Трансатлантична фронда. Чому Берлін і Париж не можуть впоратися з ЄС
Якщо винести за дужки оборонну складову братиславського саміту ЄС — тим більше, що, як виявилося, руку на пульсі цього питання впевнено тримає Великобританія, — з'ясується, що "континент" аж ніяк не стає більш керованим в ході спроб франко-німецького дуумвірату керувати ним. Крім питань багатостраждального Брекзита і спільної оборони, ключовим є наболіле виклик підписання Трансатлантичного торговельного партнерства (ТТИП).
Раніше, принаймні виходячи з заяв німецького віце-прем'єра Зігмара Габріеля, здавалося, що, незважаючи на теплі відносини між нинішнім Берліном і нинішнім Білим домом, Німеччина вирішила відкласти це питання в довгий ящик через непоступливість американських візаві. Разом з тим робити рішучі кроки по розширенню ринків для європейських виробників необхідно. Стан економіки Союзу залишає бажати кращого, а господарство найбільш відстаючих і обтяжених боргами його членів взагалі дихає на ладан.
Однак, мабуть, Берліну не вдалося нав'язати свою волю іншим країнам-членам. За інформацією Euractiv.com у день саміту (нагадаємо — неформального, основною в цьому році стане груднева зустріч) стало відомо, що міністри торгівлі дванадцяти країн ЄС звернулися з колективним листом до єврокомісара з питань торгівлі Сесілії Мальмстрем, в якому висловили підтримку угоди ТТИП і планами підписати його, як раніше і планувалося, до кінця поточного року.
Відчувається, що тут не обійшлося без впливу Вашингтона, як і завершилося "перемир'я" в Сирії, заради якого США пішли на принизливі поступки режиму Путіна, підписання ТТИП повинно було (або ще може?) стати діамантом у короні ліберальної зовнішньої політики президента Обами (а саме завершення торговельної інтеграції всього Великого Заходу). За кілька днів до братиславського заходи Politico.eu повідомив, що після привернули пильну міжнародне увагу заяв французьких, німецьких і австрійських політиків про припинення переговорів з ТТИП Білий дім чинив тиск на своїх контрагентів в європейських столицях, пропонуючи рамковий варіант підписання політичної версії угоди до кінця поточного року. Згідно з цим планом після схвалення рамкової варіанти договір буде втілюватися в покроковому порядку.
Серед держав, що ввійшли в список "розкольників", практично немає нових європейців, крім Чехії та країн Прибалтики (що вказує на зміну їх традиційної орієнтації з Вашингтона на Берлін — вкрай сумнівний "успіх" восьмиріччя Обами), зате є Британія, Ірландія, Італія, Іспанія, Португалія, Фінляндія, Швеція і Данія. Таким чином, це в першу чергу Південна Європа і весь балтійський регіон. У чому ж справа?
Слід звернути увагу, що застрільником цього антигерманском демарш (а відповідно, і антифранцузском — схоже, позиція Парижа за останні три роки перестала хоч чимось відрізнятися від позиції Берліна) погодився виступити італійське міністерство торгівлі. Головна причина — тривале плачевний стан італійських банків та їх залежність від американської фінансової системи.
Фінансова система Італії (не кажучи вже про Іспанії та Португалії, але там хоча б були зроблені структурні реформи) так і не відійшла від боргової кризи єврозони на початку десятиліття. Американські ринки збуту, появу американських роботодавців і розширений доступ до послуг лопаються від лежать мертвим вантажем доларів американських банків цим країнам потрібні як повітря.
Втім, зрозуміло, не тільки їм. Просто країни Балкан (звернемо увагу, між іншим, що днями Рада ЄС прийняла заявку про членство Боснії і Герцеговини, а значить, Брюссель не відмовився від планів інтегрувати всі країни, асоційовані з ЄС угод про стабілізацію 2005 р.) і три інші, крім Чехії, країни "Вишеградської групи" поки побоюються окриків з "нормандського формату".
Тим не менш всередині ЄС оформляється опозиція економічного курсу загальноєвропейських соціал-демократів, а разом з ним і тієї "менш відповідальною" конфігурації трансатлантичного партнерства, яку вони просувають. І якщо південноєвропейські країни явно хочуть просто поправити свої справи, то східноєвропейським багато в чому набрид бюрократичний соціалізм, нав'язуваний франко-німецьким дуетом. Крім того, виходить, що Брекзит зовсім не розв'язав руки німецьким і французьким політикам (а також — Брюсселю).
З'ясувалося, що Британія тримає ЄС за горло неводом соціально-економічних зв'язків з східноєвропейськими країнами, які не хочуть відпускати Великобританію до тих пір, поки права східноєвропейських робітників у Сполученому Королівстві не будуть гарантовані. А Великобританія, в свою чергу, не поспішає йти. Причому візит до Києва Бориса Джонсона продемонстрував, що в рамках англо-американського альянсу саме Лондон американоцентричной системі тепер призначений "наглядати" за Україною.
Відповідно, плани і проекція вже наявного в мініатюрі трансатлантичного союзу простягаються значно далі горезвісного "нормандського формату". І не факт, що ці плани зможе зруйнувати навіть Дональд Трамп у разі свого обрання президентом США у листопаді. Залишається тільки трохи пошкодувати Франка-Вальтера Штайнмайера, який сподівався, ймовірно, на братиславський тріумф дуумвірату і в зв'язку з цим подарувала свою книгу, в якій він розмірковує про альтернативи.
Втративши альтернативні шляхи розвитку, Європейський Союз може потерпіти крах, пише німецький міністр закордонних справ у своїй новій книзі "Європа — це рішення — заповіт Черчілля", фрагменти з якої призводить Tagesspiegel. Безальтернативними, на думку Штайнмайера, в минулому вважалися багато політичні заходи, починаючи з політики підтримки євро і закінчуючи операцією з Туреччиною біженцям. У книзі Штайнмайер зізнається, що він і себе критикує за те, що відмітав питання і сумніви критиків, вважаючи їх безальтернативними. Його книга вийшла у світ 19 вересня, до 70-річчя знаменитої промови Вінстона Черчилля Європі, виголошеній в Цюріхському університеті.
Втім, навряд чи Берліна, Брюсселя та Парижа сподобаються будь-які альтернативи. Наприклад, стара добра, але переглянута і розширена ідея Міжмор'я Йозефа Пілсудського. І якщо до російської агресії і Брекзита відродження Міжмор'я вважалося архівної фантазією, то саміт у Братиславі показав, що найбільш сміливих альтернатив вже переступає поріг.
