася 14 квітня 1963 року в Псковській області, педагог за освітою, працювала у Московській гуманітарно-соціальній академії та Інституті молоді.

Син Костюков Олег Ігоревич, народився 17 січня 1987 року. Співробітник МЗС РФ.

Невістка Костюкова (Ковальова) Катерина Павлівна, народилася 20 січня 1986 року.

Донька Соломонова Альона Ігорівна, народилася 15 квітня 1984 року.

Кілька джерел стверджують, що Альона Ігорівна Соломонова має ІНН 772071831577 – цей номер в базах даних також належить Костюковій Олені Ігорівні, яка, схоже, змінила прізвище, коли вийшла заміж.

Альона Ігорівна Соломонова засновник, а з 5 травня 2023 року директор ТОВ "ПМК", яка на 100% виступає засновником ТОВ "Електрощит — ЭТС" — великого самарського підприємства, що виробляє електротехнічне устаткування, яке, зокрема, закуповують структури Міністерства оборони РФ. Гендиректор ТОВ "Електрощит — ЭТС" — Соломонов Матвій Максимович (очевидно, 21-річний син Альони Соломонової. Якщо це так, то народити його вона мала в 18 років).

Власник ТОВ "Електрощит-ЕТС" – ТОВ "ПМК" (раніше воно називалося "ПМ-Композит"), заснована великим самарським підприємством ВАТ "Завод Продмаш", займається випуском металоконструкцій для дорожньої сфери та гаряче оцинкування. За результатами 2021 року виторг "Заводу "Продмаш" склав 4,9 млрд руб., чистий прибуток — 464 млн руб. Бенефіціар підприємства Георгій Макаров. 

В квітні 2023 року самарські ЗМІ писали, що Макаров в 2019 році через "ПМК" – "ПМ-Композит" викупив у колишнього гендиректора В'ячеслав Карпухін (працював до свого виходу на пенсію у правоохоронних органах) за 200 млн. руб. АТ "Самарський завод "Електрощит", який і став ТОВ "Електрощит-ЕТС". "ПМК", який невдовзі після підписання договору змінив офіційних власників, із Карпухіним так і не розрахувався. Колишньому господареві "Електрощит-ЕТС" довелося захищати свої права в суді, але станом на квітень 2023 року з ним так і не розрахувалися. В публікації також згадується Соломонов Максим Вікторович (засновник 6 компаній, які мали борги та були ліквідовані, очевидно, чоловік Альони Соломонової та батько Матвія Соломонова), пов'язаний з власником заводу "Продмаш" Георгієм Макаровим. В матеріалі не згадується, що мова йде про сім’ю Костюкова. 

Альона Соломонова виступала засновником та директором ще в низці компаній, більшість з яких були ліквідовані. Через пов’язані підприємства існує зв’язок ТОВ "Електрощит-ЕТС" з ТОВ "Електрощит-Стройсистема", що належить Ігорю Свеженцеву – депутату Законодавчих Зборів Челябінської області від "Єдиної Росії".

За деякими даними, Альона Соломонова також працює з 2021 року начальником відділу АТ "Региони-Ентертеймент", що входить до АТ "Група компаній "Регіони" (девелопмент), що належить депутату шести скликань Держдуми РФ (з 1999 і дотепер) від "Єдиної Росії" Зелімхану Муцоєву та його брату громадянину Великої Британії Амірхану (Муцоєву) Морі.

Зелімхан Муцоєв – один з найбагатших депутатів Держдуми. Основний бізнес – девелопментська група компаній "Регіони", але раніше Муцоєв володів "Першоуральським трубним заводом", мав частку в "Уралкалії" та золотовидобувному підприємстві "Полюс Голд". Однак, за словами Муцоєва, зараз бізнесом займаються його сини та брат, а сам він присвячує весь час виключно політиці, що й не дивно – з 2022 року Муцоєв перебуває під санкціями США, Канади, ЄС, Швейцарії, Нової Зеландії, України.

Найцікавіше в біографії Муцоєва, який народився в 1959 році у Тбілісі, те, що за національністю він курд-єзид та володіє англійською, турецькою, фарсі, грузинською, вірменською, азербайджанською мовами, а також курманджі (північнокурдська мова, найбільш поширена серед курдів) та кубані (мова горських євреїв, діалект м. Куба, Азербайджан).

Муцоєв в Держдумі – член комітету з міжнародних справ і відповідає за Близький Схід. Має регулярні контакти з курдами в Іраку та Сирії і, як зазначає "Форбс", "особисто супроводжував гуманітарні конвої у Багдаді та Курдистані ще до початку військової операції у Сирії". В Сирії Муцоєв теж бував часто, зокрема, в 2017 році зустрічався з Башаром Асадом. 

Муцоєв нагороджений медаллю "Учаснику військової операції в Сирії", нагородною зброєю Міноборони РФ, двома Орденами Мужності, медалями ордену "За заслуги перед Вітчизною" І та ІІ ступенів та багатьма іншими нагородами. Чи пов’язана діяльність Муцоєва на Близькому Сході з ГРУ та працевлаштуванням доньки Ігоря Костюкова Соломонової в АТ "Група компаній "Регіони" сказати важко, однак, і виключати такий зв'язок не можна.

В жовтні 2021 року видання The Insider опублікувало розслідування, у якому повідомило з посиланням на джерела в податковій службі, що отримало дані про те, що донька Ігоря Костюкова Альона Соломонова у листопаді 2019 року придбала земельну ділянку у котеджному селищі "Липка" на Новоризькому шосе. У виписці з Росреєстру ім'я власника приховано: замість нього значиться "Російська Федерація".

Крім того, видання стверджувало, що сусідню ділянку також у листопаді 2019 року придбав брат Альони Соломонової Олег Костюков. Його ім'я можна знайти в архівній виписці з ЄДРН про перехід прав на об'єкт. Згідно з нею, дільниця Олега Костюкова минулого року була також переоформлена на "Російську Федерацію". Нерухомість видання оцінило в 170 млн. руб.

Видання пише, що судячи зі знімків із супутника, одразу після купівлі землі Костюкови вирубали дерева та почали спорудження будинку на 60 сотках об'єднаних ділянок.

За даними The Insider, Олег Костюков володіє квартирою на 2-ій Чорногрязській вулиці та автомобілем Mercedes-Benz GLE 350 d 4MATIC, а Альона Соломонова володіє авто Mercedes-Benz C 200. Крім землі в "Липці", брат і сестра спільно володіють ділянкою 12 соток у котеджному селищі "Білі Роси-1".

Саме The Insider стверджує, що Альона Соломонова працює начальником відділу АТ "Регіони-Ентертеймент", що входить до АТ "Група компаній "Регіони", а її річний дохід складає 2,2 млн. руб.

"Пробувала Альона Соломонова зайнятися і бізнесом, але він не пішов. Ліквідовані та збанкрутовані і фірми її чоловіка, який тепер працює найманим менеджером, має непогашені борги перед судовими приставами… Незважаючи на незрозумілі джерела добробуту, дочка глави розвідки не відмовляє собі у розкоші. У неї одного разу вкрали каблучку з діамантами за 2 млн рублів. Судячи з оголошень на Avito, Альона Соломонова продавала свій годинник Chanel, сумку Valentino та інші дорогі речі", — пише видання.

The Insider також стверджував, що Олег Костюков є працівником МЗС, а його річний дохід складає 1,5 млн. руб. Справді, є свідчення, що Олег Костюков вчився в Дипломатичній академії МЗС і в 2018 році за ним була закріплена за програмою "Міжнародна безпека" тема магістерської дисертації: "Розгортання глобальної протиракетної оборони США як загроза національній безпеці Російської Федерації". Не можна виключати, що в МЗС Костюков-молодший виконує не лише дипломатичну роботу.

Слід відзначити, що така поінформованість The Insider про сім’ю Костюкова навряд чи пов’язана з податковою службою — тут слід вбачати "злив" швидше з ФСБ. 

За деякими даними, сам Ігор Костюков володіє заміським будинком в селі Жилкіно на Малій Істрі за 70 км від Москви та двома автомобілями "Мерседес" — його авто 1998 року випуску, дружини — 2001-го.

Ігор Костюков перебуває під санкціями ЕС, Великої Британії, США, Канади, Австралії, Японії, Нової Зеландії та України.

