• USD 39.2
  • EUR 42.4
  • GBP 49.5
Спецпроєкти

Полагодити Нобелівку. Чому премією миру не нагородили Рудольфа Гесса

У числі фаворитів конкурсу миротворців виявилися Трамп і Кім
Фото: Getty Images
Фото: Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Президента США Дональда Трампа знову висунули на Нобелівську премію миру. Тільки в цьому році йому компанію склав ще й глава Північної Кореї Кім Чен Ин. Мало того, американський журнал Time, грунтуючись серед іншого на даних букмекерських контор, всерйоз розглядає обох лідерів в якості фаворитів з 331 номінанта (216 осіб та 115 організацій). До можливих претендентів також віднесли президента Південної Кореї Мун Чже Іна. Насправді Мун і Кім випереджають Трампа. Але, як бачимо, ключовим маркером представляється поточний переговорний процес навколо Корейського півострова. У шорт-лист також потрапив колишній глава женералитета Каталонії Карлес Пучдемон, де-факто ввергнув Іспанію в новий політичний криза. І цей список фаворитів викликає питання.

Насамперед до засадничих принципів, від яких відштовхується міжнародне співтовариство, коли роздумує про те, кого назвати прихильником світу. Причому тенденція відносити до таких персон з, м'яко кажучи, суперечливою репутацією, аж ніяк не нова. Премію миру в свій час отримували діячі з масою скелетів у шафі і руками по лікті у крові.

Наприклад, екс-президент Єгипту Анвара ас-Садата. Так, заради звільнення від британського колоніального правління він навіть співпрацював з агентами Третього рейху та Італії часів Беніто Муссоліні. А ще почав Війну Судного дня, яку фактично програв і вирішив миритися з Заходом, в першу чергу з США, це не задовольняло СРСР. За що, по суті, і отримав свою нобелівську плюшку в 1978 р.

А в 1994 р. премію миру поряд з Шимоном Пересом, Іцхаком Рабіном отримав лідер палестинської ФАТХ Ясір Арафат. Він був фронтменом боротьби з Ізраїлем, у тому числі учасником Шестиденної війни; ледь не позбавив влади короля Йорданії, яку використовував в якості плацдарму для атак; віддавав накази про проведення терактів, жертвами яких стали тисячі ізраїльтян. Загалом, послужний список Арафата або аль-Хусейні, вражаючий. Але варто було "покаятися" і погодитися на мир, всі все забули.

Невже вважається, що премія миру може допомогти перевиховати таких людей? Але це, з усією очевидністю, не так. Швидше статус лауреата легітимізує їх, роблячи в очах всього світу рукоподаваемыми. І вже навіть номінація тому сприяє. Адже незалежно від того, чи стануть Трамп або Кім лауреатами, сам факт того, що всерйоз обговорюють їх - особливо другого - присутність в шорт-листі означає, що з премією миру щось взагалі не те.

Де грань, перешагивание якої позбавляє номінанта шансу стати лауреатом? І чи існує ця межа взагалі? Об'єктивно журі, зважуючи успіх і загрозу? Тому як навіть сама дискусія, в ході якої визначається ступінь корисності внеску у світову безпеку, може бути ситуативною, заангажованою, в тому числі поточним медиаклиматом. Простіше кажучи, вранці той же Трамп - молодець, а після вже, наприклад, заявляє, що чорногорці дуже гарячі хлопці і можуть втягнути НАТО в Третю світову. І навпаки.

Переважає той же показово безрезультатний саміт в Сінгапурі грубу дипломатію президента США або розстріл Кімом з зенітки свого міністра оборони? Тим більше що денуклеарізація ще не відбулася. На ділі були декларативні переговори, пара-трійка листів з расшаркиваниями, та й все. Лідер КНДР в будь-який момент може розвернутися на 180 градусів, як і Трамп допустити яку-небудь нову образу на адресу Кіма. Невже для офіційного визнання миротворцем - з дипломом, медаллю та грошима - досить простий демонстрації доброї волі? Якщо виходити з таких передумов, то заступник Адольфа Гітлера по партії Рудольф Гесс куди більш гідний стати лауреатом, адже він навіть ризикнув всім заради встановлення миру між Третім рейхом і Великобританією, що дозволило б зберегти обом країнам мільйони життів...

Реклама на dsnews.ua

У зовнішню політику, зауважимо, і Трампа, і Кіма вмонтовані елементи шантажу. Перший як бізнесмен покладається на фінансові важелі і лише зрідка на військові. Другий може дозволити собі тільки мілітаризм. Але ефект той же. Так, шантаж - дієва політика для досягнення цілей, але чи сприяє вона світу на блакитному кульці? Швидше ні, ніж так. Досить згадати про вимоги того ж Трампа до НАТО чи до NAFTA. Або ось новий епізод: Трамп словами "я люблю короля Салмана, але він і двох тижнів без США не протримається", вимагає від саудівського монарха самостійно "платити за своїх військових", домагаючись таким грубим методом зниження цін на нафту.

Повторимося, його ефективна політика. Було б безглуздо заперечувати. Але треба чітко розділяти політику егоцентризму і політику світу. Хоча це, звичайно, дуже складна матерія з багатьма винятками і застереженнями. Ймовірно, має сенс тоді взагалі відмовитися від премії миру або застосувати математичний підхід, встановлюючи: сумірні дії заради миру з діями, прямо протилежними за своєю суттю.

В іншому випадку тенденція такого нобелівського заохочення може придбати небезпечний і відверто маніпулятивний характер. Коли премію миру будуть давати фактично за покаяння, забуваючи про злодіяння. Як говорив Барт Сімпсон: "Я планую прожити гріховне життя, а перед смертю покаятися". Якщо такий підхід стане ключовим, то не довго чекати, коли Володимир Путін стане лауреатом. Якщо раптом завтра оголосить: "Що я наробив?! Йду з Сирії та України, повертаю Крим, грузинські території. Зі своєї кишені виплачую щедру компенсацію, решту віддаю на благодійність, а сам пройду постриг у ченці". Європа зітхає з полегшенням, світ аплодує і, відчуваючи ейфорію від закінчення кошмару, пропонує винагородити автократа за жест доброї волі. І плювати на те, скільки людей загинуло, залишилися каліками, втратили близьких, даху над головою.

    Реклама на dsnews.ua