Неповний успіх, а не повний облом. Що являє собою саміт миру в Швейцарії

Дипломатія – завжди мистецтво можливого та забіг на довгу дистанцію. Головним досягненням саміту стала участь у ньому 92 країн та надурядових установ світу, 84 з яких підписали підсумкову декларацію. З огляду на те, що організаторами було розіслано 160 запрошень. Це менше, ніж хотілося б – але більше, ніж могло бути за поганого для нас розвитку подій. І навіть те, що Ірак та Йорданія згодом відкликали свої підписи під комюніке, знизивши кількість підписантів до 82, не зіпсувало загального враження від саміту. Декларацію також підписали чотири ключові органи Євросоюзу: Рада Європи, Європейська Рада, Європейська Комісія та Європарламент.

Тим часом, незадовго до початку саміту Радіо Свобода, з посиланням на анонімних дипломатів, повідомляло, що кількість учасників з очікуваних 93 знизилася до 78, і ранг делегацій буде нижчим, ніж очікувалося. Але все обійшлося.

Успіхи

Не підписали підсумкову декларацію лише п'ять країн: Індія, Індонезія, Мексика, Саудівська Аравія та Південна Африка, плюс Бразилія – шоста, але вона із самого початку заявила, що є спостерігачем, і з цієї причини нічого підписувати не буде в жодному разі. Більшість європейських лідерів приїхали. Делегацію від США очолила віце-президент Камала Харріс – з урахуванням того, що в США зараз у розпалі передвиборча кампанія, а чинний президент Джо Байден йде на другий термін, і бере активну участь у ній, рівень присутності був найвищим із можливих.

Країни, які не підписали, висунули смішні відмовки про те, що, мовляв, без участі Росії підписання спільного документа втрачає сенс, хоча всі розуміли, що питання просто впирається в гроші і в бізнес з Росією. Натомість, по-перше, кожна з них відмовилася окремо — жодної коаліції непідписантів не виникло. А по-друге, ніхто з цих країн навіть не спробував виступити адвокатом Москви, заговоривши про "права російського населення на сході України" або про "споконвічно російські землі". Говорити про це на міжнародному рівні стало вже настільки непристойним, що подібний моветон можуть дозволити собі лише повні відморозки, на кшталт Кіма та Лукашенка, та й то через раз. Навіть Іран і Китай вже не допускають висловлювань у такому дусі щонайменше на офіційному рівні. Абсолютно всі виступають за повагу до суверенітету та територіальної цілісності всіх країн, хоча б на словах.

Китайська делегація не приїхала, але її особливо не чекали. Було відомо, що Путін просив Сі не відправляти делегацію до Швейцарії. Про це, зокрема, заявив радник із нацбезпеки США Джейк Салліван у коментарі для АР. Сі Цзіньпін, зацікавлений у щільній прив'язці Росії до Китаю, з метою її "дружнього" (насправді – ні) пограбування та поглинання, трохи повагавшись, виконав путінське прохання. Тож у відсутності Китаю є й приємний нам виворот — він помалу перетравлює Росію. Втім, Швейцарія докладно проінформує Кремль та Пекін про хід саміту, і наступного саміту Росію, можливо, покличуть. Отже, приїде і Китай.

Сама Росія була б не проти взяти участь у саміті і зірвати його, перетворивши на безглузду балаканину, але саме тому її і не покликали. У відповідь Кремль вдався до спроби впливати на ситуацію за рамками саміту, висунувши альтернативні "мирні ініціативи". Та вони мали, в результаті, зворотний ефект порівняно з тим, на що розраховували автори цієї ідеї. Якби Путін просто відмовчався, а не вискочив за день до саміту зі своїм "мирним планом", тема "Ну як же так, Росію не покликали, як можна обговорювати мир з нею без неї", з подачі прихильників Кремля пролунала б на саміті набагато голосніше. Але "мирний план Путіна", за фактом — ультиматум, пред'явлений Україні та Заходу, направив обговорення в інше русло. Спроба підмінити тему саміту суперечками про те, чому на нього не запросили Росію, якщо вона теж має дуже хороший мирний план, виявилася занадто грубою і прозорою. Важко сказати, чи сподівалися у Кремлі, що ця витівка взагалі спрацює, чи адресували "план Путіна" виключно внутрішній аудиторії. Якщо сподівалися, значить, Путін та його оточення остаточно втратили зв'язок з реальністю, і самі, з розмаху, посідали на осиковий кілок.