Ігор Костюков та Володимир Путін

Стосунки Володимира Путіна та Ігоря Костюкова багато в чому визначає еволюція самого ГРУ. В 1999 — 2003 роках Росією та США переживали період певного зближення на ґрунті боротьби з тероризмом, на що особливо вплинув теракт 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку. Цей процес почався незадовго до призначення Путіна прем’єр-міністром в 1999 році – після загострення навколо Косово стосунків між Росією та Заходом, головним драйвером якого був прем’єр-міністр Євген Прімаков, Росія поступово зменшує активність на Балканах та гостроту в стосунках із Заходом. Крім того, в цей період відбувається транзит влади від Єльцина до Путіна, а також починається Друга Чеченська війна. Путін в період свого утвердження при владі опирається насамперед на ФСБ, а в зовнішній розвідці віддає перевагу Службі зовнішньої розвідки (СЗР) — "похідної" від КДБ. В кінці 90-х – на початку 2000-х років ГРУ, пріоритетом якої було саме протистояння з США та НАТО, була дещо відсунута на другий план, перед нею ставилися локальні задачі, зокрема, на Балканах та на Північному Кавказі і основний упор в її діяльності робився не стільки, власне, на розвідку, скільки на організацію спецоперацій.

Однак Путін дуже швидко почав переорієнтовувати свою увагу з внутрішнього порядку денного на зовнішньополітичний і став ставити собі за мету повернути Росії колишню геополітичну роль СРСР, що передбачало протистояння з Заходом, в першу чергу, з США. Ключовими тригерами цього процесу стало вторгнення США в Ірак (2003) та "кольорові" революції, зокрема, "Помаранчева революція" в Україні (2004), а в квітні 2005 року Путін у зверненні до Федеральних зборів заявив, що розпад СРСР був найбільшою геополітичною катастрофою ХХ ст. В цей період значно зростає вага ГРУ в очах Путіна і в період, коли Міністерство оборони очолював Сергій Іванов ГРУ переживає "ренесанс". Однак в 2009-2011 роках ГРУ зазнало сильного удару від "реформ Сердюкова", які, щоправда, швидко згорнули і вже новий міністр оборони Сергій Шойгу постійно сприяв посиленню ГРУ, що було вигідно і Шойгу, і самій структурі. З 2011 по 2018 роки ГРУ здійснило низку спецоперацій в ЄС, добре себе зарекомендувало в анексії Криму, у війнах на Донбасі та в Сирії. Незважаючи на викриття спецоперацій ГРУ після 2018 року Путін був задоволений цією структурою, яка повернула собі славу своєї радянської легендарної попередниці. Путіну було головне, щоб Захід відчував його міць. Власне, коли ГРУ було на піку свого визнання з боку Путіна і був призначений Ігор Костюков, що було визнанням і його заслуг в розбудові ГРУ.

Натепер Костюков є людиною, до якої прислухається Володимир Путін. Костюков відіграє одну з провідних ролей в формуванні бачення Путіна військово-політичної ситуації в світі і стає його головним радником з питань протистояння з колективним Заходом. Зокрема, активна діяльність ГРУ створила передумови для поглиблення кризи в стосунках між Росіє та Заходом з 2018 року, яке вилилося в фактичний розрив відносин після вторгнення в Україну в 2022 року. Звісно, це вилилося у звуження поля для діяльності ГРУ, яке діяло через дипломатичні представництва, культурні та громадські організації, а також торгові відносини. Однак, Путін вважає, що іншого вибору в нього не було, а Костюков, схоже, щиро підтримував та підтримує, а також підживлює цю ідею.  

Костюков один з головних розробників плану вторгнення в Україну, і його позиції навіть не похитнуло те, що "бліц-криг" провалився. Більше того, ГРУ стало відповідальною за всю розвідувальну діяльність в Україні. І для Путіна, і для Костюкова війна з Україною лише етап та елемент протистояння з НАТО. По суті, Костюков для Путіна стає не просто підлеглим, а однодумцем, приязне ставлення до якого також зумовлене спільним "розвідницьким" минулим. Можна прогнозувати, що чим довше буде тривати війна, тим впливовішим буде ставати Костюков в оточенні Путіна. І Костюков цілком може перетворитися на важковаговика рівня Шойгу. 

Виникає питання чи є ще можливості для подальшого формального просування Костюкова в системі Путіна? Очевидно, що в системі російських спецслужб Костюков досягнув піку своїх можливостей і подальше просування можливе лише поза межами ГРУ. Однак, не факт, що Костюков прагне цього. Саме як начальник ГРУ Костюков має можливості для нарощування своєї апаратної ваги, навіть формально залишаючись підлеглим Шойгу та Герасимова, а опинившись поза межами знайомого середовища і без опертя на ГРУ Костюков взагалі ризикує випасти з системи.   

Зв’язки Ігоря Костюкова у вищому ешелоні

Прийнято вважати, що система влади Путіна побудована на кількох, так званих, "баштах Кремля" або, іншими словами, внутрішньо елітних групах, які співпрацюють та конкурують між собою. В кожній такій групі-"башті Кремля" є своя ієрархія, в якій можна виділити акторів трьох рівнів суб’єктності:

• персони першого плану, які мають доступ до Путіна і можуть пропонувати варіанти стратегічних рішень
• персони другого плану, які мають доступ до Путіна і можуть пропонувати варіанти тактичних рішень в межах своєї сфери відповідальності
• персони третього плану – найбільш високопоставлені виконавці, які займаються реалізацією доведених до них стратегій

В цій ієрархії Ігор Костюков займає проміжну позицію — відноситься швидше до персон третього плану, але за своєю вагою наближується до персон другого плану. На саме таке становище Костюкова в системі Путіна впливає специфіка очолюваного ним ГРУ. ГРУ – це дуже замкнута на собі структура, яка після певних зовнішніх впливів початку 90-х років починає знову перетворюватися в абсолютно закриту організацію, як це було в СРСР. Почався цей процес ще при начальнику ГРУ Корабельникові (1997-2009), а завершився при Сергуні (2011-2016). Навіть реформа Сердюкова не вплинули на цю особливість ГРУ. Цьому сприяє специфіка її винятково розвідувальної та диверсійної діяльності, а ще те, що ГРУ від зовнішніх впливів захищає і додаткова армійська "оболонка" Мінооборони та Генштабу ЗС РФ. Для прикладу ФСБ набагато більше піддається зовнішнім впливам, оскільки більше взаємодіє з оточуючим середовищем. ГРУ, схоже, не претендує на якусь кадрову експансію в державному апараті, але і дуже ретельно оберігає себе від "чужого" втручання. Ігор Костюков та ГРУ має фактично потрійне підпорядкування:

1. Президент РФ Володимир Путін
2. Міністр оборони Сергій Шойгу
3. Перший заступник міністра оборони — начальник Генштабу Валерій Герасимов

Можна з певністю сказати, що персональна увага Путіна, який в силу свого професійного походження надає розвідці надзвичайну вагу, робить становище Ігоря Костюкова достатньо незалежним по відношенню до Сергія Шойгу та Валерія Герасимова. Однак з часів Сергуна між ГРУ, Міноборони та Генштабом встановився повний консенсус і вони виступають консолідовано в межах великої "башти Кремля", так званої "групи силовиків", тим більш, що саме Шойгу та Герасимов зробили дуже багато для посилення ролі ГРУ (звісно, між Шойгу та Герасимовим є певні протиріччя, але особливо в нинішніх обставинах війни з Україною вони діють консолідовано).

Ігор Костюков не лише лояльний до Шойгу та Герасимова, а використовує свій персональний контакт з Путіним на користь всієї "армійської" групи в межах "силовиків". Ця консолідованість, зокрема, виявилася в позиції ГРУ щодо ПВК "Вагнер" та "бунту Пригожина", а спільна "опіка" Мінооборони та ГРУ над закордонними проектами ПВК "Вагнер" після смерті Пригожина свідчення цієї консолідованості. При цьому Шойгу та Герасимов не заперечують (зрештою, і не мають для цього великих можливостей з огляду на персональну опіку Путіна над ГРУ) проти внутрішньої "автономії" ГРУ в межах ЗС РФ.

При тому, що Костюков формально є заступником Валерія Герасимова, він за своєю вагою практично дорівнюється начальнику Генштабу і вибудовує з ним партнерські стосунки. Однак, Костюков поступається вагою Шойгу, який має особисті стосунки з Путіним і відповідно в стосунках Костюкова та Шойгу є певна домінація останнього. Тому, очевидно, що і стосунки Костюкова з усіма "баштами Кремля" та їх представниками першого плану, а в більшості випадків і другого, будуються через Шойгу або з урахуванням його позиції. При цьому не можна сказати, що Костюков "людина Шойгу" чи тим більше "людина Герасимова" — начальник ГРУ буде вибудовувати таку ж схему відносин з будь-яким міністром оборони чи начальником Генштабу, якщо, звісно, вони не будуть намагатися усунути Костюкова і будуть готові прийняти "автономію" ГРУ. І безперечно Костюков скоригує своє ставлення до будь-якого міністра оборони чи начальника Генштабу, якщо хтось з них потрапить в "опалу" до Путіна. 

