• USD 28.2
  • EUR 32.9
  • GBP 36
Спецпроєкти

Склеїв контекст. Навіщо Лукашенко погрожував Росії аж до Владивостока

Можна прогнозувати, що Бацька не буде відходити від плану перемоги в першому ж турі і подальшої зачистки будь-яких вуличних протестів під приводом боротьби з іноземними (читай – російськими) "ляльководами" та їхніми контрагентами з місцевих "картонних" політиків

Щорічне звернення президента Білорусі Олександра Лукашенка до народу і Національних зборів, відкладене на чотири місяці (офіційно – у звʼязку з пандемією) і один день (імовірно, але зовсім необовʼязково, у звʼязку з необхідністю корекції тексту через арешт трьох десятків "вагнерівців") таки відбулося у вівторок.

Виглядав, і, схоже, почувався Олександр Григорович, прямо скажемо, не дуже. Товстий шар гриму не сховав воскового кольору обличчя, а короткі речення лише злегка маскували задишку, так що причиною перенесення виступу з понеділка на вівторок цілком могли бути проблеми зі здоровʼям, про які вже давно сурмлять телеграм-канали – перш за все, з очевидних причин, російські.

Фактично цей виступ став нічим іншим як черговим – і, очевидно, заключним етапом агітаційної кампанії глави держави напередодні виборів 9 серпня. Півторагодинна промова являла собою чудовий парафраз путінської риторики для внутрішнього вжитку, замішаний на не дуже завуальованому – тобто, майже прямому викритті ворожих дій РФ щодо Білорусі.

Про що говорив Лукашенко у своїй промові

Добру чверть півторагодинної промови Лукашенко відвів політінформації: "весь світ занурився в хаос", увійшовши "в епоху гібридних воєн і кольорових революцій". Коронакризис відкинув на роки і десятиліття ліберальні економіки, інформаційні технології впливають не тільки на свідомість, а й підсвідомість, зомбуючи людей через смартфони. Загалом, повний апокаліпсис. І тільки Білорусь – "єдина спокійна ланка в центрі Євразії". Яка забезпечує стіл, лікування, навчання та працевлаштування – нехай не найкращі, зате всім. Так що "плювати на ринкові відносини" – в цьому і полягає "білоруський шлях". Загалом, за відсутності кращого Бацька продає виборцям стабільність – і надійні перспективи у вигляді стандартного (але такого, що користується незмінним попитом) пакета соціалістичних благ, включаючи заборону на приватизацію земель і підприємств, а також підвищення зарплат удвічі і пенсійного рівня не нижче 40% від зарплат.

В обмін потрібно зовсім небагато – не змінювати старого коня на цій переправі, тому що інакше – апокаліпсис в окремо взятій країні, відкат в девʼяності, колапс і оце от усе із стандартного ж арсеналу страшилок, що ефективно впливають на (пост)радянський менталітет. Особливий пункт – обіцянка захисту слугам государевим, чиновникам і служивим.

До того ж, враховуючи, обсяг повноважень президента, їх не можна довіряти аби-кому — адже невідомо, як ними розпоряджатиметься нова й невідома особа. Вражає, наскільки тісно взаємоповʼязане білоруське поле смислів, що продукуються владою, не тільки з російським, але і з українським – як тут не згадати Володимира Зеленського з "Якщо б поїхав хтось, і щось там говорили, і якийсь був на моєму місці — ну просто дурачок, ну просто з глузду з’їхавший…"

Відповідно, аби якийсь "дурачок" не опинився на неналежному йому місці, "треба уберегти молодь від згубних вчинків" – у "ляльководів нічого не вийде", якщо невдоволення буде виражатися не на майдані, а біля виборчих урн. І хоча в цей момент в Олександра Григоровича, здається, вселився Віктор Федорович, нарікаючи, що "на нас вирішили відпрацювати кольорові революції з урахуванням інформаційних технологій", в проблемах він звинувачує аж ніяк не Захід. З яким Білорусь, до речі, не проти розвивати стратегічне партнерство. Як і з Китаєм.

