• USD 26.5
  • EUR 31.1
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

Сховати нафту під язиком. Від чого Кремль захищає російськомовних в Татарстані

Мовний спір Казані з Москвою завершився компромісом, який в перспективі може тільки посилити конфлікт
Фото: islamnews.ru
Фото: islamnews.ru
Реклама на dsnews.ua

Президент Татарстану Рустам Мінніханов оголосив про досягнення згоди з федеральними властями в Москві в суперечці про обов'язковість вивчення татарської мови в школах. За його словами, уроки татарської в республіці залишаться обов'язковими, але будуть скорочені втричі: дві години на тиждень замість колишніх шести. При цьому обов'язковими вони будуть тільки з першого по дев'ятий клас, а далі — факультативними.

Русифікація федерації

Багато експертів вважали такий компроміс тимчасовим, адже він лише дозволить московським і казанським бюрократам відзвітувати про врегулювання конфліктної ситуації. В той же час воно не задовольнить вимог жодної із сторін — ні татар, ні російськомовних. Адже перші розуміють, що за дві години в тиждень рідна мова не вивчити, що буде означати скорочення його застосування в майбутньому.

А останні вимагали і вимагають повного скасування обов'язковості вивчення татарської мови, незважаючи на те що, згідно конституції Татарстану, він є державною в республіці. І з оголошеним Рустамом Мінніхановим компромісом ніколи не погодяться.

Це видно з написаного вже на наступний день після його заяви листа голови Товариства російської культури Татарстану Михайла Щеглова (який також є лідером регіонального відділення незареєстрованої Націонал-демократичної партії Росії). В адресованому президенту та генпрокурору РФ посланні він розповідає, що найширші маси населення республіки (у тому числі й татари) прагнуть порятунку "своїх дітей від агресивно нав'язується у великих обсягах і викладається з жахливим методиками предмета "Українська мова".

І особливу надію покладають на виступ Володимира Путіна на Раді з питань міжнаціональних відносин в Йошкар-Оле 20 липня, в якому було сказано: "Змушувати людину вивчати мову, який рідним для нього не є, так само неприпустимо, як і знижувати рівень викладання російської". Там же Путін звернувся з дорученням провести перевірку шкіл на предмет добровільності вивчення мов національних меншин не тільки до Рососвтінадзору, але і до Генеральної прокуратури. Внаслідок чого, як пише "Комерсант", "наглядові органи стали вимагати від місцевих шкіл виключення татарської мови з обов'язкової програми та переведення його у факультатив, що викликало обурення татарської громадськості".

З думкою всеросійської газети, ймовірно, повністю згоден і голова Татарстану, який на сесії Держради республіки 26 жовтня висловився проти того, щоб прокурори "тероризували директорів шкіл". І навіть натякнув, що напередодні президентських виборів 2018 р. не варто розгойдувати "мовну човен", так як ситуацією можуть скористатися "опозиційні структури".

Реклама на dsnews.ua

Однак російськомовні активісти, відчувши путінську підтримку, не збираються відступати і тільки посилюють натиск. При цьому деякі з них, як пише "Независимая газета", збираються вимагати не тільки факультативності вивчення татарської мови, але й компенсації від міністерства освіти Татарстану за те, що їх діти були змушені вивчати державну в республіці мову. Ну і, звичайно ж, звинувачують своїх супротивників в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, хоча саме їх позиція на початку нинішнього навчального року повернула проблему на шпальти газет, притому що в попередні більш ніж 20 років у республіці в даному питанні все було більш-менш спокійно.

Є версія, що цьому посприяла не тільки путінське висловлювання, але і негласне втручання ЛДПР. Її лідер Володимир Жириновський відстоює програму "губернизации" регіонів, тобто позбавлення їх нечисленних залишків суверенітету. Це, очевидно, остаточно позбавить сенсу і слово "федерація" стосовно до Росії. Причому проблема відцентрових сил в суб'єктах РФ нікуди не дінеться, а конфлікт центру з місцевими елітами перейде з умовно компромісною в репресивно-директивную площину. Керованості державній системі це, може бути, і додасть. Але забезпечення стабільності тиском загрожує новим загостренням конфлікту імперського ядра з "національними окраїнами". Причому уникнути його вже не вдасться: проблеми зовнішньої експансії "русского мира" ведуть до його імплозіі і черговий русифікації самій Росії, як мовної, так і культурного.

Вчителів — у двірники

Татарські активісти не збираються здавати ті позиції, які їх мову відвоював за роки, що минули після краху радянського тоталітаризму з його ленінською програмою "злиття націй". Багато з них говорять про ті проблеми, з якими стикаються при відродженні національних мов навіть ті колишні республіки СРСР, які стали незалежними державами (хто не пам'ятає: в УРСР вивчення української мови було необов'язковим, з-за чого багато батьки воліли, щоб їх діти у великих обсягах вивчали фізику або англійську, а що ведуться зараз в Казані дискусії нагадують київські другої половини 80-х років). Це означає необхідність ще більших зусиль зі збереження національної мови та культури в республіці, яка є частиною багатонаціональної держави з домінуючим титульним етносом (який до того ж ніколи не славився толерантністю до "інородців").

Ситуацію підігріли чутки про прийдешні звільнення шкільних викладачів татарської мови (нібито деяким з них запропонували стати двірниками). І хоча одні керівники республіки ці чутки спростовують, інші їх побічно підтверджують, розповідаючи про те, що колишніх вчителів татарського "переподготовят". Все це посприяло тому, що в раніше цілком лояльною до Кремля республіці почали поширюватися протестні настрої і навіть минуло кілька, хоч і не дуже численних, мітингів в захист татарської мови.

