Путін на Валдаї. НАТО - динозавр, ОБСЄ - шкода, а Трамп - "друг народу"
Російський президент у четвер, 27 жовтня, виступив на ХІІІ щорічному засіданні клубу "Валдай". Як вже писала "ДС", заяви, озвучені першими особами РФ на цій міжнародній дискусійною піар-майданчику, і в першу чергу самі Путіним, дають можливість розуміти і прогнозувати політику Кремля в майбутньому. Виступ лідера РФ в цьому році не стало винятком і Путін дав залп тез за основним на поточний момент блокам світової політики.
По Україні, можна сказати, Путін практично нічим не здивував. Все та ж шарманка про невиконання Києвом мінських угод з покладанням відповідальності за ескалацію на Донбасі на Україну. Кремль традиційно самоусувається. Крим? Аналогічно: набридлі відсилання до незаконного плебісциту, від яких Кремль у принципі не може відмовитися. Принаймні на даному етапі міжнародних відносин.
Що цікавого було в українській теми, порушеної президентом РФ у відповідь на запитання одного з учасників форуму, - це позиція "нормандської групі". Зокрема, Путін сказав, що не проти розширення "четвірки" до "п'ятірки" (а може і більше). І допустив включення в такий формат переговорів американську сторону.
Ось з цього моменту і починається найцікавіше. А саме - обумовлені форма та умови можливого майбутнього контакту Москви і Вашингтона. Хоча Путін коментував українське питання вже після вступного слова, але саме він, а також сирійська проблема, є фактичної відправною точкою для побудови діалогу.
Сама суть виступу російського президента, більша її частина, перегукувалася з його заявами на Мюнхенській конференції з безпеки в 2007 році та засіданні "Валдая" 2004 року. У четвер він також твердив про світі після холодної війни. Точніше про те, як Захід залишив Росію на узбіччі світової політики і відмовився приймати її як рівну. Спочатку в адресу США прямих звинувачень не звучало. Штати згадувалися в контексті.
В першу чергу, беручи до уваги актуальність різанини населення Алеппо росіянами і асадовцами, Путін зайняв оборонну позицію "сам дурень". Росіяни бомблять сирійське місто - а ви, Захід, бомбили і воювали після холодної війни в Югославії, Афганістані, Іраку, Лівії. Господар Кремля намагається сказати, що раз вже "західним партнерам" можна було застосовувати зброю у вищезгаданих країнах, то чому Москва сьогодні не може те ж в Україні або Сирії.
Свою збочену політику гротескного копіювання Путін пояснює саме діями Європи і США, які, на його переконання, несуть відповідальність за нинішні кризи і конфлікти. Так, і міжнародний тероризм, мовляв, з'явився тільки завдяки Заходу. І він же спровокував міграційний криза. Це при тому, що в Сирії саме дії Асада, якого покриває Кремль, під час майже шестирічного конфлікту призвели до 11 млн біженців і переселенців. Хтось залишився в Сирії, хтось в Йорданії, а хтось (і чимало) попрямував до берегів Еллади. Втім у Путіна, як бачимо, своя трактування того, що відбувається.
Так само він вивернув навиворіт протистояння Росії з НАТО. В першу чергу президент РФ тисне на те, що Альянс - це динозавр, архаїчна структура, яка після холодної війни вже не затребувана і неповоротка. Але це напівправда. Так, дійсно, до останнього часу, а саме до анексії Криму, НАТО був хром у протидії РФ, але все ж перебудував оборону на східному фронті. Альянс відійшов від тактики стримування не в міру амбітного сусіда Європи до тактиці оборони. У країнах Балтії присутність НАТО стрімко збільшується.
Говорячи про міжнародних структурах, Путін в той же час тепло і навіть з якоюсь жалістю згадує ОБСЄ. Він захищає організацію зі звичним лицемірством, заявляючи, що "намагаються перетворити в інструмент обслуговування чиїхось зовнішньополітичних інтересів". "І в результаті цей найважливіший інструмент працює вхолосту", - нарікає він. Теплі почуття Путіна до організації зрозуміти можна, адже йому успішно вдається вмонтувати в її ряди представників Росії, які працюють в рамках СММ на Донбасі.
Захищав господар Кремля і ООН в тому вигляді, в якому вона зараз існує. Знову ж зі зрозумілих причин. Так, формально Москва начебто погоджується, що Радбез потрібно модернізувати, але насправді по суті нежиттєздатний СБ зручний, оскільки можна ветувати всі невигідні резолюції і продовжувати використовувати ООН в якості піар-майданчики.
