• USD 26.3
  • EUR 30.6
  • GBP 36.3
Спецпроєкти

Polexit Качинського. Чи зробить Туск аборт польському консерватизму

У неділю в Польщі десятки тисяч людей вийшли на акції протесту проти передбачуваного виходу країни з ЄС

У Польщі протестують проти виходу країни з Євросоюзу
У Польщі протестують проти виходу країни з Євросоюзу / EPA/UPG
Реклама на dsnews.ua

Правоконсервативна влада Польщі в особі партії "Право і Справедливість", що позбулася більшості в парламенті після виходу з коаліції "Згоди" Ярослава Говіно, в правовому конфлікті з Брюсселем все ж вибрала ескалацію, а не спробу діалогу заради щедрих фінансових відрахувань ЄС.

Невдоволення Брюсселя викликало існування і функціонал створеної ПіС Дисциплінарної палати, яка здійснює нагляд над суддями. З огляду на очевидний партійний вплив в структурі Євросоюз визнав це черговим наступом на незалежність судової системи Польщі.

Відповідно 14 липня Суд ЄС в Люксембурзі постановив: рішення про створення даного органу має бути скасовано. А на наступний день також виніс рішення про те, що взагалі така система відповідальності суддів суперечить європейському праву.

Фактично рішення Люксембурзького суду ніби як остаточне і оскарженню не підлягає. Тому ПіС пішла іншим шляхом, до неї протоптаних режимом Володимира Путіна у випадку з ЄСПЛ: в той же день Конституційний суд Польщі виніс вердикт, згідно з яким рішення суду в Люксембурзі про організацію роботи судових органів не можуть застосовуватися до Польщі.

На цьому партія Ярослава Качинського не зупинилися. 7 жовтня все той же Конституційний суд ще більшою мірою посилює кризу у відносинах з Брюсселем, довівши його до рівня екзистенціального, коли виносить постанову про те, що деякі статті договорів ЄС в Польщі є неконституційними.

Це прецедент. До сих пір жодна з країн Євросоюзу не оскаржувала норми договорів ЄС.

Реклама на dsnews.ua

Туск не дрімає

В Єврокомісії цей крок визнали атакою на авторитет всього Європейського Союзу як структури і загрозою його цілісності.

У самій Польщі представники опозиційного ліберального крила прийшли до висновку, що ПіС, нехай і заперечує це, всерйоз взяла курс на Polexit.

Саме під гаслом не допустити цього до поляків і звернувся колишній прем'єр Польщі, екс-глава Євроради Дональд Туск, що в липні тріумфально повернувся в польську політику, щоб протистояти ПіС.

8 жовтня, на наступний день після оприлюднення скандального рішення КС, Туск виклав в мережу відеозвернення з проханням до співгромадян виходити на вулиці "врятувати Польщу" і не дозволити Качинському вивести країну з Євросоюзу.

І Туска почули. По всій країні на мітинги під гаслом "Ми залишаємося в ЄС" вийшли жителі 160 міст. У Варшаві ж, за даними мерії, в акції протесту брали участь від 80 до 100 тис. чоловік.

Картинка вийшла вельми красномовною. І своєю присутністю її доповнили також і Дональд Туск, і Лех Валенса власною персоною — легенда польської політики і державності.

Опозиції при повному "сприянні" соратників презеса ("голови" — так зазвичай називають Качинського) дійсно вдалося не тільки внести в польську політику наратив загрози виходу Польщі з ЄС, а й зацементувати його в інформаційному просторі.

Як і прогнозувала "ДС" після першого — провокуючого конфлікт з Брюсселем — вердикту Конституційного суду, Дональд Туск вичавить з цього кейса максимум.

Тому сприяє і його особистий високий рейтинг, який залишився таким незважаючи на медійну війну, яку в його відношенні вела ПіС і влада в цілому.

Авторитету Туска вистачило і на опозиційну "Громадянську платформу", яку він очолив влітку. В кінці липня її рейтинг, згідно з опитуванням інституту IBRiS, виріс до 26,2%, відстаючи від ПіС лише на 7,4%.

Правда, за минулі два місяці відрив дещо зріс: свіже опитування того ж інституту показує, що коаліцію "Об'єднані праві" (ПіС і "Солідарна Польща" Збігнєва Зьобро) підтримують 34,3% респондентів, а "Громадянську платформу" — 21,6% .

Але. Потенційна коаліція опозиційних сил на чолі з "Платформою" набирає більше, ніж "Об'єднані праві" — 41,3% проти 34,3%.

Плюси і мінуси

Для ПіС це мало б стати тривожним дзвіночком. Але інших способів продовжувати нарощувати підтримку, крім як загравати зі своїм ультраконсервативним виборцем, у неї не залишилося.

У той же час посилення поляризації польського суспільства грає на руку і опозиції, що вона довела акціями протесту в минулі вихідні.

До парламентських виборів, які заплановані на 2023 р., у Туска є реальні шанси змінити баланс сил. Особливо, якщо партія влади продовжить слідувати курсом розколу і протистояння з Брюсселем.

А тепер уявімо, якими будуть Польща і її зовнішня політика після 2023 р., якщо перемогу на них здобудуть ліберали на чолі з колишнім прем'єр-міністром.

У разі повернення Туска до влади діалог з Брюсселем безумовно вирівняється.

Швидше за все, і з Києвом теж. Туск відомий як один з найбільш дієвих друзів України. І до того ж ліберал, а не консерватор як Качиньський і Ко.

Повною мірою, звичайно, тертя навколо історичних подій його прихід до влади не нівелює, оскільки запит в польському суспільстві на історичний конфлікт з Україною, як і раніше, високий. Так просто і швидко Туску і його прихильникам не вдасться перевести діалог з питань історичної пам'яті в конструктивне русло. Але все ж процес буде запущений.

Що ж до положення Варшави в Євросоюзі і її відносин з "Центром" — Брюсселем, Берліном, Парижем, — то тут бачиться наступний розклад. З одного боку, Туск може продовжити відстоювати інтереси власної країни і її союзників (як всередині ЄС, так і в ближньому зарубіжжі). З іншого боку, нормалізація відносин з ЄС зажадає компромісів і різкого пом'якшення риторики. Це поставить Варшаву перед непростим завданням: зберегти флагманські амбіції в Східній Європі, одночасно уникаючи конфронтації з Берліном та Брюсселем і згортаючи пісовскій проект неліберальної демократії — це, як мінімум, проблематично. Причому як з точки зору державних інтересів Польщі, так і електоральних перспектив партії Туска. Не кажучи вже про те, що зниження градуса конфронтації з ЄС в якості жесту доброї волі буде витлумачено, в першу чергу, як слабкість нового польського керівництва.

Так що вкрай сумнівно, що новий глава уряду надійде настільки необачно. Швидше зміняться способи збільшення впливу Польщі в ЄС — на користь більш м'яких, дипломатичних. Такий вектор зовнішньої політики також посприяє активізації відносин і зі Сполученими Штатами (якщо, звичайно, в Білий дім в 2024 року, не повернеться інший Дональд — Трамп).

Але в будь-якому випадку ситуація неоднозначна. Поки складно сказати, наскільки опозиція здатна абортувати польський консерватизм.

    Реклама на dsnews.ua