Подвійна закритість ГРУ – в собі та в межах МО та ЗС РФ – означає фактичну ізоляцію ГРУ та Ігоря Костюкова від інших "башт Кремля", з представниками яких Костюков та ГРУ мають епізодичні і в основному робочі контакти. Наприклад, з МЗС, яке служить прикриттям для роботи ГРУ і виконує допоміжну роль. Хоча у випадку стосунків з іншими російськими спецслужбами та силовиками стосунки у ГРУ більш тісні та варіюються від конкурентно-ворожих до доброзичливо-союзних. І як вже говорилося, при цьому переважно враховується позиція Шойгу.

Окремо, слід згадати вище озвучену версію, що просуванню Ігоря Костюкова сприяла голова Ради Федерації Валентина Матвієнко, з якою у Костюкова нібито теплі стосунки з 90-х років. Немає достатніх підтверджень у відкритих джерелах тому, що у Костюкова є близькі стосунки з Матвієнко, однак, навіть якщо і так, то вплив Матвієнко на ухвалення рішень такого плану видається дещо обмеженим.

Путін традиційно створює конкуренцію в своєму оточенні, не є виключенням і група "силовиків", і особливо це стосується спецслужб, які і так традиційно конкурують між собою. Дублюючі функції є у ФСБ, Служби зовнішньої розвідки та ГУР. При цьому ГУР входить до структури ЗС РФ, однак, контррозвідкою в армії займається ФСБ. Крім того, "Росгвардія" є певним конкурентом ЗС РФ та ФСБ. Окремим фактором є Федеральна служба охорони (ФСО), вплив вихідців з неї поширюються на Сили спеціальних операцій ГРУ. Інші силові відомства – МВС, прокуратура, СКР, ГУСП тощо — навряд чи перетинаються з ГРУ.

Мінооборони

Вище вже говорилося, що ГРУ має в системі Мінооборони та ЗС РФ "автономне" становище, а Ігор Костюков має вагу практично на рівні з начальником Генштабу Валерієм Герасимовим. Однак Ігор Костюков та ГРУ мають в Міністерстві оборони та ЗС РФ низку горизонтальних зв’язків.

Заступник міністра оборони генерал-полковник Олександр Фомін. Обіймає посаду з 2017 року, курує Головне управління міжнародного військового співробітництва МО РФ та управління з контролю за виконанням договорів Національного центру щодо зменшення ядерної небезпеки. Є підстави вважати, що раніше Олександр Фомін був співробітником ГРУ. В 1992 році закінчив базовий заклад ГРУ Воєнно-дипломатичну академію і почав працювати співробітником Головного управління військово-технічного співробітництва Міністерства зовнішніх економічних зв'язків РФ. В подальшому обіймав різні посади в підприємствах, пов’язаних з експортом продукції російського ВПК, зокрема, і в "Рособоронекспорті". В 2012-2017 роках очолював Федеральну службу з військово-технічного співробітництва. Можна припустити, що Фомін пов'язаний з "групою ВПК" Сергія Чемезова, а за специфікою своєї діяльності в Мінооборони має тісно контактувати з ГРУ. До речі, Фомін був представником МО РФ на російсько-українських переговорах в Білорусі в лютому-березні 2022 року.

Заступник міністра оборони генерал-полковник Юнус-Бек Євкуров. Обіймає посаду з 2019 року, курує Головне управління бойової підготовки ЗС РФ та Службу безпеки польотів авіації ЗС РФ. Як вже згадувалося, Євкуров був пов'язаний в 90-х роках зі спецназом ГРУ. Після "бунту Пригожина" разом з ГРУ курує закордонні проекти ПВК "Вагнер", а також перехід частини бійців ПВК "Вагнер" під керівництво ЗС РФ. 

Начальник Головного оперативного управління Генштабу ЗС РФ – перший заступник начальника Генштабу ЗС РФ генерал-полковник Сергій Рудськой. Одна з ключових фігур у плануванні операцій ЗС РФ, має тісно взаємодіяти з ГРУ. За даними центру "Досьє", який стверджував, що має в своєму розпорядженні виписки за грудень 2020 – листопад 2022 років з особистого календаря зустрічей Пригожина, то найбільша кількість контактів була з Ігорем Костюковим (8), Сергієм Рудським (7) та главою "Росгвардії" Віктор Золотов (6).

Заступник Головнокомандувача Сухопутних військ РФ генерал-лейтенант Олександр Матовников. Обіймає посаду з 2020 року. До цього був представником президента в Північно-Кавказькому ФО (ПКФО). З 2015 по 2018 роки був командуючим ССО, а коли ССО очолював Олексій Дюмін, то Матовников був його заступником.

Існує конспірологічна версія, що Матовников в 2018 році мав амбіції очолити ГРУ і для цього лобіював через Герасимова своє призначення на посаду першого заступника ГРУ. Очевидно, у вищому керівництві ГРУ вже знали про хворобу Коробова. У відповідь Костюков повів свою контргру і через голову Ради Федерацій Валентину Матвієнко пролобіював призначення Матовникова в червні 2018 року представником президента в ПКФО і таким чином усунув потенційного конкурента. В такому випадку Костюков в особі Матовникова має ворога. Однак, якщо перехід Матовникова в ПКФО не був інтригою Костюкова, то тоді між ними мають бути певні зв’язки через спільну роботу у вищому керівництві ГРУ з 2014 по 2018 рік. 

До речі, цікавий факт — Матовников змінив в ПКФО вихідця з ГРУ віце-адмірала Олега Белавенцева (1949 р.н) (за деякими даними, служив в ГРУ в 80-х – першій половині 90-х років), який вважається близьким другом Шойгу і з 2014 по 2016 рік був представником президента в Кримському ФО. Причини звільнення Белавенцева невідомі, але вони можуть бути прозаїчні – на момент звільнення в 2018 році йому виповнилося 69 років і був близький граничний поріг перебування на держслужбі. 

Служба зовнішньої розвідки (СЗР)

Директор Служби зовнішньої розвідки (СЗР) Сергій Наришкін

Служба зовнішньої розвідки, створена на базі 1-го Головного управління КДБ. Останнє було головним конкурентом ГРУ радянських часів. Функціонал дуже СЗР та ГРУ важко розмежувати і зараз. В принципі, ГРУ повинна займатися розвідкою для потреб ЗС РФ, а СЗР – для забезпечення безпеки держави. Однак, оскільки російська армія головний фактор забезпечення безпеки російської держави, то все, що загрожує армії — загрожує і державі, і навпаки. Так чи інакше, ГРУ в своїй діяльності виходить далеко за межі чисто військових потреб, як наприклад, спроби організації державного перевороту в Чорногорії чи втручання у вибори в США. Особливо це стало помітно в 2011-2018 роках і на фоні ГРУ діяльність СЗР може здаватися незначною. Слід відзначити, що, коли Путін очолював ФСБ, то він почав створювати ще одного конкурента ГРУ та СЗР – П’яту службу (розвідка) ФСБ. Однак після того, як Путін став президентом, то він так і залишив три конкурентні розвідувальні спецслужби.

Нинішній директор СЗР Сергій Наришкін був призначений в 2016 році практично одночасно з Ігорем Коробовим, який того ж року очолив ГРУ замість померлого Ігоря Сергуна. На той момент ГРУ, яка відзначилася в агресії проти України та в Сирії, а також здійснила кілька спецоперацій в ЄС, була явно в більшому "фаворі" у Путіна, ніж СЗР. Як відзначають експерти у Коробова та Наришкіна були відверто ворожі стосунки, тоді як перший заступник Коробова Ігор Костюков був прихильником нормалізації відносин с СЗР. Мабуть не в останню чергу, тому що обидві спецслужби, а, особливо, ГРУ, ворогували з ФСБ. Чи встановилося "перемир’я" між ГРУ та СЗР після призначення Костюкова в 2018 році сказати важко, але експерти відзначають, що на 2020 рік напруження між Костюковим та Наришкіним було.

З одного боку Наришкін по статусу вище Костюкова, наприклад директор СЗР входить в число постійних членів Радбезу РФ. Однак, ставлення Путіна до Наришкіна дуже неоднозначне, експерти відзначають, що навіть дещо зневажливе. Про ставлення Путіна взагалі до СЗР красномовно говорить і те, що посада директора СЗР стала "утішливим призом" для Михайла Фрадкова, який пішов з посади прем’єра в 2007 році. Тому очевидно, ГРУ важливіше для Путіна, ніж СЗР, а Костюков, ніж Наришкін, тим більш, що, як говорилося вище, на СЗР поклали відповідальність за неправильний прогноз щодо реакції Заходу на вторгнення в Україну. Тому можна припустити, що між Костюковим та Наришкіним існують натягнуті стосунки, однак, не можна виключати, що вони можуть об’єднати зусилля в протистоянні з ФСБ. 

