Багатозначно забув. Чому Трамп нічого не сказав в ООН про Україну
По багатьом пунктам посили вчорашнього виступу президента США Дональда Трампа під час засідання Генасамблеї ООН було неважко передбачити заздалегідь. Але від цього його мова не втрачає цінності з тієї простої причини, що чітко окреслює політику Білого дому на, щонайменше найближчі два роки, а то й шість. І не варто скидати з рахунків емоційне навантаження таких виступів. На подібних глобальних майданчиках для дискусій вона відіграє далеко не останню роль. А Трамп говорив спокійно і неквапливо, ніби зважуючи кожне слово, хоча і читав підготовлену промову. Але при цьому весь ефект від сказаного був прямо протилежним - кажучи тихо, Трамп одночасно примудрявся карбувати кожен меседж. Він дав зрозуміти хто ворог, часом не називаючи його, а хто друг.
Причому у деяких, мова про українців, могло скластися враження, що Україна як раз в список останніх не входить, тому що Трамп ні словом про нього не обмовився. Однак це не так. Просто потрібно було уважно прослухати всю промову, щоб вловити очевидні і сприятливі для Києва сигнали. Правда, така рада може не припасти до смаку окремим зрадофилам, а пошук цих самих сигналів - здатися ефемерним заняттям. Тому перенесемо конкретики пояснення нібито мовчання президента США щодо України.
По-перше, варто зауважити, і це вже давно проглядається при аналізі дій і заяв американської сторони, що українські питання є вотчиною Держдепартаменту в напрямку дипломатії та матеріальної допомоги, а також Пентагону - в частині надання військової допомоги і зміцнення оборонного потенціалу країни. Тому Трампу і немає сенсу втручатися у процеси, коли діє налагоджений зовнішньополітичний механізм. До того ж, його слова, або скоріше навіть твіти, в принципі, не змінять української політики Вашингтона.
По-друге, варто пам'ятати про внутрішній політиці США. Трамп максимально намагається уникати згадки України не тому, що йому справи немає, а тому, що, на його очевидному жаль, як і раніше, діє асоціативна ланцюжок: він сам - Пол Манафорт - Україна - Росія. Ця тема йому, як відомо, вкрай незручна і від неї він дистанціюється. До такої міри, що, приміром, питання втручання Росії в американські вибори 2016 року піднімав не президент США, а президент Росії під час зустрічі в Гельсінкі минулого літа. У сукупності ці два аргументи напряму суперечать спроб розігнати зраду під соусом байдужості господаря Овального кабінету.
А ось тема Ірану та Венесуели, навпаки, безпечні для 45-го президента Сполучених Штатів. І тут він розвернувся по повній, не уникаючи жорстких формулювань та характеристик. Прямим текстом Трамп звинувачує "корумпований режим" Ірану в тому, що він сіє смерть за кордоном і грабує свій народ. "Іранські лідери не поважають своїх сусідів", - підкреслив він, зазначивши, що іранські лідери набивають кишені за рахунок ресурсів країни. Тому-то, за словами президента США, іранці бунтують. І тому-то США вийшли з ядерного угоди, дозволив Тегерану істотно збільшити доходи, які були спрямовані на підтримку його проксі за кордоном - в Сирії, Ємені. Щоб додати ваги своїм словам і дати зрозуміти, що це не його примха, Трамп зазначив, що рішення Штатів підтримують "багато близькосхідні країни". Відомо хто - регіональні суперники Ірану: Саудівська Аравія і пливуть у її фарватері арабські монархії. Під кінець "іранського блоку" промові президент США пообіцяв Ірану нові санкції 5 листопада, а потім ще і ще. Плюс Вашингтон тісно спілкується з країнами, що купують нафту у Тегерана, щоб змусити їх відмовитися від іранського "чорного золота".
Венесуелу ж, а точніше її нинішнього президента-соціаліста, який довів до масового зубожіння і масової втечі за кордон громадян колись багатої країни, Трамп по суті використовував, щоб вдарити по соціалізму і комунізму в цілому. І тут, володіючи розвиненою фантазією, не можна було не помітити за спиною 45-го президента США привид 40-го - Рональда Рейгана, з яким часто порівнюють Трампа він сам і його оточення. "Практично всюди соціалізм і комунізм, де б вони не опробовались, ведуть до корупції і руйнування. Жага влади соціалізму веде до експансії, втручань і утисків. Всі нації світу повинні протистояти соціалізму", - закликав Трамп присутніх у залі. І його атака на соціалізм і комунізм - ще один позитивний момент для України, все ще, на жаль, перебуває в процесі відторгнення спадщини "совка" і його трансформацій, що виникають нині; а також хвилі, що йде зі Сходу.
В цілому ж Трамп на трибуні ГА ООН постав у ролі вершителя доль як лідера найпотужнішої економіки світу, але з рядом поправок і добровільних обмежень. Незважаючи на що Вашингтон буде сприяти стабілізації ситуації в тих чи інших точках світу. Це Близький Схід, дверима, в які, як дав зрозуміти Трамп, для США все так і залишається Саудівська Аравія. Країни Затоки, каже американський лідер, відкрили новий центр по боротьбі з фінансуванням тероризму. "Вони приводять до виконання нові санкції, працюючи з нами, щоб виявляти і відстежувати терористичні мережі", - сказав він, повідомивши, що ОАЕ, Саудівська Аравія і Катар обіцяли мільярди доларів на допомогу населенню Сирії та Ємену.