Після путінського виступу перед МЗС РФ, де план і був озвучений, практично всі західні коментатори різного рівня, від експертів до чиновників та політиків, в один голос констатували: Росію не запросили саме тому, що "Путін не зацікавлений у дотриманні принципів Статуту ООН у своїй загарбницькій війні в Україні", і це було правильним рішенням. Згадали й те, що Тегеранська, Ялтинська і навіть Потсдамська конференції теж проходили без ключового учасника мирного процесу, гітлерівської Німеччини, і нічого, якось обійшлися, і все в результаті вийшло.

Провал чергової "багатоходовочки" викликав у Росії істерику, в яку зараз залучені всі топ-пропагандисти, два офіційні головомовці російського орла-мутанта — Пєсков і Захарова, і вогненосний, на парах етанолу, дресирований дракон Путіна, Дмитро Алкогольович Медведєв. Істерика триває третю добу, і поки що навіть не думає стихати. Путін засмучений, йому дуже прикро, і челядь водить хороводи, поспішаючи показати, що порве за пана кого завгодно.

Путіну тим більше прикро, що серед підписантів виявилися не тільки Туреччина, що лавірувала, а й типу-дружня Сербія. Взагалі, докладне вивчення списку підписантів – цікаве заняття, яке дозволяє глибоко відчути та просмакувати усі грані путінської образи. Австрія, Кіпр, Угорщина, Мальта… Ех, та що там казати!

Внутрішній порядок денний

Певною втіхою для Путіна може стати те, що його посил "ми пропонували Заходу мир, але там відкинули нашу пропозицію, й ми змушені продовжити воювати", звернений всередину Росії, був сприйнятий його стадом цілком успішно. Інакше, втім, і бути не могло: згідно з загальноросійським опитуванням Левада-центру , проведеним з 23 по 29 травня, 76% росіян вважають, що Росія не повинна йти на поступки Україні заради закінчення "СВО" та підписання мирної угоди. При цьому, популярність "СВО" в Росії не тільки не знижується, але навіть помалу зростає, оскільки ідея знищити українців і заселити виморочну територію дуже близька до російської культурної традиції від Пушкіна та Достоєвського до Буніна, Булгакова та Маяковського. Так, на запитання "Якби була можливість повернутися в минуле — підтримали б ви початок СВО", ствердно відповіли 50% респондентів (у жовтні 2023 року їх було 43%), негативно — 37% (був 41%). 79% росіян повністю підтримують будь-які дії російських військових в Україні і не вважають їх військовими злочинами.

Щоправда, підтримувати на словах та йти воювати на ділі – речі різні. А щоб підійти до вирішення завдань, заявлених Путіним під виглядом мирної пропозиції – це, нагадаю, повний віджим в України чотирьох областей та Криму, російська армія має бути кратно збільшена, а суспільство психологічно готове до сотень тисяч втрат. Тим часом потік добровольців вже зараз вичерпується, і навіть фактично щотижневі підвищення виплат під час укладання контракту не рятують ситуацію. Так, влада Карачаєво-Черкесії, одного з найбідніших регіонів РФ, готова платити за укладення контракту з МО вже по 1,3 млн руб., але черги охочих все одно немає. Це означає, що без мобілізації не обійтися.

Хоча, з іншого боку, росіяни сьогодні ковтнуть і мобілізацію. Потік релокантів, що хлинув за кордон у 2022, і помалу пересохлий до 2023, потихеньку, по крапельці і цівці, потік вже й у зворотному напрямку. Проблеми з видом на проживання та роботою за кордоном змушують повернених примирятися з новою російською дійсністю. Особливих труднощів у них це не викликає: совість і принципи жителів Росії надзвичайно еластичні, натреновані за десятиліття розтягуватися як завгодно широко, приймаючи все, що завгодно. Труднощі можуть виникнути тільки з початком неминучої мобілізації, але і вони, ймовірно, будуть переборними. Тікати росіянам сьогодні особливо нікуди, хто міг виїхати і влаштуватися поза Росією, це вже зробив.