ФСБ

Між ФСБ та ГРУ існує традиційна конкуренція, яка іноді переходить в гостре протистояння. Експерти відзначають, що на 2018 рік між директором ФСБ Олександром Бортниковим були та начальником ГРУ Ігорем Коробовим були достатньо натягнуті відносини, які корінням сягають ще часів керівництва ГРУ Ігорем Сергуном та передалися у спадок Ігорю Костюкову. Однак головним "драйвером" протистояння з ГРУ виступає не Бортников, а його нинішній перший заступник Сергій Корольов. Як вже говорилося вище, Корольов є людиною близькою ще з 90-х років до екс-міністра оборони Анатолія Сердюкова (2007-2012), був його радником в МО і курував ГРУ, а відповідно "реформу" цього відомства, яку досі в ГРУ згадують, як "темні часи". Приблизно одночасно зі звільненням Сердюкова з посади міністра оборони в 2012 році, яке супроводжувалося нищівною критикою "реформи Сердюкова" з боку нового міністра Сергія Шойгу, Корольов перейшов на роботу в ФСБ на посаду керівника Управління власної безпеки, а з 2016 року – керівника Четвертої служби (економічної безпеки) ФСБ.

В серпні 2015 року анонімна група хакерів "Шалтай-Болтай" опублікував листування помічниці тодішнього керівника Департаменту будівництва Міноборони, колишнього віце-губернатора Санкт-Петербурга Романа Філімонова. За деякими даними, цю "диверсію" проти Міноборони ініціював саме Корольов (є підстави вважати, що Бортников не був ним поставлений до відома), що стало своєрідною помстою за Сердюкова Шойгу. Шойгу доручив ГРУ розібратися з цією справою і група ГРУ під керівництвом заступника начальника ГРУ Сергія Гізунова, очевидно, вийшла на слід ФСБ. Шойгу доповів Путіну і "ігри" ФСБ з "Шалтай-Болтаєм" завершилися посадками самих хакерів, а також кадровими перестановками в ФСБ, а також реальним терміном для двох офіцерів ФСБ. Щоправда, останнім офіційно інкримінували "державну зраду" за співпрацю з США. При цьому Корольов залишився в стороні і не постраждав.

Слід зазначити, що вище згаданий Гізунов, який керував групою ГРУ, що працювала над справою "Шалтай-Болтай", є висуванцем Костюкова, який на той момент, очевидно, вже був першим заступником начальника ГРУ.

Нагадаємо, що Сердюков входить в "групу ВПК" Сергія Чемезова і, відповідно, Корольов теж має прямий стосунок до цієї групи. Однак, не варто екстраполювати натягнуті стосунки Корольова з Мінооборони та ГРУ на відносини Костюкова з "групою ВПК" Чемезова, які, швидше за все, робочі та рівні.

В контексті історії протистояння ФСБ з ГРУ навколо "Шалтай-Болтай" ЗМІ також писали про те, що втручання в американські вибори в 2016 році не скоординовано здійснювали і ФСБ, і ГРУ, і саме їх конкуренція призвела до того, що США викрили ці маніпуляції, що викликало скандал, санкції та ускладнило президентство Дональда Трампа. 

Також слід зазначити, що ГРУ конкурувало з ФСБ і в контролі над окупованим Донбасом, але тут протистояння було з П’ятою службою (розвідка) ФСБ на чолі з Сергієм Бєсєдою. 

За деякими даними, в 2020 році саме ФСБ намагалося підставити Костюкова та ГРУ, розповсюдивши фальшивку, де йшлося про обвинувачення керівництва ГРУ з боку полковника ГРУ Василя Карачева. В його "заяві" йшлося про "підступні плани агресивної хакерської діяльності проти президента Олександра Лукашенка та голови Комітету держбезпеки Республіки Білорусь, генерал-лейтенанта Валерія Вакульчика… Виною всьому є дії зрадника Костюкова, який продався Заходу і несе відповідальність за всі наші недавні провали. Наші видатні офіцери патріоти ризикували життям, будучи залучені до операцій, що контролюються західним агентом, у Нідерландах, Великобританії, Сирії та Болгарії… Офіцери ГРУ! Коридорні розмови недостатні. Вам треба діяти самостійно, щоб розкрити Президенту ваші відчуття та знання, які ви маєте про зрадника. Треба наголосити, що настрої у службі, які стосуються Костюкова та його прихильників, пригнічують, але загальновідомі". Ця "інформація" розійшлася в інтернет-ресурсах Росії та Білорусі, і хоча Костюков довів, що це фальшивий "бунт офіцерів", але стосунки ГРУ з ФСБ ця історія явно не покращила.

Як вже говорилося вище, в жовтні 2021 року був "злив" у ЗМІ щодо нерухомості дітей Костюкова з посиланням на джерела в податковій службі, але можливо це була робота ФСБ. 

На даний момент ГРУ переграли в ФСБ в питанні того, хто головний в розвідувальній діяльності в Україні. Однак, очевидно, що ФСБ буде шукати можливості для реваншу.

ФСО та "Росгвардія"

Натомість у Костюкова склалися союзні стосунки з низкою вихідців з Федеральної служби охорони (ФСО) та її підрозділу Служби безпеки президента (СБП). Відносини з ними у Костюкова будуються через його заступника та командуючого Силами спеціальних операцій (ССО) Валерія Флюстикова, який служив в ФСО в 2000-х роках та близько знайомий з Тульським губернатором Олексієм Дюміним – одним з фаворитів Путіна. Сам Дюмін очолював ССО в 2014-2015 рр., тоді коли ГРУ очолював Сергун, але у Дюміна зав’язалися контакти і з Костюковим. Саме Дюмін приблизно в 2014 році і привів в ССО Флюстикова, який в 2018 році став командуючим ССО та заступником Костюкова. Через Дюміна у Костюкова є контакти з директором ФСО Дмитром Кочневим. Сам Костюков згадував про тісну взаємодію з ФСО під час організації візиту Путіна в Сирію в 2020 році. 

Не виключено, що через Дюміна у Костюкова можуть бути добрі стосунки з керівником "Росгвардії" Віктором Золотовим, однак, в цьому плані може бути не все так однозначно. "Росгвардія" та Віктор Золотов є в певній мірі конкурентами Мінооборони та Сергія Шойгу. Крім того, Золотов також претендує на "спадщину" Пригожина – ПВК "Вагнер", як і Міноборони з ГРУ – тут теж можна відзначити наявність конкуренції. Однак стосунки Золотова з Шойгу не переходять у відкриту ворожнечу. При цьому "Росгвардія" та ЗС РФ змушені тісно взаємодіяти у війні в Україні, а тому можна припустити, що у Костюкова з Золотовим можуть бути нейтральні стосунки. 

Політичні зв’язки

Депутат Держдуми від "Єдиної Росії" Дмитро Саблін – перший заступник голови ветеранської організації "Бойове Братво", яке очолює екс-губернатор Московської області (2000-2012) генерал Борис Громов – дядя дружини Сабліна. Дмитро Саблін (1968 р.н) уродженець Маріуполя, служив в армії РФ до 1997, засновник російського руху "Антимайдан" (2015). Основний бізнес – земля та нерухомість в Московській області. "Бойове братство" використовується Сабліним у рейдерських схемах. Саблін зав’язав тісні стосунки з близьким до Сергія Шойгу губернатором Московської області Андрієм Воробйовим.

В 2018 році в обґрунтуванні санкцій США щодо співробітників ГРУ за втручання в американські вибори фігурувала так звана "Башта", яка знаходилася за адресою Московська обл., Хімки, вул. Кірова, 22 і там нібито був розташований підрозділ ГРУ. Як з’ясували ЗМІ, насправді, за цією адресою розташований бізнес-центр "Новатор", який входив в холдинг "Рота Девелопмент" Дмитра Сабліна і був проданий Мінооборони РФ в 2016 році під "Центр управління повсякденною діяльністю". За словами начальника Генштабу Валерія Герасимова, такі центри створено "для оперативної координації діяльності органів військового управління", але, схоже, там розташований підрозділ ГРУ.

