Розкришити панцир. Ердоган витісняє Путіна з Сирії
Туреччина і Росія після досягнення домовленості про припинення вогню в сирійському Ідлібі, останньому оплоті місцевих опозиційних Башару Асаду сил, як і прогнозувала "ДС", продовжили покусувати один одного, але не безпосередньо, а через своїх проксі. Причому Анкара в цьому плані працює більш ефективно і ефектно. Так, 10 березня турецький президент Реджеп Тайіп Ердоган з гордістю доповів про знищення в провінції восьми ракетно-гарматних комплексів "Панцир" російського виробництва. Зенітні системи часто управляються російськими екіпажами, але формально належать Дамаску, так що Анкарі пред'явити начебто нічого.
Чим, власне, і користується Ердоган, продовжуючи розширювати свій вплив на півночі Сирії, незважаючи на домовленості з Путіним. Та ще й дозволяє собі непрозорі натяки про підтримку Москвою фельдмаршала Халіфи Хафтара, чия Лівійська національна армія намагається оскаржити право на владу визнаного ООН Уряду національної згоди Фаїза Сарраджа. Ердоган на борту літака, зокрема, сказав журналістам: "Зараз в Ідлібі є "Панцир". Ми знищили вісім "Панцирів" в Ідлібі з допомогою наших безпілотників. Їх вартість дуже висока, це важливі системи ППО". І додав, як би між іншим, що і в Лівії є такі комплекси. Це вже меседж Кремлю: мовляв, Туреччина успішно множить на нуль вашу техніку в Сирії. Можемо повторити і в Лівії.
Якщо "Панцирі", а також "Буки" (щонайменше один турки знищили в Сирії 28 лютого) будуть спалювати і в Сирії, і в Лівії, то гібридні авантюри в цих країнах дуже дорого обійдуться Росії і її військово-промисловому комплексу. До речі, не тільки про "Панцирах" мова, але і про ЗРК С-300, які застосовуються в зв'язці з ними для вибудовування ешелонованої системи ППО/ПРО.
Репутацію російським комплексів підмочив в минулому році ще й Ізраїль. У потенційних покупців може виникнути просте питання: "А який зиск з російських ракетних комплексів, якщо їх з року в рік вони виявляються зручними цілями, демонструючи нульову бойову ефективність?". До такого висновку відзначимо, раніше прийшли вже в Індії, віддавши перевагу південнокорейському виробникові.
Не дивно, що обсяги продажу російського зброї Росії падають. Так, РФ як і раніше займає другу сходинку відповідного рейтингу, поступаючись Сполученим Штатам. Однак якщо США, на які припадає третина загальносвітового обсягу, в період з 2015 по 2019 рр., згідно доповіді Стокгольмського інституту дослідження проблем світу (SIPRI), збільшили експорт зброї на 23%, то продажі російських озброєнь за цей же період впав на 18%.
Цифри і проблеми російського ВПК на Близькому Сході ставлять під сумнів успіх на ринку озброєнь, якими Москва невпинно вихваляється. Наприклад, операцію з продажу комплексів С-400, придбаних Туреччиною до невдоволення американських союзників.
"Патріоти" замість "Буркотунів"
Але відмовиться Анкара від С-400 (Growler - "Буркотун" - за класифікацією НАТО) в умовах перманентного конфлікту з Кремлем в Ідлібі, як того хочуть американці? Вашингтон, до речі, скористався моментом і знову нагадав Анкарі, що якщо та бажає придбати американські комплекси Patriot, то потрібно зробити всього нічого. Як зазначив помічник шефа Пентагону Рет Хоффман, "позиція глави Пентагону була абсолютно зрозуміла з першого дня роботи на цій посаді: Туреччина не отримає Patriot, якщо не поверне С-400". До того ж в Штатах також неодноразово підкреслювали, що і новітні F-35 турки отримають, якщо відмовляться від російських ЗРК.
Тему С-400 торкнувся і спецпредставник США по Сирії Джеймс Джеффрі, дипломатичною мовою закликав Анкару "роз'яснити свою позицію щодо придбання російською системи ППО С-400". Важливо, що ці слова прозвучали в контексті заяви Джеффрі про те, що Штати ведуть переговори з союзниками по НАТО щодо надання допомоги Туреччині.
Зрозуміло, що ні Анкара, ні Вашингтон не можуть поступитися в питанні використання російських ЗРК. Що, втім, не означає припинення співпраці і його розвитку. Білий дім таким чином демонструє послідовність, але при цьому під приводом "смачного" збройового контракту для Туреччини можуть зробити виняток. Як варіант, сторони в результаті приймуть компромісне рішення. Наприклад, американцям дозволять детально вивчити начинку турецьких С-400 (якщо це ще не зроблено). Плюс спільні нафтові проекти на півночі Сирії. Росіян американці, нагадаємо, до місцевих родовищ не підпускають. І примітно, що нафтою вирішив пожонглювати і турецький президент. 10 березня Ердоган сказав, що запропонував Путіну взяти участь у розробці нафтових родовищ в Камишли і Дейр-ез-Зорі. На благо сирійської економіки, звичайно ж. При цьому Ердоган поставив президенту РФ досить вузькі рамки: чи співпрацюєте, або ми за нафтою йдемо до американців.
Все це дуже схоже на елементи торгу: доступ до С-400 і нефтепроекты в обмін на Patriot, можливо разморозку контракту на поставку винищувачів п'ятого покоління F-35 і яку-ніяку допомогу НАТО, нехай і суто інформаційного характеру. Відповідний базис для аргументації її надання туркам Вашингтон вже сформував, коли поклав відповідальність за ескалацію в Ідлібі на Росію і Асада.
Турки здаються чи не миротворцями. Так чому б союзникам їм не допомогти? Не всім союзникам і не через військову операцію Альянсу, а за допомогою більш активного обміну розвідданими, використання деякими країнами НАТО безпілотників в Сирії і, може бути, навіть парочкою показових авіаударів. Попіарившись і зробивши політичну заяву, союзники закриють для себе сирійське питання. Однак Туреччини такого потужного сигналу буде більш ніж достатньо для підтвердження свого статусу всередині НАТО і легітимності її дій як в Сирії, так і Лівії. Позиції Кремля в регіоні, як і доходи оборонної промисловості, між тим, ще більше "просядуть". Анкара, навпаки, посилить свій вплив, враховуючи, що ще одного гравця - Ірану, де коронавірус косить ряди високопоставлених чиновників, - зараз трохи не до Сирії.
