• USD 39.8
  • EUR 42.4
  • GBP 49.5
Спецпроєкти

Чому людей незручно нагороджувати Нобелівською премією миру

Бюрократія зжерла людей і в норвезькому Нобелівському комітеті, і серед нагороджених.

Реклама на dsnews.ua

Мемуари Гейра Лундестада, норвезького історика та багаторічного (з 1990 по 2015 рр.) директора норвезького Нобелівського інституту, які розкривають закулісні деталі присудження Нобелівських премій миру, шокували відповідальних за цей процес чиновників. Захисна реакція бюрократії породила скандал та звинувачення у порушенні довіри. "Лундестад порушив обіцянку про збереження конфіденційності відразу за декількома пунктами, — йдеться у заяві Нобелівського комітету. — Всі обставини, пов'язані з дискусіями на закритих від сторонніх засіданнях комітету, повинні залишатися в секреті протягом 50 років".

Отже, про що говорить Лундестад? Присудження премії, яка, за задумом Нобеля, повинна вручатися "тому, хто найбільше і найкраще попрацював для зміцнення братства між народами, для того, щоб розпустити або скоротити діючі армії, або тому, хто сприяв проведенню мирних переговорів", завжди породжувало і буде породжувати і суб'єктивний підхід, і помилки, і розчарування. Це нормально. Ненормально, коли людина, яка бореться, страждає, помиляється, зазнає злетів і падінь, взагалі витісняється з нобелівського процесу. І як можливий номінант, і як учасник обговорення відповідних кандидатур.

Альтернативою людині у процесі роздачі премій виступає бюрократична машина. Вона присутня в ньому одразу в кількох обличчях. По-перше, бюрократизувався сам норвезький Нобелівський комітет. Той факт, що його п'ять членів призначаються норвезьким Стортингом, ще не означає, що ННК обов'язково має бути політичною філією цього органу. А тим часом справи саме так. У Нобелівському комітеті немає письменників, науковців, немає представників громадянського суспільства. Стортинг скидає до нього постаті, які з тих чи інших причин не уміщаються на основній політичній дошці. По-друге, бюрократичний склад ННК впливає на відбір нагороджуваних. Бюрократам глибоко начхати і на волю Нобеля, і на моральний вплив Нобелівської премії миру. Бюрократам важливо вписатися у систему з метою зберегти та зміцнити своє становище у ній — у своїй партії, у Стортингу, в уряді, у європейських структурах. Кожен член Комітету змушений вирішувати складне завдання, розраховуючи рухи по різних бюрократичних орбіт безлічі бюрократичних тіл.

Про який дух Нобеля тут взагалі може йтися?

Бюрократизація ННК позначилася і як нагороджуваних. І Барак Обама в цьому ряду далеко не найсумніший випадок. Зрештою, його нагородження у 2009 р. таки можна списати на якісь сподівання, на те, що перший чорний президент США, незалежно навіть від його особистості, — це знакове явище. Причому масштабу навіть не американського, а загальносвітового, що новий президент потребував підтримки і подавав надії, які, на жаль, не справдилися. Не викликає особливих заперечень і китайський дисидент Лю Сяобо. Заперечення викликає використання ПНК як інструмента вибіркового політичного тиску. Але ось у 2012 р. лауреатом Нобелівської премії миру став Європейський Союз. Це як?

Нобелівську премію миру 2015 р. присудили Квартету національного діалогу у Тунісі – коаліції із чотирьох організацій. Спілка організацій — ось так, у два шари броні від будь-якої живої та самобутньої особистості. Бюрократи нагородили бюрократів

Якщо йдеться про ту роль, яку грав і відіграє ЄС у світі, то ця роль теж не викликає заперечень. Але премія все ж таки передбачає деяку персоніфікацію. Нагородження організацій, звісно, допускається у принципі. Вперше це сталося 1904 р., коли було нагороджено бельгійський Інститут міжнародного права. Однак інститут — це все ж таки не величезний Євросоюз. Він включав дуже обмежене коло людей. Багато хто з них був гідний премії миру і в індивідуальному порядку — за свою діяльність у стінах інституту. Роль інституту у становленні норм міжнародного права була справді величезна. Тобто є конкретна сфера діяльності, в якій було досягнуто великих успіхів, що призвели до результатів, позначених у статусі премії миру. Але ж нагородження ЄС?! З погляду духу та ідеї Нобелівської премії це була відверта профанація.