В цілому ж російський лідер все більше скочується до ідей глобальної змови еліт, які підкоряють своїй волі весь світ. А Путін, як би, молодець і не згинається перед натиском цих "жидомасонів-рептилоидов". І, до речі, всі економічні біди з-за них. Світова економіка знаходиться в ручному управлінні великих корпорацій. Загалом, слався самоізоляція. "Сильний" президент стійко захищає від неконтрольованих "наднаціональної олігархії і бюрократії" Росію.
Дітище кремлівської пропаганди - "загниваючий Захід" - сильно як і колись у виступі Путіна. Він підкреслює, що демократії в Європі і США де-факто немає, т. к. їх контролюють хто? Вірно, всякі "жидомасони-рептилоїди". Бідний простий трудівник західних країн повністю підпорядкований "олігархії". Пояснюючи від звинувачень у впливі на президентські вибори в США, президент РФ називає Трампа не популістом, а саме захисником народу. На роль "лівого революціонера" краще б підійшов Берні Сандерс, але він поступився Клінтон. А в цілому, так, ритор Трамп дійсно відмінно відповідає лекалами такого "друга народу".
І тут же Путін перескакує на "правих" і "лівих" в Європі, які набираються популярність на тлі міграційного кризи і загрози терактів. На Заході, каже він, насправді не розуміють, чому маргінали стають популярними. У поданні Путіна: тому що населення втомилося від "системних партій". Так, тут він правий. Але причини такого політичного переформатування в ЄС чудово розуміють. Ні одна тисяча знаків була писана про причини популяризації Pegida або Podemos. Провідні політичні гравці просто повільно перебудовуються для опору евроскептицизму і іншим -змам. Які підживлюються, до всього іншого, з Москви.
Правда Путін намагається всіх переконати, що це не Росія погрожує Заходу, а Захід не хоче співпрацювати і взагалі намагається спалити "Третій Рим". Так, наприклад, на його думку, стабілізація в Сирії зірвалася з-за певних сил у Вашингтоні, які відмовили Барака Обаму від створення союзу з Москвою для боротьби з "Ісламським державою", і плювати, що головною перешкодою на шляху створення такого альянсу стало небажання Кремля припинити бомбити опозицію Асаду і перейти суто на те ж ІГ, як декларувалося спочатку.
І нападати ні на кого Росія не збирається. Мовляв, у країн-членів НАТО 600 мільйонів людей, а в Росії лише 146 млн (або відсотків, не суть). Куди вже тут воювати з Альянсом або проводити якусь експансію. Правда з його слів виходить, що не члени НАТО - це ніхто. Зразок Грузії в 2008 році або України зараз. На них обіцянку не нападати не поширюється. Що, в свою чергу, підспудно свідчить: НАТО аж ніяк не застарів. Але російський лідер явно не помічає цього протиріччя.
А, і так, ще був кумедний момент. Реагуючи на спорадично звучать заяви про активність пропагандистської машини, Путін принизив масштаби агитпрома і використовував прийом "а ось у вас". За його словами, "рашитудей" ні в яке порівняння не йдуть з CNN і BBC. Такий пропагандистської машини у Росії немає. Але Путін обмовився, що хотів би таку, звичайно.
Підведемо підсумки. По суті, Кремль як і раніше закривається в черепашці, з якої висовується тільки для заподіяння шкоди в Україні та Сирії (а може і в Лівії в майбутньому). А головний посил Путіна: Росія буде вести себе так, як веде себе зараз, до тих пір, поки її не визнають (в першу чергу США) рівною. І не просто не скасує санкції, але підключать до світового панування. Лідер РФ хоче в клуб "великих", щоб впливати на світові політику і економіку, чого не давали робити після холодної війни. Путін хоче до заходу житті увійти в історію як лідер світового рівня, а не диктатор регіональної держави (яким його назвав Обама). А правити він має намір довго, про що сам сказав у четвер. На пенсію, за словами Путіна, він поки не планує виходити.
Матеріальні аспекти такої політики Кремль турбують все менше. Таким чином, нинішній "Валдай" дає зрозуміти, що російська верхівка буде битися об стіну, збудовану Заходом проти неї для захисту, поки не згине. Це найбільш вірогідний сценарій, якщо врахувати, що тануть на очах внутрішні ресурси.