І з, передусім, сирійським питанням Трамп як раз і пов'язав одне з цих добровільних обмежень, що ілюструють збереження моделі національного протекціонізму. Зокрема, президент США намагався розворушити ООН, закликавши бути активнішими у забезпеченні миру і безпеки, тому що Вашингтон не має наміру більше один тягнути цю лямку. Більше 25% внесків у миротворчий бюджет не дамо і точка; годі вже ухилятися і беріться за роботу - такий месидж. Він не новий, як і гострі випади Трампа в адресу Управління ООН з прав людини, який критикує союзників США за ті або інші порушення, і Міжнародного кримінального суду.
"Америкою керують американці. Ми відкидаємо ідеологію глобальності і приймаємо доктрину патріотизму", - заявив президент США. І повідомив, що держсекретар Майк Помпео до всього ще проаналізує те, як використовується надана Штатами допомогу, і після цього аудиту на підтримку США можуть розраховувати тільки справжні "наші друзі". До речі, Трамп дав своєрідний регіональний зріз горезвісних друзів або кандидатів в них - це Індія, Саудівська Аравія, Ізраїль, Польща. Вони явно можуть сподіватися на подальшу співпрацю з США, і участь Вашингтона у вирішенні тих чи інших конфліктів.
В тому числі і північнокорейському. Звичайно ж, Трамп не забув про свою поїздку в Сінгапур, після якої відносини з Пхеньяном здебільшого налагодилися. Правда тут йдеться більше не про безпосередньо КНДР, чиї "ракети і снаряди більше не літають", а про співпрацю Сполучених Штатів з окремими гравцями в Азії: Трамп окремо відзначив тих, хто фактично вводив його в курс справи і допомагав у справах з Пхеньяном - президента Південної Кореї Мун Чже Іна, прем'єра Японії Сіндзо Абе; а також голови КНР Сі Цзіньпіна, з яким Штатам явно довелося пережити не один раунд переговорів. Хоча з Пекіном відносини залишаються куди складніше. І поки вектор політики Білого дому змінюватися не буде.
"При всій повазі до голови Сі" Трамп повідомляє, що Штати не відмовляються від практики мит, що є ще одним відображенням політики національного протекціонізму. Ще на самому початку свого виступу господар Овального кабінету в яскравих фарбах розписав свої досягнення на ниві економічного зростання, щоб ні у кого не виникло сумнівів у справедливості того, що він скаже пізніше. А саме в тому, що американський ринок занадто довго був гостинно відчинять для товарів зі всього світу, не отримуючи взамін тих же преференцій. Тому й почалася торгова війна з Китаєм, тому Білий дім і затіяв перегляд NAFTA, яке, з його слів, по суті є репетицією для перегляду глобальної торгівлі.
Трамп відверто заявляє, що пріоритетом для нього є захист політичних і економічних інтересів США, а не глобалізація, альтернативою якій є плідне співробітництво незалежних держав. "Коли держави поважають своїх сусідів і дбають про своїх інтересах, то тоді вони можуть краще співпрацювати. Незалежність і співробітництво в противагу глобального управління і домінування... США не будуть говорити вам, як працювати, жити і кому поклонятися", - зазначає він. І цей посил в рівній мірі адресований та Росії, Ірану і Китаю, і іншим державам, у яких не виникає жодних сумнівів, коли мова заходить про втручання в особисті справи своїх громадян, так і інших країн за допомогою різних інструментів впливу, в тому числі і енергоресурсів.
Торкаючись теми енергетичної безпеки, Трамп в черговий раз підтвердив, яким клином між США і Німеччиною став це питання. Так, і те, наскільки погіршилися його відносини з канцлером ФРН Ангелою Меркель. Президент США нагадав Берліну, що, віддаючи перевагу нафти і газу з Росії, Німеччина стає вразливою і залежною від Москви. Що нерозумно і неприйнятно. В якості прикладу для наслідування для ФРН Трамп привів європейську країну, взаєминами з якою він явно дуже задоволений, - Польщу, похваливши Варшави за будівництво Балтійського трубопроводу. Особливо увагу на "Північному потоці-2" господар Овального кабінету, звичайно, не загострював, але в даному випадку отже зрозуміло, чому Німеччина не підлягає такій критиці, а Польщі співаються дифірамби. Так що Україні, як і передбачала "ДС", було рано впадати у відчай після заяви Трампа про відмову від введення санкцій щодо компаній, які будують цей трубопровід. Плюс він пообіцяв, що США будуть протистояти таким експансіоністським держав, як Росія.
Оцінюючи виступ Трампа, зазначимо, що в цілому його мова виразно є заявкою на лідерство вільного світу. Так, він проповідує національний і економічний протекціонізм, атакує глобалізацію, але при цьому обіцяє і далі надавати підтримку і допомогу просто з числа обраних - тих, хто довів, що гідний. Крім того, позначив курс США на переформатування ринку енергоресурсів, використовуючи колосально зросли в цьому напрямку можливості. Жорстко пройшовся по ОПЕК через підвищення ціни на нафту, зажадавши її зниження та підвищення країнами ОПЕК витрат на оборону. Нехай на початку виступу з-за дружного сміху серед присутніх у залі у відповідь на слова Трампа про досягнуті успіхи, він сам на мить здався блазнем, але згодом, чим більше він говорив, тим тиша ставала все більш відчутною, і під кінець було вже незрозуміло хто ж блазень - чоловік на трибуні або ті, хто сміялися 30 хвилинами раніше.