Реклама на dsnews.ua

Однак така профанація виявилася дуже зручною з бюрократичної точки зору. Нагороджувати особистість завжди небезпечно тому, що особистість завжди неоднозначна. Завжди є до чого причепитися і заперечити. Але хто підкопається до п'яти чиновників, які дали премію Євросоюзу… За що там, до речі, її дали? За роботу з об'єднання Європи та перетворення її з континенту війни на континент світу. З таким формулюванням будь-якого критика можна спокійно змусити замовкнути.

У 2014 р. Нобелівську премію миру вручили 17-річній пакистанській активістці, борцю за права дітей Малалі Юсуфзай, а також 60-річному активісту та лікарю з Індії Кайлашу Сатьярті, який бореться за визволення дітей від рабської праці. Обидва були не надто відомі. До того ж при всій повазі до особистої хоробрості Малали – якщо вірити її офіційній біографії – розмір її реальних заслуг у боротьбі за права дітей викликав певні сумніви щодо віку номінантки. Але тема дітей та молоді країн, що розвиваються, була включена до плану заходів Євросоюзу. Цього виявилося достатньо.

І справа тут зовсім не в комусь конкретно. Так працює система, яка помалу захопила Нобелівський комітет. Вона неминуче відбирає в нього саме і лише таких людей, які будуть проводити саме такі рішення. Зміна голови Нобелівського комітету продемонструвала це повною мірою. У березні 2015 р. Турб'єрн Ягланд пішов у відставку з посади голови ННК, залишившись у його складі. Його звільнення було пов'язане з поразкою Робочої партії Норвегії на парламентських виборах 2013 р. Його місце посіла екс-глава Консервативної партії Норвегії Касі Кулльман Фіве — у зв'язку з перемогою на цих же виборах коаліції правих партій на чолі з консерваторами.

І ось нарешті перше нагородження під егідою нового голови. Нобелівську премію миру 2015 р. присудили Квартету національного діалогу в Тунісі — коаліції з чотирьох організацій: Об'єднання профспілок (The Tunisian General Labour Union), Конфедерації промисловості, торгівлі та ремесел (The Tunisian Confederation of Industry, Trade and Handicrafts), Ліги The Tunisian Human Rights League) та Колегії адвокатів (The Tunisian Order of Lawyers). Це вже не просто перестрахування — це подвійне перестрахування. Спілка організацій — ось так, у два шари броні від будь-якої живої та самобутньої особистості. Бюрократи нагородили чиновників. Бюрократія зжерла людей і в норвезькому Нобелівському комітеті, і серед нагороджених.

Гейр Лундестад — жива людина, зі своїми слабкостями та страхами. 25 років він не знаходив у собі мужності обуритися проти номенклатурного людожерства. Його можна зрозуміти, тому що бюрократія здатна стерти відступника і бунтаря на порошок, позбавивши його буквально всього. Але доживши до 70 років і вийшовши на пенсію, вікінг, що зістарився, зміг нарешті переступити свій страх.

Зважитися на такий крок могла тільки дуже смілива людина. Чи Лундестада притягнуть до суду. Але мстити йому, поза всякими сумнівами, будуть. Помстити максимально чутливо і підло, як завжди це роблять чиновники. І Лундестад, котрий вивчив контингент ННК за 25 років, не може цього не розуміти.

І якщо колись Нобелівської премії миру вдасться повернути її первісний дух і суть, то я сподіваюся побачити серед номінантів і Лундестаду, якщо він, звичайно, на той момент буде ще живий. Тому що наш світ помалу перетворився на болото, де мистецтво компромісу, хай навіть найгнилий і ганебний, стало найважливішим і найшановнішим з мистецтв. У такий час, як ніколи, важливо вміти знаходити приводи для потрясінь цього ганебного світу і втілювати їх у життя. І Лундестад зробив це, вдаривши бюрократію у дуже чутливе місце. Він гідний нагороди.

