• USD 41.2
  • EUR 44.7
  • GBP 53.2
Спецпроєкти

Три кейси вояжу Путіна. Чому візити до КНДР та ДРВ драконять Китай

І Путін, і обидві сторони, що його приймали, вирішували в рамках візиту власні проблеми, які жодним чином не збігалися. Спільними інтересами там і не пахло

Фото з відкритих джерел
Реклама на dsnews.ua

Путін поїхав до Пхеньяна та Ханоя з двох причин. По-перше, він відчайдушно потребує зброї та боєприпасів, до того ж, негайно, "тут і зараз", і якомога більшої кількості. Про якість вже не йдеться. Зрештою, російська армія і не вміє воювати якістю — лише кількістю, закидаючи ворога сотнями тисяч трупів і мільйонами бомб і снарядів. Максимально дешевих снарядів тому, що їх потрібно багато. Втім, ціни зростають. І якщо перші виплати контрактникам наближаються вже до півтора мільйона, то яку ціну заломив Кім за свої боєприпаси, можна тільки гадати.

Крім боєприпасів Путіну відчайдушно потрібна техніка, знову ж таки, будь-яка, головне, щоб і її було багато. Кім може продати і техніку, щоправда, вкрай застарілу та за високими цінами – за терміновість. У КНДР на озброєнні стоять до двох тисяч стародавніх Т-54/55 і кілька Т-62 власного виготовлення ("Чхонма-хо"), є багато ствольної артилерії та різних бронемашин. Щоправда, якість всього, що роблять північні корейці, незмінно дуже низька. Причини, в принципі, ті ж, що були і в СРСР, але зведені до N-го ступеня. Усіх запасів Кім не продасть, але, звісно, навариться на проблемах ще північнішого сусіда. Щоправда, валюти у Путіна немає. Натомість є бартер – продовольство, наприклад.

Крім того, раптовий союз двох північно-тоталітарних держав – це гарний PR, яким Кім теж може торгувати. Тому що це Україні Південна Корея може підкинути ППО, щоб Путіну не кортіло укладати з КНДР договори про взаємну військову допомогу. Хоча, звісно, може й не підкинути, залишившись на колишніх позиціях ненадання летальної допомоги. Проте Кіму вона майже напевно надішле трохи більше їжі для його вічно голодних рабів, щоб той не хвилювався за них і не намагався завойовувати світ. Ще, мабуть, додасть п'яток експонатів до Музею подарунків трьом Кімам, де приблизно 80% — подарунки від південнокорейських корпорацій. Не все, далеко не все просто у відносинах двох Корей, і точно не все однозначно. І якщо на чужинців, які приїжджають вчити чергового Кіма поганому, у Сеулі дивляться косо, то з самим Кімом завжди намагаються домовитись. І Кім чудово це знає.

Версія про супертехнології, які Росія надасть КНДР для того, щоб працьовиті корейці на військових заводах глибоко під землею, наклепали на їх основі фантастичних вундервафель на страх американського імперіалізму, також не витримує критики. Як мінімум, з двох причин: Росія не має таких технологій, а КНДР – таких заводів. Повірити можна, хіба що, в сто тисяч снарядів на місяць, вкрай поганої якості, які ціною крайньої напруги, кимівський режим все-таки зможе виготовити. Правда, повірити в це можна тільки з великими застереженнями: розділивши кількість снарядів мінімум надвоє, і згадавши про те, що для них потрібні порохи та вибухівка, а для них потрібна сировина… Загалом, велике виробництво снарядів у КНДР можливе або за рахунок виробничої кооперації Москви і Пхеньяна — а в Росії і так нестача всього, або за участю Китаю. Добре, що всі три країни мають спільний кордон, і відстежити потік взаємних поставок, покаравши Пекін вторинними санкціями, буде складно. Але, по-перше, хоч і складно, та все-таки можливо. А по-друге, Китай і за своєю ініціативою, посилаючись на загрозу санкцій, може час від часу прикручувати кран постачання. Решта – запаси, які накопичувалися десятиліттями, і зараз швидко вичерпуються. А версія про передачу супертехнологій, зокрема, документації з виробництва атомних підводних човнів режиму Кіма – спільний блеф обох диктаторів, який кожен із них розіграє по-своєму.

З Кімом зрозуміло, як. Путін, загнаний у кут, безперервно підвищуватиме ставки, розраховуючи, що противник зламається. Блеф із військово-технічним договором і є черговим підвищенням.

З візитом у Ханой все складніше. До речі, на відміну від Пхеньяна жодних гучних договорів Путін там не підписав. Візит до Ханоя – це спроба Путіна хоча б щонайменше вийти за межі коридору, позначеного для нього в Пекіні.