Взагалі, в Пекіні напевно оцінили спіч Олександра Григоровича – адже акценти в ньому розставлені з усім належним пієтетом. Посол КНР в Мінську, присутній серед гостей, вочевидь, зауважив прогин: Китай не просто "всерйоз розраховує на стабільність свого друга", але "виступає за реальну багатополярність", а "змушений активізувати військове будівництво" тільки "щоб захистити себе". Чи це є авансом подальшого союзництва в обмін на нинішнє заступництво? – Можливо. Безперечно тільки те, що російські телеграм-канали на ці меседжі відреагували дуже бурхливо, в черговий раз привʼязуючи їх до версії про те, що білоруська влада повʼязала "вагнерівців" на прохання китайських конкурентів.

Між тим сам Лукашенко повторив раніше озвучену точку зору Мінська: "бойовики були спрямовані спеціально в Білорусь, команда чекати, квитки на Стамбул – це легенда". Ба більше, "поки гарячої війни немає…, але спроба організувати бійню в центрі Мінська очевидна". Загалом, Росія "братські відносини з нами поміняла на партнерські – даремно". Слова про вічне найближче союзництво у тому ж реченні хоч і є констатацією неминучого, в цьому контексті виглядають двозначно.

Навіщо Білорусь призиває резервістів перед виборами

Між тим, мілітарний спектакль по обидві сторони спільного кордону, що називається, додає саспенсу. Так, Західний військовий округ ЗС РФ приступає до тактичних навчань в безпосередній близькості від територій України і Білорусі — у Воронезькій, Білгородській, Курській, Брянській, Смоленській, а також Московській областях. Тим часом у сусідніх з Росією Вітебській і Могильовській резервісти отримують повістки на 25-денні збори 10 серпня.

З одного боку, очевидно, що це робиться з метою вилучення активної частини чоловічого населення на час післявиборчої активності, так би мовити, її нейтралізація. В армії не побунтуєш. До того ж, за звичайних умов такі збори навряд чи можна вважати мобілізацією. Перший удар приймають кадрові частини, і "партизани" можуть просто не встигнути.

Але з іншого боку, "партизан" планується направляти в ті частини, де вони проходили службу для бойового злагодження. Така гра мʼязами не є чимось новим – подібне бувало й раніше, коли Мінськ з Москвою сварилися. Причому, що цікаво, навчання територіальної оборони також завжди проходили в областях, що межують з Росією, і ніколи – на заході Білорусі.

Втім, це ще не все. Місяць тому Лукашенко замінив свого повпреда у Вітебській області і одночасно голову Комітету держконтролю Леоніда Анфімова колишнім заступником голови КДБ Іваном Тертелем. Якщо вірити російським телеграм-каналам, ротація нібито повʼязана з тим, що, з одного боку, проросійськи налаштований електорат Вітебщини може негативно відреагувати на сварку Лукашенка з Кремлем, а Анфимов занадто лояльний Москві, щоб забезпечити потрібні цифри на виборах.

Але, водночас, можливе й інше пояснення: у Мінську проаналізували події 2013 року на сході України і вжили заходів, посиливши місцеву цивільну адміністрацію поряд із мобілізацією силових структур на випадок сценарію з "народними губернаторами" і захопленнями відомчих будівель. У звʼязку з цим пасаж з виступу Лукашенка "Не підкидайте тут ядерної зброї, не підривайте обстановку, бо буде палахкотіти так, що до Владивостока буде важко" виглядає радше загрозою, ніж попередженням. Особливо разом із заявою, що "на південь був перекинутий ще один загін", який також неодмінно буде спійманий.

Як би те не було, на нинішні вибори Лукашенко йде в умовах зміни таборів. Якщо раніше він користувався беззастережною підтримкою проросійськи налаштованого виборця, то тепер він фактично пішов ва-банк, розігруючи патріотичну карту. Чи це є електоральної технологією, обумовленою інстинктом політичного виживання або ж скільки-небудь довготривалою стратегією? Залежатиме від обставин, які складуться за підсумками 9 серпня. Поки ж можна прогнозувати, що Бацька не буде відходити від плану перемоги в першому ж турі і подальшої зачистки будь-яких вуличних протестів під приводом боротьби з іноземними (читай – російськими) "ляльководами" та їхніми контрагентами з місцевих "картонних" політиків.

Тут варто визнати, що Лукашенко в черговий раз запропонував і виборцям, і Заходу, й Києву вибір "або я – або Путін" (здавалося б, до чого тут Петро Порошенко?). Втім, цього разу він здається найменш далеким від істини.

    Реклама на dsnews.ua