Війна за Карабах. Чому для нас це важливо, але не "суттєво"
Азербайджан втратив Карабах тридцять років тому завдяки росіянам. Відтоді вірменська діаспора побудувала "вітринну" інфраструктуру в Арцаху, а вірмени практично у всіх життєво-важливих питаннях на 100% залежать від росіян
Почну з найважливішого — Карабахський конфлікт виник не наприкінці 80-х і навіть не під час вірмено-азербайджанської війни 20-х. Кому цікаво — є маса матеріалів про ситуацію на цій території. Зараз для нас більш важливі сучасні аспекти і можливі наслідки.
Отже, почнемо з простого: що таке Карабах? Для того, щоб всім стало легше зрозуміти — за територією це приблизно наше Закарпаття, а населення приблизно 160 тисяч (майже 100% вірмени). З економічної точки зору — це єдина територія в тих широтах, де є маса дорогих пород лісу, і саме лісопереробна галузь разом з мініГЕС та видобутком будівельних матеріалів складають основу економіки регіону. Нещодавно там відкрилась золотовидобувна шахта, але Карабах навряд чи стане новим клондайком . ВВП Карабаху — приблизно 700 млн доларів (але попри економічні успіхи, без вливань діаспори, яка вважає за свій обов'язок підтримати саме Карабах, рівень життя був би нижчим). Щодо рівня життя, то він явно вищий ніж в середньому по Вірменії.
Військові конфлікти між Азербайджаном та Вірменією, в тій чи іншій інтенсивності виникають весь час протягом останніх 30 років (обидві сторони вкладають масу фінансів і зусиль в героїзацію своїх армій і особливо загиблих, чому нам потрібно було б повчитися). Важливо окремо зупинитися на ролі РФ. Всі ці роки росіяни, які, де-факто, володіють всією економікою Вірменії, доволі вдало вибудовують свою зовнішню політику з Азербайджаном і Азербайджан весь час грає в гру "тут бачу, тут не бачу". Товарообіг Росія-Азербайджан, минулого року склав $3 млрд, Азербайджан вклав в економіку Росії в 2019 $1,2 млрд, а росіяни в азербайджанську — $4 млрд. Політика батька і сина Алієвих базується на "балансах" і навряд чи щось змінилося сьогодні.
Так, сьогодні Туреччина запевнила Азербайджан, що вона буде його підтримувати. Росіяни сказали те саме вірменам. Але чи справді хтось із них хоче масштабної війни? Очевидно, що ні. Чи потрібно росіянам провокувати турок, а туркам росіян в іграх, які не мають однозначних переможних моментів? Поки це виглядає доволі сумнівно, хоча звичайно фактор божевілля і божевільних випадковостей ніхто не відміняв.
Алієв явно підняв ставки. Ердогану також надоїли лівійсько-сирійські маневри росіян. Але і росіяни не готові віддати Карабах, бо, віддавши Карабах, вони просто посипляться, як геополітичний конструкт.
Чи є зараз шанси, що конфлікт буде довгим? Станом на зараз це виглядає малоймовірно. Хоча, звичайно, ще раз треба оговоритися, ми маємо справу не стільки з логікою, скільки з психіатрією, хоча ця психіатрія і має серйозні бюрократичні запобіжники і в Москві, і в Анкарі.
А тому всі ті, хто говорить, що завдяки Карабаху Москва забуде про Білорусь чи Донбас — глибоко помиляються. На жаль, завдяки Карабаху, вони будуть на порядок пильніше дивитися за тим, що там відбувається. Особливо зараз.