Костянтин Малофєєв – російський бізнесмен та громадський діяч, відомий своїми клерикальними та консервативними поглядами, а також підтримкою "русской весны" в Україні. Вище вже говорилося, що в лютому 2023 року в Маріуполі пройшов з'їзд "Союзу Добровольців Донбасу" (СДД), на якому оголосили про створення "Російського добровольчого корпусу" (РДК). Ініціаторами виступили екс-"прем’єр ДНР" Олександр Бородай, якого пов’язують з "православним мільярдером" Костянтином Малофеєвим, який також був присутній з’їзді. РДК, який очевидно фінансує Малофєєв, входить до ПВК "Редут", яке курує ГРУ.

Структура

Структура, чисельність та персоналії керівництва ГРУ є закритою інформацією. В кінці розділу подається структура ГРУ за Вікіпедією на основі відкритих джерел, а також посилання на список людей та організацій залучених до діяльність ГРУ, за даними "Відкритої бази даних публічних посадових осіб Росії та Білорусі" — громадського проекту, який збирає інформацію з відкритих джерел. 

Керівництво

Точну кількість заступників начальника ГРУ та напрямки їх діяльності на даний момент встановити складно. Однак можна стверджувати, що нинішня команда Ігоря Костюкова – це ще висуванці часів Ігоря Сергуна, зрештою, як і сам Костюков та його попередник на посаді начальника ГРУ Ігор Коробов. Саме Сергун створив той кадровий ресурс, з якого брав кадри Ігор Коробов, а тепер бере Ігор Костюков. Порівняно з часами Сергуна відбулися певні кадрові ротації у вищому керівництві ГРУ, але точкові і головне, що вакансії заповнювали "свої" кадри з системи. Система створена Сергуном дозволяє ГРУ уникнути потрапляння "чужих" у свої лави – з одного боку, вона закрита назовні, але з іншого – достатньо відкрита в середині для просування нагору.

Єдиними відносно "чужим елементом" в керівництві ГРУ може вважатися командуючий ССО Валерій Флюстиков, якого пов’язують з Олексієм Дюміним – колишнім ад’ютантом, а тепер радником Путіна. Це зумовлено тим, що ССО знаходяться під безпосередньою персональною увагою Путіна. Однак цей "чужий елемент" лише додає стійкості ГРУ в системі силовиків та в державі – Флюстиков це ще один канал комунікації з Путіним та тою частиною оточення, яке пов’язане з ФСО.

Володимир Алексєєв, перший заступник начальника ГРУ, генерал-лейтенант

Володимир Алексєєв (1961 р.н., уродженець Вінницької обл., інформація про дату народження варіюється від 1961 до 1964 рр). За даними на сайті МО України, в 1984 році закінчив Рязанське вище повітряно-десантне командне училище. Перебував на посаді начальника розвідувального управління Московського ВО після роботи в Далекосхідному ВО. Після цього було переведено до центрального апарату ГРУ. Також стверджується, що до 2011 року керував 14 управлінням ГРУ, яке курує спецназ. В 2011 році був призначений першим заступником начальника ГРУ, тобто або при Олександрі Шляхтурові, або найімовірніше при Ігорі Сергуні. Однак, незалежних підтверджень цій інформації не знайдено.

Можна сказати, що в 2016 році Алексєєв вже точно був першим заступником начальника ГРУ Ігоря Коробова, коли його включили разом з іншим першим заступником Ігорем Костюковим в санкційні списки США. 

Спеціалізація Алексєєва – спеціальні операції, а не, власне, розвідка. За словами редактора сайту Agentura.ru та експерта в галузі російських спецслужб Андрія Солдатова, Алексєєв "не починав військовим аташе у посольстві – радянському чи російському, у Західній Європі чи США. Він спецназівець, закінчив Рязанське десантне училище", де є факультет спеціальної розвідки, який готує офіцерів для спецпідрозділів і саме вони стали "новим обличчям ГРУ".

За словами експерта, коли при Сергії Шойгу було вирішено повернути спецназ ГРУ, а також зробити акцент на спецоперації, то "обличчя ГРУ почало змінюватися. І після цього ГРУ почало відрізнятися авантюризмом, жорстокістю… Ось Алексєєв — він з цього покоління. Він це добре розуміє. Він сам займався 14-м управлінням ГРУ, яке відповідає за спеціальну розвідку. Його характер — це його уявлення про те, як має діяти військова розвідка". На думку Солдатова, отруєння Скрипаля – це типовий стиль "спецназівця" Алексєєва.

Очевидно, що Алексєєв брав активну участь в анексії Криму, а також у війні на Донбасі. Зокрема, за словами розслідувача Хрісто Грозєва, саме Алексєєв курував перебазуванням в ДНР системи "Бук", якою збили малайзійський "Боїнг" в 2014 році. Цікаво, що, за деякими даними, глава "ДНР" покійний Олександр Захарченко нагородив Алексєєва в 2017 році годинником "за вагомий особистий внесок у становлення і розвиток республіки", а Ігор Гіркін (Стрєлков) стверджував в 2023 році, що саме Алексєєв ліквідував в 2015 році "польового командира ЛНР" Олексія Мозгового. Хоча як зазначалося вище, ГРУ в цілому програло конкурентну боротьбу ФСБ за контроль над "ДНР" та "ЛНР" в 2014-2015, але всіма діями ГРУ на території саме України керував Алексєєв. Очевидно, що велику роль Алексєєв відіграв і у війні в Сирії, за що у 2017 році став "Героєм Росії".

Відкритим залишається питання, наскільки Алексєєв причетний до серії спецоперацій ГРУ в Європі, які почалися з підриву складів боєприпасів в Болгарії в 2011 році, а фактично завершилися скандалом з отруєнням Скрипаля в 2018 році. За деякими даними, Алексєєв вже був з 2011 року першим заступником Сергуна і в силу своє спеціалізації повинен був би курувати ці спецоперації. Однак, не виключено, що ці спецоперації замикалися безпосередньо на начальників ГРУ – Сергуна та Коробова. Безпосередній керівник групи, яка здійснювала ці спецоперації, Андрій Авер’янов (про нього нижче) натепер в ієрархії ГРУ та Міноборони може бути на одному рівні з Алексєєвим. 

Існує версія, що Алексєєв після смерті Коробова теж претендував на його посаду, але в цей час було організовано витік інформації, згідно з якою Алексєєв був в курсі планів ліквідації "глави ДНР" Олександра Захарченка 31 серпня 2018 року, однак, не запобіг цьому. І це вплинуло на рішення призначити начальником ГРУ Костюкова.

Однак, ця версія нічим не підтверджується, і видається, що, навіть якщо Алексєєв і мав амбіції очолити ГРУ, то його шанси на це були невеликі. Схоже, що дещо перебільшує і той же Солдатов роль "спецназівців" та Алексєєва в нинішньому ГРУ. Безперечно Путіну подобаються зухвалі спецоперації, але він ніколи не забуває про головне завдання ГРУ – глобальна військова розвідка. І в цьому плані Путіну ближче типовий "розвідник" Костюков, а не "спецназівець" Алексєєв. Зрештою, якщо останній і мав амбіції очолити ГРУ в 2018 році, то вони йому не заважали успішно працювати під керівництвом Костюкова останні 5 років.

Саме Алексєєв був оперативним керівником ГРУ при вторгненні в Україну і після цього. До речі, Алексєєв був в липні 2022 року на "зернових переговорах" в Стамбулі. Вище вже детально говорилося про кураторство над ПВК "Редут", а також про стосунки Алексєєва та ПВК "Вагнер" і про те, що навряд чи "бунт Пригожина" вплинув на позиції Алексєєва. Він був і, скоріше за все, залишається ключовою фігурою ГРУ безпосередньо в Україні

Андрій Авер’янов, заступник начальника ГРУ*, генерал-майор 

*в своєму розслідуванні в листопаді 2023 року The Insider називають Андрія Авер’янова заступником начальника ГРУ

За даними з відкритих джерел, Андрій Авер’янов (1966 р.н), закінчив Ташкентське вище загальновійськове командне училище, брав участь війнах в колишній Югославії та в Другій Чеченській війні.

В розслідуванні The Insider говориться, що Авер’янов в 2004 році був молодшим аташе в посольстві РФ у Варшаві, в 2008 році мав стати помічником військового аташе посольства РФ в Норвегії, але отримав інше призначення – став начальником 161-го Центру підготовки спеціалістів ГРУ в Москві (в/ч 29155, існувала з радянських часів, як курси для офіцерів-розвідників). За іншими даними, Авер’янов очолив 161-й Центр ГРУ в 2013 році. Однак, згідно розслідуванню The Insider та інших ЗМІ, саме Авер’янов на базі 161-го Центру організував групу, в яку, зокрема входили вище згадувані Чепіга (до речі, в 2018 році був присутній в якості гостя на весіллі доньки Авер’янова) та Мішкін. Питання, з якого саме року очолював 161-й Центр Авер’янов, видається не суттєвим – навіть не будучи начальником до 2013 року Авер’янов міг на базі Центру сформувати свою групу. Натепер начальником Центру з вересня 2022 року є Олег Кушнір.