Що не вдалося

Ухвалений у Швейцарії документ відстає від попередніх міжнародних резолюцій. У лютому 2023 року 141 держава підтримала резолюцію Генеральної Асамблеї ООН, яка, зокрема, закликала до негайного виведення російських військ із території України. Тепер 84 держави підтримують значно слабший текст. Зокрема, формулювання "агресія Росії проти України", обране свого часу, було виключено з проекту Бюргенштокської декларації.Хоча боротьба йшла буквально за кожну літеру, проект спільної постанови зазнав значних змін порівняно з українським мирним планом, який став його основою. Основні тези підсумкового комюніке:

• Неприпустимість використання ядерної зброї та перехід Запорізької АЕС під контроль МАГАТЕ;
• Вільне та безпечне торгове судноплавство, а також доступ до морських портів Чорного та Азовського морів; зокрема, для забезпечення експорту українського зерна, від якого залежить світова продовольча безпека;
• Обмін військовополонених "всіх на всіх" і повернення дітей, депортованих Росію;
• Необхідність залучити до діалогу обидві сторони протистояння.

Водночас саміт чітко визнав територіальну цілісність України як основу майбутнього світу. Тому токсична вимога щодо реалізації принципу "земля в обмін на світ", який є основою альтернативних планів, не мала шансів. Однак пункти про виведення з України російських військ та відновлення її територіальної цілісності з комюніке вилучили. За неофіційною заявою організаторів, їх фактично поставили перед вибором: вихолостити проект або різко знизити кількість країн-підписантів. Вибір зроблено на користь ослаблення проекту документа. Наскільки правильним стало таке рішення?

Незважаючи на всі витрати, мабуть, воно все-таки було правильним. Вже те, що у спільному документі немає і натяку на можливість визнання російської анексії українських територій, робить саміт таким, що вдався як проміжний захід. Нічого більшого організатори від нього від початку не чекали. Те, що це саме проміжний етап, одна з ланок довгого ланцюжка дипломатичних ходів, говорилося відкрито. "Для нас було важливо, що у конференції беруть участь не лише країни Західної Європи та США. Близько половини з понад 80 учасників, які вже підтвердили свою участь, представляють Західну Європу, інша половина – Африку, Південну Америку та Азію. Таким чином, Глобальний Південь представлений", — заявила за два дні до початку саміту президент Швейцарії Віола Амхерд.

Відтак, боротьба за найбільшу кількість учасників та підписантів, хай навіть ціною поступок у підсумковому документі, видається виправданою. Велика кількість учасників збільшила дипломатичну вагу і саміту, і спільної декларації, а з ним і шанси на більш вагоме представництво на наступному саміті, як за кількістю, так і за рівнем делегацій. Адже саме за розширення дипломатичної підтримки України та включення до неї країн Глобального Півдня зараз і точиться боротьба. Фундаментом цього розширення є підтримка України грошима та зброєю з боку Заходу, і ця підтримка сьогодні досить міцна, і неухильно розширюється.

Як повідомили у МЗС Швейцарії, не виключено, що наступна конференція щодо України відбудеться до листопадових президентських виборів у США.

17.06.2024, 19.00

Коли стаття вже вийшла, надійшла новина: МЗС Іраку та Йорданії підписали комюніке за підсумками Саміту світу, і не зовсім відкликали своїх підписів. Причиною помилки, мабуть, стали запеклі кібератаки на урядові сайти Швейцарії, які розпочалися незадовго до старту Саміту світу, і тривали протягом усього часу його проведення. Відомий і замовник цих атак: тему відкликання двох підписів найгучніше розганяли прокремлівські джерела.

Отже, підписів таки не 82 а 84. Москва, яка відчайдушно намагалася зіпсувати саміт, і тут сіла в калюжу.