• USD 27.7
  • EUR 32.8
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

Загроза великої війни. Як нам бути з Чорним морем

Україна повинна сформулювати свій "чорноморський інтерес" і зробити його привабливим і для союзників у регіоні. Насамперед - Румунії, Туреччини, Болгарії
Кораблі НАТО в Чорному морі. Фото: Getty Images
Кораблі НАТО в Чорному морі. Фото: Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Чорноморський регіон знову опинився в центрі уваги експертів і політиків. Попередження колишнього командувача військами США в Європі Бена Ходжеса про ймовірне вторгнення російської армії на півдні України для забезпечення постачання води в Крим, указ президента Росії про призов резервістів на збори, поява в Тирасполі в якості радника голови придністровської адміністрації колишнього начальника Новосибірського військового училища генерал-майора Віталія Разгонова і, нарешті, намічені на вересень масштабні навчання "Кавказ-2020" - всі ці пазли складаються у вельми неприємну для України картину.

Вузол і вузлики

Втім, подібна ситуація не є унікальною. Російсько-українська гібридна війна триває вже більше шести років. І все це час існує загроза великої війни. Але за всі ці шість років в Україні так і не була на державному рівні сформульована стратегія по відношенню до Чорноморського регіону (як, утім, на жаль, немає у нас досі не чітко прописаної стратегії деокупації Донбасу, ні стратегії деокупації Криму, але це вже інша історія). А цей регіон, зауважу, не менш важливий для України, ніж Центральна Європа.

Звичайно, не все так безотрадно. Затверджено стратегічні документи, такі як Морська доктрина і Стратегія Військово-морських сил до 2035 р., проводяться українсько-румунські військові флотські вчення Riverine, відпрацьовується взаємодія з кораблями НАТО, розвивається військове співробітництво з Туреччиною. Але... Все це скоріше окремі рішення і кроки, ніж елементи цілісної стратегії.

В кінці травня Центру аналізу європейської політики (СІРКА) представив доповідь під назвою "Один фланг, одна загроза, одна присутність. Стратегія для Східного флангу НАТО" (One Flank, One Threat, One Presence. A Strategy for NATO's Eastern Flank). Серед авторів - вже згадуваний Бен Ходжес. У цій доповіді пропонується створити форпост НАТО в Румунії і перетворити його в стратегічний вузол.

Напевно, немає потреби пояснювати, наскільки важливо для України підвищену увагу Альянсу до Чорноморського регіону. З окупацією Криму Росія впритул наблизилася до мети перетворити Чорне море в "російське озеро". Так, з семи держав регіону (якщо взяти Велику Причорномор'я з дев'яти) три є членами Альянсу. Але при цьому навряд чи можна говорити про їх консолідованої позиції як щодо регіону, так і стосовно дій Росії.

Якщо Румунія реагує на зміну обстановку збільшенням військових витрат і масштабними програмами переозброєння, позначивши в проекті Національної стратегії оборони дії Російської Федерації як одну із загроз безпеці країни, то сусідня Болгарія прагне отримувати вигоду від членства в ЄС, так і від участі в російських енергетичних проектах. Туреччина, як відомо, намагається уникнути відкритої конфронтації з Росією в Чорноморському регіоні, тим не менш стикаючись з нею в Лівії та Сирії. Підтримуючи територіальну цілісність України і розвиваючи військово-технічне співробітництво з нею, Анкара розвиває прагматичні відносини і з Росією.

Реклама на dsnews.ua

Один великий чорноморський вузол, таким чином, складається з багатьох дрібних вузликів, розв'язати які наша країна може, лише маючи цілісне бачення та довгострокову стратегію щодо Чорного моря. Причому мова йде про проактивної політики, яка будується не на очікуванні підтримки з боку НАТО та чорноморських держав, що входять в Альянс, не на експлуатації тези про те, що Україна захищає не стільки себе, але і європейські цінності (навіть за умови, що це дійсно так). Україна повинна сформулювати свій "чорноморський інтерес" і зробити його привабливим і для союзників у регіоні. Насамперед - Румунії, Туреччини, Болгарії.

Українське експертне співтовариство останнім часом представило кілька досліджень, в яких дана оцінка ситуації в регіоні, відносини України з країнами Причорномор'я, а також рекомендації щодо підвищення стійкості до загроз і ризиків, що виходять насамперед від Росії.

Чи є у вас план?

Так, минулого тижня Національний інститут стратегічних досліджень представив аналітичний доповідь "Російська політика в Чорноморському регіоні: загрози і виклики для України". Не можна також не відзначити ще одне дослідження - підготовлений роком раніше групою експертів державних та недержавних дослідницьких центрів в рамках проекту Концепції зовнішньої політики України розділ, присвячений Чорноморському регіону.