Саме вище згадана "група Авер’янова" здійснила низку спецоперацій з 2011 року – підриви в Болгарії складів боєприпасів, які призначалися для Грузії та України в 2011, 2012 та 2015 роках, спроба отруєння болгарського збройового магната Еміліана Гебрева в 2015 році, підриви складів боєприпасів в Чехії (2014) та Україні (2014), спроба державного перевороту в Чорногорії (2016) та спроба отруєння Скрипаля та його доньки (2018). Після скандалу з отруєнням Скрипалів та ідентифікації Мішкіна з Чепігою міжнародна активність групи Авер’янова згортається, більшість її учасників на даний момент працевлаштовані на державній службі в РФ. Сам Авер’янов був вперше згаданий західними ЗМІ в 2019 році.

Авер’янов в 2015 році "закритим указом" отримав звання "Героя Росії", але в публічній площині з’явився в 2023 році. 31 липня 2023 року на саміті "Росія — Африка" у Санкт-Петербурзі Володимир Путін на зустрічі з делегацією Малі представив свою команду переговорників. Як зазначають ЗМІ, усі представлялися, називаючи свої посади, і лише один сказав: "Авер'янов Андрій — безпека". Як вже говорилося вище, Авер’янов супроводжував заступника міністра оборони Юнус-Бек Євкурова в серпні-вересні 2023 року, коли той відвідав низку країн Африки (Лівію, Буркіна-Фасо, Малі, ЦАР) та Сирію — країни, де ПВК "Вагнер" була або могла би бути задіяна. До речі, The Insider у вже згаданому розслідуванні натякає, що саме Авер’янов міг бути організатором вбивства Пригожина. 

З певністю можемо говорити, що в особі Авер’янова маємо в керівництві ГРУ "нову зірку, що сходить" і з огляду на те, що він був разом з Путіним на зустрічі з делегацією Малі, а також на те, що Путін очевидно його помітив ще в 2011-2018 роках, то можна стверджувати – просування Авер’янова відбувається з відома Путіна. Відтак, не можна виключати й подальшого підвищення Авер’янова до першого заступника начальника ГРУ. 

Валерій Флюстиков, заступник начальника ГРУ – командуючий Силами спеціальних операцій (ССО), генерал-майор

Вище згадуваний Авер’янов за своїм родом діяльності має бути тісно пов'язаний з ССО, деякі джерела навіть говорять, що 161-й Центр підготовки спеціалістів ГРУ відноситься саме до ССО, однак, швидше за все, це не відповідає дійсності. Станом на 2018 рік цього підрозділу у складі ССО не було, а усі найгучніші операції групи Авер’янова були здійснені з 2011 по 2018 рік. Крім того, і ССО в нинішньому вигляді лише починає оформлюватися в 2012- 2013 роках. Однак це не виключає тісної співпраці між двома структурами в межах ГРУ. Деякі джерела також говорять, що Авер’янов дружить з нинішнім командуючим ССО Валерієм Флюстиковим.

Валерій Флюстиков (1967 р.н) став заступником начальника ГРУ — командуючим ССО орієнтовно в червні 2018 року, коли його попередник генерал-лейтенант Олександр Матовников (зараз заступник головнокомандуючого Сухопутними військами ЗС РФ) став представником президента в Пінічно-Кавказському ФО. За деякими даними, Флюстиков, який закінчив Рязанське десантне училище та брав участь у Першій Чеченській війні, орієнтовно в 2000-2008 роках служив в Службі безпеки президента РФ, де познайомився з Олексієм Дюміним, а також мав контакти з Путіним.

За деякими даними, Флюстиков очолював групу російських спецназівців, які діяли проти сомалійських піратів, а в 2009 році Флюстиков став заступник командира 22-ї окремої гвардійської бригади спеціального призначення. Вважається, що це було тимчасове призначення, оскільки Флюстиков потрапив у поле зору міжнародних правозахисних агентств, які звинуватили російських офіцерів у жорстокому поводженні з піратами та у вбивстві кількох людей.

Орієнтовно в 2013-2014 рр Флюстиков за протекцією Дюміна, який в цей час очолив ССО, був призначений командиром Центру спеціального призначення "Сенеж" (в/ч 92154) — одної з частин ССО. За деякими даними, саме Флюстиков керував захопленням Верховної ради та Радміну АРК в лютому 2014 року. З 2015 року Флюстиков перебував у Сирії.

Вважається, що після переходу Матовникова в червні 2018 року в представники президента в Пінічно-Кавказському ФО призначення Флюстикова керівником ССО лобіював не лише Дюмін, а і сам Костюков – тоді він ще був першим заступником начальника ГРУ. В будь-якому випадку ССО Путін курує особисто, а, отже, добрі стосунки Костюкова з Флюстиковим – додатковий важіль впливу для начальника ГРУ.

Сергій Гізунов, заступник начальника ГРУ, генерал*

*точно встановити звання не вдалося

На 2015 рік Сергій Гізунов був заступником начальника ГРУ, тобто при Сергуні. Про Гізунова відомо, що він народився в Ленінграді і в 2008 році став лауреатом премії уряду РФ у галузі науки та техніки. В тексті постанови уряду про присудження премії говориться, що Гізунов — доктор технічних наук, професор, командир в/ч 26165 МО РФ.

Дана частина – це 85-й Головний центр спеціальної служби ГРУ, який існував з часів СРСР і займався дешифровкою та криптографічним аналізом отриманих радіоперехоплень. В 2010-х роках 85-й Центр також став спеціалізуватися на "хакерських" атаках. В 2016 та 2018 роках Сергій Гізунов потрапив у санкційні списки США за втручання у вибори. На цей момент він вже був заступником начальника ГРУ і курував 6-те управління радіорозвідки та 12 – "біс" управління інформаційних війн. Очевидно, що всі цифрові диверсії та інформаційні атаки РФ з 2015 року здійснювалися під безпосереднім керівництвом Гізунова. Цікаво, що в базах даних тепер підприємство в/ч 26165 значиться ліквідованим в липні 2018 року, очевидно, це сталося після того, як воно було "засвітилося" в санкційних списках та ЗМІ. Правонаступник в/ч 26165 невідомий, але загалом, як відомо з відкритих джерел, в підпорядкуванні 12 – "біс" управління ГРУ знаходиться кілька подібних підрозділів. 

За деякими даними, між 2006 та 2012 роками Костюков очолював 6-те управління радіорозвідки та керував створенням нового управління – "12-біс". В такому випадку, Гізунов є висуванцем Костюкова.

Деякі джерела говорять, що справою хакерської групи "Шалтай-Болтай", яка зламала пошту в 2015 році помічниці тодішнього керівника Департаменту будівництва Міноборони Романа Філімонова, займалася група ГРУ під керівництвом заступника начальника ГРУ Сергія Гізунова, що призвело до протистояння з ФСБ.

В контексті одної з інформаційних спецоперацій — поширення фейку в 2020 році про збиття малайзійського "Боїнгу" українськими винищувачами під виглядом проекту незалежного розслідування Bonanza Media - відомо ще про одного високопосадовця ГРУ – генерал-майора Андрія Ільченко. The Insider називає Ільченка помічником Ігоря Костюкова та куратором кампаній ГРУ з дезінформації громадськості на Заході. З цієї інформації можна зробити висновок, що Костюков особисто продовжує опікати 12 – "біс" управління ГРУ.

В листопаді 2022 року Андрій Ільченко знову був згаданий в інформаційному просторі — він виявився сусідом в московському будинку по вул. Зорге, 36 вже згаданого заступника начальника ГРУ Андрія Авер’янова та співучасника отруєння Скрипалів генерал-майора ГРУ Дениса Сергєєва. В тому ж будинку в 1999 році були зареєстроване подружжя Сергій Скворцов та Олена Кулькова, які були в 2022 році затримані в Швеції, де займалися шпигунством з 2013 року.

Сергій Афанасьєв, заступник начальника ГРУ*, генерал-лейтенант

* точно встановити чи є на даний момент заступником начальника ГРУ, а також його звання немає можливості – в 2016 році в новині на сайті Мінооборони згадується, як генерал-майор, заступник начальника ГРУ, в іншому джерелі – генерал-лейтенант

В 1984 році закінчив Ленінградське вище загальновійськове командне двічі Червонопрапорне училище імені С. М. Кірова.