Незважаючи на те, що в ході одного з них вже було одне затримання активіста (він нібито закликав до Майдану), експерти вважають: регіональна влада на чолі з президентом республіки до таким настроям ставиться з обережною симпатією, без якої навряд чи міг би відбутися мітинг-концерт Всетатарского громадського центру в День конституції республіки, на якому були гасла "Всі чиновники в Татарстані повинні знати татарську мову". Ну а вже ініціатива татар створити (і, ймовірно, очолити) "мовну фронду" Кремлю, в яку увійдуть і корінні народи сусідніх російських регіонів, без підтримки місцевої влади взагалі не мала б шансів навіть в публікаціях ЗМІ з'явитися.

Але про мовні питання в Башкирії, Чувашії та Комі все ж пишуть, хоч і менше, ніж про проблеми в Татарстані. І це підтверджує версію про те, що затіяна чергова "многоходовочка".

Тому і виникає версія, що складається в тому, що татарстанських чиновників намагаються "розвести як кошенят" на мовному питанні. Точно так само, як приніс цей вислів в політичний дискурс Михайло Чечетов "прикрив" в 2012 р. прийняттям закону Колесніченка–Ківалова прийняття закону про держтендерах: поки всі обговорювали проломленную голову Олеся Донія і намети біля Українського дому, "регіонали" тихенько набивали собі кишені.

Як кошенят

Нинішня розстановка вимог Москви до Казані за версією "НГ": "доля "Татнафти", договір про розмежування повноважень, скасування посади президента республіки і статус татарської мови". Це показує головний пріоритет — "Татнафта". Який, цілком можливо, і служив головним оберегателем від встановлення прямого контролю Москви над Казанню. Вивчення татарської, як бачимо, виявляється на останньому місці, але саме ця карта зараз і розігрується.

І поки татарська громадськість захищає свою мову, вона, цілком можливо, відбирають те, що в 90-х дало можливість взяти "стільки суверенітету, скільки зможете", як пропонував Борис Єльцин. А саме — енергоресурси регіону.

Після яких (або з яких) відберуть і частину суверенітету, як це сталося при перепідписанні федерального договору між Москвою і Казанню в 2007 р., про що "ДС" нещодавно писала. Адже термін дії цього договору закінчився ще влітку, а пролонгувати його не вдалося. Тому статус республіки у складі РФ знаходяться в підвішеному стані. Як і статус її глави: згідно з договором 2007 р., інститут президентства в Татарстані повинен був бути скасований ще в 2016-м. Але в позаминулому році Рустам Мінніханов був обраний президентом на п'ятирічний термін, що, на думку його прихильників, переносить ліквідацію посади на час закінчення його повноважень — 2020 р.

Хоча є і ще більш конспірологічна версія, заснована на заяви Кремля про те, що мовний суперечка залишається на розсуд влади Татарстану". Вона полягає у можливому підштовхуванні казанських влади до непокори, яка буде успішно купірувати Путіним перед березневими переобранням себе.

Для України тут, звичайно, може і не бути наслідків, особливо якщо всі ці ігри стосуються спроб оточення Путіна урвати "Татнафта" перед крахом режиму. Але про це катастрофі в останні три з половиною роки пишуть багато, правда, тільки в прогнозному варіанті: РФ серйозно тріщить, але поки тримається і навіть розігрує "многоходовочки" за зміцнення контролю над регіонами. І пару років протриматися ще безперечно зможе — санкції за цей час не доконають (нам це в принципі на руку: реінтеграція ОРДЛО і Криму до виборчого циклу 2019 р. нічого хорошого млявим, але потихеньку йде українським реформам не обіцяє).

Тим більше мало хто сумнівається: нинішній путінський режим цілком здатна задушити татарський сепаратизм (навіть культурний) задовго до того, як він почне представляти реальну загрозу. Тому розглядати Татарстан як можливий об'єкт відволікання уваги Кремля від України поки не варто. За іронією долі, це правда навіть у тому випадку, якщо татарська проблема буде загрожувати Кремля наслідками, ніж українська: вони просто не встигнуть перегрупуватися, акцентуючи увагу на тому, "#четаму...". В Україні загалом.

Але варто згадати про інше. На фоні мовного клінчу з Угорщиною і гуманітарних спорів з іншими європейськими країнами в українських ЗМІ майже непомітними залишаються випади з цих питань з боку Росії. Однак поцікавитися нашим чиновникам і дипломатам слід було б, так як ситуація з вивченням татарської мови в Татарстані (і в ряді інших автономних республік РФ) демонструє подвійні стандарти Кремля у питанні захисту національних меншин (а адже цим він виправдовує свою агресію проти України) і небезпеки для тих українських громадян, які опинилися меншиною на окупованих територіях.

Також Києву варто на прикладі ситуації в Татарстані врахувати, що навіть у полутоталитарной країні мовне питання може викликати серйозні проблеми, і бачити межі, за які не можна заходити, зміцнюючи позиції державної мови на сучасному етапі. Хоча, можливо, ці обставини враховуються, але не всіма гілками української влади. Зрештою, найрезонансніша норма нашої освітньої реформи — про викладання мовами національних меншин тільки в початковій школі — з'явилася не на стадії розробки законопроекту виконавчою владою, а вже у Верховній Раді. Тобто весь негатив від конфліктів з сусідніми країнами і від провальної у багатьох відносинах для нашої країни осінньої сесії ПАРЄ повинен лягти на плечі депутатів та їх зайвих "хотілок", спрямованих на наступні вибори (які, як багато хто думає, можуть виявитися достроковими).

    Реклама на dsnews.ua