Путін бунтує проти китайського диктату. Він продовжує вести війну в Україні так, як хоче він — тобто, сподіваючись завершити її на фінський, 1940 рік, зразок. У сучасних умовах це нереально, але в Кремлі не здатні адекватно оцінити свої перспективи. Китай більш зацікавлений у переговорах між Росією та Україною, коли за спиною України стояв би Захід, а він – за спиною Росії. Але Пекін нікуди не поспішає, даючи ситуації дозріти. Це дозрівання включає і втому Заходу від війни, на що принаймні сподіваються в Пекіні, і виснаження Росії. Путін же шукає незалежних від Китаю союзників — і ось глянув у бік В'єтнаму.

Реклама на dsnews.ua

Але з В'єтнамом усе непросто. У зовнішній політиці він намагається не приймати ні чий бік у зростаючому суперництві між США та Китаєм у Південно-Східній Азії. Адміністрація Байдена прагне зробити В'єтнам альтернативним постачальником ключових високотехнологічних компонентів, щоб зменшити залежність США від Китаю – про це був візит Байдену до Ханоя у вересні. Пекін не зацікавлений у такому повороті, і щоб не допустити його, пропонує Ханою варіанти співпраці. Про це був візит Сі через три місяці. У В'єтнамі, точніше в Політбюро ЦК КПВ, яке є колективним диктатором – приблизно за китайським зразком, щоб не вдаватися зараз до деталей, — уже кілька років триває гостра та складна боротьба угруповань. У чомусь вона схожа на боротьбу в Китаї між прихильниками поступової лібералізації та розмивання єдиновладдя КПК з одного боку, та розвороту до траціцій Мао – до іншого. У В'єтнамі поки що теж перемогли прихильники однопартійної системи, і того, що можна назвати "неосоціалізмом", тільки замість Мао там Хо. Переможці змінили президента на свого – силовика То Лама. Але він лише фронтмен, а найближчий аналог Сі Цзіньпіна – Генеральний секретар КПВ Нгуен Фу Чонг. Втім, до аналогій з КНР слід ставитися обережно, оскільки в'єтнамська система все ж таки гнучкіша, і меншою мірою зав'язана на одну фігуру. Китайського поєднання однією особою кількох вищих постів там, принаймні, немає.

Так от, колективний правитель В'єтнаму – не будемо зараз розбиратися, як там все влаштовано, це тема окремої статті, вирішує зараз складне завдання. Не відмовляючи нікому, він не приймає і ні чий бік, зберігаючи максимальну свободу маневру. Елементами цього плану є і бажання Ханоя вступити до БРІКСу (втім, бажання і вступ – речі різні), і візит Путіна.

США висловили невдоволення щодо цього візиту: їхнє посольство в Ханої виступило в понеділок із заявою про те, що "жодна країна не повинна надавати Путіну платформу для пропаганди його агресивної війни та іншим чином дозволяти йому нормалізувати свої злочини". У Пекіні промовчали, але радості від приїзду Путіна безперечно не відчули й там. А хитрі в'єтнамці злегка обнадіяли російського гостя та підписали з ним кілька туманних декларацій про наміри, які не зобов'язують їх ні до чого. Тепер, коли Путіна взято на кукан, вони можуть спробувати торгувати впливом на нього, до того ж, і з Вашингтоном, і з Пекіном. Але сваритися через Росію ні зі США, ні з Китаєм В'єтнам не стане ні в якому разі.

А з ким, до речі, з двох країн він не сваритиметься більше, ніж з іншою? Швидше за все, все-таки більше зі США.

У Китаї і це розуміють, і тому візит Путіна до Ханоя для Пекіна неприємніший, ніж до Пхеньяна. На зближення Путіна з Кімом у Пекіні хоч і дивляться косо, але розуміють, що особливих перспектив цей союз не має. Натомість перспектива в'єтнамського посередництва між Москвою та Вашингтоном для Китаю вже привід напружитися. А для Путіна – спробувати виторгувати у Сі додаткові плюшки. Путін, як завжди, вважає, що з ним торгуватимуться.

Швидше за все, він має рацію, і Китай піде цим шляхом – поки що. Але є нюанс. Якщо Путіну вдасться по-справжньому дістати Сі, в Китаю під рукою є і повний комплект для його показового шмагання, аж до форсованої зміни першої особи в Кремлі. Від відмови купувати російську нафту до мінімізації банківських операцій, причому все це під слушним посиланням на санкції. Мовляв, ми б і раді, але ж ви бачите…

Ось, власне, і три всі кейси путінського вояжу: північнокорейський, в'єтнамський та російський. Неважко помітити, що російський майже порожній. Інакше й бути не могло, оскільки кремлівський "розворот на Азію", що відбувається недбало і поспіхом, під тиском повного провалу на західному напрямку, також приречений на провал.

Ні з політичного, ні з економічного, ні з культурного, ні з ментального погляду Росія не готова до такого повороту. Її інфраструктура на східному напрямку убога, а запропонувати їй нема чого, крім сировини. Це прирікає Москву на роль китайської колонії — навіть не провінції, з певною часткою впливу інших азійських гравців. Жодної реальної альтернативи цьому просто немає.

    Реклама на dsnews.ua