Як з'явилися одкровення про Нобеля світу

Гейр Лундестад народився 17 січня 1945 р. Він отримав диплом філолога в університеті в Осло (1970) і ступінь доктора історії в університеті в Тромсі (1976).

Темою дисертації Лундестада був дуже спірний для осмислення у країнах: американська політика у Східній Європі 1943-1947 гг. Це був час, коли США остаточно здали під владу Сталіна групу центральноєвропейських країн. Надалі Лундестад присвятив низку робіт дослідженню відносин Сполучених Штатів та Західної Європи. З 1974-го і до 1990 р., за винятком трьох річних стажувань у США — у Гарвардському університеті (1978-1979, 1983) та в Центрі Вудро Вільсона (1988-1989), Лундестад пропрацював в університеті в Тромсі на різних посадах. І нарешті, 1990-го обійняв посаду директора норвезького Нобелівського інституту, до посадових обов'язків якого входять, серед іншого, і функції секретаря Нобелівського комітету.

Присутній на засіданнях п'яти уповноважених експертів ННК, сам не мав права голосу. Позиція спостерігача разом із специфікою наукових інтересів робила посаду секретаря комітету ідеальним полем для дослідника його спеціалізації. І було б дивно, якби він як історик не скористався таким щасливим збігом обставин, хай навіть ціною конфлікту з місцевою бюрократією. У грудні минулого року, перед тим, як піти на пенсію, Лундестад дав кілька інтерв'ю, в яких дуже критично відгукнувся про існуючий механізм присудження Нобелівських премій миру. У Норвегії, де причетність до присудження Нобелівських премій — одна з найчутливіших ерогенних зон національної гордості, їхня публікація привернула загальну увагу. Стривожилися, дивлячись на такого активного пенсіонера, і нобелівські бюрократи. Намагаючись підстрахуватися від можливих неприємностей, вони змусили Лундестада підписати перед звільненням з посади угоду про конфіденційність. У порушенні цієї угоди вони її зараз і звинувачують, але застосувати якісь санкції навряд чи зможуть. По-перше, це їм не допоможе, а навпаки, збільшить масштаб скандалу і продовжить його за часом. А по-друге, все справді важливе Лундестад сказав ще до підписання зобов'язання мовчати.

У чому суть претензій Лундестаду

Лундестад вважає, що члени комітету повинні в обов'язковому порядку добре володіти кількома іноземними мовами і принаймні вільно розмовляти англійською. Це негайно створило йому кілька ворогів з-поміж колишніх і чинних членів ННК, а також претендентів на членство, які володіють лише норвезьким, а таких виявилося чимало. Також він вважає помилковим нагородження Барака Обами. По-перше, тому, що премія була дана йому фактично авансом, що саме собою дискредитує її ідею, а по-друге, тому, що й авансу Обама в результаті не виправдав. До речі, і в самих Сполучених Штатах рішення про нагородження президента, який обіймав посаду лише дев'ять місяців, викликало критику.

Забавна деталь цієї історії: питання з адміністрації Білого дому про те, чи не може Обама якось здобути цю премію заочно, не приїжджаючи за нею особисто, та відповідь комітету, що, мовляв, така практика застосовується лише до лауреатів, які перебувають на момент нагородження у в'язниці чи утримуваним від приїзду різного роду диктаторськими режимами, як це було з китайцем Лю Сяобо, виглядають у контексті цієї історії лише як барвиста подробиця.

До речі, присудження премії Лю Сяобо Лундестад наводить як приклад абсолютно політизованого рішення. Вручення премії китайському політв'язню вказало Пекіну на те, що, на думку Заходу, він недостатньо дотримується прав людини. Права людини Лундестад вважає однією з найвищих цінностей, і це легко читається в будь-якій з його робіт, але проти використання ННК у ролі молотка для забивання такого роду цвяхів категорично заперечує. До того ж і молоток виходить якийсь вузькоспеціалізований: як написав Лундестад, для Ягланда, включеного до системи євробюрократії, було б важко погодитися з присудженням премії, якби воно мало критичний характер стосовно Росії, оскільки Росія є членом Ради Європи.

Опубліковано в тижневику "Ділова столиця" від 12 жовтня 2015 р. (№41/751)

    Реклама на dsnews.ua