Експерти НІСД зазначають, що Кремль активно прагне до визнання регіону як буферного простору, і вважають, що Україна повинна ініціювати створення нових інструментів для ефективної протидії планам домінування РФ в басейні Чорного моря.

Безумовно, економічні потенціали України та Росії непорівнянні, до того ж частина української території зі значним промисловим потенціалом перебуває під російською окупацією.

Проте, як наголошується в доповіді НІСД, розвиток сучасних технологій, які сприяють відносному здешевлення військової продукції, що дозволяє збільшувати дальність і точність систем поразки, відкриває можливість для України забезпечити стримування в Чорному і Азовському морях, не володіючи порівняно з російським потенціалом. Відповіддю України має стати створення аналогічних російським власних зон заборони та обмеження доступу (A2/AD). Основою таких зон буде ударне ракетне озброєння наземного і морського базування, системи аналізу надводної та повітряної обстановки.

Відповідно, військово-морська складова стає одним з найважливіших елементів у відносинах України з НАТО і США, так і з країнами Чорноморського басейну. Для цього пропонується реалізувати комплекс заходів, спрямованих на підвищення нашого оборонного потенціалу і протидія спробам Росії перетворити Чорне море в "сіру" зону:

- запропонувати НАТО розглянути можливість залучення України до розробки Стратегії Альянсу в Чорноморському регіоні, а також активізувати участь України в заходах щодо оцінки ситуації безпеки в регіоні;

- активізувати співпрацю з США, Великобританією, Францією, Німеччиною, Канадою, Польщею, іншими країнами щодо подальшого розвитку ВМС України: поповнення бойового складу кораблями і засобами, навчання і підготовка особового складу, розробка стратегій, програм, планів застосування;

- при проведенні консультацій з США і зацікавленими країнами НАТО активно ставити питання важливості розширення їх військово-морської присутності в Чорному морі;

- ініціювати створення постійного військово-морського з'єднання (ВМС України, Румунії і Болгарії) для спільного патрулювання в Чорному морі. Як варіант - ввести тут спеціальний військово-морський формат "операції з підтримки свободи судноплавства" для патрулювання міжнародних морських шляхів;

- забезпечити постійний моніторинг ситуації безпеки на Чорному та Азовському морях. З метою запобігання військових інцидентів і заради зниження напруженості ініціювати створення спеціалізованого форуму для представників військово-морських сил країн регіону (як приклад, у Венеції з 1996 р. функціонує Regional Seapower Symposium для Середземного і Чорного морів);

- просувати до порядку денного ОБСЄ створення спеціальної групи з питань Чорного і Азовського морів (як аналог Балтійської групи ОБСЄ), мета якої полягатиме в моніторингу ситуації і вироблення кодексу поведінки з метою попередження військових інцидентів;

- звернутися до Міжнародної морської організації з пропозицією запровадити постійний моніторинг свободи судноплавства в акваторіях Чорного та Азовського морів.

Подібні ініціативи мають бути доповнені заходами щодо розвитку двосторонніх відносин з країнами Чорноморського регіону. Тут особливо варто виділити необхідність формування консолідованої позиції з Грузією і Молдовою як державами, які постраждали від російської агресії. Сьогодні кожен з конфліктів, ініційованих Росією на території трьох чорноморських держав, намагаються вирішити окремо. Таке становище, з усією очевидністю, вигідно Росії, хоча і Крим з Донбасом, і Південна Осетія, і Абхазія і Придністров'я, незважаючи на специфіку, є прояви однієї і тієї ж гібридною агресії.

Суттю консолідованої політики має стати обмін досвідом реалізації політики деокупації та реінтеграції, рішення проблем внутрішньо переміщених осіб, взаємна підтримка вимог щодо виведення російських військ і озброєнь (а в Придністров'ї ще й зміна формату миротворчої місії з військової на цивільну під контролем міжнародних структур). Безумовно, зараз формуванню такої консолідованої позиції перешкоджає внутрішньополітична ситуація в таких країнах, однак не варто забувати, що мова йде про довгострокове стратегічне пріоритеті.

Саме такі пріоритети мають визначати політику України в Чорноморському регіоні. Втім, сьогодні стоїть завдання не менш важливе і не менш складна - трансформувати експертні рекомендації в практичні дії.

Артем Філіпенко - завідувач сектором досліджень Південного регіону НІСД

    Реклама на dsnews.ua