Генерал-майор Сергій Афанасьєв фігурував як заступник начальника ГРУ на V Московській конференції з міжнародної безпеки, де виступив з доповіддю "Деструктивний вплив тероризму на регіональну безпеку" в квітні 2016 року. Його доповідь була присвячена поширенню ІДІЛ та пов’язаних з нею терористичних угруповань в Азії та Африці. Тобто був заступником начальника ГРУ про Ігорі Коробові, але можливо був призначений ще при Ігорі Сергуні. 

Очевидно був учасником мирних переговорів по Сирії в Астані в січні 2017 року, оскільки в лютому 2017 року ділився зі ЗМІ досягненнями "переговорного майданчику в Астані".

В березні 2018 року був включений в санкційний список США, де позначений, як "високопосадовець ГРУ станом на лютий 2017 року".

В 2019 році випущено книгу "Військово-доктринальний базис зовнішньої політики США" (2-ге видання, доповнене, перше видання – 2017 рік) – Афанасьев співавтор разом з екс-начальником ГРУ Федором Ладигіним (1992-1997). В анотації книги на сайті видавничої групи URSS зазначено, що генерал-лейтенант Афанасьев заступник начальника ГРУ. 

Чи є зараз Афанасьєв заступником начальника ГРУ не встановлено, після 2019 року інформації у відкритих джерелах не знайдено, але цілком міг зберегти посаду і при Костюкові.

Ігор Лелін, заступник начальника ГРУ*, генерал-лейтенант

* є сумніви, що на даний момент є заступником начальника ГРУ, як мінімум одне джерело говорить про те, що він "генерал-лейтенант запасу"

В новині від 26 травня 2023 року про вручення в с. Мостов Краснодарського краю Ордену Мужності батькам загиблого в Україні Артема Матлаєва Ігор Лелін (1957 р.н.) фігурує, як генерал-лейтенант запасу, співзасновник Фонду міжрегіональної взаємодії та підтримки ветеранів бойових дій частин спеціального призначення. В цій новині привертає увагу, що знищений у вересні 2022 року на Харківщині Матлаєв був капітан-лейтенант запасу, проходив службу на російському атомному підводному човні стратегічного призначення "Олександр Невський". Наприкінці серпня 2022 року Матлаєв уклав контракт із ПВК "Редут". Проходив службу у розвідувально-диверсійному загоні "Вовки". Оскільки ПВК "Редут" та загін "Вовки" діють під кураторством ГРУ тож Лелін не випадково фігурує в новині. Щодо вище названого Фонду, який був заснований Леліним та ще двома співзасновниками в 2018 році, примітної інформації немає, однак, аналіз пов’язаних підприємств показує, що в 2017 році Лелін став співзасновником ще одного подібного фонду.

Сумнівно, що діючий заступник начальника ГРУ буде так активно займатися громадською діяльністю, навіть якщо ці фонди якимось чином використовуються ГРУ. Однак, в новині від 5 вересня 2023 року на сайті "Єдиної Росії" про відкриття Рязані меморіальної дошки ліквідованому в Україні десантнику Ігор Лелін фігурує вже як "представник головного управління генерального штабу Міноборони РФ (тобто ГРУ) генерал-лейтенант Ігор Лелін". А разом з ним і президент вже згаданого Фонду Сергій Гришин.

Загалом про Ігоря Леліна відомо дуже мало – в 2000 та 2001 роках він згадується в ЗМІ, як військовий аташе при посольстві РФ в Естонії в званні полковника. Ця посада означає, що з дуже великою долею імовірності він був співробітником ГРУ. В 2013 отримав звання генерал-майора і працював на посаді заступника начальника Головного управління кадрів ЗС РФ. В 2014 році є згадка, що Лелін очолював ліквідаційну комісію одної з автобаз МО. ЗМІ пишуть, що в тому ж 2014 році був переведений до ГРУ.

Є підстави вважати, що на даний момент Лелін не є заступником начальника ГРУ, але його нинішня діяльність, пов’язана з ГРУ, можливо, з ПВК "Редут".

Григорій Молчанов, заступник начальника ГУ – начальник Воєнної академії Мінооборони РФ

Григорій Володимирович Молчанов (1956 р.н) очолив Воєнну академію в травні 2016 року ще при Ігорі Коробові. Перебуває під санкціями США з березня 2018 року за втручання у виборчий процес в США в 2016 році. Молчанов в обґрунтуванні санкцій названий "високопосадовцем ГРУ". Жодної іншої інформації щодо Молчанова у відкритих джерелах немає. Інформації про військове звання не знайдено.

У відкритих джерелах зустрічається генерал-лейтенант ГРУ Володимир Григорович Молчанов: в 1980 році – начальник 2-го Управління ГРУ (Далекий Схід), з 1974 по 1978 резидент ГРУ в Нью-Йорку. Можливо родич Григорія Володимировича Молчанова.

В’ячеслав Кондрашев, екс-заступник начальника ГРУ, генерал-лейтенант

У відкритих джерелах (тут і тут) можна натрапити на інформацію, що В’ячеслав Кондрашов (1949 р.н.) діючий заступник начальника ГРУ, однак, це не відповідає дійсності — багато джерел говорять, що він в 2023 році вже у відставці. Джерело 1, Джерело 2, Джерело 3.

Список людей та організацій залучених до діяльність ГРУ, за даними "Відкритої бази даних публічних посадових осіб Росії та Білорусі" — громадського проекту, який збирає дані з відкритих джерел.  

Структура ГРУ за "Вікіпедією" на основі відкритих джерел*

*достовірність дуже приблизна, може містити неточності, наприклад, згадується 8-е Управління – спеціального призначення, тоді як в інших джерелах називається 14-те управління, яке курує спецназ ГРУ

1-е Управління — країни ЄС

2-е Управління — країни Північної та Південної Америки, Велика Британія, Австралія, Нова Зеландія.

3- е Управління — країни Азії

4-е Управління — країни Африки

5-е Управління — оперативна розвідка

6-е Управління — радіотехнічна розвідка

7-е Управління – НАТО

8-е Управління — спеціального призначення

9-е Управління — військових технологій

10-е Управління – військової економіки

11- е Управління — стратегічних доктрин та озброєння

Управління "12-біс" — інформаційні війни

Управління космічної розвідки

Управління кадрів

Оперативно-технічне управління

Адміністративно-технічне управління

Управління зовнішніх відносин

Архівний відділ

Інформаційна служба

Чотири головні напрямки, які можуть перетинатися:

Для дискредитації перед Володимиром Путіним

1. Ігор Костюков занадто замкнув на собі ГРУ і, по суті, побудував свою державу в державі. ГРУ лише на позір лояльна до Міноборони, Генштабу та Верховного головнокомандуючого. Саме такі закриті "елітарні" структури як ГРУ і стають живильним середовищем для змов. Тим більш, що в ГРУ традиційно зневажають Путіна, як вихідця з ФСБ.
2.  Ігор Костюков замкнув ГРУ, яка з часів Сергуна має таємні стосунки з США і має "план Б" власного порятунку у випадку, якщо ситуація з СВО піде не на користь Росії. Основний його пункт – "злив" Путіна.
3. Ігор Костюков має амбіції зовсім витіснити СЗР та ФСБ з розвіддіяльності. ГРУ, які мали свою агентурну мережу в Україні, підставили ФСБ, не стали доносити альтернативну інформацію. Аналогічно з СЗР. Провал початку СВО був вигідний ГРУ, щоб відтіснити ФСБ та СЗР.

Для провокування ворожнечі з іншими "баштами Кремля"

1. Ігор Костюков має амбіції підставити Шойгу та Герасимова і зайняти місце когось з них. Створювати образ Ігорю Костюкову, що він єдиний розумний в ЗС РФ та взагалі серед спецслужб, якими керують "діди".
2. Ігор Костюков "накапав" Путіну, що ФСБ "проспала" бунт Пригожина, а він попереджав з Шойгу.
3. Ігор Костюков "зливає" Ігоря Алексєєва, на якого повісив всі провали в Україні. А Алексєєв, насправді, займається реальним сектором, справжньою роботою. ГРУ без Костюкова обійдеться, а без Алексєєва – ні.

Для негативного медійного образу

1. ГРУ при Костюкові втратив інтелектуальність. Перетворилися на громил, які можуть організувати вибухи та отруєння, але дуже топорно. При цьому не добувають жодної цінної інформації, хоча Росії бракує сучасних західних технологій.
2. Дуже дивний сімейний бізнес у Костюкова – донька замішана в рейдерстві і працює ще в сумнівній компанії, пов’язаній з громадянином Великої Британії.
3. Найбільше від смертей Сергуна та Коробова виграв Костюков, самі смерті виглядають дуже підозріло. 

Для створення внутрішнього психологічного дискомфорту у Ігоря Костюкова

1. Інформації про Ігоря Костюкова дуже мало, а тому поле для створювання фейків неосяжне – від негативної ролі Костюкова в тому, що Росія пішла з Балкан в кінці 90-х до провала української агентури, зокрема, Деркача.   
2. У чоловіка доньки Костюкова "дивне" прізвище в чоловіка та "дивне" ім’я в сина. "Матвєй Соломонов – русским быть не может!" А ще православними прикидаються.

Ігор Костюков має регулярні персональні контакти з Володимиром Путіним, який особисто уважно слідкує за діяльністю ГРУ. І очевидно частково її скеровує, тим більш, що сам колишній розвідник та натепер є Верховним головнокомандуючим. 

Зв’язки Ігоря Костюкова у вищому ешелоні влади

• Міністр оборони Сергій Шойгу входить до близького оточення Путіна, хоча і поступається впливом низці "важковаговиків". Костюков, хоча й має "автономію" в межах "армійської" групи, але зберігає лояльність до Шойгу і вибудовує стосунки з іншими "баштами Кремля" з урахуванням позиції Шойгу.
• Перший заступник міністра оборони — начальник Генштабу Валерій Герасимов – друга людина після Шойгу в "армійській" групі і формальний безпосередній начальник Костюкова. Однак в силу "автономного" статусу ГРУ та особливої уваги Путіна до цієї структури вага Костюкова фактично на рівні з Герасимовим. Костюков вибудовує з Герасимовим партнерські стосунки.
• Голова Ради Федерації Валентина Матвієнко – представниця старої "пітерської еліти" Путіна. За деякими даними, має теплі стосунки з Костюковим з 90-х років і сприяла його призначенню на посаду начальника ГРУ.

Позиції та зв’язки Ігоря Костюкова та ГРУ в "групі силовиків"

Мінооборони

Окрім звязків з вищим керівництвом Міноборони та Генштабу ЗС РФ Ігор Костюков та ГРУ мають в Міністерстві оборони та ЗС РФ низку горизонтальних зв’язків.

• Заступник міністра оборони генерал-полковник Олександр Фомін. Курує Головне управління міжнародного військового співробітництва МО РФ та управління з контролю за виконанням договорів Національного центру щодо зменшення ядерної небезпеки. Є підстави вважати, що раніше Олександр Фомін був співробітником ГРУ. В 1992 році закінчив базовий заклад ГРУ Воєнно-дипломатичну академію і працював на підприємствах, пов’язаних з експортом продукції російського ВПК, зокрема, і в "Рособоронекспорті". В 2012-2017 роках очолював Федеральну службу з військово-технічного співробітництва. Можна припустити, що Фомін пов'язаний з "групою ВПК" Сергія Чемезова, а за специфікою своєї діяльності в Мінооборони має тісно контактувати з ГРУ. 
• Заступник міністра оборони генерал-полковник Юнус-Бек Євкуров. Євкуров був пов'язаний в 90-х роках зі спецназом ГРУ. Після "бунту Пригожина" разом з ГРУ курує закордонні проекти ПВК "Вагнер", а також перехід частини бійців ПВК "Вагнер" під керівництво ЗС РФ. Має союзні стосунки з ГРУ та Ігорем Костюковим.
• Начальник Головного оперативного управління Генштабу ЗС РФ – перший заступник начальника Генштабу ЗС РФ генерал-полковник Сергій Рудськой. Одна з ключових фігур у плануванні операцій ЗС РФ, має тісно взаємодіяти з ГРУ.
• Заступник Головнокомандувача Сухопутних військ РФ генерал-лейтенант Олександр Матовников. Обіймає посаду з 2020 року. До цього був представником президента в Північно-Кавказькому ФО (ПКФО). З 2015 по 2018 роки був командуючим ССО. Можуть бути певні зв’язки з Костюковим через спільну роботу у вищому керівництві ГРУ. Однак, є версія, що Матовников мав амбіції очолити ГРУ, але Костюков цьому завадив і тоді в них можуть бути ворожі стосунки.

Служба зовнішньої розвідки (СЗР)

• Директор Служби зовнішньої розвідки (СЗР) Сергій Наришкін – СЗР виступає головним конкурентом ГРУ за своїм функціоналом, однак, позиція ГРУ в системі Путіна вища. Можна припустити, що Костюков має натягнуті стосунки з Наришкіним.

ФСБ

• Директор ФСБ Олександр Бортников – в силу традиційної конкуренції між ФСБ та ГРУ є підстави вважати, що у Костюкова з Бортниковим натягнуті стосунки.
• Перший заступник директора ФСБ Сергій Корольов – людина близька до екс-міністра оборони Анатолія Сердюкова, який входить до "групи ВПК" Сергія Чемезова. Є підстави вважати, що у Корольова ворожі стосунки з Костюковим. Однак, не варто екстраполювати стосунки Корольова з Мінооборони та ГРУ на відносини Костюкова з "групою ВПК" Чемезова, які, швидше за все, робочі та рівні.
• Начальник П’ятої служби (розвідка) ФСБ Сергій Бєсєда – прямі конкуренти ГРУ. Є підстави вважати, що у Бєсєди ворожі стосунки з Костюковим. 

ФСО та "Росгвардія"

У Костюкова склалися союзні стосунки з низкою вихідців з Федеральної служби охорони (ФСО) та її підрозділу Служби безпеки президента (СБП):

• Екс-тульський губернатор, колишній охоронець, а тепер радник Путіна Олексій Дюмін — відносини з ними у Костюкова будуються через його заступника та командуючого Силами спеціальних операцій (ССО) Валерія Флюстикова
• Директор ФСО Дмитро Кочнев —  союзні стосунки через Дюміна. Сам Костюков згадував про тісну взаємодію з ФСО під час організації візиту Путіна в Сирію в 2020 році. 
• Директор "Росгвардії" Віктор Золотов – колишній начальник Дюміна. Незважаючи на певну конкуренцію "Росгвардія" та Мінооборони, ці структури змушені тісно взаємодіяти у війні проти України. та Сергія Шойгу. Можна припустити, що у Костюкова з Золотовим можуть бути доброзичливо-нейтральні стосунки. 

Політичні зв’язки

• Депутат Держдуми від "Єдиної Росії" Дмитро Саблін – перший заступник голови ветеранської організації "Бойове Братво", продав в 2016 році Мінооборони РФ будівлю, де розташований підрозділ ГРУ, який потрапив під санкції США в 2018 році.
• Костянтин Малофєєв – російський бізнесмен та громадський діяч, відомий своїми клерикальними та консервативними поглядами, фінансує "Російський добровольчий корпус", який входить до ПВК "Редут", яке курує ГРУ.

Керівництво ГУ (ГРУ) Генштабу ЗС РФ – команда Костюкова

• Володимир Алексєєв, перший заступник начальника ГРУ, генерал-лейтенант. Може вважатися "правою рукою" Костюкова, відповідає за спецназ ГРУ та є ключовою фігурою ГРУ у війні проти України.
• Андрій Авер’янов, заступник начальника ГРУ (ймовірно), генерал-майор. Безпосередній організатор серії спецоперацій в ЄС в 2011-2018 роках, зараз курує від ГРУ закордонні проекти ПВК "Вагнер", його підвищення відбулося вже при Костюкові, має перспективи стати першим заступником начальника ГРУ. 
• Валерій Флюстиков, заступник начальника ГРУ – командуючий Силами спеціальних операцій (ССО), генерал-майор. Близький з Олексієм Дюміним. Його призначення на посаду командуючого ССО лобіював не лише Дюмін, а і Костюков. ССО Путін курує особисто, а, отже, добрі стосунки Костюкова з Флюстиковим – додатковий важіль впливу для начальника ГРУ.
• Сергій Гізунов, заступник начальника ГРУ, генерал (ймовірно). Висуванець Костюкова, курує напрямки радіорозвідки та інформаційних війн.
•  Сергій Афанасьєв, заступник начальника ГРУ (ймовірно), генерал-лейтенант. Був заступником в 2016-2017 роках. Може курувати стратегічну розвідку та закордонні резидентури. Після 2019 року інформації про Афанасьєва у відкритих джерелах не знайдено, але немає підстав і вважати, що він звільнений.
• Григорій Молчанов, заступник начальника ГУ – начальник Воєнної академії Мінооборони РФ. Очолив Воєнну академію в травні 2016 року. Вважається близьким до Костюкова.